ВІДГУК
офіційного опонента на дисертацію Чуприни Олени Василівни «Адміністративна відповідальність за порушення права на інформацію», подану на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.07 – адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право
Актуальність теми дисертаційного дослідження. Обрана автором тема дисертаційного дослідження заслуговує на схвалення, а її актуальність, у зв’язку зі зміною акцентів у стосунках держави і особи, необхідністю переосмислення значення інформаційних прав і свобод людини і громадянина в системі інших прав і свобод в умовах побудови інформаційного суспільства, є беззаперечною.
Актуальність обраної теми обумовлена також і тим, що в умовах істотного оновлення законодавства України, в тому числі і в інформаційній сфері, в правозастосовній практиці виникає цілий ряд перешкод для реалізації громадянами, юридичними особами права на інформацію. Це в свою чергу зумовлює необхідність вжиття належних заходів реагування з боку держави.
Саме тому вироблення адекватних і ефективних механізмів правового захисту права на інформацію, зокрема, засобами адміністративної відповідальності, є одним із пріоритетних напрямків діяльності державних органів.
Підтвердженням актуальності та важливості теми дисертаційного дослідження О.В. Чуприни є той факт, що його проведення обумовлено реалізацією Концепції адміністративної реформи в Україні, затвердженої Указом Президента України від 22 липня 1998 року № 810/98, зокрема в частині, де закріплено потребу розроблення Кодексу про адміністративні проступки, а також вимогами підрозділу 2 розділу ІІІ Основних засад розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007–2015 роки (затверджених Законом України від 9 січня 2007 року № 537-V), Розпорядженням Кабінету Міністрів України «Про затвердження плану заходів із виконання завдань, передбачених Законом України «Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007–2015 роки» (від 15 серпня 2007 року № 653-р.).
Таким чином, можна зробити висновок, що вибір автором теми дослідження є цілком виправданим і доречним.
Загальний аналіз змісту роботи свідчить про те, що дисертація являє собою самостійну, завершену, аргументовану, комплексну роботу, має високий науково-теоретичний та прикладний рівень.
Структурна побудова роботи вдала і свідчить про науково вивірений підхід до вирішення поставлених завдань і досягнення мети дослідження. Мета дисертаційного дослідження та його завдання взаємообумовлені.
За змістом дисертація складається зі вступу, трьох розділів, які містять дев’ять підрозділів, висновків та списку використаних джерел.
Високий ступінь вірогідності та наукової обґрунтованості результатів виконаного дисертаційного дослідження забезпечено використанням значного обсягу літературних джерел, нормативних актів – 228 найменувань.
Достовірність і обґрунтованість результатів дослідження. Достовірність і обґрунтованість наукових положень дисертації досягнута також за рахунок комплексного застосування доцільної сукупності методів теорії пізнання соціально-правових явищ, а також наукових принципів і концептуальних положень, розроблених спеціалістами у різних галузях науки. У дисертації використано праці з проблем філософії, теорії держави та права, конституційного, адміністративного, інформаційного, кримінального, цивільного права тощо. Це дозволило О.В. Чуприні сформулювати низку важливих наукових положень, висновків та рекомендацій.
Опубліковані О.В. Чуприною праці свідчать про достатнє оприлюднення та впровадження наукових здобутків дисертанта. Основні результати дисертаційного дослідження повністю викладені у п’ятьох статтях, опублікованих у виданнях, що визначені як фахові з юридичних наук, а також у чотирьох опублікованих тезах виступів на конференціях. Опубліковані автором наукові статті відповідають темі дисертації, а зміст автореферату повністю висвітлює її основні положення.
Достовірність одержаних результатів досягнута здобувачем завдяки використанню значного масиву вітчизняної та зарубіжної наукової, нормативної та публіцистичної літератури. При цьому враховані праці фахівців з теорії держави та права, адміністративного, кримінально-процесуального права, теорії управління тощо. Акцентовано увагу на дослідженні положень чинного вітчизняного законодавства. Дисертантом враховано право застосовну практику. Такий підхід дозволив проаналізувати актуальні питання вітчизняної адміністративно-правової доктрини щодо проблеми, окреслити можливі моделі нормативного закріплення оновлених засад їх вирішення на майбутнє у процесі здійснення докорінних реформаційних правотворчих та державотворчих процесів.
