Мандзюк Олег Андрійович,
голова Інституту стратегічних ініціатив
Глобальної організації союзницького лідерства,
кандидат юридичних наук
Стаття присвячена дослідженню аналітичної діяльності як одного з головних компонентів у формуванні й реалізації державної інформаційної політики. Проводиться порівняльний аналіз ключового терміну у загальнонауковому й конкретно-науковому розумінні. Встановлюються специфічні риси, що вирізняють аналітичну діяльність у вказаній сфері порівняно з іншими галузями суспільно важливих видів діяльності. Пропонується авторське тлумачення понять «інформаційна політика», «аналітична діяльність в контексті інформаційної політики». Досліджується зміст даної діяльності. Узагальнюються вимоги щодо компетенцій, які повинен мати фахівець у зазначеному напрямі.
Ключові слова: інформаційна політика, управління, аналітична діяльність, інформаційно-аналітична діяльність, зміст аналітичної діяльності, методи й етапи аналітичної діяльності.
Понятие и содержание аналитической деятельности
в контексте информационной политики
Статья посвящена исследованию аналитической деятельности как одного из главных компонентов в формировании и реализации информационной политики. Проводится сравнительный анализ ключевого термина в общенаучном и конкретно научном понимании. Устанавливаются специфические черты, отличающие аналитическую деятельность в указанной сфере в сравнении с другими отраслями общественно значимых видов деятельности. Предлагается авторское толкование понятий «информационная политика», «аналитическая деятельность в контексте информационной политики». Исследуется внутреннее содержание деятельности. Обобщаются требования к компетенциям, которыми должен обладать специалист в указанном направлении.
Ключевые слова: информационная политика, управление, аналитическая деятельность, информационно-аналитическая деятельность, содержание аналитической деятельности, методы и этапы аналитической деятельности.
Concept and maintenance of analytical activity
in the context of informative politics
The article dedicated to research of analytical activity as one of main components in forming and realization of informative politics. The author conducts the comparative analysis of key term in the scientific and certainly scientific understanding. Specific lines distinguishing analytical activity in the indicated sphere by comparison to other industries publicly meaningful types of activity are set. The author offers own interpretation of concepts “Informative politics”, “analytical activity in the context of informative politics”. Informative politics is scientifically reasonable, purposeful activity of the authorized government bodies on watching, selection, verification to the analysis of information with subsequent development of ideas and decisions that will be realized with the purpose of maintenance of informative sovereignty, embodiments of corresponding public policy and valuable communication of government, civil society, mass medias, separate citizens by means of informative resources, forming and fixing of positive image bodies are a state blow. Analytical activity is continuous all-round intellectual work of the authorized subjects of informative politics on monitoring, collection, verification, systematization and scientific interpretation of corresponding information with the purpose of preparation of analytical documents that serve as founding for the further acceptance of administrative decisions in the field of information.
The researcher conducts the analysis of internal maintenance of activity. Requirements summarized to the competenses that a specialist must possess in the indicated direction.
Keywords: informative politics, management, analytical activity, research and information activity, maintenance of analytical activity, methods and stages of analytical activity.
Загальна постановка проблеми. Сучасний етап розвитку цивілізації прийнято класифікувати як інформаційне суспільство. Це пов’язано із тим, що інформація стала своєрідним «продуктом», який не просто виникає сам по собі, а виробляється, підлягає обробленню, осмисленню й подальшій ретрансляції з певною метою. Загальна стратегія, тактичні прийоми роботи з інформацією в межах суспільства зумовлюються стратегічними напрямами державної інформаційної політики, зумовленою, свояче чергою, пріоритетністю реалізації національних інтересів в інформаційній сфері. Ця політика має бути чітко визначеною, осмисленою, спрямованою. Подібного можна досягти лише на підставі системної аналітичної діяльності, причому як державних, так і недержавних суб’єктів. У такий спосіб потребується поглиблене вивчення, у чому полягає поняття та зміст аналітичної діяльності в сучасній парадигмі інформаційної політики з урахуванням модерного змісту інформації та сучасних трендів кібербезпекової політики і трансформативних тенденцій розвитку держави.
