Фатхутдінов Василь Гайнулович,
Голова Інституту безпекової політики ГОСЛ
кандидат юридичних наук, доцент
Уперше здійснено дослідження змісту симулякрів та їх показано їх практичний вплив на забезпечення громадської безпеки. Основою правильного розуміння форм та методів впровадження симулятивної практики визначено оцінку. Обґрунтовано корелятивний зв’язок між симулятивною практикою і гібридною війною проти України.
Ключові слова: громадська безпека, національна безпека, симулякри, симулятивна практика, національні інтереси
This is the first scientific research, dedicated to simulacrum and their impact to ensuring public security. The basis of correct understanding of forms and methods of using simulation practice is determined as evaluation.
Key words: public security, national security, simulacrum, simulation practice, national interests
Геопросторові трансформації, передусім зміна просторів безпеки, спричинили безпекоренесанс, за якого вчені та дослідники прагнуть дедалі частіше звертати свою наукову увагу до проблем забезпечення національної безпеки.
І якщо раніше безпекові проблеми були у фокусі наукової уваги лише співробітників НІСД, які у той чи інший час здійснювали відповідно до власних функціональних обов’язків такі дослідження: С. Гнатюк, В. Горбулін, С. Дрьомов, Д. Дубов, А. Качинський, К. Кононенко, Б. Парахонського, С. Сьоміна та інші [1—4]. То останнім часом безпекова тематика стала доволі популярним предметом розгляду науковців причому за різними напрямами наукових досліджень.
У цьому ракурсі слід відмітити таких дослідників, як: О. Бодрук, C. Кандауров, Г. Костенко, Б. Кормич, М. Левицька, М. Мельник, В. Настюк, Н. Нижник, А. Новицький, С. Павленко, Г. Пономаренко, В. Паламарчук, М. Пальчук, М. Пендюра, Г. Почепцов, Г. Ситник, З. Чуйко та інших [5—12].
Окремо слід виділити праці наукової школи доктора юридичних наук Ліпкана В.А., в яких в рамках сформованої епістемологічної спільноти здійснюється системне дослідження національної безпеки як цілісного екзистенціального феномена: Н. Баланюк, Р. Банк, В. Вац, М. Дімчогло, І. Діордіца, М. Довгань, О. Дьоміна, В. Залізняк, В. Кір’ян, В. Кобринський, А. Лобода, В. Майоров, Ю. Максименко, О. Мандзюк, П. Матвієнко, Л. Рудник, К. Татарникова, К. Череповський, О. Шепета та інші [13—22].
Натомість, незважаючи на значну кількість розвідок, присвячених висвітленню різних аспектів безпеки, нині відсутні дослідження, що стосуються безпосереднього впливу симулякрів та впровадження симулятивної практики як одного з методів ведення гібридної війни проти України, а також їхнього впливу на громадську безпеку, що і визначає актуальність даної наукової статті.
Необхідність формування парадигмального розуміння підвалин форм і методів впровадження симулятивної практики під час контексті гібридної війни проти України в контексті забезпечення громадської безпеки і обумовило мету даної статті.
Передусім слід звернутися до етімології слова — сімулакрум або симулякр.
Симулакрум (лат. simulare — прикидуватися) — термін, що має два різні значення залежно від репрезентативної та нерепрезентативної моделі застосування.
Платон визначав сімулакрум як копію копії, відображення відображення, подвоєння подвоєння, яке, також як і копія, претендує на позначення оригіналу, прототипу. Копія володіє схожістю з референтом, оскільки будує себе за зразком ідеї, а симулакрум — це копія копії, яка позбавлена подібності.
Еклезіаст ззначав, що симулякр — це зовсім не те, що приховує собою істину, — це істина. Що приховую, що її немає. Симулякр і є істина.
