В І Д З И В
офіційного опонента
доктора юридичних наук, доцента
ЛІПКАНА Володимира Анатолійовича
на дисертацію Стоєцького Олексія Васильовича
«Адміністративна відповідальність за правопорушення у сфері інформаційної безпеки України»,
представлену на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук.
Спеціальність: 12.00.07. – адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право
Актуальність обраної теми. Реформування вітчизняного адміністративного права здійснюється в умовах динамічного та інтенсивного процесу інформатизації суспільних відносин, становлення правової держави і громадянського суспільства. Розвиток інформаційних відносин та гуманізація адміністративно-правового законодавства дали змогу переглянути соціальну роль адміністративної відповідальності у сфері забезпечення інформаційної безпеки як важливого правового інституту.
Збільшення кількості складів деліктів, що посягають на сферу забезпечення адміністративної безпеки в сучасних умовах розвитку суспільства, обумовили внесення відповідних змін та доповнень до Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП), спрямованих на встановлення адміністративної відповідальності за вчинення даного роду правопорушень. Кількість осіб, яких щороку притягають до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушень у сфері інформаційної безпеки України, також постійно зростає.
Дослідження чинного українського законодавства, де закріплена адміністративна відповідальність за правопорушення у сфері інформаційної безпеки України, та матеріалів практики провадження за цим видом адміністративних правопорушень свідчать про наявність певних прогалин в адміністративно-правовому регулюванні відносин у сфері забезпечення інформаційної безпеки, що створює перешкоди в правозастосовній діяльності, а також виявленні та попередженні цього виду деліктів.
Ситуація ускладнюється через відсутність комплексних наукових досліджень на монографічному рівні, де системно, всебічно та обґрунтовано розглядалися б особливості адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері інформаційної безпеки України. Наявність же коментарів до окремих статей глави 15 КУпАП чи доволі поверхове окреслення в спеціальній літературі з адміністративного права особливостей притягнення осіб до адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері інформаційної безпеки також не визначають багатогранність і складність саме цього виду проступків. Тим більше, що в наукових дослідженнях містяться неоднозначні, суперечливі, а інколи діаметрально протилежні рекомендації щодо застосування правових норм, спрямованих на забезпечення інформаційної безпеки, які загалом негативно впливають на стан захисту інформаційної безпеки України.
Адміністративна відповідальність за правопорушення у сфері інформаційної безпеки України не стала цілісним об’єктом дослідження науковців, адже в їх роботах досліджувались лише окремі аспекти цього правового явища. Хоча розгляд окремих аспектів зазначеного питання українськими та зарубіжними фахівцями адміністративного права, інформаційного права, національної безпеки, теорії держави та права, управління, міжнародного права, кримінального права і має вагоме науково-прикладне значення, але не сприяє підвищенню ефективності адміністративного регулювання суспільних відносин у сфері інформаційної безпеки України. У зв’язку з цим одним з актуальних напрямів удосконалення адміністративної відповідальності є модернізація інституту адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері інформаційної безпеки. Отже, з огляду на існуючі проблеми у сфері забезпечення інформаційної безпеки актуальним залишається комплексний, системний розгляд вищезазначеної проблематики, що й обумовило вибір теми даної наукової роботи.
Дисертаційна робота «Адміністративна відповідальність за правопорушення у сфері інформаційної безпеки України» зумовлена необхідністю наукового супроводження Концепції адміністративної реформи в Україні, затвердженої Указом Президента України від 22.07.1998 р. № 810/98, зокрема, в частині, де закріплена необхідність розроблення Кодексу про адміністративні проступки. Роботу виконано відповідно до Пріоритетних напрямів дисертаційних досліджень МВС України, що потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ України на період 2010-2014 рр. (Наказ МВС України від 29.07.2010 р. № 347). Все вище зазначене і зумовлює актуальність дисертаційного дослідження Стоєцького О. В.
Ступінь обґрунтованості положень, висновків і рекомендацій, сформульованих у дисертації. Необхідно підкреслити, що положення, висновки і рекомендації, які містяться у дисертації, достатньою мірою науково обґрунтовані. Під час дослідження застосовано ряд методів, обраних автором із урахуванням специфіки поставленої мети, а також об’єкта і предмета дослідження.