Аналіз публікацій. Опрацювання наукових джерел із питань аналітичної діяльності дозволило виявити, що дослідження з даної проблематики проводяться хоча й досить активно, але не системно. Умовно їх можна розподілити на дві категорії:
1) опис аналітичної діяльності як одного з видів наукової діяльності в межах методології наукових досліджень (С.Артюх, А.Габович, І.Грищенко, В.Ковальчук, О.Крушельницька, Н.Кушнаренко, В.Романчиков, В.Шейко та ін.);
2) відображення специфіки аналітичної діяльності у певних галузях:
- у державній політиці (І.Петренко);
- міжнародних відносинах (І.Боднар,І.Костиря);
- у праві (В.Мацюк, І.Стаценко-Сургучова);
- в освіті (Тевлін Б.Л. );
- у неприбуткових організаціях (Ю.Сурмін);
- у бібліотечній справі (О.Кобєлєв, В.Пальчук), у паблік рилейшнз (Шафаренко Ю,) і т.ін.
До сфери інтересів науковців відносяться й проблеми інформаційної політики, зокрема її юридичної складової. Серед тих, хто присвятив свої праці вказаній проблематиці, слід назвати І.Арістову, В.Ліпкана, Б.Кормича, В.Медведчука, Ю.Мосенка, І. Сопілко та ін.
Виділення не вирішених раніше частин загальної проблеми. Попри достатньо широке поле публікацій з проблем аналітичної діяльності, поза увагою дослідників залишилися питання специфіки даного виду діяльності в контексті інформаційної політики. Відсутня єдність поглядів на тлумачення цього поняття. Потребує конкретизації також і зміст аналітичної діяльності у вказаній сфері.
Метою статті є дослідження поняття і змісту аналітичної діяльності з урахуванням специфіки інформаційної політики.
Досягнення поставленої мети потребує вирішення наступних завдань: 1) охарактеризувати існуючи підходи до визначення поняття «аналітична діяльність»; 2) здійснити порівняння дефініцій «аналітична діяльність» у загальнонауковому та конкретно науковому розумінні; 3) запропонувати авторське тлумачення понять «інформаційна політика», «аналітична діяльність у сфері інформаційної політики»; 4) відобразити операціональні складові зазначеного виду діяльності.
Виклад основного матеріалу дослідження. Нагальна потреба в осмисленні тенденцій вияву інформаційних потоків породжує необхідність в аналітичній діяльності. Підтвердженням даної тези є концептуальні підходи, викладені в документах і матеріалах ЮНЕСКО, в яких зазначається, що «зростаючі інформаційні потоки самі по собі є недостатньою умовою для того, щоб зрозуміти ті сприятливі можливості для розвитку, які дає знання». [1, с.5] Тож за логікою наукового дослідження виникає необхідність у семантизації ключових термінів.
Насамперед, потребує розгляду сутність денотата «аналітична діяльність». Двокомпонентний склад термінологічного сполучення свідчить, що в його основі знаходиться діяльнісний підхід, тобто увага зосереджується на певній формі активності особи, що потребує діагностики існуючого стану речей й створення підґрунтя для змін, трансформацію існуючих знань.
Перший елемент терміну – «аналітичний» — трактується у сучасній українській літературній мові наступним чином: 1. Що містить аналіз, детальний розбір чого-небудь. 2. Який володіє здатністю аналізувати. 3. Який служить для аналізу. [2, с.17]
На думку Ю.П.Сурміна, аналітична діяльність є «специфічним різновидом діяльності наукової в аспекті використання методу аналізу» [3, с.53]. У такий спосіб, провадиться концепція, що аналітична діяльність виступає одним з конструктів загальної наукової діяльності. При цьому не враховується, що даний термін став полісемічним і вийшов далеко за межі суто наукової діяльності. Насамперед, аналітична діяльність виступає одним із компонентів управлінської, адміністративної, правової та інших видів діяльності, де потребується усвідомлений відбір, обробка матеріалів із подальшою підготовкою рішень. Тож ми пропонуємо походити з того, що термін «аналітична діяльність» слід розглядати у двох іпостасях:
1) як компонент методології наукових досліджень;
2) як складову прикладної діяльності у конкретній предметній сфері, зокрема інформаційної політики. Для найбільшої наочності проведемо порівняльний аналіз семантики вказаного терміну.
