Щодо питання вдосконалення адміністративної відповідальності у сфері безпеки підприємницької діяльності

Р. О. Банк, Київський національний торговельно – економічний університет, Україна

Становлення України як незалежної держави зумовило зміни у правовій системі, стрімке реформування та вдосконалення законодавства, що регулює відносини у всіх сферах життя. Зміни концептуальних засад економічних відносин передбачають оновлення та реформування механізму державного регулювання господарських відносин, змінює завдання органів державної влади в цій сфері. Проте існує низка проблем, які потребують свого якнайшвидшого вирішення, зокрема, до таких можна віднести проблему реального забезпечення захисту публічних інтересів, а також прав осіб, які притягуються до адміністративної відповідальності, проблеми ефективності заходів адміністративної відповідальності.

Поза будь – яким сумнівом адміністративна відповідальність є важливим інструментом в сфері державного регулювання діяльності суб’єктів господарювання та зокрема у досліджуваній нами сфері безпеки підприємницької діяльності. До того ж, майже не можливо виділити сферу, де б вона не застосовувалась. Все це обумовлює всебічний аналіз проблематики щодо адміністративної відповідальності юридичних осіб, інших учасників відносин у сфері безпеки підприємницької діяльності і на цій основі побудови системи заходів адміністративного примусу, визначення принципів адміністративної відповідальності учасників відносин сфери господарювання та безпеки підприємницької діяльності як її складової.

Питання адміністративної відповідальності в цілому досліджувались вченими юристами, які мають щодо цих питань різні погляди, зокрема є спірні питання і вони по різному висвітлюються в науковій літературі, мають дискусійний характер. Так, проблемою адміністративної відповідальності займались такі відомі науковці як: В.Б.Авер’янов, С.М.Алфьоров, О.Ф. Андрійко, Ю.П. Битяк, , П. В. Діхтієвський, Є.В. Додін, Л.В. Коваль, Т.О. Коломоєць, В.К. Колпаков, В. Р. Котковський, А.Т. Комзюк, В.А. Ліпкан, Д.М. Лук’янець, А.І. Марущак, , А.І. Стахов, О.Г. Стрельченко та багато інших.

Разом із тим, підстави адміністративної відповідальності за правопорушення в сфері господарської діяльності ще не повністю досліджені, а у сфері безпеки підприємницької діяльності взагалі залишились поза увагою вчених, тому дана проблематика є надзивчайно актуальною. Метою статті є визначення сутності адміністративної відповідальності за порушення безпеки підприємництва. Для досягнення цієї мети планується вирішити такі завдання: охарактеризувати методологічні питання, пов’язані з визначенням сутності адміністративної відповідальності за порушення безпеки підприємництва; здійснити аналіз правопорушень у сфері безпеки підприємницької діяльності, що містяться в Кодексі України про адміністративні правопорушення; надати пропозиції щодо вдосконалення адміністративного законодавства із досліджуваних питань.

Розглядаючи питання адміністративної відповідальності у сфері безпеки підприємницької діяльності, слід зазначити, що в чинному законодавстві відсутнє визначення поняття «адміністративна відповідальність», хоча вона дуже часто використовується. Сьогодні майже єдиним нормативно – правовим актом, зміст якого дає змогу виділити класифікаційні ознаки адміністративної відповідальності з метою відмежування цього виду юридичної відповідальності від інших, є Кодекс України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП) [1]. Поряд з цим,       ст. 238 ГК України не визначає адміністративно – правової відповідальності в сфері господарювання та її складової безпеки підприємницької діяльності, а лише визначає, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб’єктів господарювання можуть бути застосовані адміністративно – господарські санкції [2].

Cлід зауважити, що адміністративна відповідальність у сфері господарювання та її складової безпеки підприємницької діяльності є різновидом юридичної відповідальності, що являє собою сукупність адміністративних правовідносин, які виникають у зв’язку із застосуванням уповноваженими органами (посадовими особами ) до учасників відносин у сфері господарювання та її складової безпеки підприємницької діяльності, які вчинили адміністративний проступок, передбачених нормами адміністративного права особливих санкцій – адміністративних стягнень.

Вищенаведена позиція притримується багатьма відомими вченим – юристами. Зокрема, В. К. Колпаков, вважає, що адміністративна відповідальність – «це примусове, з додержанням установленої процедури застосування правомочним суб’єктом передбачених законодавством за вчинення адміністративного проступку заходів впливу, які виконані правопорушником» [3, с. 290].

