Відзив
офіційного опонента – доктора юридичних наук, доцента Ліпкана В.А. на дисертаційне дослідження Микитенка Є.В. «Адміністративно-правовий захист прав мігрантів правоохоронними органами України», представленого на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук по спеціальності 12.00.07 – адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право
Актуальність теми дисертації. Дисертація Микитенка Є.В. «Адміністративно-правовий захист прав мігрантів правоохоронними органами України» присвячена актуальній як в теоретичному так і в практичному відношеннях проблемі забезпеченню захисту прав мігрантів у правоохоронній діяльності в Україні.
Слід звернути увагу і на той факт, що понад 50 років тому Генеральна Асамблея Організації Об’єднаних Націй прийняла Загальну декларацію прав людини, в якій на перше місце виноситься підвищення соціального та правового статусу людини, її духовний розвиток, утвердження віри в основні права людини. Для реалізації вимог цього документа багато невідкладних проблем необхідно вирішити і в Україні, зважаючи на весь її історичний розвиток і отримання незалежності, прийняття Конституції України 1996 р. Вказана вище Загальна декларація прав людини є базовою з проблематики захисту прав людини у тому числі мігрантів для міжнародного співтовариства, в тому числі і для України.
Демократичний розвиток нашої держави вимагає оптимального поєднання двох історичних напрямків у житті суспільства. З одного боку, потрібно забезпечити послідовну реалізацію загально гуманістичних цінностей та ідей сучасного адміністративного права, основне значення серед яких відводиться – правам та свободам людини і громадянина. Використання історичного досвіду країн європейської, західної, демократії. З іншого боку, відродити власні демократичні традиції.
Права людини, як і її обов’язки, становлять найважливіший соціальний і політико-правовий інститут, який об’єктивно постає мірилом досягнень певного суспільства, адже саме за допомогою цього інституту особа залучається до матеріальних і духовних благ, до законних форм волевиявлення і реалізації власних інтересів. Це певною мірою стосується і проблеми забезпечення прав та свобод мігрантів. Її розв’язання передбачає створення певних передумов, за якими реалізація прав і свобод особи є безперешкодною і максимально ефективною, а захист від вчиненого правопорушення сприяє їх відновленню і притягненню винуватої особи до відповідальності.
Сьогодні доволі частими є випадки порушення прав і свобод громадян, не є виключенням і прав мігрантів.
У переважній бiльшостi такi порушення відбуваються під час реалізації соціальних прав, або ще їх поіменовують «права першої хвилі». Численні факти некваліфікованого оформлення матеріалів справ про адміністративні правопорушення, недоліки при складанні протоколів та винесенні постанов про притягнення осіб до адміністративної відповідальності, необґрунтовані відмови у видачі дозвільних документів, порушення конституційних прав громадян під час провадження у справах зазначеної категорії вимагають удосконалення механізмів подолання цього негативного явища.
Демократичні зрушення, які відбулися останнім часом, мали результатом більшу відкритість і прозорість державних інституцій, у тому числі і правоохоронних органів в сфері захисту прав мігрантів (стор.6-7). Адже утвердження європейських правовідносин в ході забезпечення прав мігрантів, для українського суспільства складний і тривалий процес. Для суспільства, безперечно, важливим питанням є заміна тоталітарного режиму правління, створення нових владних і самоврядних інститутів. Не є виключенням і правовідносини в сфері захисту прав мігрантів. Однак, не завжди вдається уникнути порушення законодавства щодо забезпечення прав мігрантів, правового нігілізму з боку державних інституцій.
Слід погодитися із запропонованою авторською концепцією системи прав мігрантів (стор. 7). Водночас, чинне адміністративне законодавство також не сприяє якісному забезпеченню прав мігрантів, оскільки є комплексним і занадто розгалуженим, а окремі його норми суперечать іншим законодавчим актам. За таких умов нагальною є необхідність удосконалення спеціального адміністративного законодавства в сфері захисту прав мігрантів. Крім цього, санкції Кодексу України про адміністративні правопорушення, направлених на забезпечення прав мігрантів та інші порушення, є недостатніми, а, значить, не можуть стримувати порушників.
За останні роки в наукових закладах України захищено кілька дисертацій, автори яких розглянули окремі аспекти досліджуваної проблеми. Однак вони не мали метою комплексно проаналізувати наявні суспільні механізми захисту прав мігрантів, тому на актуальність пропонованої дисертації це не впливає.
