ПРОБЛЕМА ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ НЕПОВНОЛІТНІХ У ДЗЕРКАЛІ СУЧАСНОЇ ПРАВОВОЇ НАУКИ УКРАЇНИ

Топчій Оксана Василівна,

кандидат педагогічних наук

 

Необхідність формування цілісного уявлення про правові засади інформаційної безпеки неповнолітніх зумовлює потребу у систематизації наявних на теперішній час наукових знань щодо ключового поняття дослідження. Розглянута й творчо продовжена ідея періодизації наукової думки у зазначеній галузі. Представлена логіка еволюції поглядів та динаміка змін у підходах до тлумачення базового термінологічного сполучення, окреслені перспективи подальших досліджень.

Ключові слова: безпека особистості, інформаційна безпека неповнолітнього, періодизація наукових досліджень

 

Загальна постановка проблеми. Діалектика дослідження інформаційної безпеки (ІБ) у праві проявляється у тому, що цей напрям є відносно новим, проте стрімко оновлюваним у зв’язку із дією екстраюридичних чинників, таким, що притягує науковий інтерес багатьох вчених, знаходиться в центрі їхньої уваги. Через це важливою є не лище кількість публікацій, а й вибудовування чітко окресленої системи знань, що слугуватиме підґрунтям для подальшої правотворчої та правозастосовної діяльності.

Аналіз публікацій. Багатоаспектність проблеми передбачає проведення аналізу публікацій, які слугують основою дослідження, за принципом угрупування залежно від їх предметної домінанти.

Є всі підстави стверджувати, що більш-менш усталене наукове уявлення про систему інформаційної безпеки в її гуманітарному прояві склалося нині завдяки науковим розвідкам І. Березовської, В. Бурячка, В. Васьковської, Н. Волошиної, А. Головки, В. Гурковського, О. Дзьобаня, І. Діордіци, О. Довганя, Б. Кормича, Г. Линника, В. Ліпкана, О. Логінова, Ю. Максименко, В. Петрика, І. Сопілко, Т. Субіної, В. Цимбалюка, М. Швеця та ін.

Інформаційна безпека особи як наукова проблема плідно розроблялася і продовжує розроблятися у вітчизняній науці В. Абакумовою, О. Гладківською, О. Головко, О. Золотар, Я. Жарковим, В. Фурашевим, К. Юдковою та ін,

Окремий масив наукових розвідок складають дослідження, присвячені правовому статусу, захисту прав і свобод дитини. У цьому напрямі слід відзначити праці М. Герасимчук, Е. Костіної, С. Кушнарьова, О. Лисенко, О. Можайкіної, К. Музиканта, Н. Новицької, Н. Ортинської, С. Резніченко, О. Синєгубова, О. Чернецького, Н. Юськів та ін.

Слід виокремити також низку праць, в яких відображено проблему протистояння негативному впливу інформації на дітей. У цьому напрямі чимало зроблено такими вченими, як І. Артемович, В. Галаган, В. Ковальчук, Н. Куницький, О. Лисенко, М. Мокряк, Т. Перетятко, І. Припхан, О. Радзієвська та ін.

Виділення не вирішених раніше частин загальної проблеми. Не зважаючи на значний масив публікацій, дотичних до визначеної нами проблеми дослідження, самі по собі вони не були об’єктом теоретичного дослідження, а тому на теперішній час наявні в них ідеї, перспективні погляди не систематизовані. Через це виникають складнощі як у проведенні подальших наукових розвідок, так і у створенні концептуальних засад удосконалення чинного законодавства. У такий спосіб, мета статті полягає у вивченні стану дослідженості обраної для статті теми, систематизації наукових поглядів вчених-правників на проблему забезпечення інформаційної безпеки неповнолітніх та узагальненні періодизації наукових тенденцій в напрямі дослідження ІБ.