Оскільки симуляція виявляється іманентною реальності, то немає можливості говорити про якусь присутність, базу, оригінал. Відтак, наприклад, імітація вільних виборів на тимчасово окупованих територіях (АР Крим, Луганська та окремі частини Донецької області) дають підстави твердити, про застосування симулякрів при проведенні інформаційно-психологічних операцій проти українського населення на даних територіях. Причому особливість симулякрів полягає у тому, що вони не заторкують принципу реальності, адже реальність просто чітко та уміло маскується:
- псевдовибори — під дулами автоматів, за умови фактичної відсутності вибору при „правильному формулюванні питань”);
- псевдовлада — абсолютна маріонеточна та залежна від Москви, контрабанди та продажних чиновників України, які самостійно не в змозі реалізувати державну політику;
- зелені чоловічки — організовані з єдиного центру, озброєні найманці з іноземних держав, які не мають знаків розрізнення і не ідентифікують себе (до моменту їх затримання офіційними органами держави і проведення відповідних процесуальних дій) з жодною державою, які реалізують політику дестабілізації в Україні тощо.
Симулякри дуже ефективні при здійсненні таких операцій і веденні гібридних війн, адже вони підривають і стирають межі між реальністю, доповненою та спотвореною та віртуальністю.
Для повної картини застування симулякрів проти України та її населення спочатку наведемо етапи процесу симуляції, які розробив С.Бодрийяр [23, с. 595; 24], і паралельно будемо ілюструвати її прикладами з різних етапів тимчасової окупації України:
Етапи симуляції |
Порядок репрезентації |
Події в Ар Крим |
знак початково становить собою відображення певної субстанціональної реальності; | порядок причастя, таїнства | Крим — не Україна, а окрема її частина |
далі він починає викривлювати його; | порядок спотворення, перекручування | Крим — це Росія. Крим зажди був російським.
В Криму утискають російськомовне населення, населення карають за вживання російської мови, насадження української мови відбувається силовими методами і методами залякування Населення хоче повернутися до “своєї історичної Батьківщини” – Росії Київська хунта і карателі знищують всіх, хто говорить російською |
маскує не що інше, як відсутність подібної субстанціональної реальності; | порядок чарівництва | Без Севастополю немає Росії.
Жити в Росії — мати велику пенсію Жити в Росії — мати ціни, як за часів СРСР Життя в Росії — ностальгія за минулим, передусім за СРСР Потрібно захистити російськомовне населення Потрібно організувати вибори, результат яких вже заздалегідь відомий Потрібно внести зміни до внутрішнього законодавства РФ щодо можливості приєднання анексованої території до складу власної держави Путін нас врятує Україна не має права вирішувати питання щодо членства в НАТО без згоди Росії |
обертається на свій власний симулякр і втрачає будь-яке відношення до будь-якої реальності. | порядок симуляції | Приєднання анексованої території до Росії
Видача російських паспортів жителям півострова Запровадження утиску кримських татар Насадження власних патернів суспільного життя Запровадження дії власного законодавства на території України |
Важливим поворотним моментом в цьому процесі симуляції є перехід від знаків, які дисимілюють щось, до знаків, що приховують від нас той факт, що вони не означають нічого. Так, наприклад, ані жителі анексованого Криму, ані жителі так званих ЛНР чи ДНР не зможуть виїхати в жодну країну, окрім Росії. Їхні діти не зможуть навчатися в жодній школі, вищому навчальному закладі, отримувати медичну та інші види допомоги в жодній країні світу, окрім Росії. Таким чином, обрання даного рішення перемістило жителів тимчасово окупованих територій до віртуального світу, створеного симулятивною практикою.
Перше передбачає теологію істини, друге знаменує століття симуляції і симулякрів.
На зміну реальності приходить гіперреальність, коли будь-яка можливість пізнати реальне є утопічною і одночасно зростає ностальгія за якоюсь справжністю, задовольнити яку в принципі є неможливим, оскільки ностальгія ця призводить до подальшої ескалації і інтенсифікації симуляції.