Безсумнівною перевагою роботи є використання значного обсягу загальнотеоретичних наукових праць українських та російських вчених, розробок фахівців інформаційного, адміністративного та інших галузей права, статистичних матеріалів, нормативно-правових актів, список використаних джерел налічує 306 найменувань. Застосування дисертантом сучасних методів наукового пізнання, значне методологічне підґрунтя виконаної роботи забезпечують належний ступінь обґрунтованості та достовірності отриманих результатів.
Характерним у роботі є те, що більшість положень, висновків і практичних рекомендацій, сформульованих у дослідженні, належним чином обґрунтовані та апробовані. Вони не лише поглиблюють теоретичні знання у галузі інформаційного та адміністративного права, але й можуть бути використані для вдосконалення законодавства в зазначеній сфері, зокрема при систематизації інформаційного законодавства; створенні Інформаційного кодексу України.
Достовірність та наукова новизна одержаних результатів. Оцінюючи новизну основних положень дисертації, слід зазначити, що вона виявляється як у підході до комплексного дослідження інформаційних правопорушень, так і у запропонованих автором практичних положеннях щодо внесення змін та доповнень до адміністративно-деліктного законодавства.
Дисертація Стоєцького О.В. відзначається науковою новизною, зокрема, автором виділено основні тенденції адміністративної відповідальності у сфері інформаційної безпеки України: зростання кількості адміністративних правопорушень інформаційного характеру; зростання кількості таких складів адміністративних проступків у сфері інформаційної безпеки, суб’єктом порушення яких є посадова особа; підвищення конкуренції кримінальних і адміністративних норм за порушення інформаційного законодавства; запропоновано доповнити Кодекс України про адміністративні правопорушення статтею, що встановлює адміністративну відповідальність за кіберхуліганство, тобто вчинення в соціальних мережах діяння, спрямованого на нанесення шкоди честі, гідності, здоров’ю людини шляхом використання інформаційно-комунікаційних технологій; сформульовано адміністративно-правовий підхід до визначення поняття «інформаційна безпека», за яким інформаційна безпека має визначатися через окреслення найбільш важливих її сутнісних ознак з урахуванням постійної динаміки інформаційних систем, врахування майбутніх загроз в інформаційній сфері, а отже, вона не є станом, а являє собою процес, тому її слід розглядати крізь органічну єдність ознак, таких як процес, властивість, а також управління загрозами і небезпеками, що забезпечує обрання оптимального шляху їх усунення і мінімізації негативних наслідків;.
Одержані здобувачем результати, без сумніву, становлять як науково-теоретичний, так і практичний інтерес. та можуть бути застосовані як у правотворчості стосовно інкорпорації інформаційного законодавства, так і в його правозастосуванні та правовій науці й освіті: у науково-дослідній діяльності – для проведення подальших досліджень проблем адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері інформаційної безпеки; у правотворчій діяльності – під час розробки законопроектів про Концепцію інформаційної політики та про захист суспільної моралі (акт впровадження Державного комітету телебачення та радіомовлення України від 21.08.2009 р.); у правозастосовній діяльності – при застосуванні адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері захисту державної таємниці та у сфері охорони конфіденційної інформації; у навчально-методичному процесі – при підготовці підручників та навчальних посібників із таких дисциплін, як адміністративне право, адміністративна відповідальність, інформаційне право, інформаційна безпека та при викладанні вказаних дисциплін, а також для підвищення рівня правової освіти населення (акт впровадження Академії праці і соціальних відносин Федерації професійних спілок України від 21.05.2012 р., акт впровадження Навчально-наукового інституту земельних ресурсів та правознавства Національного університету біоресурсів і природокористування України від 19.01.2012 р.).
Запропонована структура дисертації є досить обґрунтованою і логічно побудованою. Дисертаційна робота відзначається системним підходом до предмета дослідження. Структурно дисертація складається із вступу, нерозривно пов’язаних між собою трьох розділів, висновків, додатків і списку використаних джерел. Структура дисертації повністю відповідає завданням дослідження, дозволяє послідовно розглянути всі проблеми та вирішити завдання, поставлені здобувачем при написанні роботи.
У вступі дисертації обґрунтована актуальність теми дослідження, визначені його об’єкт, предмет, мета і завдання, зв’язок з науковими програмами, методологічні основи, аргументовані наукова новизна та практичне значення одержаних результатів (С. 4-13).
