Третя світова війна: зсередини командного пункту

 

Аналіз фільму від Володимира Ліпкана,

Голови Інституту майбутнього ГОСЛ, доктора юридичних наук

 

Війна… Гидке і бридке слово

Що вкарбувалось назавжди

Чи нелінійна, чи гібридна

Тепер творити нам нема коли.

 

Всі думки зараз про стратком

Це зараз основний главком

Якщо систему вчасно побудуємо

То і державу ми врятуєм.

 

 

 

 

Днями на каналі ВВС відбулася прем’єра фільму “Третя світова війна: зсередини командного пункту”.

http://www.bbc.co.uk/programmes/b06zw32h

http://www.bbc.co.uk/mediacentre/proginfo/2016/05/inside-the-war-room

версія росіян і їхнє сприйняття фільму:

http://www.bbc.com/russian/international/2016/02/160203_world_war_three_war_room_bbc

 

У Даному пості я проаналізую фільм, який спричинив такий суттєвий галас, здебільшого серед тих, хто не бачив його до кінця, так само як, напевно, і не бачив в оригіналі, без якихось там субтитрів.

 

У попередніх постах я звертав увагу на появу даного фільму, синхронізовану із реальним вводом військ у Латвію и рішення уряду Британії про відправлення 5 бойових кораблів.

http://www.unian.ua/world/1260415-velikobritaniya-napravit-pyat-viyskovih-korabliv-u-baltiyske-more-dlya-strimuvannya-agresiji-rf.html

 

Для логічності викладу матеріалу, я будувати подавати поді, що показуються в фільмі в рубриці Фільм

Свій коментар з екстраполяцією на Україну: Що ж у реальності

 

Фільм

Для реальності фільму не було застосовано  майже ніяких спецефектів. Все було, немов вельми натуралістично, що створювало додаткові відчуття реальності того, що бачимо.

Локація : штаб квартира, командний пункт, в комяу вирішуються питання стратгеіної оборони України, можемо сказати і іншими словами: хаб стратегічних комунікацій, в якому високопосадовці Великої Британїі, ухвалюють рішення стратегічного рівня, обов’язкові для виконання усіма суб’єктами виконавчої влади.

Цікавість фільму у тому, що в ньому майже немає ніяких картинок, кліповості, як це залюбки використовують американці при виробництві кінопродукції. Згадаємо, прикладом, нещодавно аналізований фільм про Бенгазі.

Тобто все відбувається в рамках однією кімнати… все вирішується там, за столом переговорів, дискусій, а інколи й полеміки.

Загальна картинка була узята з України, оскільки саме наша держава  є класичним прикладом механізму утворення так званих „народних республік” на сучасному етапі розвитку суспільства в тому числі розвитку стратегії ведення війни.

В історії було багато інших прикладів, зокрема Сталін бажав утворення народної республіки в Фінляндії, інші тоталітарні лідери також прагнули використати цей механізм для експансії власної влади. Однак свого часу Сталіну завадила опозиція, на яку він розраховував, оскільки вона вчасно зрозуміла пагубність для власної держави та її суверенітету підтримки з боку тоталітарного лідера СРСР. Стосовно подій у фільмі, то вони відбуваються таким саме чином, як це було в АРК України, Донецькій, Луганській, Харківській та деяких інших областях:

•        проведення „спонтанних” демонстрацій у Даувгавпілсі, метою яких виступає захоплення державних будівель;

•        захоплення державних будівель із подальшим обовязковим скидуванням державних прапорів Латвії із державних установ -це іманентний скаральний компонент будь-якої російської агресії, оскільки, слідуючи за відомими російськими військовими начальниками, в мозок росіян вбили постулат: де російський прапор повісили, там його уже ніколи не знімуть;

•        наявність неодмінного атрибуту сучасних проповідників „руського миру”: георгіївської стрічки;

•        захоплення влади відбувається “представниками народу” (котрі дивним чином знаються на тактиці захоплення державних будівель, застосуванні нелетального фізичного впливу при фізичній протидії охоронцям державних будівель, мають при собі вогнепальну зброю, вміло користуються нею, заподіюючи нелетальні поранення тощо).

