Удосконалення інформаційного законодавства України в контексті протидії екстремізму та тероризму

Шепета Олена Василівна,

кандидат юридичних наук,

експерт ГОСЛ

У контексті широкомасштабної правової реформи, що здійснюється в різних сферах, зокрема конституційній, судовій, адміністративній відбувається також удосконалення інформаційного законодавства.

Українське інформаційне законодавство важко визнати ефективним. Особливо гостро це відчувається під час здійснення антитерористичних профілактичних заходів. Інформаційний та кібертероризм нині доволі ґрунтовно укорінилися в українське життя. За даними німецьких експертів Україна входить до четвірки країн, з яких найчастіше відбуваються DDOS атаки на сервери державних органів. Звичайно, що дану інформацію можна сприймати як елемент впливу на державу, формування негативного іміджу нашої країни тощо. Але це інші теми — проблема контрровідувального захисту інформаційного простору, формування реальних гарантій інформаційного суверенітету і забезпечення іміджу органів державної влади в інформаційному просторі.

Нас же цікавить інший аспект: зростаючий рівень кібертероизму, поєднаний із неадекватно млявим реагуванням законодавця на дані процеси, зокрема формування ефективного інформаційного законодавства і ухвалення Інформаційного кодексу України.

Однією з причин цього є те, що інформаційні відносини, порівняно з іншими правовими відносинами, є більш динамічними, і тому цей факт негативно впливає на актуальність ухвалених (чинних) норм.

Інтенсивний розвиток інформаційного законодавства України, а також  необхідність узгодження вітчизняного інформаційного законодавства міжнародним з урахуванням національних інтересів зумовлює необхідність його реформування на науковій основі, у тому числі зважаючи на зростаючу роль силових аспектів розв’язання міжнародних конфліктів,у тому числі і за допомогою терористичних та екстремістських методів.

Важливого значення, за цих умов, набуває виокремлення концептуальних засад формування інформаційного законодавства, дослідження проблеми систематизації інформаційного законодавства [1].

Важливим кроком на шляху формування інформаційного законодавства стало  прийняття Доктрини інформаційної безпеки України. Саме вказаний документ є  основою:

–         формування державної політики у сфері інформаційної безпеки України;

–         розроблення проектів концепцій, стратегій, цільових програм і планів дій із забезпечення інформаційної безпеки України;

підготовки пропозицій щодо подальшого системного вдосконалення правового, методичного, науково-технічного й організаційного забезпечення інформаційної безпеки України [2].

Правовий фундамент для затвердження нормативно-правових актів, що регулюють інформаційні відносини, та зародження інформаційної галузі законодавства було закладено шляхом прийняття Закону України «Про інформацію».

Таким чином, на доктринальному рівні вживаються певні заходи щодо підвищення ефективності реалізації державної інформаційної політики, яка певним чином корелює із державної антитерористичної політикою. Так само, ухвалюються певні нормативно-правові акти за різними напрямами інформаційної тематики та вносяться зміни та доповнення до вже чинних документів. У той же час, роботи з удосконалення законодавства у сфері інформаційної безпеки в цілому мають фрагментарний характер у той час, як недоліки чинного інформаційного законодавства України в контексті формування ефективної антитерористичної політики потребують більш системного вирішення.

Саме тому доречною є позиція більшості дослідників вищезазначеної проблематики, які звертають увагу на необхідність його систематизації [3—4]. Безпосередньо формування інформаційного законодавства в Україні обумовлює необхідність його удосконалення через теоретичне розроблення систематизаційних засад.

Під час вибору конкретної форми систематизації слід враховувати не лише складний і специфічний характер інформаційних відносин та становлення інформаційного права як самостійної галузі  права, а й той факт, що інформаційне право поки не є систематизованою галуззю. Також потребують врахування проблеми боротьби з терозримом, який нині виступає однією з загроз міжнародному миру та безпеці.

Важливого значення для ефективної систематизаційної діяльності інформаційного законодавства в Україні набуває вироблення її на основі уніфікованих принципів.

Так, на думку сучасних науковців, в основі систематизації норм інформаційного права повинні бути пророблені юридичною наукою та перевірені практикою ґрунтовні принципи: об’єднання традицій та новацій правознавства; інкорпорація норм чинного інформаційного законодавства України в нову систему через агрегацію інститутів права; формування міжгалузевих інститутів права на основі зв’язків із галузевими інститутами [5, с. 27].

На противагу фрагментарному розв’язанню проблем правового регулювання правових відносин в інформаційній сфері, на наше переконання, найбільш адекватним шляхом підвищення ефективності вітчизняного інформаційного законодавства є проведення широкомасштабної, поступової його систематизації крізь призму трьох основних форм: інкорпорації, консолідації та кодифікації. На науковому рівні методологчін засади розв’язання даного питання сформовані в рамках розвитку школи інформаційного права В.А.Ліпкана (Ю.Максименко, П.Матвієнко, Г.Линник, О.Логінов, О.Стоєцький, В.Баскаков, М.Дімчогло, К.Череповський, Л..Капінус, К.Татарнікова та ін.), дослідники якої системно досліджують дані проблеми, пропонуючи різноманітні контексти і матриці для вирішення проблемних питань у різних сферах життєдіяльності, зокрема і у сфері протидії екстремізму та тероризму.