У першому розділі «Адміністративно-правові основи інформаційної безпеки України», який складається з двох підрозділів, розглянуто формулюванню правового підходу до визначення поняття «інформаційна безпека» як об’єкта адміністративно-правового регулювання та здійсненню загальної характеристики інформаційного законодавства України.
Автор вірно на с. 16 констатує, що сучасна інфраструктура українського суспільства включає в себе дві невід’ємні складові: організаційну й технологічну.
Організаційна складова інформаційної інфраструктури включає індустрію засобів інформатизації, телекомунікації та зв’язку; системи формування й забезпечення схоронності інформаційних ресурсів; системи забезпечення доступу до інформаційно-телекомунікаційних систем, мережі зв’язку й інформаційних ресурсів; індустрію інформаційних послуг і інформаційний ринок; систему підготовки й перепідготовки кадрів, проведення наукових досліджень.
Технологічна складова інформаційної інфраструктури сучасного суспільства утворюється інформаційно-телекомунікаційними системами та мережею зв’язку.
У розділі 2 «Загальноправова характеристика адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері інформаційної безпеки України» дисертантом досліджено зміст адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері інформаційної безпеки України та визначено склад адміністративних правопорушень у сфері інформаційної безпеки.
Автором на с. 68 робиться правильний висновок про те, поняття «адміністративна відповідальність у сфері інформаційної безпеки» під останнім слід розуміти законодавчо встановлений примусовий захід, що застосовується державними органами або за їх дорученням іншими компетентними органами до особи за скоєння адміністративного правопорушення у сфері інформаційної безпеки, з метою зазнати нею відповідних негативних наслідків різноманітного характеру, які визначені чинним адміністративним законодавством.
Досить слушною є критична думка дисертанта щодо критеріїв розміщення різних інформаційних правопорушень у різних главах КУпАП.
Ґрунтовний аналіз норм чинного законодавства в сфері інформаційних відносин, свідчить про уміле володіння проблематикою дослідження. Однак, необхідно відзначити, що автором, для підсилення акценту, уваги, зроблені виділення, які не рекомендується робити у роботах такого роду, як дисертація.
У розділі 3 3 «Напрями вдосконалення адміністративної відповідальності у сфері інформаційної безпеки України» досліджено тенденції адміністративної відповідальності у сфері інформаційної безпеки, а також проблемні питання застосування адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері захисту державної таємниці та охорони конфіденційної інформації.
Слушною є пропозиція автора на с. 104 об’єднати статті, що передбачають адміністративну відповідальність за порушення окремих аспектів інформаційної безпеки (статті 145, 146, 147, 1481, 1482, 1483, 1484, 1485, 1646, 1647, 1648, 1649, 1842, 1857, 18511, 1863, 1866, 18825, 1955, 2122, 2123, 2125, 2126 КУпАП) в окремий розділ«Адміністративні правопорушення у сфері інформаційної безпеки України» Особливої частини КУпАП.
Можу підтримати автора і у тому, що надання грифа секретності матеріальним носіям конфіденційної або іншої таємної інформації, яка не становить державної таємниці (п. 4 ч. 1 ст. 2122 КУпАП), є окремим складом проступку, хоча в п. 3. ч. 1. ст. 2122 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за безпідставне засекречування інформації.
Повнота викладу наукових положень дисертації в опублікованих працях. Основні положення роботи знайшли відображення у в 3 наукових статтях, опублікованих у виданнях, що визначені як фахові з юридичних дисциплін, у 4 тезах доповідей на науково-практичних конференціях.
Автореферат відображає зміст усіх основних положень дисертації.
Зауваження щодо змісту дисертації.
Разом із тим, поряд із зазначеними позитивними моментами, які характеризують роботу, можна зробити зауваження щодо змісту дисертації, які мають бути обговорені під час публічного захисту і враховані автором у його подальших наукових дослідженнях. У цілому, позитивно оцінюючи дисертацію Стоєцького О. В., необхідно зазначити, що їй притаманні певні дискусійні моменти, окремі питання вимагають додаткової аргументації.