Причому в Латвії для цього в принципі існують об’єктивні причини: якщо московська пропаганда роками успішно прагнула придумати та вкарбувати у пострадянську свідомість нових українців власний архетип, у той час як в реальності ніколи і ніде в Україні не відбувалося утиску російськомовних, то в Латвії все навпаки: там російськомовні громадяни не мають громадянства, вони позбавлені багатьох привілеїв, що мають громадяни Латвії, що є латишами за національною ознакою і за народженням, знають латиську мову тощо. Тобто в реальності для застосування сили і захисту так званого „російськомовного населення” в Латвії існує набагато більше реальних причин, ніж вони були в Україні.

Потім звичайно, серед тих, хто захоплював будівлю, опиняється лідер, який проголошує референдум про автономію Даугавпілсу від Риги.

„Всезагальна” підтримка (тими, хто прийшов на мітинг, серед яких багато нежителів Латвії) легітимує проголошене рішення про референдум.

Водночас офіційна влада Латвії, не маючи можливості самотужки придушити в корінні такі дії, локалізувати  провокаторів та здійснити систему профілактичних заходів та відповідних заходів стратегічних комунікацій за знайомим для пересічного українця сценарієм, звертаються до Європи з проханням про допомогу, одночасно звертаючись до Путіна,  що офіційна влада в Ризі не визнає результати референдуму.

 

Що в реальності?

 

Знайома картина: пригадуємо Турчинова, Яценюка, які говорили ті самі речі… Результат всім відомий…

У фільмі дуже красиво і пансько опускається позиція Італії, Іспанії, Греції, навіть Франції. Увиразнено формується однозначна нейтральна позиція Німеччини…

 

На момент вторгнення російсько-терористських військ в Європі існувало і було сформовано могутнє проросійське лоббі. За допомогою могутніх інформаційних каналів передусім Russia Today, були сформовані усі передумови для того, щоб для світового співтовариства зобразити цей акт агресії як внутрішній конфлікт…

- В Італії  – Берлусконі – одвічний друг Путіна,

- Іспанія міцно пов’язана із Росією економічно,

- Чехія – Президент Земан відкрито підтримав Путіна,

- Словаччина – проросійська політика завжди навіть не приховувалася

- Греція, балансуючи на межі виживання, як ревнива жінка побоювалась, що якщо вся увага і фінанси перекинуться до України, до їх не буде чим годувати, тому грекам аж ніяк не вигідно було втарчати роль європейської терпіли, щоб й надалі продовжувати скиглити та викачувати багатомільярдні кошти з бюджету ЄС.

- Франція… Ця країна за своєю імперськістю є спорідненою із Росією. Будова Містралів, з наступним сумнівним продажем їх Єгипту, дружба Путіна і Саркозі, а також фінансова підтримки Ліпен, створили для Росії безпрограшний варіант: аби хто не прийшов до влади у Франції, з Росією ці люди мають грані стосунки. А отже Франція насправді\, незважаючи ні на які офіційні, потрібні, пусті та галасливі промови, ніколи не буде проти Росії.

- Німеччина …. Я був там влітку. Знаєте, там ще й досі у парках висять герби СРСР, там ще й досі шанують радянських солдат (помилково ототожнюючи їх лише з руськими) і вважають, що саме Москва звільнила Німеччину від фашизму, саме тому, вони з дитинства навчені поважати Росію як берегиню, колиску їхнього світлого капіталістичного майбуття. Коли я натрапив біля Рейхстагу на руського, який там стояв із прапором Росії і певними філософськими гаслами, я вже тоді збагнув, що німці навіть не здогадуються, як філігранно і чітко працюють росіяни, готуючи собі ґрунт для майбутнього захоплення системи управління в Німеччині. Згадаємо і фінансову складову: на момент початку агресії проти України торгівельний обіг складав понад 320 мільярдів євро. Тому Німеччині було, ЩО втрачати. Тому Штайнмаєр до останнього пробував переконати Порошенка, що росіян немає в Україні, що не слід застосовувати зброю, слід погодитися на федерацію, слід взагалі погодитися, щоб не досаджати Німеччині….