Так, наприклад „ДНР” — існує як бажання, ствердження того, що вона є реальною країною (республікою), реальною окремою частиною міжнародного товариства. „ДНР” існує для того, щоб усі інші вірили, що все решта теж реально, у той час як Україна є нереальною :
- Україна як держава — це трагічна помилка історії, які потрібно якнайскоріше виправити;
- Україна завжди була складовою частиною Росії — Малоросією;
- Української мови ніколи не існували — вона це є діалектом російської мови (посилання на Валуєвський циркуляр та Римський Указ)
- київська хунта незаконно захопила владу — екс-президента Януковича не було усунено від вдали жодним передбаченим законодавством України способом;
- українські карателі знищують мирне населення сходу,
- американський уряд є організатором революції гідності, він прагне встановити контроль над Україною з подальшим розміщенням зброї біля кордонів України
- для проведення сучасної демаркаційної лінії між українцями та росіянами уведено в обіг терміни — укропи (українці, що повідують концепції соборної і незалежної держави) та ватники (росіяни, що сповідують політику Путіна) тощо.
Більше того існування так званої ДНР покликано створити ілюзію того, що справжня Україна є несправжньою, що її ніколи не існувало: звідси і фальсифіковані та перекручені трактування історичних фактів, відверта брехня з історичними подіями, демонстраціями намальованих в фотошопі мап, свідченням переодягнених акторів з Росії від імені „пересічних українських громадян” або „жителів Донецьку” про погану економічну ситуацію в країні, авіаудари українських ЗСУ по мирним жителях і т.д.
Таким чином завдання симулякра з ДНР зробити України в уяві населення окупованих території гіперреальною, тобто перетворити справжню Україну на симулякр, тобто копію копії і таким чином перетворити уявлення про України на фантом.
Таким чином йдеться не про вигадану недостовірну репрезентацію реальності, а про прийняття того факту, що реальність як така початково включає до власної структури симуляцію, репрезентацію, фікцію і тим самим рятує сама себе.
Важливим моментом при аналізові симулякрів виступає розгляд поняття „оцінка”, яке означає аксіологічне ставлення людини до усього нормативно представленого багатоманіття предметних проявів людської життєдіяльності і можливостям їх пізнавального і практичного засвоєння [23, с. 471].
Аналіз категорії „оцінка” виявив її органічний зв’язок із внутрішнім світом індивідів, історичну варіативність і складну взаємозалежність з усіма атрибутивними характеристиками родового життя. Так, при анексії Криму за допомогою багаторічної професійної роботи спецслужб Росії, а також бездарної державної політики України на території півострова було сформовано чітке уявлення про те, що Крим — не Україна, а Севастополь — завжди був містом руської слави. Українська влада, роками нехтувала питаннями інформаційної роботи в даному регіоні, повсякчас потурала місцевим елітам в корупції, запевняючи себе в тому, що купують спокій.
Натомість внутрішній світ кримчан почав існувати самостійним життям, особливо в місцях компактного перебування російськомовного населення і військового контингенту. Значна кількість спец операцій з дискредитації влади в Україні, формування спотвореної уяви про помилку Хрущова, нищення паростків української державності, що мали б формувати громадянську належність жителів автономії як українців, призвели до того, що анексія території України і фактичний перехід громадян в позаправовий статус був інтерпретований як позитивний факт. Адже жоден житель Криму з російським паспортом не зможе виїхати зо кордон, окрім Росії, отримати переваги від вільного світу.
Тому важливість розгляду категорії „оцінка” є без перебільшення знаковою, адже вона дозволяє зрозуміти механізми прийняття тих чи інших рішень громадянами країнами: чому кримчани майже з оплесками зустрічали найманців з Росії, а в Харкові після невдалої спроби захоплення будівлі міської ради, внаслідок професійних дій спецслужб, а також чіткої та однозначної державницької позиції харків’ян, влада України відстояла права громадян жити в своїй, а не надуманій державі, на кшталт ХНР (Харківської народної республіки). Аналогічне врахування оцінки таких подій одеситами, дало змогу запобігти масовим безладам і безчинствам незаконних збройних формувань в Одесі, які висловили своєї чітке „ні” так званому „руському миру”.