Табл.1
Порівняльний аналіз значень терміну «аналітична діяльність»
| Критерій порівняння | Загальнонаукове значення | Конкретно-наукове значення |
| Сфера застосування | Власне наукові дослідження | Управління, в тому числі – державне, менеджмент, бізнес |
| Суб’єкт здійснення | Вчений, науковець, дослідник | Аналітик, управлінець (топ-менеджер) |
| Мета здійснення | Констатація існуючої картини світу із подальшим науковим прогнозуванням | Створення підґрунтя для прийняття рішення щодо тактики і стратегії подальшої діяльності |
| Провідні функції | Онтологічна, світоглядна, евристична | Діагностична, прагматична, прогнозувальна |
| Джерела інформації | Теоретичні й емпіричні | Наукові, документальні, медійні |
| Термін провадження | Зумовленість етапами проведення наукового дослідження | Залежність від управлінських завдань. Можлива суттєве скорочення через брак часу. |
Таким чином, можна стверджувати, що залежно від сфери застосування терміну «аналітична діяльність» виникають суттєві диференціальні ознаки семантики. При цьому ми усвідомлюємо, що загальнонаукове розуміння терміну «аналітична діяльність» виступає первинним (родовим), а конкретно-наукове – похідним (видовим).
Оскільки тема нашої статті передбачає вивчення поняття аналітичної діяльності в контексті інформаційної політики, виникає потреба у з’ясуванні сутності останньої.
Існує чимало дефініцій поняття «інформаційна політика». Так, В.Халіпов, вважає, що це «система сучасних заходів, спрямованих на розвиток процесів формування, перетворення, зберігання, передачі й використання всіх видів інформації, ефективне розв’язання проблем створення, провадження і використання засобів комп’ютерної й інформаційної техніки, засобів зв’язку і технічних носіїв запису, а також комплексного використання інформаційних систем в управлінській діяльності» [4, с.32].
На наш погляд, наведеному визначенню бракує розуміння, що інформаційна політика починається з аналітичної діяльності, а значить перед тим, як проводити буть які дії з інформацією, її слід зібрати й обробити. Крім того, здається, що тут занадто велика увага приділяється технічним засобам не на користь змістовній частині.
Більш вдалим, як нам здається, є визначення американських і британських науковців, які під інформаційною політикою розуміють особливу сферу життєдіяльності людей (політиків, учених-аналітиків, журналістів тощо), яка пов’язані із віддзеркаленням і поширенням інформації, що задовольняє інтереси держави і громадянського суспільства, спрямована на забезпечення творчого, конструктивного діалогу між ними та їхніми представниками. [5, р.9] У наведеній цитаті нам імпонує перш за все гуманістичний підхід, те, що інформаційну політику створюють люди, що поряд з політиками називаються науковці, журналісти; по-друге, що ця інформація спрямована на взаємодію інституціональної складової та інститутів громадянського суспільства. Але і в цій дефініції не все гаразд, якщо розглядати її з позицій аналітичної діяльності в контексті інформаційної політики.
Серед операціональних процедур, які здійснюються з інформацією, передбачено лише віддзеркалення й поширення. Така важливий компонент, як аналіз матеріалів (а не безпосереднє їх відображення), тут не передбачений. Майже в такому ж ключі, наслідуючи зарубіжних вчених, дає визначення державної інформаційної політики І.Арістова, яка розглядає її як «динамічний, двоєдиний процес формування та реалізації політики». [6, с.15] Позитивною стороною наведеної дефініції є вказівка на динаміку й бінарність процесу. Разом із тим, в даному випадку немає жодної згадки на суб’єктів здійснення інформаційної політики, а також концептуального розуміння, що синтезу (в даному випадку формуванню) передує аналіз. Безумовно, перелік визначень є далеко не вичерпним, проте майже у всіх проаналізованих нами інтерпретаціях термінологічного сполучення спостерігається недооцінка аналітичної діяльності як складової інформаційної політики, що додатково аргументує актуальність звернення нами наукової уваги на дану проблематику саме в даному контексті.
Саме недосконалість існуючих визначень поняття «інформаційна політика» спонукає нас до пропозицій щодо власного його тлумачення. Отже пропонуємо під названим терміном розуміти науково обґрунтовану, цілеспрямовану діяльність уповноважених органів влади щодо відстеження, відбору, верифікації, аналізу інформації з подальшою розробкою концептів і рішень, які підлягають реалізації з метою підтримання інформаційного суверенітету, втілення відповідної державної політики й повноцінної комунікативної взаємодії органів влади, громадянського суспільства, ЗМІ, окремих осіб за допомогою інформаційних ресурсів, формування й закріплення позитивної репутації держави.