Виклад основного матеріалу дослідження. Сучасний етап розвитку адміністративно-правової науки характеризується тим, що в її лоні активно розвивається теорія інформаційного права та інформаційної безпеки. Їх інституціональне оформлення відбувається завдяки ряду наукових досліджень, які важко кваліфікувати за поглядами авторів як однотипні. У зв’язку з цим виникає потреба у виділенні тих фундаментальних компонентів, які набули усталеності та можуть слугувати підвалинами для формування теоретичних засад забезпечення інформаційної безпеки неповнолітніх. Цілком погоджуємося з позицією Ю. Сурміна, який зазначає, що «наука стає настільки складною, багатоманітною, величною, що сама перетворюється на предмет наукових досліджень» [1, с. 10].

Попри відносно невеликий відрізок часу, відколи з позицій права почала активно досліджуватися інформаційна безпека та її забезпечення, вже є намагання здійснити її періодизацію. Так, Г. М. Линник – автор дисертації на здобуття вченого ступеня кандидата юридичних наук на тему «Адміністративно-правове регулювання інформаційної безпеки України» – пропонує виділяти три етапи становлення наукової думки у цій сфері. [2, с. 8 -10] Перший етап (1991-1996 рр.), на його думку, характеризується відсутністю ґрунтовних наукових досліджень, а також поверховістю поглядів на національну безпеку без пріоритету інформаційної безпеки щодо інших видів. Другий етап (1996-2000 рр.) відзначається виходом ІБ на ключові позиції у зв’язку з її закріпленням у Конституції України. Вчений зазначає, що на даному етапі увага дослідників здебільшого прикута до безпеки держави, при цьому залишаються осторонь такі важливі об’єкти, як людина і громадянин, а також суспільство. Сильною стороною наукових праць на вказаному етапі, як вважає автор, є акцентування уваги на превентивній діяльності. Проте у багатьох доробках є стійка асоціація лише з комп’ютерною технікою, що обмежує поняття ІБ. Крім цього, активізується нахил до розгляду даного виду безпеки в аспекті кримінального спрямування. Принагідно зазначимо, що не зважаючи на достатній часовий інтервал, що минув від зазначеного Г. М. Линником періоду до сьогодення, за нашими спостереженнями, багато в чому указані тенденції зберіглися. По-перше. Ще й досі у більшості наукових робіт є пріоритет ІБ держави над ІБ особи. В умовах надзвичайної інтенсифікації інформаційного протиборства, у зв’язку із появою нових нормативно-правових актів у сфері ІБ порівняно з попередніми періодами кількість наукових праць щодо ІБ держави збільшилася у рази. І це не безпідставно. Проте подібне не означає, що за таких умов слід залишати на периферії науки питання ІБ особи, особливо маючи на увазі нерозривний зв’язок усіх елементів інформаційної безпеки.

По-друге. Ще й досі чимало вчених розуміють ключове поняття у його вузькому змісті, обмежуючи семантичне поле термінологічного сполучення ІБ суто категоріями технологічних підходів і не приділяючи належної уваги гуманітарній компоненті. Симптоматично, що автор періодизації цим часом датує появу інформаційного тероризму і кібербезпеки як явищ, що потрапили у поле зору науковців. Прокоментуємо, що, можливо, в умовах українських реалій так і було, але в інших країнах ці явища виникли значно раніше, тож і описуватися стали задовго до того, як до них прийшла вітчизняна правова наука.

Третій етап (2001-2008 рр.) згідно з авторською концепцію вченого відзначається інтенсифікацію розвідок міжнародних засад ІБ. На його думку, це пов’язано з переорієнтацією України на курс євроінтеграції, проблемами адаптації національного законодавства до міжнародних стандартів. Другою важливою рисою наукових праць даного періоду за Г. М. Линником є «інтенсифікація наукових розвідок, що присвячені ролі, місця, завдань тощо окремих органів влади у сфері забезпечення інформаційної безпеки України та загалом ґрунтовна деталізація окремих її засад» [2, с. 10]