В. П. Печуляк відмічає, що досліджуваному різновиду юридичної відповідальності притаманні всі ознаки адміністративної відповідальності, а саме: встановлюється лише нормативними актами; реалізується через процесуальні норми; застосовується відповідними державними органами (посадовими особами) за скоєне правопорушення у відповідній сфері; проявляється через накладення представником органу виконавчої влади на фізичну чи юридичну особу адміністративного стягнення [4, с.24]

Якщо вести мову про законодавство щодо адміністративної відповідальності у  сфері безпеки підприємницької діяльності, його систематизація є за теперішніх глобалізаційних процесів актуальною і необхідно відмітити, що цей процес неможливий без відповідного наукового забезпечення.

Як відмічає професор Ю. І. Крегул значні позитивні кроки в напрямі створення гармонійного кодифікованого закону про адміністративну відповідальність  уже зроблено, але певні моменти потребують додаткового опрацювання  і особливо – в частині відповідальності суб’єктів господарювання [5, с.316].

Професор Ю.І Крегул також зауважує, що на сьогодні в юридичній науці існує багато думок щодо місця адміністративних стягнень у господарських правовідносинах. Це зумовлено відсутністю кодифікованого законодавчого акту, який би визначав особливості реалізації заходів юридичної відповідальності за порушення публічного порядку здійснення господарських операцій суб’єктами господарювання [5, с.316].

Останнім часом розвиток інституту адміністративної відповідальності відбувається переважно за рахунок норм, що знаходяться поза межами КУпАП, які регулюють різні сторони діяльності, перш за все, суб’єктів підприємницької діяльності.

Проте, це не означає, що КУпАП оминув увагою правопорушення у сфері господарювання. Зокрема главою 12 КУпАП «Адміністративні правопорушення в галузі торгівлі, громадського харчування, сфері послуг, в галузі фінансів і підприємницькій діяльності» встановлений перелік правопорушень у сфері господарювання

З великої кількості правових норм, за які настає адміністративна відповідальність, ми виділяємо тільки у цій главі ті, що в повній мірі відображають і стосуються процесу притягнення винних осіб до адміністративної відповідальності саме у сфері безпеки підприємницької діяльності [1]:

-                 Порушення порядку провадження господарської діяльності (ст.164)

-                 Недобросовісна конкуренція (ст. 164-3)

-                 Зайняття забороненими видами господарської діяльності(ст. 164-16)

-                 Зловживання монопольним становищем на ринку (ст. 166-1)

-                 Неправомірні угоди між підприємцями (ст. 166-2)

-                 Дискримінація підприємців органами влади і управління (ст. 166-3)

-                 Порушення порядку припинення юридичної особи або підприємницької діяльності фізичної особи – підприємця (ст 166-6)

-                 Порушення законодавства про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців (ст. 166-11)

-                 Порушення законодавства про ліцензування певних видів господарської діяльності (ст. 166-12).

Будучи однією з видів господарської діяльності, діяльність підприємницька та її безпека в багатьох аспектах регулюється не тільки нормами КупАП, але і нормами Господарського кодексу України, в тому числі, у питаннях відповідальності підприємців за вчинені правопорушення. Саме існування в нормах Господарського кодексу України поняття „адміністративно-господарська відповідальність” суб’єктів підприємництва викликає багато протиріч. Розглянемо суть проблеми.

Норми Господарського кодексу України, а конкретніше розділ 5 «Відповідальність за правопорушення в сфері господарювання» серед низки інших видів господарсько-правової відповідальності визначив також адміністративно-господарські санкції, що на думку багатьох вчених-адміністративістів суперечить нормам інституту адміністративної відповідальності зокрема, та теорії юридичної відповідальності в цілому.