 

Тобто як у фільмі, так і на практиці, найбільшу підтримку гіпотетично могли надати лише дві країни: Велика Британія і США. Щоправда в житті для України з’явився ще один ситуаційний партнер — Польща.

 

Фільм

Головне питання у дійових осіб фільму після захоплення адміністративних будівель: чи можна вважати дану ситуацію такою та ідентифікувати її як таку, що повністю підлягає та відповідає статті 5 Статуту НАТО про колективну оборону. Іншими словами: герої фільму за столом у високих кабінетах на початку вирішували: чи є дана ситуація такою, щоб вважати її необхідною для застосуваня сил колективної оборони.

Цікавим є те, що у фільму наводиться чіткий та детальний аналіз подій в АР Крим України. І головне: лунає ключова фраза:

 

якщо Україна була б в НАТО, то всі ті зелені, голубі, ввічливі та інші чоловічки були б однозначно ідентифіковані як вороги та їхня присутність слугувала б підставою для застосування ст. 5 про колективну оборону.

 

Що в реальності:

 

Таким чином висновуємо: якщо б Україна, незважаючи ні на які застереження та прямі погрози Росії вступила до НАТО (події в 2008 році, коли ми стояли за крок до цього ще треба детально проаналізувати та зробити відповідні висновки з ухваленням відповідних рішень), то це унеможливило б реалізацію будь-якого сценарію гібридної війни, до якого ми виявилися просто нездатними для відбиття та неготовими передусім морально та ментально стріляти в ворогів — росіян. Адже військова група в Криму дозволяла не лише ефективно обороняти державу, а й досягти значних переваг при бойовому контакті з росіянами.

 

Фільм:

 

Дійові особи жваво обговорюють методи, які Росія застосувала для сепаратизму на території Латвії: починаючи від пропаганди, завершуючи загрозою застосування сил спеціальних операцій. Причому із застосуванням технологій GRP, Reach & Frequency інформація про те, що Українська частина території (Крим) і Латвія речі не однакові: Латвія — член НАТО, відповідно дії мають бути не такими як щодо України, повторюється 3-5 разів за короткий проміжок часі, лунаючи з вуст різних членів комісії, що зібралася за столом переговорів.

таким чином формується чіткий посил: Україна має бути членом НАТО, це дасть додаткові суттєві можливості у ефективній протидії Росії.

Всі застереження, ніби країни, що воюють не пртймають до Альянсу – маячня.Туреччина, Греція і Кіпр мають одне до одного територіальні суперечки і нічого їм не заважє бути членами одного блоку.

При аналізові подій, що відбулися на захопленій території Латвії в обіг вводяться такі поняття, як: детероризація, деескалація…

Характерним є використанням картинок з України:

•        побиття поліцейських місцевими проросійськими громадянами (тітушки в Україні);

•        проведення побитих та скривавлених поліцейських крізь оскаженілий натовп, коли кожен з натовпу намагався вдарити, плюнути чи просто фізично знищити співробітника правоохоронних органів (пригадуємо, як у нас майданівці тягли побитих беркутівців до сцени і волали, щоб їм відтяли руки, як ставили на коліна тих, хто присягав служити закону, як захоплювали місцеві районні відділи внутрішніх справ, СБУ, державні будівлі, а потім звинувачували їх у тому, що вони не йдуться захищати батьківщину проти сепаратизму, водночас як викрали депутата Горлівської ради, розрізали йому пуза, засипали туди сіль і втопили, як били 2 роки тому мирних демонстрантів в Донецьку).

