Кравченко Володимир Юрійович
аспірант кафедри політології Дніпропетровського
національного університету імені О. Гончара,
викладач кафедри міжнародних відносин Дніпропетровського
національного університету імені О. Гончара
Стрімке зростання технологічного розриву, поглиблення дисбалансу військової могутності між воюючими сторонами, зростання кількості недержавних учасників конфлікту, приватизація війни призводить до трансформації природи і структури сучасного політичного насилля. Все частіше учасники конфлікту вдаються до стратегії асиметричного застосування політичного насилля, прагнучи подолати структурну, технологічну, інформаційну, статусну та ресурсу нерівність і виявити вразливі місця супротивника.
Дослідження теорії асиметричного політичного насилля пов’язане з роботами Е. Макка, Т. Пола, Р. Томпсона, Д. Петреуса, Дж. Рекорда,
К. Мітчелла Л. Дериглазової, К. Степанової, які виявили основні закономірності та парадоксальний характер сучасних насильницьких протистоянь. На думку Е. Макка, головну роль в трансформації сучасного політичного насилля відіграє ресурсно-силова асиметрія, яка породжує нелінійний (непрямий) розвиток політичного протистояння. Це стає головною причиною політичної, а не військової (силової) поразки сильного і перемоги слабшого (парадоксальний прояв асиметрії) [7, р. 176].
У ситуаціях асиметричного політичного насилля спостерігається розмивання географічних і часових кордонів, а також відмінностей між цивільними і військовими особами. Слабша сторона конфлікту намагається уникнути класичного прямого зіткнення, переміщуючи протистояння із однієї місцевості в іншу. Досить часто, таке політичне насилля свідомо здійснюється у густозаселених територіях, що підвищує імовірність залучення до конфлікту цивільних осіб, які перетворюються на беззахисні мішені. Внаслідок цього ускладнюється можливість вірної ідентифікації законних учасників конфлікту. Рівень і динаміка політичного насилля, в таких умовах, постійно змінюються.
Поняття «асиметричне насилля» використовується для опису ситуацій нерівності і відсутності рівноваги між учасниками конфлікту. Дисбаланс між протилежними сторонами може бути на стільки значним, що слабша сторона не має жодних шансів на перемогу, за умов безпосереднього, прямого протистояння. Це яскраво демонструє каузальний зв’язок між такою силовою нерівністю і поширенням у сучасному світі асиметричних форм політичного насилля. Під асиметрією розуміють відсутність симетрії, балансу, рівності, гармонії [1, с. 142]. В рамках соціально-політичних досліджень концепція асиметрії найбільше використовується для дослідження конфліктів різного рівня – від локального до глобального. Крістофер Мітчелл визначає асиметрію, як динамічний і багатогранний феномен з диференційованим розподілом відповідних ресурсів і суттєвих характеристик учасників конфліктної системи [8, р. 26].
В межах політичної науки, асиметричність вказує на характер взаємовідносин та взаємозв’язків між суб’єктами в політико-правовій системі. Відбувається формування відносин особливого типу: рівність – підкореність; вертикальність – горизонтальність; плюралістичність – ієрархічність.
В рамках політичної науки сформувалася низка підходів до розуміння принципів асиметричного політичного насилля:
1. політико-правовий підхід – в рамках якого, розглядають насильницьке протистояння між різними за статусом суб’єктами в межах однієї правової системи;
2. традиційний підхід – розкриває зміст силової та ресурсної нерівності між учасниками політичного насилля;
3. парадоксальний підхід – дозволяє проаналізувати причини і особливості поразки сильнішого учасника конфлікту;
4. тактико-стратегічний підхід – характеристика тактики і стратегії асиметричної боротьби, які дозволяють компенсувати слабкість однієї із сторін насильницького протистояння;
5. суб’єктивістський підхід – акцентує увагу на відмінності цілей та інтересів між суб’єктами протистояння;
6. психологічний підхід – характеризує специфічні мотиваційні і ціннісні пріоритети, які впливають на розпалювання або затухання актів асиметричного насилля.
