Шматують бідну УКРАЇНУ

Володимир Ліпкан

13.05.07

Шматують бідну Україну:

Все рвуть і тягнуть по кусках,

А мéні болісно глядіти,

І гірко бідкатись в віршах.

 

Огидні покидьки плазують

Один пред óдним, оком не мигнувши,

Такі обридлі — все плюндрують,

Із радістю державу обдуривши.

 

Отак і живемó, у цій гидоті:

В цій рідній, водночас чужій землі,

Де люди в щасті, начебто в скорботі

Крадуть життя і власні і чужі.

 

Допоки ж будеш бідувати,

Допоки ти терпіти будеш їх,

Щоб потім долю нарікати

І все зіпхати на чужих?

 

На когось легше все звернути,

Сказати: він, бодай, не прав,

Бо важко в душу зазирнути,

Спитать себе: де рідний край?

 

Де мрія наша колискова,

Соборність й злагода сердечна на землі?

Де доля українська гонорова,

Що нас лишила всіх у самоті?

 

То є велика помилка народна,

Коли у бідах винимо чужих,

І особливо братів рідних,

Якщо не українців — все одно своїх.

 

То ж ми, панове українці,

Самі вже маєм зрозуміть:

Не слід чекати на чужинців,

Ніхто не зможе долю подарить.

 

Самі ми маєм зґуртуватись,

Опанувати власний край,

Ми маєм, брате, шануватись,

Тоді і націю плекай.

 

Одвічне бідкання, гукання,

Постійний пошук власного шляху,

Невже для українця в тому щастя,

Щоб чубитись за владну булаву?

 

Немає іншої дороги,

Осмислить маємо життя,

А всі ці блазнів застороги,

Нехай спливають в небуття.

 

Не треба нам когось винити,

Ми правду мусимо в душі шукать,

Тоді ми будем краще жити,

Лише на себе нарікать.

 

Бо ж наша доля у своїй руках,

Вона є птахом і вітрилом,

Якщо ми будем жити й далі так,

Вона нас більше не окрилить.

 

Нам слід вже зрозуміти накінець,

Що Україна — європейський це вінець,

Вона є обрій і буремний шлях,

Жива ідея проросте в серцях.

 

Омріяна воля, свобода, пісні,

Прекрасні дівчата, жінки чарівні —

Усе Україна для щастя ти маєш,

А як досягти, то і досі не знаєш.

 

То духом зберися, народ український,

Зберися, подумай: навіщо живеш?

Напевно подеколи може і вільний,

Але ж поза шляхом ти вічно ідеш.

 

Постійне гойдання: Європа чи схід,

Чи підемо в НАТО, чи може не слід?

Постійно, як мавпи, когось копіюєм,

Одвічно  ми з тінню шалено воюєм.

 

Наразі ж біда полягає у тому,

Що ворога вічно шукаєм ми вдома,

Із піною в роті чуже вихваляєм,

А власне і краще постійно нехаєм.

 

Отож, українце, подумай ще раз,

Навіщо життя ти отак проживаєш,

Чому для чужих не жалієш прикрас,

Про долю ж братів так погано ще дбаєш.