Тобто картинка ідентична, кожен українець абсолютно зрозуміє, як і що відбувалося насправді в Україні: хто організовував ці мітинги в Криму, чому так швидко прапори Партії Регіонів перефарбували на прапори Росії тощо.

Мене задовольняє те, як детально і чітко було проведено в фільмі аналіз українських подій, все розкладено по полочкам. Жаль, тільки громадяни окупованих територій цього не побачать, оскільки й надалі будуть думати про хунту, бандерівців, єврогеїв та американську заразу…

•        не оминули деталі і тих картинок, коли сепаратисти використовували каміння, палили шини …

Причому, в фільмі робиться красива картинка, коли голова мятежників звертається до ЗМІ Росії і просить їх про допомогу російськомовному населенню. Причому Росія, як і з подіями в Україні, абсолютно відхиляє будь-які натяки на свою причетність до цього і взагалі присутність в Латвії. Більше того, робиться спроба зобразити все як звичайні порушення громадського порядку.

 

Оскільки Латвія — член НАТО, то всі ці інформаційні флуди, які не мають нічого спільного із дійсністю, були повністю проігноровані США і ухвалюється рішення про направлення контингенту сил швидкого реагування до Латвії.

Звичайно, що Росія у відповідь, проводить, немов планові, навчання своїх військ.

У цей час сепаратисти продовжують працювати зі ЗМІ:

•        зображують нелюдяність Ризької влади;

•        показують фейкові звірства ризьких правоохоронців та військових;

 

 

Що в реальності:

 

Пригадуєте, як уміло одні й ті ж жінки, влаштовували „концерти” про своїх немов забитих до смерті синів, як вони благали допомоги у Путіна. Згадуєте про розповсюдження міфу про те, що на Майдані їли дітей, що якщо прийдуть бандерівці, то всіх москалів поз’їдають. Потім були псевдокартинки з маршу рівності, яких в засобах дезінформації Росії назвали нацистами, неофашистами. Давайте пригадаємо, що напередодні майдану, починаючи з 2012 року активізувалися певні псевдонаукові конференції та семінари, на яких активно обговорювалася тема „неофашизму в Україні”, „неонацизму в Україні” . Причому в дану діяльність, для притягнення до неї більшої уваги була застосована ще одна концепція стратегічних комунікацій: утягнення ключових лідерів. Зокрема Л.Кравчук брав безпосередню участь у заходах різного рівня, щодо розповсюдження ідей про необхідність боротьби з неофашизмом та неонацизмом в Україні. Тобто факт існування вже стверджувався в самій постановці питання.

Таким чином, з роками, лише зараз розуміємо: вже тоді готувався живильний ґрунт для того, щоб визнавати будь-які антиурядові течії неофашистськими або неонацистськими з подальшою відповідною роботою з ними. А для російського глядача була сформована примітивна але просто картинка: там в Україні: неофашисти, бандерівці, хунта, заколот — все погано; тут, дома в Росії — все добре, стабільно, нехай і лайно, але своє, рідне. Щоб зараза не перекинулася, щоб захистити своїх співгромадян (громадян України, які свідомо стали громадянами саме України, а не Росії, яких ніхто до цього не змушував) ми, росіяни, маємо допомогти своїм.

 

Фільм:

 

У фільмі все чітко зображено, всі деталі роботи сепаратистів, роботи ЗМІ тощо. Фактично вимальований чіткий механізм проведення інформаційної операції як складової гібридної війни.

Далі, з метою більшої мотивації долучення Великої Британії до цього конфлікту, за сценарієм режисера відбувається захоплення машини з британськими інструкторами. Для полегшення сприйняття і взагалі красочності картинки усі сепаратисти розмовляють чистою російською мовою. Тобто артисти для цього фільму були узяті російськомовні. Це дуже сильний телевізійний прийом, оскільки діалектизми, пейоративна лексика, якою суттєвим чином насичена російська мова, створюють реальну картинку.

