В І Д Г У К
офіційного опонента доктора юридичних наук, доцента
Ліпкана Володимира Анатолійовича, на дисертаційне дослідження
Правдюка Сергія Миколайовича
«Інформаційні правопорушення», подане на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.07 – адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право
Актуальність теми дослідження. Актуальність обраного дисертантом наукового дослідження обґрунтовується низкою теоретичних і практичних факторів та аргументів.
Права громадян в сфері інформації у розвинутому суспільстві потребують особливого захисту передбаченого на сьогоднішній день різними галузями права зокрема адміністративного, цивільного, конституційного та іншими. Необхідність удосконалення правового регулювання у інформаційній сфері обумовлюється потребою в підвищені ефективності захисту інформаційних прав громадян зокрема, забезпечення реалізації передбаченого в Конституції України обов’язку держави захищати права громадян в цій сфері.
На сьогодні особливості інформаційного правопорушення не були предметом вивчення багатьох науковців, як нашої держави так і країн світу. Розробки науковців з даної тематики розкривають лише окремі аспекти досліджуваного питання. У зв’язку з цим, тема С.М. Правдюка є актуальною й потрібною для науки і практики.
Актуальність теми підтверджується також і тим, що робота пов’язана з проведенням дослідження виконано відповідно до основних положень Закону України «Про основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007–2015 роки», Стратегії розвитку інформаційного суспільства в Україні, схваленої Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 15 травня 2013 року № 386-р, Концепції розвитку електронного урядування в Україні, схваленої Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 13 грудня 2010 року № 2250-р, Національного плану дій на 2013 рік щодо впровадження Програми економічних реформ на 2010–2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава», схваленої Указом Президента України від 12 березня 2013 року № 128/2013, Указу Президента України № 398/2014 «Про інформаційно-аналітичний центр» від 12 квітня 2014 року, Указу Президента України № 449/2014 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 28 квітня 2014 року «Про заходи щодо вдосконалення формування та реалізації державної політики у сфері інформаційної безпеки України»» від 1 травня 2014 року, Переліку індикаторів розвитку інформаційного суспільства, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28 листопада 2012 року № 1134, Рекомендацій парламентських слухань на тему: «Законодавче забезпечення розвитку інформаційного суспільства в Україні», схвалених Постановою Верховної Ради України від 3 липня 2014 року № 1565-VII.
Наукова новизна, оцінка обґрунтованості наукових положень дисертації та їх достовірності. Обґрунтованою і логічною є структура рукопису. Під час дослідження застосовано ряд наукових методів, обраних автором з урахуванням специфіки поставлених мети і завдань, об’єкта і предмета дослідження. Новизна наукових положень дисертаційного дослідження Правдюка С.М. полягає в тому, що це перше, виокремлене багатоаспектне дослідження проблем інформаційних правопорушень.
Правдюк С.М. провів науковий системний аналіз наявних теоретичних конструкцій щодо сутності, змісту та системо-утворюючих чинників правового регулювання інформаційних правопорушень, а також розділив теоретико-методологічні засади вдосконалення правового регулювання в цій сфері.
Серед найбільш значущих результатів новизни дослідження можна відзначити те, що вперше запропоновано виокремлювати широке та вузьке розуміння поняття «інформаційні правопорушення». У широкому розумінні інформаційні правопорушення охоплюють усі правопорушення, що вчиняються в інформаційній сфері, а також ті, які вчиняються за допомогою інформаційно-комунікаційних технологій чи засобів зв’язку, тобто такі, які є і за формою, і за змістом інформаційними. Щодо вузького розуміння, то інформаційні правопорушення зводяться лише до порушень права людини та громадянина на інформацію, тобто є винятково інформаційними за змістом.
Визначено необхідність ухвалення пакета нормативно-правових актів з метою протидії інформаційним правопорушенням в Україні: Концепції боротьби з інформаційними правопорушеннями в Україні, Стратегії протидії з інформаційними правопорушеннями в Україні та державних цільових програм за її окремими напрямами.
Вельми корисним для подальшого розвитку є положення окреслення стану наукової розробленості теми дослідження, що дало можливість дійти висновку про недостатню розробленість цієї тематики у вітчизняній та зарубіжній юридичній доктрині, а також стихійний і фрагментарний характер наукових розвідок у цій сфері; характеристика окремих видів інформаційних правопорушень, а саме: адміністративних інформаційних проступків та інформаційних злочинів.
