РОЛЬ ТА МІСЦЕ СТРАТЕГІЧНИХ КОМУНІКАЦІЙ В СУЧАСНОМУ СУСПІЛЬСТВІ ЗНАНЬ

Рудник Людмила Іванівна,

кандидат юридичних наук

голова Інститут екстремоґенезу

Глобальної організації союзницького лідерства

 

Хто володіє інформацією, той володіє світом… Останнім часом даний вислів набуває дедалі все більшої ваги, оскільки інформація стає не лише засобом для спілкування, але і одним із основних методів ведення  військових дій.

Україна, яка є мішенню РФ у «гібридній» війні, гостро потребує дієвих і апробованих засобів протидії. Полем битви наразі є не тільки фізичний простір країни, а предметом – її суверенітет і територіальна цілісність, а й «серця та розум» українських громадян і, відповідно, лояльність та підтримка світової спільноти. У цій війні перемогу отримає той, чия розповідь (наратив) переможе. Отже, критичної ваги набувають механізми формування цього наративу, канали його поширення, прийнятність сформованого наративу для аудиторії, перехід від політики реагування до проактивної політики. Стратегічні комунікації є тим інструментом, що відповідає всім зазначеним вимогам, а також застосовується в сучасній практиці провідних акторів міжнародного простору [1, C. 147].

Стратегічні комунікації виникають у будь-яких умовах людської практики. В них використовуються практично всі елементи систем масової комунікації. Вони можуть бути спрямовані як на породження нових стереотипів з певним іміджем, так і на руйнування старих, можуть просувати і реакційні, і прогресивні ідеї на певну перспективу та з певною метою [2, C. 156].

Щодо законодавчого визначення, то «стратегічні комунікації» – скоординоване і належне використання комунікативних можливостей держави – публічної дипломатії, зв’язків із громадськістю, військових зв’язків, інформаційних та психологічних операцій, заходів, спрямованих на просування цілей держави [3].

Досить вдалою доктринальною дефініцією є визначення, запропоноване В. А. Ліпканом, а саме стратегічні комунікації, як напрям державного управління, на даному етапі історичного розвитку розуміти як узгоджені та скоординовані урядом держави можливості інституціональної структури та інститутів громадянського суспільства, спрямовані на розуміння цільової аудиторії з метою створення, зміцнення, збереження та розвитку сприятливих умов для просування з урахуванням національних цінностей легітимованих національних інтересів, політики та цілей держави через використання узгоджених концепцій, стратегій, доктрин і програм, планів, тем, меседжів, смислів, наративів і продуктів, поєднані та синхронізовані з діями, можливостями, спроможностями та потенціалом усіх елементів системи державного управління [4].

Здійснюючи етимологічний аналіз терміносполуки, яка і становить науковий інтерес, зазначу, що «стратегічний» – той, який відповідає вимогам стратегії, важливий для здійснення воєнних завдань; який містить загальні, основні настанови, важливі для здійснення чого-небудь [5, C. 726].

А «комунікація» – обмін інформацією, спілкування; те саме, що спілкування; зв’язок [5, C. 256].

Тобто, об’єднавши ці дві категорії, можна запропонувати дещо спрощену дефініцію, а саме «стратегічні комунікації» – обмін інформацією, яка містить настанови, для здійснення чого-небудь.

Продумане та уміле використання стратегічних комунікацій забезпечує досягнення певної стратегічної мети. Забезпечення інформаційної складової воєнної безпеки здійснюватиметься шляхом запровадження ефективної системи заходів Стратегічних комунікацій у діяльність органів сектору безпеки [6].

Стратегічні комунікації, як зазначає Г. Почепцов, задають набір ситуацій, які потім заповнюються в межах цих тактичних комунікацій. Проте їхня оцінка і тип наповнення визначаються на принципово іншому рівні, з певною перспективою. Тільки таким чином можна виконати завдання, поставлені в межах стратегії тієї чи іншої держави.