Потім затриманих демонструють усьому світу….

Потім затриманий читає усьому світу написаний заздалегідь терористами текст, говорячи про те, що він дуже шкодує за свої вчинки, що він так вчинив проти мирного литовського російськомовного населення… Базікало, базікало, базікало…

 

Що в реальності:

 

Пригадуєте, як через зраду керівника донецької Альфи було затримано наших трьох співробітників СБУ, яких потім всім показували і говорили, що карателі приїхали …

Пригадуєте, скільки в Youtube сепаратисти заливали відео із захопленими у полон українськими військовими, яких змушували говорити, що вони шкодують, що вони не знають заради чого вони воюють..

Відтак, фактично, інформаційна складова виступає могутнім елементом проведення будь-яких спец операцій.

 

Фільм

 

Далі постає потреба в посиленні градусу подій і автор сценарію робить хід конем: він демонструє збиття російськими військовими зі своєї території гелікоптера з військовими НАТО і латишами.

Відбувається ключовий діалог між особами, що зібралися в командному пункті:

-        з одного боку, всі розуміють, що нанесення удару-відповіді по російській військовій базі, звідки було збито гелікоптер НАТО, трактуватиметься Росією як напад на суверенну державу, і що Росія за такого випадку може застосувати весь арсенал своєї зброї, включаючи ядерну;

-        опоненти з іншого боку, відстоюють кардинально інший ключовий посил: якщо ми і надалі дозволятимемо руським безкарно робити все, що їм заманеться, то вони не скінчать агресію.

Лунає ключовий посил: Ми маємо відповісти, навіть, якщо це на території Росії.

 

Що в реальності:

 

На нашій пам’яті багато збитих гелікоптерів, в тому числі і з генералом Кульчицьким. Так само збитий літак МН17, історія і правда події про що, й донині лишаються втаємничими, оскільки Нідерланди не можуть визнати факту того, що літак із її пасажирами збили російсько-терористські війська.

Таким чинном, бачимо, що в фільмі, навіть і цей елемент було встановлено до сценарію, тобто всі ключові елементи фізичної дестабілізації.

 

Фільм:

 

У цей час для допомоги сепаратистам вирушає гуманітарний конвой.

Правда в Латвії, на відміну від України, у фільмі, завдання гуманітарного конвою були дещо звужені: лише постачання зброї сепаратистам, передача грошей, продуктів харчування.

 

Офіційна влада безпорадно заявляє, що цей конвой є порушенням латвійського законодавства, що він є протизаконним, він не проходив відповідні митні процедури, ніхто з міжнародних спостерігачів не мав доступу до нього… Але знищити його немає ані сил, ані політичного духу. Конвой в Латвії …

 

Що в реальності:

 

Гуманітарний  конвой — цікава назва була придумана для того, щоб лайно назвати цукеркою. Гуманітарний конвой — сучасний ефективний засіб ведення гібридної війни, за якого з використанням і підтримкою збройних сил, спеціальних операцій, під виглядом допомоги на території країни, всупереч її законодавству, потрапляє контрабанда продуктів, зброї та інше. Більше того, щоб не їхати пустими до дому, гуманітарний конвой в Україні повністю вивозив найбільш важливі підприємства: інфраструктура була знищена. Апаратуру, елементи інфраструктури, тобто фактично було здійснено не те що рейдерство, а звіряче пограбування, зґвалтування інфраструктури України.

Стріляти в Україні по конвою ніхто не наважився…

І навіть зараз, незважаючи на можливості, підтримку світового товариства, ми продовжуємо спостерігати, як Росія постачає и надалі насичує зброєю сепаратистські сили.