Цінність роботи полягає у ґрунтовному аналізі наявних джерел, узагальнень практики застосування законодавства та положень самого законодавства, виділенні можливих шляхів формування моделей нормативного закріплення відповідних відносин у контексті докорінного реформування системи державних органів, пошуку оптимальних моделей їх існування, в тому числі й із урахуванням зарубіжного досвіду. Зважаючи на це можна констатувати, що достовірність отриманих висновків та обґрунтованість запропонованих пропозицій і рекомендацій визначається правильно обраним методологічним підходом до здійсненого дослідження, достатнім використанням наукового, нормативного матеріалу. Звертає на себе увагу також намагання здобувача працювати на різних рівнях наукового дослідження – від фундаментального до науково-прикладного. Кількість та якість використаних матеріалів, докладність їх аналізу створює передумови для забезпечення достатнього рівня достовірності та обґрунтованості дисертаційної роботи. Такий підхід дозволив дисертанту проаналізувати ключові аспекти зазначеної проблеми, розв’язання яких має важливе теоретичне і практичне значення, і які, на жаль, до цього часу залишаються малодослідженими, а також сформулювати низку корисних з наукової та практичної точки зору висновків та пропозицій.
Наукове та практичне значення представленої дисертації полягає у тому, що результати дослідження, висновки та рекомендації можуть бути використані як у навчальному процесі, у правотворчому, правозастосовчому процесах, а також у правовиховній діяльності.
Практична значимість одержаних результатів полягає в тому, що викладені у дисертації та наукових публікаціях автора положення, висновки та рекомендації можуть бути використані в подальших наукових дослідженнях, у навчальному процесі, у законотворчій та практичній діяльності відповідних державних органів.
Наукова новизна дослідження і ступінь обґрунтованості теоретичних положень, висновків і рекомендацій, сформульованих у ньому.
Аналіз положень дисертації дозволяє зупинитися на таких її позитивних аспектах.
Зокрема, розглянувши стан наукових досліджень, присвячених адміністративній відповідальності, автор приходить до висновку, що дана тема комплексно не досліджувалася, а розроблялась переважно на рівні коментарів до ст. 212-3 КУпАП, висвітлювалась у деяких підручниках з адміністративного чи інформаційного права, у відповідних методичних рекомендаціях. При цьому у зазначених джерелах міститься чимало суперечливих висновків і рекомендацій, що негативно впливає на стан захисту права на інформацію адміністративно-правовими засобами та на діяльність відповідальних посадових осіб державних органів України (с.23). Разом з тим відсутнє чітке розмежування «права на інформацію», «інформаційні права» та «права доступу до інформації», що сприяє використанню дослідниками їх як синонімів, а отже значно ускладнює правореалізаційний та правозахисний процес у цій сфері.
Заслуговує схвалення проведений автором детальний аналіз міжнародного та національного законодавства у сфері захисту права на інформацію, в результаті якого досліджуються історичні аспекти права на інформацію та робиться висновок про нього як одне з найвагоміших природних і невідчужуваних прав людини (с. 26), яке знайшло адекватне відображення в законодавстві України.
Слід також відзначити також положення дисертаційного дослідження, які присвячені з’ясуванню поняття «право на інформацію» та його структурних елементів, що дало можливість автору в подальшому встановити невідповідність Конституції України та Закону України «Про інформацію» означеного в ст. 212-3 КУпАП права на інформацію, звуження його змісту.
У зв’язку з цим достатньо аргументованою є пропозиція щодо зміни назви ст. 212-3 КУпАП «Порушення права на інформацію» на «Порушення права на збирання інформації», яка більше відповідала б змісту зазначеної статті.
Крім того проведений аналіз легальних дефініцій права на інформацію дав автору достатні підстави вказати на невідповідність змісту цього права, визначеного Законом України «Про інформацію» в новій редакції, відповідним положенням Конституції України, і аргументовано вважати недоречними нові зміни в згаданому Законі, відповідно до яких право на інформацію – це можливість одержання, використання, поширення, зберігання і захист інформації.
Слушною є пропозиція автора щодо необхідності виділення в Кодексі України про адміністративні правопорушення окремої глави, що передбачає адміністративну відповідальність за правопорушення інформаційного характеру.
Окрім зазначених, дисертація О.В. Чуприни містить цілий ряд теоретичних висновків та практичних пропозицій, які заслуговують позитивної оцінки.