Теоретично обґрунтованими є положення роботи поняття «інформаційні правопорушення» як суспільно небезпечних (шкідливих), протиправних, караних діянь деліктоздатного суб’єкта, що направлені на порушення права на інформацію чи інформаційну інфраструктуру або вчиняються за допомогою інформаційно-телекомунікаційних технологій чи засобів зв’язку та виокремлення ознак інформаційних правопорушень.
Не можна не відмітити пропозиції дисертанта з приводу запропонування модернізації інформаційних правопорушень шляхом удосконалення співвідношення понять «інформаційні правопорушення» та «комп’ютерні правопорушення», де аргументовано, що «комп’ютерні правопорушення» є одним із видів інформаційних правопорушень; виокремлення умов і причин вчинення інформаційних правопорушень, серед основних з них: надзвичайно швидкий розвиток інформаційно-телекомунікаційних технологій та засобів зв’язку, а також їх впровадження в усі сфери функціонування державних інституцій без залучення висококваліфікованих фахівців з безпеки у сфері ІТ; неповороткість (сталість) законодавчої системи, яка не встигає реагувати на появу нових видів інформаційних правопорушень, що унеможливлює притягнення до відповідальності осіб, винних у їх скоєнні; відсутність достатньої кількості кваліфікованих ІТ-фахівців у правоохоронних органах для відслідковування та припинення інформаційних правопорушень тощо.
Робота містить й інші позитивні висновки, відображені в дисертації та авторефераті.
Наукове та практичне значення одержаних результатів. Практична значимість результатів дослідження визначається пропозиціями щодо вдосконалення адміністративного законодавства. Підготовлені дисертантом пропозиції можуть бути використані суб’єктами законодавчої ініціативи, органами виконавчої влади, вченими та викладачами вищих навчальних закладів.
Дискусійні положення та зауваження до дисертації. Не дивлячись на істотні здобутки роботи дисертація С. М. Правдюка має дискусійні положення, щодо яких необхідно зробити певні зауваження.
- Зокрема, автору слід було б зробити спробу провести періодизацію досліджень в сфері інформаційних правопорушень, що дало б можливість систематизувати дослідження в цій сфері відповідно до певного часового проміжку з подальшою екстраполяцією на формування інформаційного права як галузі права.
- Для висвітлення методології дослідження автор відповідно до предмету та завдань дисертаційної роботи адаптує традиційну структуру методів, що використовуються в теоретичних юридичних дослідженнях, використовуючи загальні, філософські, загальнонаукові, приватно-наукові та спеціальні методи пізнання. При цьому дисертанту слід було б більш конкретно вказати, які з них були використані, та детально охарактеризувати застосування цих методів та їх результати.
- В самій дисертації «Інформаційні правопорушення» доцільно було б доповнити зміст даного питання розкривши положення, що стосується перспектив розвитку інформаційного правопорушення з урахуванням міжнародного та європейського досвіду, що спричинить значного підвищення рівня дисертаційного дослідження у цій сфері.
- Переконаний, що роботу покращило б вивчення автором не тільки методологічних праць з теорії адміністративного права, що безперечно є важливим, але й опанування робіт, присвячених безпосередньо різним видам державного контролю у сфері інформаційного права.
- У підрозділі 2.1 розділу II автор значну увагу приділяє аналізу нормативно-правових актів України, проте сприйняття тексту покращилось би, як би дисертантом було проведено аналіз, порівняння аналогічних норм права інших країн.
Зазначені дискусійні питання суттєво не впливають на загальний належний рівень дослідження, його теоретичну та практичну цінність, на рівень наукової новизни його результатів, а здійснений дисертантом творчий пошук заслуговує на повагу і безумовну підтримку.
Висновок
Дисертація Правдюка Сергія Миколайовича містить раніше не захищені наукові положення та отримані особисто автором нові науково обґрунтовані результати, що у своїй єдності розв’язують важливу науково-прикладну проблему. Дисертація має наукову цінність і конструктивне значення для подальшого комплексного розвитку інформаційного права.
Зважаючи на викладене, можна зробити висновок про те, що за своїми актуальністю, теоретичним рівнем, науковою новизною, обґрунтованістю отриманих результатів дисертація на тему: «Інформаційні правопорушення», відповідає вимогам Порядку присудження наукових ступенів і присвоєння вченого звання старшого наукового співробітника, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 квітня 2013 року № 567, а її автор Правдюк Сергій Миколайович – заслуговує на присудження йому наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.07 – адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право.
Офіційний опонент:
Глобальна організація
союзницького лідерства,
голова наглядової ради
доктор юридичних наук, доцент В. А. Ліпкан