Оскільки розглядуване дисертаційне дослідження подавалося до захисту у 2010 р., цілком зрозуміло, чому авторська періодизація закінчується 2008 р. За цей понад короткий у масштабах світової історії час в Україні відбулися епохальні події, які створюють підстави для логічного продовження запропонованої хронології. По-перше, як нам здається, варто третій період обмежити не 2008-мим, а 2010 роком (тобто роком перевиборів Президента України, а у зв’язку з цим і суттєвих трансформацій у державній інформаційній політиці). По-друге, на наш погляд, до розглянутої періодизації слід додати ще два етапи, а саме: четвертий етап (2010 – 2013 рр.) – характеризується намаганням правників з’ясувати на методологічних засадах глибинну сутність правової природи інформаційних правовідносин, специфіку інформаційної функції держави, протиріччя між реалізацією свободи слова та державним контролем над інформаційними ресурсами. В цьому ж періоді у наукових дослідженнях закладаються основи розширення меж інформаційної безпеки з деталізованим охопленням ІБ особи і суспільства. Врешті-решт, п’ятий етап (2014 – по теперішній час) – характеризується тим, що в результаті екстраюридичних чинників, потрапляння України у площину спрямованої проти неї не прикритої інформаційної агресії, яка переросла в гібридну війну із проведенням спеціальних інформаційно-психологічних операцій, відбулася надзвичайна актуалізація досліджень в галузі ІБ. Ще ніколи правова наука не була настільки витребуваною. Від неї очікують не тільки діагностики сучасного стану інформаційних правовідносин в контексті інформаційних загроз та ризиків, протидії інформаційній зброї, не тільки ревізії попередніх наукових поглядів, концептуалізації принципово нових засад, що увійдуть сучасних нормативно-правових актів, а й прогнозування подальшого розвитку України в процесі глобалізації, різноспрямованості міжнародних відносин, вжиття превентивних правових заходів, які б дозволили державі бути готовою до спрямованих проти неї та її громадян деструктивних проявів в інформаційній сфері.

Контраст порівняно з дослідженнями попередніх часів проявляється у широті діапазону розглядуваних об’єктів і явищ, у прагматизації результатів, які мають на меті не тільки і не стільки теоретико-методологічний ефект, скільки практичну спрямованість.

Саме у п’ятому (за нашим уявленням) періоді відбувається суттєва активізація правових досліджень, пов’язаних з інформаційною безпекою особи. Насамперед, стає нагальною потреба у формуванні чітко визначеного погляду на те, що являє собою ІБ особи, у яких взаємозв’язках вона знаходиться з ІБ суспільства і держави, як має забезпечуватися ІБ особи в умовах інформаційних війн тощо.

При формуванні сутності ключового поняття «інформаційна безпека особи» дослідники намагаються поєднати доктринальні підходи, запропоновані, насамперед в теорії держави і права, окремих правових галузях, із дефініціями, представленими в інших науках (психології, соціології, валеології, військовій справі), а також із поодинокими визначеннями у чинних нормативних актах. Другим шляхом стає творчий розвиток розуміння ідеї ІБ держави з виявленням інтегральних ознак, притаманних не тільки соціальним інституціям, а й особі.

Одним зі шляхів формування цілісної концепції ІБ особи може бути логічний ланцюг, що передбачає розвиток ідеї в переході від родового поняття до видового.

