Тенденції розвитку правової системи України в умовах інформатизації

Кафтя Андрій Анатолійович,

Державне бюро розслідувань

 

Трансформація вітчизняної правової системи здійснюється на тлі низки як негативних, так і позитивних чинників відповідно до основних тенденцій правового розвитку суспільства. Особливе місце серед них посідає інформатизація.

Динамічне та інтенсивне впровадження інформаційно-телекомунікаційних технологій та засобів зв’язку як в правоохоронну діяльність, так і в усі сфери життєдіяльності особи, суспільства та держави сприяли переосмисленню напрямів дальшого розвитку вітчизняної правової системи.

Закріплення інформаційних прав і свобод людини, розвиток інформаційного права та інформаційного законодавства — це лише деякі наслідки впливу процесу інформатизації на українську правову систему. Поряд із безсумнівно позитивними наслідками інформатизації правової системи України, вона спричинила й появу низки негативних наслідків, що суттєво вливає на необхідність зміни форм та методів в правоохоронній діяльності.

Зокрема збільшилась кількість та спектр інформаційних правопорушень, суттєво зріс інформаційний розрив між окремими країнами та регіонами, що спричинило утворення інформаційних центрів та інформаційної периферії, спостерігається не відповідний тенденціям інформаційної глобалізації рівень інформаційної освіченості та інформаційної правової культури серед населення тощо.

Отже, інформатизація правової системи України обумовила необхідність перегляду її значення та ролі в подальшому розвитку нашої держави та суспільства.

Важливим для побудови ефективної моделі правоохоронної системи є усвідомлення основних тенденцій розвитку правової системи в умовах інформатизації, до яких внаслідок проведеного мною досліджень [1-5] було віднесено:

1) формування на основі інститутів інформаційного права автономних галузей права: «програмне право», «комп’ютерне право», «телекомунікаційне право», «мас-медійне право» тощо;

2) систематизація інформаційного законодавства (включаючи консолідацію, кодифікацію та інкорпорацію);

3) створення самостійних спеціальних інституцій, що реалізують державну інформаційну політику в різноманітних сферах життєдіяльності (Міністерство інформаційної політики, Державне бюро розслідувань. Міністерство інфраструктури України, Державна Служба спеціального зв’язку та захисту інформації України, Національний координаційний центр з питань кібербезпеки тощо);

4) деталізація інформаційних прав і свобод, зокрема виокремлення з-поміж права на інформацію таких прав як: право на доступ до інформації, право на інформаційну безпеку, право на кібербезпеку тощо;

5) домінування в забезпеченні інформаційної безпеки не інформаційно-технічної складової (захисту інформаційної інфраструктури), а запобігання негативних інформаційних впливів на окрему особу та суспільство в цілому (інформаційно-психологічної складової, а також інформаційної безпеки у сфері прав і свобод);

6) розроблення нових самостійних наукових напрямів дослідження інформаційної проблематики: інформаційна деліктологія, інформаційна безпека, кібербезпекова політика, інформаційна акмеологія, інформаційна аналітика, правова інформатика, кібербезпекова політика, кібербезпека тощо;

7) перманентне розширення спектру інформаційних правопорушень, зокрема поява гібридних війн, розширення змісту поняття інфраструктурних війн;

8) збільшення рівня інформаційної культури серед населення;

9) уніфікація інформаційної юридичної термінології;

10) трансформація деліктних галузей законодавства шляхом посилення санкцій за скоєння інформаційних правопорушень;

11) збільшення динаміки скоєння інформаційних правопорушень;

12) активна участь громадськості у розв’язанні інформаційних проблем, формуванні нового феномену інформаційного волонтерства, а також розвиток державно-приватного партнерства у розвитку інформаційної інфраструктури;

13) зростання кількості навчальних закладів чи виокремлення в межах існуючих підрозділів, що надають юридичну освіту за напрямом «Інформаційне право»;

14) збільшення осіб, що мають вищу юридичну освіту за напрямом «Інформаційне право»;

15) формування наукових шкіл та епістемологічних спільнот з широкого кора інформаційних проблем.

Зазначені тенденції суттєво впливають на інформаційне середовище, в якому функціонують правоохоронні органи. належне врахування даних тенденцій уможливить відслідковувати динаміку розвитку інформаційних відносин.  а також моделювати ефективні моделі правоохоронних органів, які будуть пристосовані не до потреб минувшини, а враховуватимуть сучасні тенденції інформаційної глобалізації та необхідність дальшого збереження інформаційного суверенітету нашої країни, формування надійних механізмів захисту прав і свобод людини та громадянина.

Список використаної літератури:

  1. Кафтя А. А. Діяльність міжнародних організацій в умовах інформатизації / А. А. Кафтя // Науковий вісник Ужгородського національного університету. — 2013. — Серія «Право». — Спецвипуск. — Т. 2.—27—30.
  2. Кафтя А. А. Поняття «правова система»: генезис наукових поглядів / А. А. Кафтя // Науковий вісник Херсонського державного університету. — Серія «Юридичні науки». — 2014. — Вип. 6-1. — Т. 1. — 36—39.
  3. Кафтя А. А. Трансформація прав і свобод людини та громадянина в умовах інформатизації / А. А. Кафтя //  Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. — Серія: Юриспруденція. — 2014. — № 10-2. — Т. 1 — С. 148—150.
  4. Кафтя А. А. Інформаційне законодавство України: стан і тенденції розвитку / А. А. Кафтя // Науковий вісник Херсонського державного університету. — Серія «Юридичні науки». — 2015. — Вип. 3. — Т. 2. — 91—95.