 

Фільм:

 

Звичайно. Наші головні герої, які представляють Раду Національної безпеки, управління комунікацій МЗС, Парламент, посол Британії в Росії, посол Британії  в Латвії  тощо розуміють непередбачуваність Росії та дій керівництва даної картини. Точиться запекла дискусія щодо реальних можливостей ведення глобальної війни: якщо віддати Латвію, то наступною буде Польща.

Цікавим є те, що в фільмі, нехай і не наскрізно, але продемонстрована обізнаність членів кабінету змістом нової Стратегії національної безпеки Росії, яку Путін затвердив 31 грудня (новорічне привітання для росіян !) 2015 року. Таким чином, відчуття реальності, при перегляді даного фільму, абсолютно не віртуальне, не штучне. Я дивився фільм. наче реальну історію, реальний прогноз, реальне попередження Росії: ми знаємо ваші плани, ми знаємо про вашу здатність нанести тактичні ядерні удари, ми готові дати відповідь, ми готові до підтримки наших союзників, ми не дамо Вам чинит безправ’я і й агресію надалі.

Натомість за столом розгортається дискусія: чому через країну в 2 мільйона (Латвія) ми маємо розпочинати глобальну війну? Адже життя УСЬОГо Альянсу є важливішим і ціннішим за життя одного члена Альянсу. Не є вартим розпочинати третю світову через Латвію.

Натомість опоненти  даних думок виголошують: мирні пропозиції знищують НАТО, через них вся концепція НАТО втрачає сенс і опиняється під загрозою.

Лунає ключова фраза: визнається помилка того, що допустили гуманітарний конвой.

 

Що в реальності:

 

Маємо відстоювати власні національні інтереси, маємо припинити постачання зброї терористам, хоч би як наш ворог його не називав: подарунки від Діда Мороза на новий рік; гуманітарний конвой, З миром у серці, з любов’ю до братів-українців тощо. На даному етапі історичного розвитку Росія — ворог України, все, що йде від ворога і спрямовано на знищення нашої держави, може зашкодити їй — має бути знищено, ліквідовано, помножено на нуль.

 

Фільм:

 

Ставиться ультиматум: за 72 години Росія має забрати свої війська і убратися з Латвії.

Росія показово приводить свої ядерні війська у стан повної бойової готовності..

В кімнаті з’ясовується дві ключові стратегії:

- credibility — правдоподібність того, що Росія застосує зброю, довіра тій інформації, що надходить з розвідувальних джерел щодо ядерної війни;

- capability — реальна здатність Росії застосувати ядерну зброю, включаючи прорахування наслідків для самої Росії.

Звичайно, що діалог в кімнаті постійно переривається консультаціями з іноземними партнерами по Альянсу. Почергово Італія, Іспанія, Греція відмовляються брати участь у війні проти Росії.

Німеччина, дотримуючись своєї минулої позиції, не бажає ескалації конфлікту, який може спричинити третю світову війну.

Демонстративно, чомусь жодного слова не згадується про Польщу і Туреччину, незважаючи на те, що дані країни володіють потужним потенціалом використання сил швидкого реагування.

Лишаються лише США.

Звучить ще одна ключа фраза: ми спостерігаємо фрагментацію НАТО.

Постає потреба у створенні дієздатної коаліції (workable coalition).

 

Що в реальності:

 

Коли почали відбуватися події в Криму, а згодом і в усіх східних та південних областях України, ми згадуємо той факт, що світове товариство значно розділилося в своїх оцінках. Скажу по-іншому: реальну оцінку дали лише США та Велика Британія. Німеччина до останнього прагнула дипломатичним шляхом вплинути на Росію не „робити дурниць” та не тривожити заспокійливий захід своїми видумками та „проделками”. Не вийшло. Росія, відчувши відсутність одностайності, почала діяти більш активно в Україні. Більше того, були зроблені відповідні геополітичні кроки щодо ескалації відносин з Туреччиною та частиною мусульманського світу через участь Росії у війні в Сирії.