Незважаючи на те що основні документи, які створювали правове поле для становлення й розвитку правоохоронних органів загалом і Державної міграційної служби, ухвалено не так давно, чимало дослідників висловлюють думку, що назріла серйозна реформа правоохоронних органів. Адже, як свідчить практика, не всі реформи доходять до свого логічного завершення і мають не завжди позитивний результат.
Безумовно, прогалини в чинних законодавчих актах і діяльності правоохоронної системи потрібно усувати, однак цей процес потребує науково обґрунтованої відповіді на питання, чому вони були допущені під час попереднього законотворення. Якщо не врахувати недоліків, вони можуть виникнути знову. Дисертант пропонує власні погляди на вирішення даних питань (стор. 12).
Проблема загальнодержавного управління діяльністю забезпечення прав мігрантів як цілісною соціальною системою досліджена не достатньо, не розкривалась її структурність та функціональність. Це зумовило актуальність дослідження державної системи забезпечення прав мігрантів, розкриття змісту процесу управління цією діяльністю, вивчення досвіду розвитку сфери забезпечення прав мігрантів в Україні та європейських країнах.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у сфері захисту прав мігрантів, і які є предметом адміністративно-правового регулювання.
Предмет – адміністративно-правовий захист прав мігрантів правоохоронними органами України.
У дисертації проаналізовано основні напрямки вдосконалення законодавства з питань захисту прав мігрантів в Україні, виявлено «прогалини» в правовому регулюванні та запропоновано шляхи їх усунення.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження відповідає переліку пріоритетних напрямів наукового забезпечення діяльності органів внутрішніх справ України на період 2010-2014 років, затвердженим Наказом МВС України від 29.07.2010 р. за № 347. Виконане дисертаційне дослідження є складовою Плану науково-дослідної роботи кафедри адміністративного права та адміністративної діяльності Донецького юридичного інституту МВС України. Номер державної реєстрації теми дисертаційного дослідження – № 0111U008952.
Методи дослідження. Відповідно до мети та завдань дослідження в роботі використано сукупність різних методів дослідження. Основним визначено діалектичний метод пізнання як загальний науковий метод пізнання соціально-правових явищ у їх суперечностях, розвитку та змінах. У роботі застосовано такі наукові методи пізнання: порівняльно-правовий – для здійснення аналізу окремих положень нормативно-правових актів (підрозділи 1.1, 1.3, 2.2, 3.3); формально-логічний – для визначення логіко-методологічних засад побудови понятійного апарату дослідження, а також обробки та аналізу емпіричного матеріалу (підрозділи 1.1, 1.2, 1.3, 2.1, 2.2); статистичний – для здійснення аналізу даних щодо адміністративно-правового захисту прав мігрантів (підрозділи 1.2 та ін.); логіко-семантичний та догматичний методи дозволили виконати аналіз норм чинного законодавства стосовно прогалин та сформувати пропозиції щодо вдосконалення техніки викладення окремих норм вітчизняного адміністративного законодавства (підрозділи 1.3, 3.1, 3.3); соціологічний послугував здійсненню аналізу громадської думки щодо стану та проблем захисту прав мігрантів (підрозділи 2.2, 3.3). Використано також методи аналізу, синтезу, дедукції, індукції, класифікації, систематизації, порівняння та узагальнення, вивчення й узагальнення досвіду роботи.
Науково-теоретичною базою дисертації слід вважати праці вітчизняних і зарубіжних учених у галузі теорії права, державного будівництва, теорії управління та адміністративного права. Нормативним підґрунтям роботи послугували Конституція України, міжнародно-правові акти, закони України, акти Президента та Кабінету Міністрів України, численні відомчі акти, якими регульовано відносини у сфері забезпечення прав мігрантів.
Нормативна основа дослідження – законодавство в сфері захисту прав мігрантів правоохоронними, адміністративна практика розгляду справ з предмета дослідження.
Емпіричною базою дослідження слугували: узагальнення результатів діяльності Міністерства внутрішніх справ України та його підрозділів (зокрема ГІРФО) протягом 2006-2012 рр.; судової статистики; опитування 350-ти громадян; аналіз наукових публікацій, довідкових щодо адміністративно-правового захисту прав мігрантів.
Достовірність наукової новизни одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є актуальною в сучасній юридичній науці України монографічною працею, у якій з урахуванням сучасних вимог, здійснено комплексне дослідження адміністративно-правового забезпечення захисту прав мігрантів.