Адміністративно-господарськими санкціями відповідно до ст. 238 ГКУ є заходи організаційно-правового або майнового характеру, що застосовуються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування за порушення правил здійснення господарської діяльності та спрямовані на припинення правопорушення суб’єкта господарювання та ліквідацію його наслідків. Але, оскільки відповідно до положень Господарського кодексу України, господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин, а адміністративно-господарські санкції – уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування, вони не є різновидом господарських санкцій, а їх застосування не можна вважати господарсько-правовою відповідальністю [6, с.11]. Стаття 239 ГКУ передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку встановленому законом, можуть застосовувати до суб’єктів господарювання такі адміністративно-господарські санкції: 1) вилучення прибутку (доходу); 2) адміністративно-господарський штраф; 3) стягнення зборів (обов’язкових платежів); 4) зупинення операцій за рахунками суб’єктів господарювання; 5) застосування антидемпінгових заходів; 6) припинення експортно-імпортнихоперацій; 7) застосування індивідуального режиму ліцензування; 8) зупинення дії ліцензії (патенту) на здійснення суб’єктом господарювання певних видів господарської діяльності; 9) анулювання ліцензії (патенту) на здійснення суб’єктом господарювання певних видів господарської діяльності; 10) обмеження або зупинення діяльності суб’єкта господарювання; 11) скасування державної реєстрації та ліквідація суб’єкта господарювання; 12) інші адміністративно-господарські санкції, встановлені Господарським кодексом  України та іншими законами[2]. Проаналізувавши норми ГКУ, не можна не погодитись з думкою Д. М. Лук’янця, який стверджує, що тільки деякі з вказаних адміністративно-господарських санкцій є заходами юридичної (адміністративної) відповідальності і в основному відповідають ознакам адміністративно-господарських санкцій (вилучення прибутку (доходу) стягнення зборів (обов’язкових платежів); припинення експортно-імпортних операцій; застосування індивідуального режиму ліцензування; зупинення дії ліцензії (патенту) або анулювання ліцензії (патенту) на здійснення суб’єктом господарювання певних видів господарської діяльності). Решта з них в залежності від мети є заходами адміністративного попередження (адміністративно-запобіжні заходи) чи заходами адміністративного припинення. А отже, основною проблемою є віднесення адміністративно-господарських санкцій до розділу Господарського кодексу України, що має назву „Відповідальність за правопорушення в сфері господарювання”, хоча доцільніше було б виділити норми глави 27 „Адміністративно-господарські санкції” в окремий розділ з аналогічною назвою, в вже в середині цього розділу провести поділ на заходи адміністративного припинення та адміністративної відповідальності. При цьому перелік таких заходів слід сформулювати на більш високому рівні узагальнення, який би відповідав потребам правозастосування у різних сферах господарської діяльності [6, с. 15]. Як бачимо, на даний момент існують суттєві розбіжності в розумінні та тлумаченні певних видів юридичної відповідальності, зокрема адміністративної, що застосовується до специфічнихсуб’єктів – підприємців (юридичних та фізичнихосіб) в різних галузях права України. Ці теоретичні розбіжності позначаються на нормотворенні та складають проблеми в правозастосуванні, а отже потрібно якнайшвидше ліквідувати розбіжності в теорії та колізії в законодавстві та привести адміністративні норми Господарського кодексу України у відповідність до фундаментальних положень науки адміністративного права.

Підтримуючи наукові твердження В. Б. Авер’янова, В. К. Колпакова [3] , Д. М. Лук’янця [7] та інших щодо фактичних підстав адміністративної відповідальності юридичних осіб слід звернути увагу на те, що у чинному законодавстві відносно підстав існують суттєві прогалини. Зокрема, практично відсутні загальні норми, які б визначали підстави їх адміністративної відповідальності, а також обставини, що їх виключають. Як правило. Закони України встановлюють перелік санкцій щодо окремого виду підприємства або виду господарської діяльності. Використовуючи ж відносно юридичних осіб положення КУпАП неможливо. Оскільки весь зміст цього кодифікованого акта, його концепція виходить з інших позицій, визначаюся суб’єктом адміністративного проступку лише фізичну особу[8, с. 23].

В той же час – КупАП – це єдиний нормативний акт, норми якого дають змогу визначити класифікаційні ознаки адміністративної відповідальності, а відтак, слугують відправною точкою для досліджень у сфері адміністративної відповідальності.

Дослідження чинного КУпАП наштовхує на думку про необхідність виділення адміністративної відповідальності саме у сфері підприємництва та його безпеки, адже глава 12 КУпАП «Адміністративні правопорушення в галузі торгівлі, громадського харчування, сфері послуг, в галузі фінансів і підприємницькій діяльності» не в повній мірі відповідає сучасним стандартам систематизації різноманітних видів адміністративної відповідальності у рамках одного кодифікованого нормативно – правового акта.

