Рішення суду в цивільному процесі: акт правосуддя чи процесуальний юридичний факт?

Цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право

 

Братель О.Г.

голова Інституту цивільних правовідносин ГОСЛ

 

 

Рішення суду як процесуальне явище в більшості випадків є невід’ємною складовою цивільного процесу. Цей правовий феномен виступав та продовжує виступати об’єктом та предметом багатьох наукових досліджень. Не зважаючи на це науковий та практичний інтерес до цього явища не втрачає своєї актуальності.

Відповідно до ч. 1 ст. 208 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) судові рішення викладаються у таких формах: 1) ухвали; 2) рішення; 3) постанови. В ч. 3 цієї статті зазначено, що судовий розгляд закінчується ухваленням рішення суду.

Не зважаючи на це, процесуальний документ який ухвалюється судом за результатами остаточного розгляду цивільної справи на практиці продовжує іменуватись словом «судове рішення». Беззаперечно, відповідно до ч. 1 ст. 208 ЦПК України рішення суду є складовою судового рішення, проте підміна понять «судове рішення» та «рішення суду», особливо в практичній діяльності, призводить до юридичної плутанини.

Разом з тим, найбільше занепокоєння викликає та обставина, що певною частиною суддів, адвокатами та особливо науковцями рішення суду сприймається як процесуальний юридичний факт.

Найбільш яскраво ця обставина проявляється при застосуванні положень ч. 3 ст. 61 ЦПК України в якій зазначається, що: «обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини». Наприклад, при розгляді цивільної справи про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди, завданої в результаті дій одного із сусідів, земельна ділянка яка межує із земельною ділянкою позивача, останнім, в якості доказу законності розмежування меж земельної ділянки, представлено рішення суду (яке набрало законної сили) яким підтверджено законність розмежування меж земельних ділянок осіб, які виступають сторонами спору. При розгляді справи позивач та суд неодноразово наголошують на тому, що рішення суду, яким визнана законність розмежування меж земельних ділянок є не чим іншим як юридичним фактом, що не підлягає доказуванню при розгляді цивільної справи про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди.

Рішення суду в якості юридичного факту визнається також цілим рядом науковців, зокрема, М.А. Гурвіч у роботі «Решение советского суда в исковом производстве» розглядає рішення суду як юридичний факт, яке має матеріально-правові та процесуально-правові наслідки [1, с. 319–445].

М.А. Рожкова в дисертаційному дослідженні «Теории юридических фактов гражданского и процессуального права: понятия, классификации, основы взаимодействия» чітко наголошує на тому, що судове рішення є юридичним фактом цивільного і процесуального права [2, с. 351–353]. Проте, розкриваючи зміст судового рішення як юридичного факту М.А. Рожкова зазначає, що судовий процес може закінчуватись шляхом винесення підсумкового рішення, яким вирішується цивільна справа або без вирішення справи по суті (припинення провадження у справі, залишення позовної заяви без розгляду). Аналіз даного процесуального факту – ухвалення підсумкового рішення, що тягне припинення складного процесуального правовідношення – дає підстави для кваліфікації цього факту в якості процесуального акту (тобто процесуальної дії, спрямованого на рух процесуального правовідносини) [3, с. 353].

Непослідовність наукового обґрунтування власної позиції М.А. Рожковою полягає в тому, що називаючи судове рішення юридичним фактом в подальшому наголошується, що ухвалення підсумкового рішення і є тим самими процесуальним юридичним фактом.

В теорії держави та права протягом багатьох десятиліть сформувалась стійка та загальновизнана позиція, відповідно до якої під юридичними фактами розуміються певні життєві обставини (дії або події) з якими пов’язують виникнення, зміну або припинення певних правовідносин.

Під юридичними фактами в цивільному процесуальному праві розуміють певні життєві обставини, з якими норми права пов’язують виникнення, зміну або припинення цивільних процесуальних правовідносин. Отже, поняття «юридичний факт» визначається як реальна життєва обставина, з правової моделлю якого норма права пов’язує настання відповідних юридичних наслідків.

Різний підхід до вивчення сутності рішення суду та складність самої проблеми призводять до того, що дотепер у теорії цивільного процесуального права питання відношення рішення суду до процесуального акту чи юридичного факту трактується неоднозначно, а кожен автор зосереджує увагу на тих аспектах, які він вважає найбільш важливими для свого дослідження.

В пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18.12.2009 р. «Про судове рішення у цивільній справі» вказано: «рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права» [4].

Отже, рішення суду в цивільному процесі беззаперечно слід вважати актом правосуддя, яке має наступні ознаки:

–        рішення суду, як кінцевий результат вирішення цивільної справи набуває вигляду процесуального документа;

–        рішенням суду визнаються, підтверджуються, спростовуються юридичні факти, що призводить в подальшому до виникнення, зміни або припинення правовідносин;

–        рішення суду, як процесуальний документ не може розглядатись як процесуальний юридичний факт, адже документ не може вважатись фактом. Процесуальним юридичним факто слід визнавати саме ухвалення рішення суду;

–        юридичні факти встановлені у рішенні суду при набранні рішенням суду законної сили призводять до виникнення, зміни або припинення правовідносин.

Наприклад безпосереднє рішення суду у справі окремого провадження про визнання фізичної особи недієздатною не може визнаватись процесуальним юридичним фактом. Процесуальним юридичним фактом слід визнавати факт ухвалення даного рішення, а факти встановлені цим рішенням і є юридичними фактами, що породжують юридичні наслідки.

Підсумовуючи викладене слід зробити наступні висновки.

Ухвалення рішення суду призводить до множинності юридичних наслідків, що дозволяє відносити рішення суду до сфери юридичних фактів цивільного та процесуального права.

З позицій цивільного процесуального права (враховуючи, що акт-документ не є юридичним фактом) ухвалення рішення є процесуальним фактом (процесуальною дією), яка може бути спрямована як на рух процесуальних правовідносини, так і на реалізацію компетенції суду або на захист порушених процесуальних прав особи. Внаслідок цього даний процесуальний факт може бути кваліфікований в одних випадках як процесуальний акт, в інших – як процесуальна дія. З позицій цивільного права ухвалення рішення суду має розглядатися як юридичний факт, спрямований на захист прав, яке в деяких випадках може спричиняти рух цивільних правовідносин. При цьому слід мати на увазі, що в будь-якому випадку основна цільова спрямованість ухвалення рішення суду полягає у захисті прав особи, що дозволяє відносити його до юридичної дії.

 

Література

1. Гурвич М. А. Решение советского суда в исковом производстве / М. А. Гурвич // Избранные труды. – Краснодар: Советская Кубань, 2006. – С. 319–445.

2. Рожкова М.А. Теории юридических фактов гражданского и процессуального права: понятия, классификации, основы взаимодействия: Дисс. … доктора юрид. наук. – М.: Исследовательский центр частного права при Президенте РФ, 2010. – С. 351-353.

3. Рожкова М.А. Теории юридических фактов гражданского и процессуального права: понятия, классификации, основы взаимодействия: Дисс. … доктора юрид. наук. – М.: Исследовательский центр частного права при Президенте РФ, 2010. – С. 353.

4. Про судове рішення у цивільній справі : постанова Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 // Вісник Верховного Суду України. – 2010. – № 1. – С. 4-9.