ПРАВОВІ ФОРМИ ТА ЗАГАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ УЧАСТІ ПОТЕРПІЛОГО В ДОКАЗУВАННІ НА ДОСУДОВОМУ СЛІДСТВІ

Рибалка Олександр Валерійович,

здобувач кафедри кримінального процесу

Київського національного університету внутрішніх справ

 Відповідно до чинного кримінально-процесуального законодавства України потерпілий може брати безпосередню участь у доказуванні через дачу показань (ст. 72 КПК України), участь у провадженні слідчих дій (статті 171, 172, 174, 175, 181 КПК України та ін.), а також самостійно подавати докази (ч. 2 ст. 66 КПК України).

Крім того, потерпілий бере опосередковану участь у доказуванні в кримінальній справі через свого представника (ст. 52 КПК України), а також шляхом заявлення клопотань і подання скарг, які спонукають відповідних посадових осіб на вчинення процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень у сфері доказування.

Говорячи про загальні проблеми участі потерпілого в кримінально-процесуальному доказуванні варто зазначити, що законодавець початково допускає колізії правових норм, що стосуються цього питання.

Насамперед, потерпілий визначається кримінально-процесуальним законом представником сторони обвинувачення у судовому засіданні (статті 16-1, 261 КПК України). І хоча у досудовому провадженні сторони, як такі, закон не виділяє, логічно припустити, що на досудовому слідстві потерпілий, за задумом законодавця, виконує функцію обвинувачення. При цьому, перед нами неминуче постає питання про обсяг прав суб’єктів кримінального процесу, що виконують функцію обвинувачення, при її здійсненні.

Як відомо, у сучасному кримінальному процесі України превалює публічне начало, що насамперед пояснюється тією відповідальністю, яку несуть органи досудового розслідування, прокуратура і суд за хід і результати розслідування злочину і розгляду кримінальної справи. Вияв домінування публічних інтересів проявляється на ранніх етапах провадження, зокрема, і в тому, що особа визнається потерпілим і наділяється процесуальними правами виключно за рішенням відповідних посадових осіб. Потерпілий не вправі порушувати кримінальні справи, проводити слідчі дії тощо, а тому виявляється, що його повноваження у порівнянні з іншими представниками сторони обвинувачення, і зокрема прокурором, звужені. Саме в цьому, на наш погляд, і полягає основний внутрішній конфлікт, який виявляється у нерівності прав і можливостей суб’єктів кримінального судочинства в межах однієї процесуальної сторони.

Аналіз переліку прав потерпілого, що закріплений у ч. 2 ст. 49 КПК України, приводить до висновку, що законодавець не наділив потерпілого правом здійснення функції обвинувачення, кримінального переслідування підозрюваного, обвинуваченого, зокрема, на досудовому слідстві. Право на підтримання обвинувачення надається потерпілому лише на стадії судового розгляду і обмежується справами приватного обвинувачення та випадками відмови прокурора від обвинувачення (ст. 267 КПК України). Однак і ця норма, на наш погляд, має дещо декларативний характер, оскільки позбавлена практичного змісту внаслідок фрагментарного подальшого регулювання реалізації зазначеного права потерпілого.

Таким чином, постає питання: наскільки самостійним і повноцінним суб’єктом кримінального процесу і доказування в ньому є потерпілий. Характеристика його самостійності, а значить і незалежності позиції в процесі, походить від ступеня впливу його волевиявлення на перебіг провадження і прийняття підсумкових рішень у кримінальній справі. Вважаємо, що основою вирішення цього питання повинна стати не конкуренція повноважень і прав за обсягом, а якісна характеристика спільних зусиль сторони обвинувачення, спрямованих на викриття особи, що вчинила злочин.

Викриття особи, що вчинила злочин, у свою чергу, проявляється через кримінально-процесуальне доказування, оскільки викрити особу можна тільки шляхом збирання необхідних для цього доказів. Участь у доказуванні значною мірою сприяє реалізації принципів змагальності і рівності прав сторін, впливає на законність прийнятих у справі рішень і встановлення істини.

До того ж, порушені вчиненням злочину права потерпілого будуть відновлені лише у тому разі, якщо буде встановлена особа і доведена її вина у вчиненні злочину. Виходячи з цього, активна участь потерпілого в доказуванні, безперечно, сприятиме повному, об’єктивному і успішному дослідженню обставин вчиненого злочину.