На першому місці у запропонованому нами визначенні є наукове підґрунтя політики, адже без урахування ролі науки і рекомендацій вчених будь-які дії приречені на ймовірні промахи. По-друге, ми наголошуємо на цілеспрямованому характері діяльності, оскільки без чіткого розуміння цілей, стратегії втрачаються орієнтири подальшого руху. Наступне. Ми вважаємо, що обов’язково слід відобразити найголовніші етапи діяльності, а саме: моніторинг, відбір, верифікація інформації, аналітичні операції із застосуванням наукових методів, розробка концептів, прийняття рішень. Принципово важливим є те, що після збору інформації має відбуватися перевірка її достовірності (верифікація). Без цього в умовах інформаційних війн, навмисного створення фейків до поглибленого розгляду можуть потрапити взаємовиключні відомості, які суттєво ускладнюють аналітичні процеси.
Ключовими компонентами цілей інформаційної політики, відображеними у запропонованому визначенні, виступають: інформаційний суверенітет, повноцінна комунікативна взаємодія усіх суб’єктів, позитивний імідж держави. Наше бачення цілком корелюється із Положенням про Міністерство інформаційної політики, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 р. [7]. Разом із тим слід зазначити, що у згаданому нормативному акті у переліку завдань створеного Міністерства аналітична діяльність не знайшла свого відображення. Тож при внесенні змін і доповнень до згаданого Положення пропонуємо це врахувати, про що йтиметься в наступних моїх публікаціях.
Базуючись на концептуальних підходах щодо сутності інформаційної політики, викладених вище, можна окреслити розуміння аналітичної діяльності в контексті досліджуваної галузі. Тож, за нашим баченням, це безперервна багатопланова інтелектуальна робота суб’єктів інформаційної політики з моніторингу, збору, верифікації, систематизації й наукової інтерпретації відповідних даних з метою підготовки аналітичних документів, які слугують підставою для подальшого прийняття управлінських рішень в сфері інформації.
Прокоментуємо. Насамперед вказується, що ця робота не повинна ні за яких обставин перериватися, а також вестися водночас по усіх напрямах. За родом діяльності вона виступає перш за все інтелектуальною працею. Встановлюється, що здійснювати її мають не лише ті суб’єкти інформаційної політики, які на це уповноважуються згідно із чинним законодавством, а й мають залучатися інституту громадянського суспільств, які мають потужну інтелектуальну, ресурсну базу для вироблення багатопланових стратегій. Саме в цьому криється успіх: поєднання та об’єднання наукових розвідок із комерційним сектором, зниження регуляторної ролі держави, й трансформації ролі державу у діяльність із реалізації регуляторної функції. Поза контекстом розуміння важливості залучення аналітичних спільнот та організацій саме з недержавного сектору ефективна реалізації інформаційної політики є неможливою.
Алгоритм діяльності передбачає, що її етапами є: відстеження (моніторинг), збір, перевірка достовірності інформації (верифікація), використання системного підходу в обробці отриманих матеріалів, їх наукова інтерпретація — і це усе віднайшло своє відображення у запропонованому нами визначенні. Ми також враховуємо, що аналітична діяльність виступає своєрідним фундаментом, на якому базується проектування рішень та їх подальша реалізація. У такий спосіб, як нам здається, представлене визначення охоплює усі головні критерії, що характеризують специфіку аналітичної діяльності в контексті інформаційної політики. Відповідно подальшим нашим дослідницьким завданням будуть виступати розроблення принципів аналітичної діяльності, її функцій в контексті інформаційної політики, а також розгляд специфічних методів, що в цілому, разом із і визначенням ієрархії цілей та пріоритезації завдань створює механізм аналітичної діяльності, який в проголошеному нами контексті формується уперше і виступає елементом наукової новизни.
На підставі цього можлива подальша диференціація складових поняття, за якої виділяється інформаційно-аналітична, оглядово-аналітична, контрольно-аналітична та інші види діяльності.
Особливість нашої концепції полягає в тому, що ми розглядаємо даний вид діяльності у нерозривному зв’язку із процесом управління. У зв’язку з цим враховуємо, що, за спостереженнями окремих вчених, з усіх управлінських функцій найменш розробленою, особливо в технологічному плані, є функція аналітична. «Якщо стосовно планування, організації і контролю розроблено чимало різних методик здійснення, то при розгляді функції аналізу в науковій літературі в основному опір робиться на те, що необхідно аналізувати, при цьому питання про те, як аналізувати і послідовність здійснення залишається без уваги». [8, с.35] Вказане націлює дослідити не тільки сутність, але і зміст аналітичної діяльності в парадигмі інформаційної політики.
Оскільки, як ми зазначали раніше, в основі аналітики є насамперед методологія наукового пізнання, застосування наукових методів, слід охарактеризувати особливості їх використання у конкретному сегменті.