У зв’язку з цим у стратегічних комунікаціях дуже важливу роль відіграє стратегічне планування, важливою вимогою якого є взаємоузгодження загальної програмної мети, цілей, які висуваються стосовно кожної групи громадськості, тобто конкретної цільової аудиторії, та виробленої керівництвом стратегії. Завдання полягає в тому, щоб визначити і обрати такі стратегії, які здатні забезпечити бажаний результат – той, що фіксується як мета або ціль [2, C. 156].

Стратегічні комунікації спрямовані на підрив і делегітимізацію противника у спосіб набуття підтримки й визнання з боку місцевого населення, електорату своєї країни, міжнародної громадськості та всіх інших цільових груп. Сутність стратегічних комунікацій полягає в тому, що сформульовані для різних цільових аудиторій меседжі не конфліктують (не протирічать) один з одним. Ефективними вважаються такі стратегічні комунікації, що не вичерпуються спрямуванням на одну конкретну цільову аудиторію, а беруть до уваги ймовірні наслідки сприйняття конкретного меседжу всіма іншими можливими цільовими аудиторіями [1, C. 150].

Погоджуюся із твердженням про те, що вітчизняна наука постійно на декілька кроків відстає від існуючих реалій. Нині на доктринальному рівні дослідження стратегічної комунікації відсутні, а ті поодинокі публікації, що з’являються, здебільшого виступають перекладом англомовних матеріалів STRATCOM, а також стандартів НАТО у цій галузі безвідносно до національних інтересів України, а також засад національної ідентичності У низці вітчизняних міністерств вже створено відповідні структурні підрозділи, працюють радники зі стратегічних комунікацій, експерти, аналітики та фахівці з цього напрямку. Також є радник зі стратегічних комунікацій і у Президента України [4].

Таким чином, резюмуючи вищезазначене, можу висновувати, що стратегічні комунікації є досить новим явищем, яке потребує ґрунтовного вивчення та дослідження. Позитивним моментом є законодавча, тобто уніфікована дефініція, але на доктринальному рівні пропонуються і інші. У звуженому сенсі стратегічні комунікації – обмін інформацією, яка містить настанови, для здійснення чого-небудь. Відсутність наукових розробок в даній сфері дає підстави стверджувати про актуальність теми та важливість здійснення подальших наукових розвідок [7].

 

Список використаної літератури:

1.   Баровська А. В. Стратегічні комунікації: досвід НАТО / А. В. Баровська // Стратегічні пріоритети. — 2015. — № 1. — С. 147-152

2.   Білоус В. С. Зв’язки з громадськістю (паблік рилейшнз) в економічній діяльності: Навч. посіб. — К.: КНЕУ, 2005. — 275 с.

3.   Воєнна доктрина України від 24 вересня 2015 року [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/555/2015

4.   Ліпкан В. А. Поняття та структура стратегічних комунікацій на сучасному етапі державотворення / В. А. Ліпкан // [Електронний ресурс]. — Режим доступу :  http://stratcom.co.ua/ponyattya-ta-struktura-strategichnih-komunikatsij-na-suchasnomu-etapi-derzhavotvorennya/

5.   Великий тлумачний словник сучасної української мови / Гол. ред. В.Т. Бусел, редактори-лексикографи: В.Т. Бусел, М.Д. Василега-Дерибас, О.В. Дмитрієв та ін. — К.: Ірпінь: ВТФ «Перун», 2005. — 1728 с.

6.   Проект Указу Президента України Про затвердження Концепції розвитку Стратегічних комунікацій сектору безпеки і оборони [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://goal-int.org/proekt-ukazu-prezidenta-ukraini-pro-zatverdzhennya-koncepcii-rozvitku-strategichnix-komunikacii-sektoru-bezpeki-i-oboroni-proekt/

7. Ліпкан В.А. Стратегічні комунікації : [словник] / Т. В. Попова, В. А. Ліпкан ; за заг. ред. доктора юридичних наук В. А. Ліпкана. — К. : ФОП Ліпкан О.С., 2016. — 416 с.