У роботі сформульовано низку положень, що сприяють розв’язанню конкретного наукового завдання і характеризуються науковою новизною, а саме:
вперше:
– адміністративно-правовий захист прав мігрантів визначено як передбачену законодавством діяльність відповідних державних органів, передусім правоохоронних і контролюючих, та їх посадових осіб щодо забезпечення та поновлення порушених прав громадян у сфері міграційних відносин, припинення таких порушень, а також створення необхідних умов для притягнення до юридичної відповідальності винних у вчиненні протиправних дій, унаслідок яких було завдано шкоди правам та законним інтересам мігрантів;
– визначено поняття адміністративно-правових засобів захисту прав мігрантів та запропоновано перелік критеріїв щодо їх відмежування від інших форм державного регулювання сферою прав громадян;
– запропоновано розробити та ухвалити Комплексну програму забезпечення прав мігрантів в Україні, до якої внести положення про дотримання прав громадян та забезпечення законності в адміністративно-юрисдикційній діяльності відповідних державних інституцій;
удосконалено:
– поняття прав мігрантів, які запропоновано розуміти як нормативно закріплені можливості громадян щодо реалізації своїх природних прав на свободу пересування, громадянство, вільний вибір місця проживання, а також можливості звернення до державних органів та їх посадових осіб з метою відновлення порушених прав, відшкодування збитків та притягнення винної посадової особи до відповідальності;
– систему повноважень суб’єктів адміністративно-правового захисту прав мігрантів;
– класифікацію правових актів, якими регламентовано: а) участь громадян у державному управлінні міграцією; б) отримання допомоги від відповідних компетентних органів та організацій; в) захист та відновлення їх прав;
набули подальшого розвитку:
– положення про те, що найефективнішими формами адміністративно-правового захисту прав мігрантів є контроль суб’єктів публічної адміністрації, нагляд органів прокуратури та право громадян на оскарження, удосконалення нормативно-правової бази міграційного законодавства, введення відомчого кодексу поведінки;
– положення про те, що адміністративно-правові гарантії захисту прав мігрантів забезпечуються державою і органами місцевого самоврядування та громадськими інституціями;
– характеристика методів адміністративно-правового захисту прав мігрантів, які класифіковано на: загальні та спеціальні методи; методи прямого (адміністративного) та непрямого (економічного) впливу; юрисдикційні та неюрисдикційні методи захисту прав мігрантів;
положення про необхідність удосконалення інституту громадського контролю за дотриманням прав мігрантів шляхом розширення повноважень громадських організацій, запровадження нових форм і методів роботи, а також створення належного нормативного забезпечення громадської діяльності у сфері міграції.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони становлять як науково-теоретичний, так і практичний інтерес і можуть бути використані у:
– науково-дослідній роботі – матеріали дисертації послугувати підґрунтям подальшого наукового дослідженя у галузі адміністративного права щодо захисту прав мігрантів;
– правотворчості – для вдосконалення Законів України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» та «Про імміграцію», Кодексу України про адміністративні правопорушення, а також підзаконних актів, якими регульовано діяльність правоохоронних органів (лист Верховної Ради України № 04-19/14-2542 від 07.12.2011 р., лист ГУ ДМС України в Донецькій області № 6635 від 21.11.2012 р.);
– у правозастосовній діяльності – для вдосконалення практики захисту прав мігрантів органами державної влади, органами місцевого самоврядування (лист від 23.11.2012 р. Донецької міської ради);
– у навчальному процесі – при підготовці підручників і навчальних посібників; при викладанні дисциплін адміністративно-правового спрямування у вищих навчальних закладах МВС України; у різних формах підвищення кваліфікації практичних працівників (акт ДЮІ МВС України від 23.11.2012 р.).
Разом з тим в роботі є не досить аргументовані або дискусійні положення.
1. Об’єктом дослідження не може бути вся система суспільних відносин, що виникають в сфері захисту прав мігрантів, закріплена в Законах України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (2011 р.) та «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (2011 р.), а лише ті суспільні відносини, які виникають завдяки застосуванню відповідно нормативно-правових актів. Щодо предмету роботи – то ним є саме правові норми, за допомогою яких реалізуються ці відносини (стор. 3).
2. Запропонована авторська періодизація розвитку даного інституту не в повній мірі якісно висвітлює основні процеси формування суспільних відносин, щодо захисту прав мігрантів.