Скажімо, О. І. Дубенко у своєму дисертаційному дослідженні «Адміністративно-правовий механізм забезпечення безпеки особи» розглядає ключове поняття як систему «внутрішніх і зовнішніх умов економічного, політичного, соціального, юридичного, техногенного та іншого характеру, що запобігають загрозі невизначеному колу осіб, їх життю і здоров’ю, правам і свободам, які здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування». [3, с. 8-9] Тут же надається визначення поняття «особиста безпека», яке трактується автором як «елемент адміністративно-правового статусу громадянина – врегульований адміністративно-правовими нормами стан захищеності прав, свобод і законних інтересів особистості від чинників і умов, що створюються адміністративними правопорушеннями, шкідливими природними, техногенними та соціальними явищами дійсності» [3, с. 6] На думку автора, відмінність між наведеними поняттями проявляється в тому, що «за особистої безпеки сукупність суспільних відносин спрямована на захист життя, здоров’я, недоторканності та свободи конкретної людини від внутрішніх і зовнішніх загроз, а при забезпеченні безпеки особи передбачається невизначене коло осіб». [3, с. 10] Принагідно зазначимо, що, віддаючи належно намаганню вченого дати обґрунтоване тлумачення ключових понять, диференціювати безпеку особи й особисту безпеку, вбачаємо у зазначеному деякі дискусійні моменти. По-перше, наведені дефініції роблять акцент на тому, що головними суб’єктами забезпечення безпеки є органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Тож при такому баченні абсолютно не залишається місця ані для інститутів громадянського суспільства, ані для самої особистості, яка не є пасивною щодо власної безпеки. По-друге, з позицій лінгвістики, атрибутивний компонент, що передує вказівці на об’єкт, має узагальнене значення, а словосполучення, у складі якого означальну функцію виконує другий іменник, що вживається у непрямому відмінку, навпаки, конкретизує поняття. З цього витікає, що пояснення вченого щодо відмінностей понять «особиста безпека» і «безпека особи», відповідно до законів мови, слід розуміти з точністю до навпаки: перше термінологічне сполучення семантично має охоплювати універсалію, яка стосується невизначеного кола осіб, друге («безпека особи») – імпліцитно несе в собі вказівку на конкретну абстраговану людину, яка може розглядатися вченими в контексті соціальних, вікових, гендерних та ін. категорій. Для порівняння достатньо навести пару термінологічних сполучень – «інформаційне право» і «право на інформацію». Без сумніву, друге з них є більш вузьким і конкретним за своїм значенням.

О. І. Дубенко, відштовхуючись від родового поняття, виділяє юридичну безпеку, розрізняючи при цьому вузький і широкий підхід. При першому (вузькому) це є «стан захищеності життєво важливих інтересів особи, суспільства й держави від загроз, що виникають у сфері юридичних відносин» [3, с. 8] ; при другому (широкому) – «юридична безпека розширюється до меж розгляду стану юридичної захищеності життєво важливих інтересів особи, суспільства та держави» [3 , с.8]. Водночас зазначається, що юридична безпека є ширшою, аніж правова, оскільки включає в себе не тільки правове забезпечення, а й діяльність певних органів.

Розвиваючи ці ідеї, А. М. Лобода додає до основного термінологічного сполучення означення «правова» і трактує правову безпеку особи як «стан правової захищеності інтересів людини і громадянина, які виступають суб’єктом безпекових правовідносин, від реальних та потенційних загроз у будь-якій сфері національної безпеки, за якого забезпечується реалізація її інтересів, гармонійний розвиток і баланс із інтересами інших об’єктів національної безпеки» [4, с.12]

Спільним в обох підходах є те, що дослідники інтерпретують безпеку через вказівку на стан захищеності, по-друге, включають до дефініції згадку про реальні та потенційні загрози. Це є логічно виправданим, оскільки поняття безпеки не є відірвано абстрагованим, воно потребує розгортання смислу: що саме може загрожувати безпеці.

Органічним продовженням попередньо закладених підвалин у розумінні видів інформаційної безпеки стає теорія інформаційної безпеки особи. Цьому присвячена ціла низка досліджень, серед яких особливо слід виділити наукові праці О. О. Золотар [5-7]. Ряд фундаментальних положень, розроблених названим вченим, є принципово важливими для формування теорії інформаційної безпеки неповнолітнього. Разом з тим, тут є й широке поле для наукової дискусії. Однією з таких позицій є трактування дослідником поняття «Інформаційна безпека людини», під якою пропонується розуміти «захищеність людини від шкоди або інших небажаних результатів для її гідності та вільного розвитку, які завдаються негативними інформаційними впливами і порушенням її інформаційних прав та свобод, і полягає у гарантуванні можливості задоволення своїх інформаційних потреб і свободи інформації, а також приязного інформаційного середовища». [7, с.15]