Таким чином, бачимо: якщо вчасно не зупинити агресію, то агресія вже вийде з-під контролю і розповсюдиться у некерованих масштабах на інші території та простори.

 

Фільм:

 

Американські і британські військові починають бій з російсько-терористськими формуваннями.

Внаслідок проведеної операції демонструють тіла вбитих британських солдатів.

Далі Росія застосовує тактичну ядерну зброю проти кораблів британських військово-морських сил, котрі були спрямовані на забезпечення проведення спеціальної операції з відновлення територіальної цілісності держави-члена НАТО.

Застосування ядерної зброї проти держави-члена НАТО — фундаментальна помилка.

 

Визнається помилка відносин з Україною: в контексті з Україною використання Росією сили проти України не було правильно оцінено, але це правильно оцінено в контексті Латвії.

Далі йдуть перемовини між британцями та американцями щодо застосування ядерної зброї. Британці наполягають на тому, що НЕ потрібно застосовувати її у відповідь на російський удар. Американці ж, своєю чергою, відстоюють позицію, що, якщо не вдарити першими, то Росія похоронить весь світ у ядерному попелі.

Американці застосовують ядерну зброю проти Росії.

 

Кінцівка фільму риторична:

Головуючий у кімнаті анонсує: якщо Росія запустить своєї ядерні ракети. То у нас буде лише декілька хвилин на прийняття рішення про нанесення ударів у відповідь.

Чи ми будемо готові відповідати? Чи ми завдаватимемо удари у відповідь? Які інструкції ми маємо дати нашим командирам?

Коли відбувається голосування, то ЗА нанесення ударів голосує меншість, усього три присутні в кабінеті…

 

Резюме

Фільм цікавий, пізнавальний. На основі реальних подій, реальних, а не вигаданих складових гібридної війни чітко показана вся сутність і підступність даного типу війни. Це і формування народних республік, і застосування мас-медіа, і гуманітарні конвої, і утягнення ключових лідерів, і використання п’ятої колнни….

 

Показана слабкість держав, передусім слабкість через острах застосування ядерної сили Росією. Саме на цій слабкості і грає Росія. Якщо вона буде знати, що Європа і світ готові нанести  ядерні удари у відповідь, то її наглість у зухвалість будуть значно зменшені, адже шкода заподіяння неприйнятного ризику для Росії теж не є бажаною перспективою їхнього розвитку.

 

Констатується про фрагментацію держав всередині Альянсу.

 

Визнається помилковою політика щодо України ненадання своєчасно силової підтримки під час захоплення АР Крим, через що ескалація конфлікту набула непрогнозованих форм.

 

Обґрунтовується стримана військова підтримка України тим фактом, що Україна — не член НАТО.

 

Для України декілька важливих висновків:

 

1. Маємо боронити свій суверенітет, покладаючись на власні сили.

 

2. Незважаючи ні на які перепони, необхідно під будь-яким приводом стати членом НАТО.

 

3. Потрібно й надалі розробляти теоретично і практично втілювати концепцію протидії гібридним війнам.

 

4. Постає потреба у відпрацюванні такого елемента гібридної війни, як п’ята колонна: за умов України, знищення професійного ядра правоохоронної системи, повсякчасної дискредитації нової поліції, п’ятою колоною в Україні можуть стати злочинні елементи, організовані злочинні угруповання, котрі керуватимуться з Росії. У поєднанні з люмпенами і маргіналами тимчасово окупованих територій, а також ображених співробітників правоохоронних органів, окремих членів розформованих добровольчих батальйонів, вони становлять серйозну та суттєву загрозу національній безпеці у в внутрішній сфері.

 

5. Потребує свого розроблення система стратегічних комунікацій, як найбільш дієвий механізм формування та реалізації державної інформаційної політики в умовах сучасних інформаційних трансформацій та формуванні нових безпекових просторів.