Кушнір Ольга Василівна,
кандидат юридичних наук,
радник президента ГОСЛ
Останні десятиліття відзначені в більшості країн світу наростаючою хвилею терористичних актів і поширенням транснаціональної організованої злочинності [1–6]. Сутність та причини, що породжують тероризм і організовану злочинність, мають багато спільного. Відтак, і тероризм, і організована злочинність визнаються міжнародним співтовариством злочинами одного, транснаціонального рівня, що становлять серйозну небезпеку для всього світового співтовариства.
Нині у світі існує безліч терористичних організацій, що взаємодіють між собою і при цьому мають розгалужену мережу організованих злочинних груп. Тому виникає необхідність виявлення глибинного зв’язку між тероризмом і окремими формами організованої злочинності, зокрема, торгівлею людьми. Розгляд останньої як явища, підконтрольного організованим злочинним групам, дозволяє зрозуміти приховані механізми його підтримки, а значить, і можливості боротьби із нею.
Зв’язок терористичних організацій зі злочинними групами, які здійснюють торгівлю людьми, є деколи настільки тісним, що неможливо виокремити один злочин від іншого (наприклад, і ті, і інші користуються одними й тими ж транспортними й комунікаційними мережами, а також фальшивими документами).
Натомість, набуття Україною ознак суб’єкта міжнародних відносин відбувається за доволі складних, суперечливих і, певною мірою, унікальних умовах. Після тривалого періоду монополії правлячих кіл у визначенні зовнішньополітичного курсу до його формування тепер причетні сили з різними, іноді протилежними соціально-політичними позиціями, що ускладнює вироблення загальнодержавного курсу в міжнародних відносинах нашої країни. Наразі ще навіть не ухвалено основ зовнішньої та внутрішньої політики держави, а сама політична „еліта” характеризується безвідповідальністю у прийнятті рішень, відсутністю фахових знань, а головне — відданості народові України. За таких умов, становлення України як самостійного і впливового гравця на геополітичній арені неможливе. Це впливає не лише на імідж, а й на рівень взаємодії між вітчизняними та міжнародними інституціями у сфері протидії торгівлі людьми.
Міжнародне співробітництво у сфері протидії злочинності можна охарактеризувати як діяльність спеціальних суб’єктів (Організація Об’єднаних Націй, її органи та спеціалізовані установи; неурядові міжнародні організації; недержавні органи; міжнародні об’єднання керівників поліцейських служб суверенних держав; правоохоронні органи суверенних держав, що здійснюють боротьбу зі злочинністю; органи галузевого співробітництва державно-політичних об’єднань), засновану на нормах міжнародного та внутрішнього права, спрямовану на протидію (попередження, припинення, розкриття, забезпечення кримінального переслідування винних осіб) міжнародним злочинам, злочинам міжнародного характеру, транснаціональним злочинам [7].
Міжнародне співробітництво у сфері протидії торгівлі людьми нині набуває особливого значення. Найбільше це стосується вчинення злочинів організованою групою чи злочинною організацією із міжрегіональними або міжнародними зв’язками.
Недостатня ефективність здійснюваних нині заходів протидії обумовлена низкою причин: це й недосконалість чинного кримінально-процесуального законодавства, що регламентує питання міжнародно-правової допомоги у кримінальному судочинстві, неузгодженість положень різних міжнародних договорів і угод, укладених Україною, а також проблеми, пов’язані з особливостями практичної реалізації взаємодії правоохоронних органів і підрозділів різних держав [8].
Водночас, транснаціональний характер торгівлі людьми обумовлений такими ознаками:
1) спеціальний простір, обмежений засобами охорони (тобто цей злочин, переважно, вчиняється у зонах митного та прикордонного контролю);
2) створення латентної форми існування, що створює злочинну нішу для посадових злочинів, групової контрабанди, вимагання, хабарів тощо;
3) скоєння спеціальними суб’єктами: співробітниками митниці, прикордонних служб, а також страховими та туристичними агентствами, які мають власні представництва у зонах прикордонно-митного контролю;
4) наявність „мережевих” утворень, охоплених міжнародним простором [8].
Окрім того, транскордонні злочинні групи характеризуються:
1) синтетичним складом членів груп, до яких входять: спеціальні посадові суб’єкти, члени організованих транснаціональних організацій, члени вузькоспеціалізованих транскордонних злочинних груп;
2) геополітичними особливостями групи, численністю, масштабами діяльності, ступенем проникнення у владні структури, організаційною гнучкістю, оперативністю реагування, системою захисту;
3) оперативним проникненням по обидва боки кордону, що обумовлено обізнаністю із дефектами охорони прикордонних структур людьми, які забезпечують життєдіяльність зон контролю;
4) відпрацьованістю схем нелегального переміщення вантажів, грошей, людей, що в комплексі розв’язує проблему кордону як такого [9].
Важливість міжнародного співробітництва при розслідуванні торгівлі людьми обумовлена тим, що його відсутність унеможливлює зібрання доказів з-за кордону; здійснення кримінального переслідування; забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина у кримінальному судочинстві; відшкодування завданої злочином шкоди тощо. Перераховані кримінально-процесуальні функції реалізуються певною мірою органами дізнання, досудового слідства, прокуратурою та судом, зокрема й під час діяльності щодо розслідування злочинів [10].