Назва вищезазначеної глави наглядно демонструє відсутність окремого виду адміністративної відповідальності у сфері підприємництва та його безпеки. Аналізуючи детальніше вищезазначене питання, необхідно відмітити, що вказана нами глава кодексу, яка фактично визначає адміністративну відповідальність за протиправні дії у сфері підприємництва, насправді встановлює лише деякі її види, зокрема адмінiстративну вiдповідальність за правопорушення господарського, антимонопольного та податкового законодавства. Одночасно, що стосується об’єкта дослідження, ми приходимо до висновку про безсистемність формування зазначених об’єктів, що фактично свідчить про незначне приділення уваги щодо цієї проблеми та поруч з цим, про необхідність її подальшого дослідження  та розроблення.

Відмітимо, що детальний аналіз вищезазначеної глави викликає численні запитання, першим з яких є, в певній мірі, абстрактне та дещо невизначене формулювання диспозиції статей, які встановлюють адміністративну відповідальність у сфері підприємництва.

Наприклад, в статті 16611 КУпАП зазначається, що порушення встановлених законом строків для проведення державної реєстрації юридичної особи або фізичної особи – підприємця, вимагання не передбачених законом документів для проведення державної реєстрації -тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб від двадцяти до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян [1] або в статті 16612  КУпАП відмічається, що порушення встановлених законом строків для повідомлення про прийняття рішення про видачу, відмову у видачі ліцензії або її копії, про залишення заяви про видачу ліцензії або її копії без розгляду; порушення встановлених законом строків для оформлення ліцензії або її копії, видачі дубліката ліцензії, видачі переоформленої ліцензії; вимагання не передбачених законодавством документів для одержання такої ліцензії або її копії; порушення встановлених законом строків складання актів перевірок щодо дотримання вимог законодавства з питань ліцензування – тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб від тридцяти до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян [1].

Вищезазначені статті демонструють безперечний факт про посилання на інші види нормативно-правових актів. Така ситуація, на наше глибоке переконання, значно ускладнює застосування адміністративної відповідальності за правопорушення у досліджуваній нами сфері.

Для вирішення цієї проблеми потрібно чітко встановити назви нормативних джерел, які містять такі правила, адже розміщення безпосередньо самих правил буде невиправданим та занадто громіздким. Потрібне чітке закріплення адміністративно-правових норм, що визначають адміністративну відповідальність у сфері підприємництва та його безпеки.

Іншим неоднозначним питанням, що потребує наукового дослідження є фрагментарність закріплення у статях КУпАП правових норм. Таким чином, випливає актуальна необхідність виділення в окремий розділ чи главу всіх адміністративно-правових норм, що закріплюють адміністративну відповідальність у сфері підприємництва та його безпеки, з одночасним формуванням її по галузях.

Виходом з ситуації, на нашу думку, є проведення систематизацiї адміністративно-правових норм, що визначають адміністративну вiдповідальність за правопорушення у сфері підприємництва та його безпеки. Під час вищезазначеного процесу доречно було б звести всі iснуючі правові норми в один встановлений акт, а потім провести їх доповнення необхідними статтями, після чого встановити та закріпити їх окремим розділом чи главою КУпАП

Під час з’ясування цього питання постає проблема щодо існування великого масиву встановлених законодавством норм, які передбачають адміністративну відповідальнiсть за правoпорушення у сфері підприємництва та його безпеки. Оскільки проаналізований нами КУпАП ввібрав у себе незначний масив статей пов’язаних з адміністративною відповідальністю за протиправні дій у сфері підприємництва та його безпеки, то після аналізу цього кодексу щодо сфери підприємництва, було встановлено, що численна група адміністративно-правових норм закріплені іншими нормативно-правовими актами, які не завжди мають статус закону.

Адміністративно-правові норми, які безпосередньо стали об’єктом нашого аналізу, регулюються такими Законами України: «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», «Про захист економічної конкуренції» , «Про захист від недобросовісної конкуренції», «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», Господарським кодексом України, Податковим кодексом України, Митним кодексом України та Кодексом України про адміністративні правопорушення.

Досліджуючи вищезазначені закони, ми встановили, що деякі норми в неоднаковій мірі встановлюють адміністративну відповідальність за правопорушення у сфері підприємництва та його безпеки.

Якщо детально проаналізуємо у КУпАП, зокрема статтю 16416, яка стосується нашого дослідження, відповідно до її диспозиції «Зайняття забороненими видами господарської діяльності» передбачається, що зайняття видами господарської діяльності, щодо яких є спеціальна заборона, встановлена законом, за відсутності ознак діяння, передбаченого Кримінальним кодексом України, – тягне за собою накладення штрафу від ста до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян [1]. У свою чергу, в Законі України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», статті 22 «Відповідальність за порушення норм цього Закону» вказується, що до суб’єктів господарювання за провадження господарської діяльності без ліцензії застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у розмірах, встановлених законом [9].