Політичні цілі, заради досягнення яких використовується насилля, стають розмитими і аморфними, бо через асиметричний характер протистояння своє колишнє значення втрачають такі поняття, як «перемога» та «поразка». Акти асиметричного політичного насилля відрізняються прихованістю політичних цілей, про істинність, яких можливо лише здогадуватися, а також повною неможливістю юридично довести причетність будь-якої неурядової організації чи окремої особистості до здійснених проявів насилля. Найскладніше спрогнозувати методи асиметричного політичного насилля, можливо виявити їх спектр, але з точністю вказати який саме, де, коли і як буде використано майже неможливо. Одна з головних особливостей такого політичного насилля – це анонімність суб’єктів, тобто відсутність конкретного джерела і виконавця, якого можна було б звинуватити у насильницьких діях [6, р. 770].
Певною мірою, ще на початку 90-х років ХХ століття Ж. Атталі спрогнозував поступову трансформацію політичного насилля і поширення його асиметричних проявів. Він передбачав, що основним конфліктом найближчого майбутнього буде протистояння між «багатими номадами» та «бідними кочівниками». Під «багатими номадами» Ж. Атталі розумів країни «золотого мільярда», а під «бідними кочівниками» – країни що розвиваються. Схожої думки дотримувався американський дослідник Девід Такер, який спрогнозував поступове зникнення міждержавної війни і перехід до асиметричних форм протистояння. На його думку, головним джерелом асиметричного політичного насилля стануть «дикі бійці», які не відчувають жодного жалю чи поваги до принципів цивілізованого співіснування [3].
В. Вомак в якості симетричного насилля розглядає здатність сторін діяти тотожно по відношенню один до одного. В таких ситуаціях те, що А може зробити по відношенню до Б, Б може, в свою чергу, здійснити по відношенню до А [5, с. 121]. Нелінійний розвиток політичних відносин через асиметричні форми боротьби сприяє посиленню непрямих форм взаємодії між антагоністичними сторонами, що призводить до політичної поразки сильнішого учасника протистояння (парадоксальний прояв асиметрії).
Проаналізувавши бази даних з міжнародних конфліктів за період з 1946 по 2006 роки Л.В. Дєріглазова дійшла висновку, що за даний період з 251 конфлікту лише 30 (12 %) можна вважати симетричними, натомість 88 % конфліктів слід віднести до асиметричних на основі статусу учасників [2, с. 12]. Дієвість асиметричної стратегії пояснюється тим, що вона дозволяє підірвати політично волю опонент до продовження конфлікту. Це відбувається за рахунок внутрішніх процесів в економічних, політичних і суспільних відносин, а також міжнародних факторів.
Ефективність методів асиметричного насилля стимулює учасників конфлікту вдаватися до нелегітимних і злочинних засобів здійснення насилля, які порушують усі можливі загальноприйняті норми міжнародного гуманітарного права. На даному етапі ще складно адекватно оцінити наслідки таких процесів для системи міжнародного гуманітарного права, яка потребує додаткового переосмислення через посилення тенденцій відповідно до яких, відбувається стрімке зростання якісних і кількісних показників асиметричного політичного насилля. Достеменно відомо лише те, що такий характер сучасного політичного насилля посилює процеси ерозії та дестабілізації принципів міжнародного гуманітарного права. Тому, порушення даних принципів, у сучасному соціально-політичному житті, стало головною особливістю переважної більшості випадків застосування практики асиметричного насилля.
Приклади асиметричного протистояння на території Іраку, Афганістану, Лівану, Сомалі яскраво демонструють прагнення однієї із сторін конфлікту компенсувати значну перевагу опонента, вдаючись до засобів політичного насилля, які не відповідають жодним нормам міжнародного гуманітарного права чи ключовим принципам теорії «справедливої війни». Внаслідок такого характеру сучасних насильницьких протистоянь, шаленими темпами зростає відсоток жертв серед цивільного населення, яке перетворюється на одну із головних цілей політичного насилля [6, p. 763].