Тобто реалізація мети і завдань міжнародного співробітництва у протидії торгівлі людьми здійснюється як міжнародними організаціями так і власне державами, уповноваженими компетентними органами за конкретними напрямами діяльності й у певних формах [9].
Сьогодні міжнародне співробітництво класифікують за різними типами, видами і формами, проте організаційні питання міжнародного співробітництва вивчені ще недостатньо. Доволі часто виникають проблеми через невідповідність законодавства різних країн, відомчі бюрократичні перешкоди та суб’єктивізм деяких керівників [11].
О. Л. Мельников, В. І. Дубина, М. П. Данилюк до основних видів міжнародного співробітництва у боротьбі з торгівлею людьми за формами прояву зараховують:
1) взаємодію у рамках правової допомоги у кримінальних справах;
2) укладення угод про співпрацю;
3) участь у проведенні оперативно-розшукових заходів, слідчих дій на території іншої держави;
4) проведення спільних оперативних розробок та розслідувань;
5) обмін інформацією;
6) участь у міжнародних операціях та проектах співпраці [12].
Важливим напрямом у цьому сенсі є розширення співпраці між слідчими, оперативними та іншими підрозділами правоохоронних органів, у міжнародному масштабі.
Співробітництво правоохоронних органів й обмін інформацією в процесі розслідування передбачає більш тісну взаємодію. Для цього необхідно:
1) розширювати і, за необхідності, створювати канали зв’язку між державами-учасницями розслідування;
2) забезпечувати належну взаємодію у розслідуванні всіх злочинів, що мають відношення до сфери торгівлі людьми та використання примусової праці;
3) надавати за необхідності предмети, документи або докази, потрібні для аналізу доказової та орієнтуючої інформації з метою забезпечення ефективності розслідування;
4) здійснювати обмін інформацією щодо конкретних засобів і методів, які застосовують організовані злочинні групи, в тому числі відомості про маршрути і транспортування, використання фіктивних імен, змінених та підроблених документів або інших засобів приховування злочинної діяльності [8].
Доволі ефективним заходом є підписання договорів про двостороннє та багатостороннє співробітництво між правоохоронними органами із забезпечення обміну інформацією. При цьому слід спрямовувати зусилля на розробку єдиних стандартів, що стосуються збору статистичних даних [13].
Отже, загроза тероризму та торгівлі людьми може бути максимально мінімізована, здебільшого, шляхом активізації діяльності усього світового співтовариства з ліквідації соціального, економічного, ідеологічного, а також інформаційного підґрунтя цих явищ. Водночас, таке масштабне завдання потребуватиме багато часу й значних витрат. Відтак, враховуючи транснаціональний характер тероризму, а також його тісні зв’язки з іншими загрозами безпеці, такими як організована злочинність, торгівля людьми, незаконна торгівля зброєю, необхідним є зміцнення взаємодії усіх суб’єктів світового співтовариства у протидії їм.
Список використаних джерел:
- Ліпкан В. А. Тероризм і національна безпека України. — К.: Знання, 2000. — 184 с.
- Ліпкан В.А. та ін. Боротьба з тероризмом. — К.: Знання, 2002. — 254 с.
- Ліпкан В.А., Кондратьєв П.Я. Боротьба з тероризмом: теоретико-правові аспекти зарубіжного досвіду. – К.: Національна академія внутрішніх справ України, 2003. — 20 с.
- Ліпкан В.А. Основи терорології (синергетична теорія тероризму). — К.: КНТ, 2006. — 84 с.
- Ліпкан В.А. Боротьба з міжнародним тероризмом: Нормативна база. — К.: КНТ, 2007. — 248 с.
- Ліпкан В.А. Боротьба з тероризмом : у визначеннях та поняттях / В. А. Ліпкан. — К. : Магістр — ХХІ століття, 2009. — 162 с.
- Зозуля Є. Міжнародне співробітництво у сфері протидії злочинності як історико-правове явище / Є. Зозуля [електронний ресурс] http://www.experts.in.ua/baza/analitic/index.php? ELEMENT_ID=41902.
- Правові та організаційні засади взаємодії суб’єктів протидії торгівлі людьми : [Монографія] / В. А. Ліпкан, О.В. Кушнір / За заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2013. — 360 с.
- Філашкін В. С. Протидія торгівлі людьми на міжнародному рівні / В.С. Філашкін // Боротьба з організованю злочинністю і корупцією (теорія і практика). — № 24. — 2011, С. 237 — 242.
- Чорноус Ю. М. Поняття міжнародного співробітництва у діяльності з розслідування злочинів / Ю. М. Чорноус // Науковий вісник КНУВС. — 2010. — № 3 (70). — С. 271 — 278.
- Володимир Заросило. Міжнародне співробітництво у сфері боротьби з торгівлею людьми // Матеріали міжнародної науково-практичної конференції «Актуальні питання запобігання і протидії торгівлі людьми», Х.—2010. — С. 69.
Виявлення та припинення торгівлі людьми : Навч. практ. посіб. / [ Авт. кол. : О. Л. Мельников, В. І. Дубина, М. П. Данилюк та ін. ]. — К. : Арт-бюро, 2009. — 211 с.