ВІДГУК
офіційного опонента на дисертацію Рудник Людмили Іванівни,
за темою «Право на доступ до інформації»,
для здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук
за спеціальністю 12.00.07- адміністративне право і процес;
фінансове право; інформаційне право
Актуальність дослідження обумовлена серед іншого тим, що право на доступ до інформації, як один із об’єктів правовідносин визначається у ряду фундаментальних, основних прав людини, громадянина, соціальних спільно, суспільства, держави, міжнародного співтовариства. Стосовно права на інформацію в нашій країні, подібно до інших країн, було прийнято низку законодавчих і підзаконних актів. Серед них системоутворюючим, спеціальним, галузевим законодавчим актом переважною кількістю дослідників вважається Закони України «Про інформацію». Його положення отримали фрагментарний розвиток у ряді інших законодавчих актах. Серед них для прикладу можна зазначити такі Закони України як: Про доступ до публічної інформації, про звернення громадян тощо.
Цілком поділяється думка дисертантки, що процес реалізації права на доступ до інформації в Україні дещо ускладнюється, у тому числі через те, що є недостатньо у суспільстві розуміння важливості цього суб’єктивного права, а отже і досвіду практики та, відповідно, системних наукових досліджень. З цього логічно випливає потреба наукового напрацювання та запровадження у практику ефективних заходів реалізації права на доступ до інформації, зокрема, як суб’єктивного права людини, громадянина.
Поділяється також думка дисертантки, що в Україні не достатньо сформувалося сприятливе комунікаційне середовище для реалізації громадянами права на доступ до інформації. Основні проблеми цього явища пов’язані з низьким рівнем юридичної грамотності більшості населення, зокрема, стосовно своїх прав, а також, нерідко, неправомірним віднесенням органами державної влади інформації, що знаходиться у їх володінні до такої, що має спеціальний правовий режим обмеженого доступу, у тому числі через накладення грифу таємності тощо. Нерідко окремі повідомлення від інформантів – органів державної влади є недостовірними, а отже інформовані (споживачі таких повідомлень) не мають можливості належним чином забезпечити свої інтереси, потреби в інформаційній сфері суспільства. Цілком слушно дисертантка зазначає, що гостро ця проблема отримала свій прояв під час Євромайдану 2013, подій в АР Крим та на Сході України останніми роками. Зокрема, звертається увага на приклад, коли по телебаченню населенню транслюється декілька разів поспіль одні й ті ж фрагменти бойових дій, що зафіксовані оператором якогось телеканалу в зоні антитерористичної операції на Донбасі і на цьому відео-фоні робляться різні у часовому проміжку новини та коментарі до них у контексті проявів постійного протистояння та періодичного наростання ескалації масштабного конфлікту.
Отже, можна констатувати, що вибрана тема дисертації є актуальною як для теорії так і практики суспільних відносин щодо інформації в цілому та інформаційного права зокрема.
Ступінь обґрунтованості положень, висновків і рекомендацій, сформульованих у дисертації
Дисертанткою достатньо і відповідно до обраної теми дослідження сформульовані мету і завдання його, враховуючи об’єктні складові галузевих аспектів інформаційного права. Зміст винесених на захист положень доказово розкривається за допомогою використання зазначених у авторефераті та дисертації методів дослідження. Аналіз змісту роботи, її висновків та пропозицій дозволив переконатися, що задекларовані автором методи дослідження були використані творчо і конструктивно. Дисертанткою проаналізовано значний обсяг здобутків вітчизняних та іноземних науковців, які досліджували проблеми пов’язані з правом на доступ до інформації.
Структура дисертації обумовлена поставленими завданнями, об’єктом та предметом дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, восьми підрозділів, висновків і списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 247 сторінок друкованого тексту, з них використаних джерел – 33 сторінки (300 найменувань), та додатку.
Побудова структури дисертації відображає процес та етапи проведення наукового дослідження. Дисертанткою проаналізовано рівень наукової розробленості проблематики за темою дисертаційного дослідження, розглянуто дискусійні у правовій літературі питання щодо права на доступ до інформації.
Достовірність та наукова новизна одержаних результатів
Достовірність одержаних результатів дослідження базується на прикладному системному аналізі теоретичних положень, що знайшли відображення у публікаціях ряжу дослідників. Результати дослідження представлені у вигляді висновків, пропозицій та рекомендацій як до практики реалізації права на доступ до інформації, так і до формування нових інституційних наукових положень цього права.
Наукова новизна одержаних результатів дослідження відображена у дисертації належним чином.
Наукова і практична цінність дисертації
Цінність дисертації полягає у тому, що одержані результати дослідження становлять як науковий, так і практичний інтерес й, відповідно, можуть бути використані у: науковій діяльності – для подальшого проведення теоретичних пошуків щодо вирішення проблем закріплення права людини, громадянина на доступ до інформації й забезпечення його реалізації, розширення методологічної бази теорії інформаційного права, державної інформаційної політики, правовідносин щодо гарантій, підтримання інформаційної безпеки людини, суспільства, держави, відносин у міжнародному співтоваристві як складової національної та міжнародної безпеки; нормотворчості – при розробленні проекту Кодексу України про інформацію, удосконаленні відповідних законодавчих і підзаконних нормативно-правових актів, що регулюють суспільні інформаційні відносини, при гармонізації й уніфікації українського законодавства, у тому числі із законодавством інших країн; правозастосуванні – при реалізації юридично значимих норм правил поведінки, що регулюються на рівні законодавства, та підзаконних нормативно-правових актів в Україні, класифікації та кваліфікації правовідносин; навчальному процесі – при підготовці підручників, навчальних посібників з таких дисциплін, як: «Інформаційне право», «Інформаційна політика», «Правове регулювання інформаційної діяльності», «Інформаційне право окремих країн», «Міжнародне інформаційне право», «Державне управління в інформаційній сфері суспільства», «Інформаційна безпека» та інших.