Слід зважати на той факт, що без оцінки не обходиться жоден індивід. Саме тому по російському телебаченню постійно транслюють інтерв’ю з начебто місцевими жителями (які почасти виявляються артистами з Росії і не мають жодного стосунку ані до України, ані до місцевості щодо якого його репрезентують як „корінного жителя”).
Однією з проблем безпекової політики України є відсутність системного методологічного інструментарію оцінки тих чи інших подій, з подальшим виробленням напрямів державної політики щодо управління ними.
На жаль фахівці НІСД і зараз тупцюють на одному місці, продовжуючи здійснювати не стільки аналітику, скільки коментувати підготовлені ними же різноманітні документи концептуального та стратегічного рівня у сфері національної безпеки або же викладати і подавати за свої думки переклад окремих безпекових документів країн ЄС. Так, наприклад, в аналітичній доповіді 2015 року стосовно концептуальних засад розвитку системи забезпечення національної безпеки про гібридну війну було згадано лише 2 рази і то в контексті перекладу положень перспектив європейської безпеки [3, с. 17—18], а про симулятивну практику і симулякри взагалі не було згадано ані слова, так само як і про громадську безпеку в даній доповіді ми не знайшли жодного згадування [3].
Відтак цілісне розуміння оцінки виступає не стільки даниною і вимогою філософів, скільки реальною потребою, що може знайти свою реалізацію в рамках аксіології.
Безпосередньою природною передумовою оцінки, що склалася в процесі біологічної еволюції людини, виступає емоція, особливий психо-фізіологічний механізм, що утримує життєві процеси в їх оптимальних межах і закріплює правильність і повноту тієї чи іншої дії, її відповідність початковій потребі. Цим можна пояснити, що будь-якому захопленні передувала слізливі розказні начебто жителів, особливо жінок, які зі сльозами на очах розповідали при „хунту, київських карателів, правий сектор тощо”.
Особливим цинізмом виславився репортаж руських ЗМІ, про те, що на Майдані, начебто, розп’яли хлопця, а потім його розчленували, піджарили та з’їли. Незважаючи на абсурдність переважної більшості інформаційних контентів в руських ЗМІ, вони сформували стійку уяву про те, що в Україні всім, хто говорить російською мовою, загрожує смерть, а європейський вибір України, це запродання Американцям і пряма загроза встановлення військових баз на території України із подальшим розміщенням відповідних систем ПРО, які прямо загрожуватимуть безпеці Росії. Більше того, будь-яка розповідь про український націоналізм супроводжується на екранах демонстрацією осіб з нацистською символікою, або таких, що роблять відповідні нацистські рухи вітання руками.
Відтак, Україна є ворог, якого слід знищити і примусити до „послухання” та виконання московських забаганок. Примус до дружби в Росії дорівнює повному знищенню національної ідентичності, тому є неприйнятним жодному цивілізованому суспільстві, які чітко дали свою оцінку діям поки що діючої влади Росії.
З цією метою в медійний простір було уведено емоційну складову: будь-яка інформація про Україну подавалася лише в негативному контексті, викликаючи формування стійких негативних емоцій до України, власно відчуження від поняття „братній народ”. Своє чергою, при захопленні Криму саме це і не дало можливості нашому військовому контингенту, який нарахував на момент вторгнення найманців з Росії, 18 тис. особового складу, адекватно оцінити загрозу та нейтралізувати її, а в разі неспроможності нейтралізації здійснити свій військовий обов’язок та знищити ворога незалежно від того, якої він національності, громадянства тощо, у тому числі і росіян.
Відтак, на емоційному фоні в Росії, тобто для пересічних росіян українці вже давно не братній народ, а фашисти та карателі, які придушують російськомовне населення і взагалі становлять загроза їхньому стабільному функціонуванню. Воднораз для багатьох українців до початку прямої військової агресії Росії в Україну, яку військові фахівці датують серпнем 2014 року, російські вояки виступали братами по зброї, через що проти них свого часу не змогли застосувати зброю і дати їм адекватну відсіч. Але часі змінились.