1. На с. 104 автор зазначає на те, що однією із тенденцій інституту адміністративної відповідальності також є розширення кола її суб’єктів шляхом надання цього статусу і юридичним особам. На наш погляд, українська адміністративно-правова як парадигма, так і законодавство чітко і однозначно трактують дану проблему: суб’єктом адміністративного правопорушення юридична особа виступати не може. Тим більше в сфері інформаційної безпеки, де завдання інформаційної шкоди виступає персоналізованим, воно не може настати внаслідок дій організації, і є наслідком дій конкретних осіб.
2. Вважаємо за необхідне звернути увагу автора на те, що в Україні вже розроблено проект Кодексу України про інформацію, в якому містіться розділи стосовно інформаційних деліктів. Автором навіть і побіжно в роботі не згадується про Інформаційний кодекс, а вся увага прикута лише до КУпАП. Це вважаю неповним і неправильним.
3. Автором в не достатньо повній мірі проаналізовано досвід адміністративно-правової протидії інформаційним правопорушенням в зарубіжних країнах.
4. Не можна погодитись із звуженим трактуванням кіберхуліганства поданого автором на с. 170, а і взагалі перекладом в такому варіанті українською. Дану тему потрібно розвивати, починаючи з виявлення причин та умов, що породжують дане явище, виявленні ролі держави. Тому автор лише окреслив механізм санкцій, натомість не до кінця розібрався з даним питанням. Зокрема не дослідив зв’язок сайбербулінгу (кіберхуліганство) з суїцидом, рівнем готовності до здійснення шахідізму тощо.
5. Одним із недоліків даного дисертаційного дослідження, на мою думку, виступає відсутність статистичних даних, пов’язаних із адміністративною відповідальністю за вчинення окремих інформаційних правопорушень. Незрозумілим є причини уникнення використання статистичних даних у досліджуваному питанні, які б, на нашу думку, могли підкреслити важливість порушеної проблематики, додатково обґрунтувати потребу в ухваленні Інформаційного Кодексу України та можливості використання сучасних інформаційних технологій його формування.
6. Не зовсім коректним є застосування у науковому тексті, яким безсумнівно є дисертація, публіцистичних висловлювань.
7. Не можу підтримати дисертанта у його думці щодо того, що З метою реформування інформаційного законодавства пропонується прийняти нову редакцію Закону України «Про інформацію». Адже в Україні дуже активно розвивається моя наукова школа, в рамках якої підготовлено фундаментальні дослідження щодо систематизації, інкорпорації, консолідації та кодифікації інформаційної законодавства, захисту інформації х обмеженим доступом, персональних доступом, державної таємниці, технічного захисту інформації. Метою моєї наукової школи є продемонструвати системність необхідних перетворень в інформаційній сфері, тож проблеми слід вирішувати не через постійно удосконалення законодавства через необхідність корекції алгоритму соціального управління щодо конкретного питання, а через формування системних засад правового регулювання суспільних інформаційних правовідносин, зокрема прийняття Кодексу України про інформацію.
Зазначені зауваження до положень дисертації, що виносяться на захист в цілому не впливають на позитивну оцінку роботи, натомість спрямовані на спонукання дисертанта до подальших поглиблених наукових досліджень після захисту.
Висновок щодо відповідності дисертації встановленим вимогам. Зазначені дискусійні питання суттєво не впливають на загальний належний рівень дослідження, його теоретичну та практичну цінність, на рівень наукової новизни його результатів, а здійснений дисертантом творчий пошук заслуговує на повагу і безумовну підтримку.
Дисертація Олексія Васильовича Стоєцького містить раніше не захищені наукові положення та отримані особисто автором нові науково обґрунтовані результати, що у своїй єдності розв’язують важливу науково-прикладну проблему. Дисертація має наукову цінність і конструктивне значення для подальшого комплексного розвитку інформаційного права.
Дисертація за темою «Адміністративна відповідальність за правопорушення у сфері інформаційної безпеки України», подана на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук, відповідає науковій спеціальності, за якою вона виконана, і є закінченою науково-дослідною роботою, відповідає вимогам п.п. 13, 14 «Порядку присудження наукових ступенів і присвоєння вченого звання старшого наукового співробітника», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 березня 2007 року № 423, а її автор – Стоєцький Олексій Васильович заслуговує на присвоєння йому наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.07 – адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право.
Офіційний опонент
Доктор юридичних наук, доцент, В. А. Ліпкан