Також можемо звернути свою увагу і на діяльність таких вітчизняних науковців, як: І. Арістова, К. Бєляков, В. Гурковський, В. Цимбалюк, М. Швець, О.Швець та інші [6— 11].

У рамках даних досліджень у різний спосіб доводиться думка щодо необхідності кодифікації інформаційного законодавства, і виділення у майбутньому кодифікованому акті наступних розділів про: засади електронної торгівлі; правову охорону прав на зміст комп’ютерних програм; удосконалення захисту прав інтелектуальної власності, в тому числі авторського права при розміщенні та використанні творів у мережі Інтернет;  охорону баз даних;  дистанційне навчання;  телемедицину; надання органами державної влади та органами місцевого самоврядування юридичним та фізичним особам інформаційних послуг із використанням мережі Інтернет; комерційну таємницю тощо.

Водночас, дослідження нормативно-правової бази у поєднанні із аналізом наукової думки дає змогу дійти висновку, що діяльність із кодифікації інформаційного законодавства недостатньою мірою включає у себе напрям правового регулювання технічного захисту інформації, що виступає особливо важливим в контексті формування оновленої стратегії протидії тероризму та екстремізму.

Саме тому, на нашу думку, доречно було б у ході проведення робіт із кодифікації вітчизняного інформаційного законодавства більшу увагу приділити нормативно-правовому регулюванню наступних питаннь:

-        протидія технічним розвідкам;

-        захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах;

-        уконституювання інтернет-відносин із наступним виробленням правових механізмів їх державного регулювання;

-        формування дієвих механізмів захисту персональних даних технічними засобами;

-        захист мовної інформації та даних у лініях і середовищах;

-        науково-технічна діяльність у галузі ТЗІ;

-        організація взаємодії та координація розвитку системи ТЗІ із збереженням державного контролю за даною сферою [12].

Зокрема, ми вважаємо, що вказані напрями діяльності потребують урегулювання у відповідних розділах Інформаційного кодексу України, зважаючи на збільшення кількості вчинюваних кібератак, а також прискореним розвитком кіберзагроз і почасти відсутністю дієвого захисту державних інформаційних ресурсів.

Список використаних джерел:

  1. 1.        Ліпкан В. А. Систематизація інформаційного законодавства України : [Монографія] /  В. А. Ліпкан, В. А. Залізняк / За заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2012. — 304 с.
  2. 2.                 Про Доктрину інформаційної безпеки України : Указ Президента України від 08.07.2009 №514/2009 // Офіційний вісник України. — 2009. — № 52. — С. 7.
  3. 3.                 Череповський К. П. Інкорпорація як складова систематизації інформаційного законодавства України // К. П. Череповський // Вісник Запорізького національного університету. — 2012. — № 2(Ч. ІІ). — С. 177—182.
  4. 4.                 Дімчогло М. І. Консолідація як вид систематизації інформаційного законодавства / М. І. Дімчогло // Правова інформатика. — 2012. — 1 (33). — С. 15—24.
  5. 5.                 Основи інформаційного права України: Навчальний посібник / В. С. Цимбалюк, В. Д. Гавловський, В. В. Гриценко та ін. / За ред. М. Я. Швеця, Р. А. Калюжного, П. В. Мельника. — К.: Знання, 2004. — 274 с.
  6. 6.                 Арістова І. В. Державна інформаційна політика: організаційно-правові аспекти: Монографія / За загальною редакцією О.М. Бандурки. — Харків : Ун-т внутрішніх справ, 2000. — 368 с.
  7. 7.                 Бєляков К. І. Інформація в праві: теорія і практика / К. І. Бєляков. — К.: КВІЦ, 2006. — 118 с.
  8. 8.                 Гурковський В. І. Організаційно-правові питання взаємодії органів державної влади у сфері національної інформаційної безпеки : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. наук з держ. упр. : спец. 25.00.02 «Механізми державного управління» / В. І. Гурковський. — К., 2004. — 20 с.
  9. 9.                 Цимбалюк В. С. Латентність комп’ютерної злочинності / В. С. Цимбалюк // Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика). — 2001. — № 3. — С. 176—182.
  10. 10.             Швець О. В. Формування політичного іміджу України в міжнародному інформаційному просторі : дис. … канд. політ. наук : 23.00.03 / Олена Вікторівна Швець. — К., 2006. — 237 с.
  11. 11.             Основи інформаційного права України : [навчальний посібник] / [В. С. Цимбалюк, В. Д. Гавловський, В. В. Гриценко та ін.] / за ред. М. Я. Швеця, Р. А. Калюжного, П. В. Мельника. — К. : Знання, 2004. — 274 с.
  12. 12.             Шепєта О. В. Організаційно-правові засади взаємодії Держспецзв’язку та Служби безпеки України з питань охорони державної таємниці та технічного захисту інформації / О. В. Шепєта // Підприємництво, господарство і право. — 2010. — № 4. — С.34—36.