Повнота викладення матеріалів у публікаціях положень, висновків і рекомендацій, сформульованих у дисертації. Наведені автором дані про участь у всеукраїнських та міжнародних конференціях свідчать по широку апробацію ним положень дисертаційного дослідження, про те, що він проводить активну наукову діяльність в частині ознайомлення широких кіл професійної юридичної спільноти з основними результатами здійсненого нею дослідження адміністративної відповідальності за порушення права на інформацію. Характер участі у зазначених конференціях засвідчує планомірність наукової діяльності. Основні положення та результати дисертації відображено в трьох наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях із юридичних дисциплін, а також у чотирьох тезах доповідей науково-практичних конференцій. Підсумки розроблення проблеми в цілому, окремі її аспекти, одержані узагальнення та висновки було оприлюднено дисертантом на чотирьох науково-практичних конференціях: «Захист права на інформацію» (м. Київ, 2011 р.), «Адміністративно-правові аспекти права на інформацію», (м. Київ, 2011 р.), «Право на інформацію: сутність та зміст» (Луцьк, 2012 р.), «Структура права на інформацію» (Київ, 2012 р.).
Основні положення, висновки і рекомендації, що містяться у дисертації, повністю відображені в авторефераті.
Дискусійні положення та зауваження до дисертації. Оцінюючи позитивно рецензовану роботу, необхідно вказати на наявність певних недостатньо аргументованих положень, дискусійних моментів та зауважень.
- Досліджуючи поняття права на інформацію та його зміст, автор для позначення одного і того ж явища послуговується різною термінологією. Зокрема, О. В. Чуприна доходить висновку, що в ст. 2123 КУпАП, право на інформацію знаходить свій вияв у реалізації лише одного структурного елемента цього права. При цьому за одного випадку таким елементом називається «одержання» інформації (с. 60, 72), за іншого – «збирання» (с. 9, 124). На підставі цього вноситься пропозиція щодо зміни назви ст. 2123 КУпАП «Порушення права на інформацію» на «Порушення права на збирання інформації» (с. 60), а в подальшому – на «Порушення права на одержання інформації» (с.63). Попри це автор вказує, що згадані поняття не є синонімічними (с. 56).
- Не можна погодитися з твердженням автора, що у «формі бездіяльності реалізується винятково таке порушення як «неповне надання інформації»» (с. 77). Вважаємо, що за даного випадку має місце саме активна форма поведінки, оскільки йдеться про здійснення певної дії – надання інформації, але в недостатньому обсязі.
- Аналізуючи норми Закону України «Про звернення громадян», автор зазначає, що слід виділити таких суб’єктів правопорушення, передбаченого ст. 2123 КУпАП: органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об’єднання громадян, посадові особи, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань (с. 104-105). Водночас, на сторінках дисертації здобувачка неодноразово стверджувала, що в якості суб’єкта вказаного правопорушення може бути лише посадова особа. Це ж стосується і пропозиції щодо нової редакції ст. 2123 КУпАП, в якій суб’єктом правопорушення визнається, крім посадової особи, також і громадянин (с. 124).
- На с. 141 автор зазначає: «Провадження у справах про адміністративні порушення права на інформацію показує, що даний вид правопорушень не носить масового та загрозливого характеру». Таке висловлювання вважаємо некоректним, оскільки саме по собі провадження як процесуальна діяльність, яка спрямована на притягнення винних осіб до адміністративної відповідальності, не свідчить про масовість або про певний рівень загрози з боку правопорушень. Такого висновку можна дійти лише на підставі узагальнення адміністративної та судової практики застосування адміністративної відповідальності за певний вид адміністративного проступку.
- 5. Завершуючи дослідження питання про попередження адміністративних порушень права на інформацію, авторка вказує, що до таких заходів можна віднести громадський вплив, а також – штраф (с. 147). Однак, система заходів попередження даного виду адміністративного правопорушення вказаними заходами не вичерпується, про що свідчить матеріал дисертації, викладений на с. 142-144.
Натомість висловлені зауваження стосуються лише окремих положень дисертації, носять дискусійний, рекомендаційний та уточнюючий характер і в цілому не зменшують наукової цінності дисертації О.В. Чуприни.
Наведене вище дає підстави дійти висновку, що дисертація О. В. Чуприни «Адміністративна відповідальність за порушення права на інформацію» є самостійним, завершеним дослідженням важливої наукової проблеми, в якій отримано нові науково обґрунтовані результати, що вирішують конкретну наукову задачу теоретичного значення у сфері адміністративної відповідальності за порушення права на інформацію. Робота відповідає основним вимогам, які ставляться МОН України до кандидатських дисертацій, встановлених Порядком присудження наукових ступенів і присвоєння вченого звання старшого наукового співробітника, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 07.03.2007 р. № 423 (зі змінами), а її автор – Чуприна Олена Василівна заслуговує на присудження їй наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.07 – адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право.
Офіційний опонент:
доктор юридичних наук, доцент В. А. Ліпкан