Відтак, саме знання оцінки тих чи інших подій, а також цілеспрямовані дії, що передували і були спрямовані на формулювання конкретної оцінки на ті чи інші події відіграли вирішальну роль при захопленні Криму, втраті Луганську, частини Донецької області, а також повній мобілізації українства на боротьбу з ворогом на решті території нашої держави.
Теоретичний алгоритм формулювання потрібної російським спецслужбам оцінки виглядає наступним чином:
1) миттєва інтеграція внутрішніх та зовнішніх подразників — Революція Гідності 2014 року в Україні була інтерпретована як прихід до влади хунти, яка буде нищити все руське, вбивати та палити на кострах всіх, хто говорить російською мовою, а головне — мститися жителям Донбасу за президента, який представляв їхній регіон та одвічно був тягарем щодо європейського вибору. Одночасно Росія пропонує швидкий вихід із ситуації через організацію так званого вільного (навіть важко вживати це слово щодо Росії) під дулами автоматів найманців та люмпенізованих і маргінальних елементів із незаконних військових формувань волевиявлення із подальшим проголошенням народної республіки;
2) залежно від характеру зовнішніх впливів і ступеню готовності внутрішніх механізмів вибір реакції стає альтернативним, набуваючи або позитивну окраску (почуття приємного, задоволення, спокій) або негативну (жах, тривога, нудьга, ностальгія) — після проголошення так званих народних республік, наступає вибір емоційного стану. Навряд чи жителі Донбасу можуть сказати, що їх стан характеризується спокоєм, упевненістю у своєму майбутньому. І навіть ностальгія, яка належить до негативного емоційного стану, переконливо свідчить про дисонанс між внутрішнім бажанням повернути часи СРСР, передусім рівень цін і заробітних плат або пенсій і стабільністю, і зовнішнім впливом „Руського миру”, який насправді виявився не таким, яким його так мальовничо зображували його глашатаї, обіцяючи великі до нестями пенсії, стабільність та разюче процвітання;
3) завдячуючи механізму зворотного зв’язку відбувається наростаюче підсилення одного з модусів елементарної чуттєвості (острах перетворюється на жахіття, тривога перетворюється на патологічну фрустрацію тощо), що надає даному модусу форми випереджуючого відображення — емоційного представлення, вираженого в мові тіла і адресованого ззовні — реалії життя в народних республіках, абсолютний хаос, беззаконня, відсутність громадської безпеки, впевненості в завтрашньому дні, а головне формування псевдо утворень які не мають власної історії, тобто фактично не мають по суті майбутнього — формують стійку хворобу соціальної структури, що уособлює населення даних республік: ця хвороба є патологічною, але вона становить модус випереджуючого відображення кінцевості буття цих республік, неможливості та відсутності у них майбутнього. Оця конечність буття, осягнення тупиковості розвитку призводить до наростання агресії в структурі населення і перетворює його на соціальну небезпечну масу людей здатних до вчинення непрогнозованих дій;
4) завдячуючи нейрофізіологічним механізмам збудження і гальмування виражена зсередини готовність до дії перетворюється на спрямований поведінський акт (порушення громадського порядку, вчинення вбивств, тортур, терористичної та екстремістської діяльності тощо), тривалість якого визначається збереженням емоції — саме цим можна пояснити поступове витіснення українських медіа з тимчасово окупованих територій, з метою встановлення тотального контролю над інформаційним простором. Це потрібно для того, що б постійно тримати в певному емоційному стані населення даних територій, підтримувати в них ненависть до усього українського і прославляти уряд Росії, який постачає „дешеве вугілля”, піднімає пенсії, соціальні виплати — формує світлу майбутнє тощо. При цьому замовчується інформація про те, що причиною горя і страждань українського народу на окупованих територіях виступає Росія, яка цілеспрямовано знищила 65 з 95 шахт, утилізувала всі заводи, що перебували на окупованих територіях, а через свої гуманітарні конвої просто викрала все обладнання цілих заводів та металургійних комбінатів. Всередині ж самої Росії з метою уникнути соціальних конфліктів через падіння економіки, стрімке зубожіння населення, тотальну корупцію, головними новинами виступає пропаганда щодо необхідності захисту російськомовних на сході України, підтримки високих пенсій та соціальних виплат в окупованому Криму тощо. Навіть коли в Сибіру спалахнула пожежа, в квітні 2015 року, в російських новинах на першому місці перебувала інформація щодо дискредитації української влади, і фактів щодо необхідності підтримки російськомовного населення на окупованих територіях. Таким чином постійна підтримка негативних емоцій є необхідною умовою формування керованої та прогнозованої оцінки індивідами тих чи інших подій.