3. Помилковою є пропозиція щодо сформульованого визначення поняття «адміністративно-правовий захист мігрантів» як передбачену законодавством діяльність відповідних державних органів, … адже Конституція дозволяє використовувати і недержавні інституції (органи місцевого самоврядування, громадські організації) та ін. (стор. 16)
4. На стор. 9 дисертант протиставляє протиставляти поняття «правова норма» і «правила поведінки», оскільки друге – це зміст самої правової норми, а саме – це унормована можливість мігрантів свідомо та з власної волі перетинати державні та адміністративно-правові кордони з метою зміни місця проживання або без його зміни, можливість зміни громадянства, отримання дозволу на проживання, отримання притулку, заборони видачі, можливість активної участі в трудових відносинах, у різних видах підприємницької діяльності (займатися інвестиційною та зовнішньоекономічною) незалежно від місця проживання, а також звернення до державних органів та їх посадових осіб з метою відновлення порушених прав, відшкодування збитків та притягнення винної посадової особи до відповідальності.
5. Здобувач на стор. 9 в підрозділі 2.2. «Суб’єкти адміністративно-правового захисту прав громадян в міграційній діяльності правоохоронних органів України», говорить, що система суб’єктів адміністративно-правового захисту прав учасників міграційних відносин становлять: 1) представницькі органи державної влади (Верховна Рада України, Президент України); 2) органи виконавчої влади (Кабінет Міністрів України, Міністерство внутрішніх справ України, Міністерство закордонних справ України, Державна міграційна служба України, місцеві державні адміністрації тощо); 3) правоохоронні та правозахисні органи України (ОВС України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, представництво Управління Верховного комісара ООН у справах біженців в Україні (УВКБ ООН) тощо); 4) органи прокуратури; 5) органи судової влади України; 6) громадські об’єднання, які захищають права мігрантів. Водночас, не слід все перекладу вати на державні інституції слід ширше використовувати не державницькі інститути, а саме можливості органів місцевого самоврядування.
6. У дисертаційному дослідженні Ви пропонуєте внести зміни до чинних нормативно-правових актів, а саме запропонували доповнити новелою, щодо захисту прав мігрантів. То невже чинне законодавство не захищає права та свободи мігрантів, що треба саме акцентувати на правах мігрантів.
Означені зауваження мають як дискусійний, так і рекомендаційний характер та в цілому не впливають на загальну високу позитивну оцінку даного дисертаційного дослідження.
Теоретичне і практичне значення дисертації Микитенка Є.В., зокрема, полягає в тому, що результати дослідження, загальнотеоретичні і практичні висновки сприятимуть більш глибокому розумінню, розвитку, становлення та подальшому удосконаленню захисту прав мігрантів в Україні. Сформульовані в дисертації теоретичні і практичні висновки та пропозиції можуть бути використані: у науково-дослідних цілях – для подальшої розробки удосконалення організаційних та правових форм і методів захисту прав мігрантів; у законотворчій роботі – як теоретичний матеріал для удосконалення норм, що регулюють досліджувану діяльність; у просвітницькій роботі – для правового виховання населення, підвищення рівня правової культури, службовців органів державної влади, усіх, хто цікавиться проблемами адміністративно-правового розвитку України.
Наукові положення, висновки і рекомендації, сформульовані в дисертації, в достатній мірі обґрунтовані.
Дисертація виконана автором самостійно. Ідеї, що належать іншим авторам, у роботі не використано, всі сформульовані в ньому положення та висновки обґрунтовані на базі особистих досліджень автора. Опубліковані автором в дев’яти наукових працях, чотири з яких у фахових виданнях, повністю відображають зміст наукових положень, висновків та рекомендацій, сформульованих у рецензованому дисертаційному дослідженні.
Дисертація оформлена у повній відповідності з існуючими вимогами.
Таким чином, зміст дисертації в повній мірі розкриває тему роботи та вузлові питання плану, завдяки чому можемо вважати її завершеним науковим дослідженням в цілому. Автореферат дисертації повно передає її зміст і належним чином виконує свою функціональну роль.
На підставі викладеного можна дійти загального висновку, що дисертація Є.В. Микитенка «Адміністративно-правовий захист прав мігрантів правоохоронними органами України» (спеціальність 12.00.07 – адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право) є завершеною роботою, що в сукупності вирішує важливу наукову проблему, яка має суттєве значення для адміністративного права України, відповідає вимогам п. 13 Положення про присудження наукових ступенів і присвоєння вченого звання старшого наукового співробітника, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 березня 2007 р. № 423, і встановленим вимогам до кандидатських дисертацій, а її автор – Микитенко Є.В. заслуговує на присудження йому наукового ступеня кандидата юридичних наук зі спеціальності 12.00.07 – адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право.
Офіційний опонент:
Голова Інституту стратегічних комунікацій ГОСЛ,
доктор юридичних наук, доцент В.А. Ліпкан