На відміну від наведених до цього тлумачень, О. О. Золотар віддає перевагу не «стану захищеності», а самій «захищеності», що суттєво розширює семантичне поле поняття, оскільки включає в себе не тільки стан, а й процес і результат діяльності. По-друге, авторське бачення базується не на згадці про загрози, а на зверненні до негативних інформаційних впливів і порушень інформаційних прав та свобод. У такий спосіб загрози й ризики, що мають високу частотність вживання у наукових доробках з питань ІБ, в даному випадку мають більш чітку конфігурацію. Особливо важливою є опертя на компоненти, що нерозривно пов’язані із вченням про права і свободи людини («гідність», «вільний розвиток», «інформаційні права та свободи», «задоволення інформаційних потреб», «свобода інформації», «приязне інформаційне середовище»). Разом з тим, наведена дефініція не є вичерпною. Перше і достатньо принципове положення. Авторське тлумачення не залишає місця для суб’єкт-об’єктних відносин в частині забезпечення проголошеної захищеності. Не зрозуміло, у який спосіб вона досягається, завдяки чому, яке місце права у цих процесах. Крім того, гарантування можливостей абсолютно не означає їх реального втілення. Ще одне. Автор недооцінює роль інформаційної безпеки у збереженні життя і здоров’я людини (що вкрай актуально для досліджень з ІБ неповнолітнього), означаючи лише гідність та вільний розвиток. І насамкінець, загальне враження від сформульованого автором оригінального визначення суттєво погіршується через стилістичну шорсткість: в межах одного речення в якості однорідних членів надається віддієслівний іменник («захищеність») і дієслово («полягає»).

Характерно, що пріоритет негативних інформаційних впливів порівняно із загрозами і ризиками притаманний і іншій представниці НДІ інформатики і права НАПрН України – О. Г. Радзієвській. Досліджуючи правові засади протидії негативним інформаційним впливам на дітей в Україні, вона бере за основу запозичене з військових наук визначення, згідно з яким інформаційна безпека особи є станом захищеності «психіки та свідомості людини від небезпечних інформаційних впливів: маніпулювання, дезінформування, спонукання до девіантної поведінки» [8, с.91] Безумовно, з позицій тематичної спрямованості дослідження вказаного автора, подібне визначення є зручним, тому що акцент уваги приходиться саме на небезпеку інформаційних впливів із подальшою їх конкретизацією. Разом з тим, з позицій правової науки, подібна дефініція не спроможна задовольнити принципам релевантності, оскільки вона не містить жодного натяку на правове регулювання інформаційних відносин у сфері ІБ.

Загалом можна стверджувати, що існує тенденція пояснювати феномен інформаційної безпеки особи у невід’ємному зв’язку із захистом від негативних впливів. Це характерно, насамперед, для політології, соціології, теорії управління та деяких інших наук. Наприклад, Г. М. Сашук вважає, що «інформаційна безпека особистості може характеризуватися як стан захищеності особистості, різноманітних соціальних груп та об’єднань людей від впливів, здатних проти їхньої волі та бажання модифікувати її поведінку і обмежувати свободу вибору». [9, с. 50]

Не можемо погодитися і з занадто спрощеним трактуванням феномену ІБ В. М. Фурашевим, який безпідставно ставить знак рівності між інформаційною безпекою та «безпекою інформації» або «безпекою від інформації» залежно від об’єкта дослідження» [10, с.49] Можливо, будучи кандидатом технічних наук, автор механічно переносить математичні правила, за яких від переміни місць складників сума не змінюється, на тонку лінгвістичну матерію. Через це замість висвітлення семантики поняття відбувається його спотворення, намагання замінити співзвучними, але не тотожними категоріями.

Доречно вказати, що були спроби дати визначення інформаційної безпеки особи неповнолітнього, правда за межами правової науки. Так, В. Н. Ковальчук пропонує наступну дефініцію: «Інформаційна безпека особистості – це стан захищеності інтересів особистості підлітка, що характеризується здатністю особистості здійснювати санкціонований доступ до інформаційних ресурсів та забезпечувати безпеку персонального комп’ютера, конфіденційність та цілісність власної інформації, уникати негативних інформаційних впливів і негативних наслідків застосування інформаційних технологій, протизаконних способів збору, розповсюдження й використання інформації та інформаційних технологій» [11, с. 6] Позитивним у наведеному визначенні є те, що воно стосується безпосередньо тієї категорії осіб, яка обрана нами для дослідження. Як бачимо, пояснення ключового поняття за усталеною традицією відбувається через розуміння ІБ як стану захищеності. Не зважаючи на те, що дефініція наведена у педагогічній праці, в ній міститься проекція на законність/протизаконність дій, що відсутнє у деяких раніше розглянутих юридичних розвідках. Недоліками є те, що автор дорівнює поняття ІБ особистості й ІБ неповнолітнього, хоча, само собою розуміється, що вони не є еквівалентними, оскільки друге лише сегмент першого. Крім того, інформаційна безпека в уявленні автора обмежується лише діяльністю у сфері інформаційно-комунікативних технологій, що безпідставно звужує сферу охоплення предмету.