На жаль процеси антропосоціогенезу не змогли зсунути з місця даний механізм, і його імплементація в дійсність має конкретні приклади, які ми навели вище.
Важливим і такими, що можуть бути інтерпретованим для нашого дослідження, можуть бути наступні висновки [23, с. 473].
- 1. Підґрунтям, на якому формується оцінка виступає аксіологічні відношення, за якого в первобутньому суспільстві масштаб і кінцева мета детерміновані корисністю, а в умовах цивілізації — цінністю. Зокрема, при обранні свого подальшого шляху при опитуванні громадян щодо відокремлення від України і приєднання до Росії переважна більшість українського населення Криму обрало користь від набуття російського громадянства: підвищена заробітна платня у працівників бюджетної сфери, висока пенсія. Жодним чином не обговорювалися питання ціннісної спорідненості українського населення Криму і російського. Більше того, саме через ціннісний ареал кримськотатарський етнос українського соціуму не сприйняв це опитування, не брав в ньому участі і не визнав його результати, через що проти нього почалися різноманітні провокації та утиски.
- 2. Суб’єктом оцінки виступає індивід. За умови первобутнього ладу цей індивід ще не відокремлює власні потреби від потреб роду та общини, а в у мовах цивілізації індивід має чітко усвідомлювати не лише суспільні, а особистісні потреби, цінності та інтереси. Відтак, об’єктом інформаційного впливу виступає окремий індивід, його уподобання, з урахуванням ментальності, інтелектуального та світоглядного рівня. На суб’єктному рівні кожній окремій соціальній групі при проведенні так званого опитування було обіцяні певні привілеї: зрадникам у правоохоронній і військовій сфері — соціальні гарантії, безпека від „карателів та київської хунти”, працівникам бюджетної сфери — підвищену заробітну платню; пенсіонерам — пенсії. Таким чином інформаційний вплив з боку Росії носив локальний, селективний, але системний характер, оскільки всі дії протягом незалежності України були спрямовані на підрив конституційного ладу, формування упередженого ставлення та взагалі викривлення та спотворення історії України, нав’язування власних стереотипів мислення та світогляду, постійної брехні щодо історичної спільної долі і так званого українсько-руського братства народів.
- 3. Об’єктом оцінки виступає предметність. Якщо в первобутньому суспільстві оцінки зорієнтовані на мінімізації розбіжностей в їх ставленні до спільних продуктів життєдіяльності, то за умов сучасної цивілізації — на максимізацію таких та їх стимуляцію з боку соціальних інститутів. З позицій діяльності російської пропаганди чітко вбачається належність формування емоцій за першим первобутнім типом, коли індивідуальне розчинюється в колективному, колективне виступає всезагальним благом, а благо та інтереси конкретної людини, якщо вони не відповідають загальному благу нівелюються, а в деяких випадках і знищуються разом із особою носієм тієї чи іншої оцінки, яка не співпадає з еталоном, прийнятим у даному суспільстві. Вбивства опозиційних політиків, театральних діячів, митців — стала традиція російської політики, яка не визнає опозиційної думки, вихована в традиціях месіанства і тоталітарної імперії.