За таких обставин можуть виникати труднощі з притягненням до адміністративної відповідальності, адже законодавством не встановлено чіткого переліку видів господарської діяльності, які мають статус спеціально заборонених, а тому по суті їх можна притягти до адміністративної відповідальності згідно вищезазначеного нами закону чи статті 164 КУпАП, тобто за порушення порядку провадження господарської діяльності. До того ж, санкція статті 22 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» відсилає нас до іншого законодавства, яке встановлює розмір фінансових санкцій щодо правопорушника, в тому числі, за логікою речей і до адміністративного. Тому ми пропонуємо два варіанти вирішення даної ситуації. Перший – внести до статті 16416КУпАП зміни, зокрема доповнити її гіпотезу таким чином «Зайняття видами господарської діяльності без відповідної на те ліцензії чи дозволу, щодо яких є спеціальна заборона…» Другий – виділити окрему статтю у КУпАП з назвою диспозиції «Зайняття господарською діяльністю без дозволу чи ліцензії», де чітко встановити фінансові санкції до суб’єктів підприємницької діяльності, які порушують встановлені законодавством правила зайняття підприємництвом. Це в свою чергу, без зайвих дискусій, закріпить нормативно – правовий акт, на який відсилається Закон України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності»

Окремо потрібно звернути увагу на наступні проблеми щодо реалізації правопорушень у сфері безпеки підприємництва та понесення за них адміністративної відповідальності.

Однією з таких є неоднозначне трактування поняття адміністративної відповідальності за недобросовісну конкуренцію. Зокрема КУпАП, а саме стаття 164-3. «Недобросовісна конкуренція», передбачає, що незаконне копіювання форми, упаковки, зовнішнього оформлення, а так само імітація, копіювання, пряме відтворення товару іншого підприємця, самовільне використання його імені – тягне за собою накладення штрафу від тридцяти до сорока чотирьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією виготовленої продукції, знарядь виробництва і сировини чи без такої. Умисне поширення неправдивих або неточних відомостей, які можуть завдати шкоди діловій репутації або майновим інтересам іншого підприємця, – тягне за собою накладення штрафу від п’яти до дев’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Отримання, використання, розголошення комерційної таємниці, а також конфіденціальної інформації з метою заподіяння шкоди діловій репутації або майну іншого підприємця – тягне за собою накладення штрафу від дев’яти до вісімнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

В свою чергу, статтею 21 «Накладення штрафу за недобросовісну конкуренцію» Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» передбачається, що вчинення суб’єктами господарювання дій, визначених цим Законом як недобросовісна конкуренція, тягне за собою  накладення штрафу у розмірі до п’яти  відсотків доходу (виручки) від реалізації продукції  (товарів, робіт, послуг) суб’єкта господарювання за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф [10]. А в частині третій цієї статті зауважується, що накладення штрафу здійснюється відповідно до частин третьої – сьомої статті 52 Закону України “Про захист економічної конкуренції” [11].

Після детального аналізу, доходимо висновку про неузгодженість двох законодавчих актів, яка проявляється, перш за все, у переліку дій, які вважаються недобросовісною конкуренцією, адже Закон України «Про захист від недобросовісної конкуренції» набагато ширше розуміє недобросовісну конкуренцію і відносить до неї, наприклад такі дії, які не передбачені кодексом: порівняльну рекламу, дискредитацію суб’єкта господарювання, схилення до бойкоту суб’єкта господарювання, досягнення неправомірних переваг у конкуренції та ін. По друге, це різний розмір штрафних санкцій, що дозволяє зловживати службовим становищем посадових осіб, які мають право їх накладати, що є прямою дорогою до скоєння корупційних діянь. Адже в залежності, на який нормативно – правовий акт посилатись ( КУпАП, Закони України «Про захист від недобросовісної конкуренції», «Про захист економічної конкуренції» ) можна визначити у вигідній для суб’єкта підприємницької діяльності розмір штрафів та при бажанні вибрати найбільш оптимальний та найменший з передбачених законодавством. Така юридична колізія змушує задуматись над тими загрозами, які можуть виникнути унаслідок недосконалого та не повністю уніфікованого законодавства, що негативно позначається на стані безпеки підприємницької діяльності.