Результати дослідження можуть бути застосовані не тільки у викладанні навчальних дисциплін, а й для організації підвищення рівня правової освіти й культури населення в цілому, а також політиків, законотворців, державних службовців, суддів, підприємців та інших як складових суб’єктів суспільства.
Повнота викладення наукових положень, висновків і рекомендацій, сформульованих у дисертації в опублікованих працях
Наукові положення, висновки, пропозиції та рекомендації, що сформульовані у дисертації, належним чином відображені у авторефераті, друкованих працях, у тому числі є достатня кількість їх у фахових виданнях з юридичних наук. Також достатньо проведена апробацій матеріалів дисертації на наукових конференціях.
Автореферат та дисертація за сутністю та змістом відповідають встановленим для цього виду робіт вимогам.
Дискусійні положення до дисертації
Позитивно в цілому оцінюючи зміст дисертації пропонується звернути увагу на окремі її положення дискусійного змісту:
1. У авторефераті (наприклад, на сторінці 1 і далі), а також, відповідно і в дисертації (сторінка – 3 і далі) застосовується поширене серед окремих вітчизняних дослідників юридичне кліше – сполучення слів «людина та громадянин». Виникає питання: а що, громадянин не людина? Існує думка, що таке словосполучення є відображення невдалого перекладу з російської мови на українську окремих положень Загальної декларація прав людини ООН, від 10 грудня 1948 р. З точки зору герменевтики права (чи юридичної герменевтики) така конструкція словосполучення вважається методологічною помилкою, коли переклад з однієї мови на іншу сприймається як абсурд. У зв’язку з цим виникає потреба додаткового тлумачення співвідношення понять.
2. На сторінці 1 автореферату, та відповідно, сторінці 3 дисертації є речення у неоднозначній для сприйняття частини його конструкції. «Дещо опосередковано порушувалась і підлягала вивченню проблема права на доступ до інформації як самостійного інформаційного права…». З цього виникає питання: як сприймати право на доступ до інформації – як об’єктний інститут інформаційного права, чи у змісті «право доступу на інформацію як самостійний інститут в об’єктній складовій інформаційного права»?
3. Визначаючи наукову новизну дослідження дисертантка (на стор. 4 автореферату та стор. 7-8 дисертації) зазначає, що «сформульовано засади визначення інформації з обмеженим доступом як правового феномену у вітчизняній інформаційній теорії, який є доволі новим та не розробленим достатньою мірою». У зв’язку з цим виникає питання: яка різниця між поняттями «вітчизняна інформаційна теорія» та «теорія інформації»?
4. У висновках дослідження, пункт 2, (стор. 13 автореф. та стор. 211 дис.) зазначається, що «джерело становлення права на доступ до інформації є природнім, проте його виникнення та оформлення, а також подальша конкретизація відбувалася в міру розвитку інформаційного суспільства і цей процес триває і на даний момент». Таке формулювання викликає полеміку.
Так, можна погодитися з думкою дисертантки, що джерело становлення права на доступ до інформації є природним. Але чи можна пов’язувати його виникнення та оформлення, а також подальшу конкретизацію лише з мірою розвитку інформаційного суспільства. В науці і практиці розуміння категорії «інформаційне суспільство», як феномену, змістовно пов’язують з глобальним, масовим провадженням комп’ютерних технологій в інформаційну сферу людства з середини ХХ століття. Виникає питання: невже право на доступ до інформації, як природне право людини, суспільства, держави, міжнародного співтовариства, не існувало до виникнення комп’ютерних технологій у комунікації?
Зазначені дискусійні положення та питання подані для наукової полеміки на публічному захисті дисертації та для врахування дисертанткою у подальших її наукових дослідженнях.
Висновок
Дисертаційна робота Рудник Людмили Іванівни на тему «Право на доступ до інформації» є завершеним науковим дослідженням, де відображено ряд проблем розуміння об’єктних складових (об’єктно-суб‘єктних та суб’єктно-об‘єктних інституційних ознак) інформаційного права і отримані нові результати для подальшого розвитку теорії об’єктів в інформаційному праві для потреб практики суспільних відносин пов’язаних із діяльністю щодо інформації людини, окремих соціальних спільнот, суспільства, держави, міжнародного співтовариства.
В цілому дослідження відповідає паспорту спеціальності 12.00.07 і вимогам, що встановлені у Порядку присудження наукових ступенів і присвоєння вченого звання старшого наукового співробітника, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 24 липня 2013 року № 567, а також вимогам ДАК МОН України, що передбачені для кандидатських дисертацій. Рудник Людмили Іванівни, після публічного захистудисертації заслуговує на присудження наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.07 — адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право.
Завідувач науковим відділом
теорії та історії інформаційного права
Науково-дослідного інституту інформатики і права
Національної академії правових наук України,
доктор юридичних наук,
старший науковий співробітник Цимбалюк В.С.