- 4. Лишаючись елементом проективної діяльності, оцінка постійно потребує зовнішнього підсилювача. Таким підсилювачем виступає пропаганда через ЗМІ, листівки, Інтернет, SMS повідомлення. По кожному каналу на окупованих територіях постійно лунають негативні месиджі щодо української влади, вживається усталена та затверджена керівниками пропаганди термінологія „українські карателі”, „київська хунта”, таким чином на підсвідомому рівні формується стійка система негативних емоцій до української влади, українська влада визначається винуватою в усіх бідах населення, що лишилося на окупованих територіях: безладах, руйнації, безробітті, соціальних та інших негараздах. В сучасному суспільстві, особливо із розвитком інформаційних технологій арсенал таких способів та засобів є дуже широким.
Нині також можемо констатувати про стихійну кореляцію у сфері цінностей та оцінок. Насичення сфери безпеки різними модальностями цінностей, насичення науки полемікою щодо трактування цінностей, їх багатозначність трактування спричинили природне зосередження і трансформацію даної проблематики до аксіологічної сфери.
Таким чином, у свій спосіб, доходимо висновку, про те, що оцінка стає дедалі більшим універсальним засобом аксіологізації родового життя, яке все більше поглиблюється, показником все зростаючої релятивності ціннісних розмежувань між людьми і формою концентрації уваги індивідів навколо найбільш значимої для сучасної епохи проблеми майбутнього як такого [23, с. 475].
Саме оцінка допомагає зрозуміти вагу і необхідність пріоритезації національних інтересів, які ґрунтуються на національних цінностях. Влучно зазначив А.Тойнбі [25, c.587], що у процесі взаємодії різних культур форми суспільної організації більш-менш засвоюються успішно, а от ядро культури, система цінностей та ціннісних орієнтацій – дуже важко і рідко.
Тому, початкова ейфорія від так званого „руського міра” з часом натикнеться на більш серйозні методологічні проблеми, що мають аксіологічні коріння: система цінностей руського народу і української нації є гранично різними, вони не співпадають за багатьма системотвірними параметрами, тому етноси або соціальні групи, які захочуть інтегруватися до російського соціуму змушені будуть перебувати на периферії як ментального сприйняття їх з боку пасіонарного етносу, так і фізично відчувати зневагу та несприйняття з боку корінних народів Росії. Така доля спіткає тих, хто уподобав шлях користі, на противагу шляху інтеграції цінностей, споріднення на базі цінностей.
Література
- Горбулін В. П. Качинський А. Б. Системно-концептуальні засади стратегії національної безпеки України. — К. : Євроатлантикінформ, 2007. — 592 c.
- Стратегічне планування: вирішення проблем національнї безпеки : [монографія] / В. П. Горбулін, А. Б. Качинський. — К.. : НІСД, 2010. — 288 с.
- Концептуальні засади розвитку системи забезпечення національної безпеки України : [аналітична доповідь] / [О. О. Резнікова, В. Ю. Цюкало, В. О. Паливода, С. В. Дрьомов, С. В. Сьомін]. — К. : НІСД, 2015. — 58 с.
- Актуальні виклики та загрози регіональній безпеці: висновки для України : [аналітична доповідь] / за заг. ред. К. А. Кононенка. — К. : НІСД, 2014.
- Ситник Г. П. Безпековий вимір євроінтеграційних процесів: досвід для України / Г. П. Ситник // Гілея: Науковий вісник. — 2013. — № 75. — С. 514—517.
- Ситник Г. П. Державне управління у сфері забезпечення національної безпеки України: теорія і практика: Дис.. д-ра наук з держ. упр.: 25.00.01 / Національна академія держ. управління при Президентові України. — К., 2004. — 429 с.