Поширення асиметричних форм політичного насилля спричиняє поступове зникнення межі між комбатами та некомбатами. Про це свідчить практика використання мирних жителів, як «живого» щита та переміщення важливих військових об’єктів на територію густонаселених міських районів.
Слабший суб’єкт політичних відносин завжди буде прагнути використати переваги асиметричної стратегії, яка дозволяє зміни співвідношення балансу сил на його користь шляхом виявлення вразливих сторін супротивника. Е. Макк запропонував декілька гіпотез, які описують причини перемоги і поразки в умовах асиметричного протистояння:
1. перемога слабкого гравця обумовлена його сильною волею до перемоги і втратою волі до перемоги сильнішим гравцем;
2. виснаження сильнішого учасника і як наслідок політична перемога слабшого;
3. перемога, в умовах асиметричного протистояння, залежить від невійськових факторів (суспільна думка, ЗМІ);
4. поразка сильнішої сторони є наслідком гострих протиріч між представниками внутрішньодержавної політичної еліти;
5. активний осуд і тиск міжнародної спільноти, що призводить до поразки сильнішої сторони, в умовах асиметричного протистояння [7, р. 183].
В США з 2008 року видається міждисциплінарний науковий журнал «Динаміка асиметричного конфлікту», редакційна колегія якого визначає асиметричне політичне насилля, як «силовий конфлікт між державними і недержавними претендентами (challengers), який є домінуючою формою протистояння у сучасному світі» [2, с. 7]. Концепцію асиметричного політичного насилля ефективно використовують у теоретичних і прикладних дослідженнях в США, Ізраїлі, Великобританії, Австралії, Канаді.
Таким чином, концепція асиметрії використовується для розгляду специфічних форм політичного насилля між сторонами з різними міжнародно-правовими, політичними, силовими, інформаційними, ресурсними статусами.
Список використаних джерел:
1. Гайс Р., Зигрист М. Повлиял ли вооруженный конфликт в Афганистане на нормы ведения военных действий? / Р. Гайс, М. Зигрист // Международный журнал Красного Креста. – 2011. – № 881. – С. 139-182.
2. Дериглазова Л., Минасян С. Нагорный Карабах: парадоксы силы и слабости в асимметричном конфликте / Л. Дериглазова, С. Минасян // Аналитические доклады Института Кавказа. – 2011. – № 3. – 128 с.
3. Комлева Н., Борисов А. Асимметричные войны – геополитическая технология современного терроризма / Н.Комлева, А.Борисов // Обозреватель. – 2002. – № 11-12 (154-155).
4. Степанова Е.А. Асимметричный конфликт как силовая, статусная, идеологическая и структурная асимметрия / Е.А. Степанова // Военная мысль. – 2010. – № 5. – С. 47-54.
5. Фоменко С.В. Совмещая конкретно-исторический и политологический подходы (Рец. Л.В. Дериглазова. Асимметричные конфликты: уравнение со многими неизвестными. Томск, 2009. 282 с.) / С.В. Фоменко // Вестник Томского государственного университета. – 2010. – № 2 (10). – С. 120-128.
6. Gei? R. Asymmetric conflict structures / R. Gei? // International Review of the Red Cross. – 2006. – Volume 88. – № 864. – Р. 757-777.
7. Mack A. Why big nations loose small wars: the politics of asymmetric conflict / A. Mack // World Politics. – 1975. – Vol. 27. – № 2. – Р. 175-200.
8. Mitchell C. Asymmetry and Strategies of Regional Conflict Reduction /
C. Mitchell // Cooperative Security: Reducing Third War Wars. N.Y.: SyracuseUniversity Press, 1995. – Р. 26-27.