За таких умов, \ пропонуємо в певній мірі змінити та доповнити КУпАП щодо проблем, які стосуються правопорушень у сфері недобросовісної конкуренції.

Ч. 1 ст. 21 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» доповнити таким змістом: «Незаконне копіювання форми, упаковки, зовнішнього оформлення, а так само неправомірне використання товару іншого виробника, його імітація, копіювання, самовільне використання його імені та неправомірне порівняння в рекламі -тягне за собою накладення штрафу від тридцяти до сорока чотирьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією виготовленої продукції, знарядь виробництва і сировини чи без такої.»

В частині другій цієї статті передбачити більший розмір штрафів в порівнянні з існуючим та  скорегувати її  наступним чином: «Умисне поширення неправдивих або неточних відомостей, які можуть завдати шкоди діловій репутації або майновим інтересам іншого підприємця та поширення інформації, що вводить в оману покупців, інших підприємців – тягне за собою накладення штрафу від 20 до 40 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян».

Між частиною другою та третьою вищезазначеної статті вставити слідуючу частину з таким формулюванням: «Схилення до бойкоту суб’єкта господарювання або схилення постачальника до дискримінації покупця (замовника) та підкуп працівника, посадової особи постачальника або підкуп працівника, посадової особи покупця (замовника) – тягне за собою накладення штрафу від 30 до 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян».

Таким чином, в КУпАП повністю будуть зазначені всі види недобросовісної конкуренції, які передбачені Законом України «Про захист від недобросовісної конкуренції», що дозволить уніфікувати законодавство, уникнути юридичних колізій в ньому, запобігти зловживанню службовим становищем та зрештою ефективніше протидіяти корупції .

Відповідні зміни дозволять покращити ситуацію у забезпеченні органами державної влади безпеки підприємницької діяльності, нейтралізувати внутрішні та зовнішні загрози, які оточують сферу підприємництва.

Необхідно зауважити, що проводячи наукове дослідження та систематизацію норм, за які передбачена адміністративна відповідальність у сфері підприємництва та його безпеки, практичного значення набувають питання пов’язані з розмежуванням кримінальної та адміністративної відповідальності за правопорушення у зазначеній нами сфері. З’ясування цієї проблеми стaне ще однією вагомою відправною точкою у забезпеченні безпеки підприємницької діяльності.

 

Список використаної літератури

1. Кодекс України про адміністративні правопорушення : чинний від 07 грудня 1984 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1984. – № 51. – С. 1122.

2. Господарський кодекс України // Відомості Верховної ради. – 2003. – №№ 18, 19-20, 21-22. – Ст.144

3. Колпаков В. К. Адміністративно-деліктний правовий феномен : [монографія] / Колпаков В. К. – К. : Юрінком Інтер, 2004. – 528 с.

4. Печуляк В. П. Адмінстративно – правове регулювання відносин у сфері лісового господарства України:  автореф. дис. на здобуття наук, ступеня докт. юрид.наук. : спец. 12.00.07  – «Адміністративне право і процес; фінансове право;інформаційне право /  В.  П.  Печуляк. – Київ, 2013. – 39 с.

5. Збірник наукових праць «Адміністративне право України: стан і перспективи розвитку»: VI Міжнародна науково – практична конференція «Адміністративне право України: стан і перспективи розвитку» (м. Київ, 23 -24 вересня 2011 р.) // Ред. колегія: О.Ф. Андрійко, В.П. Нагребельний, А.А. Пухтецька та інші – К., Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2011. – 600 с.

6.Лук’янець Д. М. Про правову природу адміністративно-господарських санкцій / Д. М. Лук’янець // Підприємництво, господарство і право. – 2005. – № 3. – С. 10–15.

7. Лук’янець Д.М. Адміністративно – деліктні відносини в Україні: теорія та практика правового регулювання: Монографія – суми: ВТД «Університетська книга», 2006. -367 с.

8.Лук’янець Д.М. Інститут адміністративної відповідальності: проблеми розвитку: [монографія] / Лук’янець Д.М. – К. : Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. 2001. – 220 с.

9. Про  ліцензування певних видів господарської діяльності: Закон України від 01.06.2000 р. № 1775 – 3  // ВідомостіВерховноїРадиУкраїни. – 2000. – № 36.– Ст. 299.

10.Про захист від недобросовісної конкуренції : Закон України від 07.06.1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 36. – Ст. 164.

11. Про захист економічної конкуренції : Закон України від 11 січня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 12. – Ст. 64.