- Бодрук О.С. Структури воєнної безпеки: національний та міжнародний аспекти / Рада національної безпеки і оборони України; Національний ін-т проблем міжнародної безпеки. — К. : НІПМБ, 2001. — 300 с.
- Пендюра М. М. Національна безпека України в контексті сучасних європейських геополітичних трансформацій: Автореф. дис.. канд. юрид. наук: 12.00.01 / Київський національний ун-т внутрішніх справ. — К., 2006. — 19 с.
- Левицька М.Б. Теоретико-правові аспекти забезпечення національної безпеки органами внутрішніх справ України: Дис. … канд. юрид. наук: 12.00.01 / Національна академія внутр. справ. — К., 2002. — 206 с.
- Чуйко З.Д. Конституційні основи національної безпеки України: Дис. … на здобуття наук. ступ. канд.. юрид наук : 12.00.02 „Конституційне право” / Зоряна Дмитрівна Чуйко. — Х., 2007. — 209 с.
- Настюк В. Я. Адміністративно-правові режими у сфері національної безпеки та протидії тероризму: монографія / Академія правових наук; Інститут вивчення проблем злочинності; Служба безпеки України; Інститут оперативної діяльності та держ. безпеки. — К., 2008. — 245 с.
- Пономаренко Г. О. Управління у сфері забезпечення внутрішньої безпеки держави: адміністративно-правові засади: монографія / Харківський національний ун-т внутрішніх справ. — Х. : Видавець ФО-П Вапнярчук Н.М., 2007. — 448 с.
- Ліпкан В. А. Адміністративно-правове регулювання національної безпеки України : [монографія] / Володимир Анатолійович Ліпкан. — К. : Текст, 2008. — 440 с.
- Максименко Ю. Є. Теоретико-правові засади забезпечення інформаційної безпеки України: автореф. дис.. канд. юрид. наук: 12.00.01 / Київський національний ун-т внутрішніх справ. — К., 2007. — 20 с. — 20 с.
- Ліпкан В. А. Систематизація інформаційного законодавства України : [монографія] / В. А. Ліпкан, В. А. Залізняк / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2012. — 304 с.
- Ліпкан В. А. Правові та організаційні засади взаємодії суб’єктів протидії торгівлі людьми : [монографія] / В. А. Ліпкан, О. В. Кушнір ; за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2013. — 376 с.
- Ліпкан В. А. Адміністративно-правовий режим інформації з обмеженим доступом : [монографія] / В. А. Ліпкан, В. Ю. Баскаков / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2013. — 344 с.
- Ліпкан В. А. Адміністративна відповідальність за порушення порядку державної закупівлі товарів, робіт і послуг : [монографія] / В. А. Ліпкан, М. Ю. Довгань / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2013. — 304 с.
- Ліпкан В. А. Консолідація інформаційного законодавства України : [монографія] / В. А. Ліпкан, М. І. Дімчогло / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2014. — 416 с.
- Ліпкан В. А. Інкорпорація інформаційного законодавства України : [монографія] / В. А. Ліпкан, К. П. Череповський / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2014. — 408 с.
- Ліпкан В. А. Правовий режим податкової інформації в Україні : [монографія] / В. А. Ліпкан, О. В. Шепета, О. А. Мандзюк / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2015. — 440 с.
- Ліпкан В.А. Адміністративно-правове регулювання діяльності недержавних пенсійних фондів в Україні : [монографія] / А. А. Кафтя, В. А. Ліпкан, Н. Ю. Баланюк / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2015. — 316 с.
- Современный философский словарь / под общ. ред. В.Е.Кемерова и Т.Х. Керимова. — 4-е изд., испр. и доп. — М. : Академический проект; Екатеринбург : Делова книга, 2015. — 823 с.
- Бодрийяр Ж. Симулякры и симуляции / Ж. Бодрийяр ; [пер. с фр. А. Качалова]. — М. : Издательский дом “ПОСТУМ”, 2015. — 240 с.
- Тойнби А. Постижение истории. – М.: Прогресс, 1991. – 720 с.