Найбільш прийнятним для формування цілісної теорії забезпечення інформаційної безпеки неповнолітнього нам здається визначення, запропоноване у словнику «Стратегічні комунікації» Т. В. Поповою і В. А. Ліпканом. За їх інтерпретацією, інформаційна безпека людини – це «складова національної безпеки, свідомий цілеспрямований вплив суб’єкта управління на загрози та небезпеки, за якого державними та недержавними інституціями створюються необхідні та достатні умови для реалізації інформаційних прав людини». [12, c. 138] Сильною стороною наведеного тлумачення є, по-перше, згадка на нерозривний зв’язок ІБ із національною безпекою; по-друге, розуміння того, що ІБ досягається в результаті діяльності певних суб’єктів, серед яких представлений і державний, і недержавний сектори; по-третє, чітко визначається сутність і цілі такої діяльності. Авторам вдалося уникнути вживання лексем «стан», «процес», «захищеність», які превалюють в інших варіантах інтерпретації ключового поняття. Виходячи з цього, виникають усі підстави у подальшому творчо розвивати даний варіант інтерпретації поняття для науково обґрунтованого формування дефініції «інформаційна безпека неповнолітнього».

Висновки. В результаті проведеного дослідження вдалося встановити, що на теперішній час у наукових працях з правових аспектів інформаційної безпеки відсутня релевантна дефініція щодо ІБ неповнолітніх, не зважаючи на значну кількість визначень поняття інформаційної безпеки, в тому числі ІБ особи. З позицій динаміки наукової думки, простежено, що логіка розвитку ідеї в контексті понятійно-категоріального апарату базувалася на русі від родового поняття «безпека особи» до його змін у видових поняттях через додавання атрибутивного компоненту, який конкретизував, про яку саме безпеку йдеться (соціальну, правову, юридичну, інформаційну тощо).

Аналіз одного з авторських варіантів періодизації досліджень в галузі ІБ виявив, що ґрунтовне звернення до інформаційної безпеки особистості завжди знаходилося в тіні проблем ІБ держави і лише віднедавна актуалізувалося повною мірою. Взята до розгляду періодизація, датована 2010-им роком, знайшла свій творчий розвиток, що також відображено у статті. Тож у подальшому при фундаментальному дослідженні ІБ неповнолітніх слід обирати комплексний підхід, який враховує не тільки полісемію, комплексність ключового поняття, а й динаміку поглядів на нього у сучасній правовій науці України.

Література

  1. Сурмін Ю. П. Майстерня вченого: Підручник для науковця / Ю. П. Сурмін. – К.: Навчально-методичний центр «Консорціум з удосконалення менеджмент-освіти в Україні», 2006. – 302 с.
  2. Линник Г.М. Адміністративно-правове регулювання інформаційної безпеки України : автореф. дис. … канд. юрид. наук : 12.00.07 / Г. М. Линник ; Нац. ун-т біоресурсів і природокористування України. – Київ, 2010. – 20 c.
  3. Дубенко О. І. Адміністративно-правовий механізм забезпечення безпеки особи : автореф. дис…. канд. юрид. наук : 12. 00.07 / О. І. Дубенко ; Нац. ун-т держ. подат. служби України. – Ірпінь, 2009. – 18 с.
  4. Лобода А. М. Правова безпека особи в сучасній українській державі (теоретико-правове дослідження): дис.. канд. юрид. наук : 12.00.01 / А. М. Лобода ; Нац. акад. внутр. справ. – К., 2013. – 198 с.
  5. Золотар О. О. Загрози інформаційній безпеці людини / О. О. Золотар // Правова інформатика. – № 2 (442), 2014. – С. 70 – 79
  6. Золотар О. Информационная безопасность человека: доктринальные подходы к определению категории [Електронний ресурс] / О. Золотар // SCI-ARTICLE.RU: науч. период. электрон. журн. 2017. № 52 (декабрь). URL: http://sci-article.ru/stat.php?i=1513689444.
  7. Золотар О. О. Правові основи інформаційної безпеки людини : автореф. дис. … д-ра юрид. наук: 12.00.07 / О. О. Золотар ; М-во освіти і науки України, Нац. юрид. ун-т імені Ярослава Мудрого. – Х., 2018. – 36 с.

8. Радзієвська О. Г. Правові засади та пріоритети розвитку протидії негативним інформаційним впливам на дітей / О. Г. Радзієвська // Інформація і право, 2017. – № 2 (21). – С. 88-98.

9. Фурашев В. М. Питання законодавчого визначення понятійно-категоріального апарату у сфері інформаційної безпеки / В. М. Фурашев // Інформація і право, 2012. – № 1 (4). – С. 46-55.

10. Сащук Г. М. Безпекові імперативи телевізійного простору України : дис. канд. політ. наук: 23.00.03 / Сащук Г. М. ; Київ. нац. ун-т імені Т. Шевченка, Ін-т журналістики. – К., 2005. – 175 с.

11. Ковальчук В. Н. Забезпечення інформаційної безпеки старшокласників у комп’ютерно-орієнтованому навчальному середовищі : автореф. дис. … канд. пед. наук : 13.00.10 / В. Н. Ковальчук ; Ін-т інформ. технологій і засобів навчання НАПН України. – К., 2011. – 20 с.

12. Попова Т. В., Ліпкан В. А. Стратегічні комунікації: [словник] / Т. В. Попова, В. А. Ліпкан / за заг. ред. В. А. Ліпкана. – К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2016. – 416 с.

ПРОБЛЕМА ИНФОРМАЦИОННОЙ БЕЗОПАСНОСТИ НЕСОВЕРШЕННОЛЕТНИХ В ЗЕРКАЛЕ СОВРЕМЕННОЙ ПРАВОВОЙ НАУКИ УКРАИНЫ

         Необходимость формирования целостного представления о правовых основах информационной безопасности несовершеннолетних обусловливает потребность в систематизации имеющихся в нынешнее время научных знаний о ключевом понятии исследования. Рассмотрена и творчески продолжена идея периодизации научной мысли в обозначенной сфере. Представлена логика эволюции взглядов и динамика изменений в подходах к толкованию базового терминологического словосочетания, обозначены перспективы дальнейших исследований.

Ключевые слова: безопасность личности, информационная безопасность несовершеннолетнего, периодизация научных исследований

 

THE PROBLEM OF INFORMATION SAFETY OF MINORS IN THE MIRROR OF MODERN LEGAL SCIENCE OF UKRAINE

The need to form a holistic view of the legal basis of information safety for minors necessitates the systematization of scientific knowledge about the key concept of the study. Despite the fact that the information safety is relatively new in Ukrainian legal science, it attracts the attention of many scientists. At the present stage, Ukrainian scientists are actively exploring both the phenomenon of information safety itself as a component of national safety and information safety of a person. Some authors are trying to identify certain stages and create a periodization of scientific research in this sphere. The author of this article creatively develops the approach of predecessors and proposes to further highlight two more stages. One of them dates from the period from 2010 to 2013 is characterized by the actualization of the issues of ensuring the right to information, freedom of speech. The current stage, which began in the opinion of the scientist in 2014, is notable for the considerable activity of scientists in connection with the pragmatization of science in the context of the escalation of hybrid wars against Ukraine. The dynamics of the development of the key concept went from interpreting personal safety to concretization by types of safety. Most scientists are trying to determine the information safety of the individual, using the concept of “state of safety” and pointing out the threats and risks. Such an approach has the right to exist. At the same time, this approach leaves no room for representing the role of subjects of informational legal relations and the essence of their activities. As a basis for further research, the author identifies a definition in which information safety is presented as part of national safety, a deliberate, purposeful action of a management entity to eliminate threats and risks to an individual.

Keywords: personal safety, information safety of a minor, periodization of scientific research