Залежно від того, чи розглядалися раніше певна інформація, за ступенем новизни умовно можна виділити первинний і вторинний аналіз. Останній передбачає врахування результатів (як позитивних, так і невдалих) із оброблення, наукової систематизації раніш досліджуваних даних.
У зв’язку із багатоплановістю інформації, що витребувана у цьому сегменті державної політики, необхідно залучення фахівців із різних галузей і визначення пріоритетності певного виду аналізу. Залежно від поставлених цілей може бути використаний державно-управлінський, політологічний, економічний, математичний, кібернетичний, соціологічний, психологічний, історичний, культурологічний або інші види аналізу.
Специфіка обробки даних зумовлює застосування в аналітичній діяльності в контексті інформаційної політики в якості найбільш частотних таких видів аналізу, як:
- структурний (визначення складових елементів та їх взаємні зв’язки);
- функціональний (огляд призначення компонентів аналізу як окремо взятої категорії, так і у взаємодії з іншими елементами);
- системний (встановлення усього комплексу відомостей з максимально повним описом взаємного впливу й виникненням у зв’язку з цим принципово нових характеристик);
- статистичний (опрацювання за допомогою математичної статистики усіх квалітативних даних);
- проблемний (визначення найбільш складних, а іноді й небезпечних для існування суспільства питань, що потребують свого розв’язання);
- ситуаційний (глибинне віддзеркалення конкретної ситуації);
- багатофакторний (з’ясування максимальної більшості чинників, що впливають на те чи інше явище, тенденції тощо);
- детермінаційний (встановлення причин появи бажаних чи небажаних подій);
- контент-аналіз (якісно-кількісний аналіз змісту документів через семантичні одиниці для простеження скритих смислів, намірів) та ін.
Аналітична діяльність на сучасному етапі вимагає застосування методів математичного моделювання, кібернетичних і проектувальних методів [9, с. 25-27]. Вона неможлива без широкого використання комп’ютерної техніки, відповідного програмного забезпечення.
Головною особливістю даного виду діяльності стає те, що від аналітики потребується не просто констатація й упорядкування даних, але й прогнозування на підставі опрацьованої інформації ймовірного багатоваріантного розвитку подій, підготовки алгоритму запровадження управлінського рішення та можливих варіантів його ускладнення при тому чи іншому розвиткові спроектованого сценарію на практиці. Одна з головних проблем у цьому ключі виникає у зв’язку з тим, що на теперішній час жоден із вищих навчальних закладів подібних фахівців для сфери інформаційної політики не готує. Як наслідок – маємо суттєві похибки у формулюванні прогнозів, науково обґрунтованому визначенні векторів державної політики, окремі невдачі у веденні інформаційних війн і поки не визначеній стратегії та місії Міністерства інформаційної політики.
Навіть стислий перелік методів, які застосовуються при роботі з інформацією, демонструє широке коло компетенцій, що потребується від аналітика. Зокрема варто було б особливо зосередити увагу на обізнаності в логіці, семантиці, математиці, інформатиці, кібернетиці, теорії управління, соціальній психології, документознавстві. Останнє фахівцю в сфері аналітичної діяльності слід вивчати у двох функціональних аспектах: по-перше, розглядаючи документ як джерело інформації в контексті глибинного аналізу тексту документа; по-друге, в ракурсі вміння викласти у кінцевому документі (аналітичному огляді, аналітичній довідці, пропозиціях) науково обґрунтовані, систематизовані відомості, які слугуватимуть підставою для формування управлінського рішення.
Поєднання освітніх і виховних компонентів підготовки фахівця-аналітика в галузі інформаційної політики має спрямовуватися на те, щоб у своїй професійній діяльності він невідступно наслідував такі принципи, як: достовірність, об’єктивність, всебічність, системність, науковість, неупередженість, своєчасність дослідження. Сам же фахівець повинен розвинути такі якості, як наполегливість, спостережливість, вміння бачити окремі факти й явища у їх системних взаємозв’язках.
Висновки. Таким чином, проведене нами дослідження дозволило встановити сутність поняття “аналітична діяльність в контексті інформаційної політики», виявити ті специфічні особливості, які відрізняють вказаний вид від діяльності власне наукової, а також діяльності в інших сферах. Також виявлено, що зміст роботи у зазначеній сфері охоплює етапи, методи, кінцеві результати, від яких повною мірою залежить успішність чи неуспішність прийняття подальших управлінських рішень.
Література:
- ЮНЕСКО об информационном обществе: основные документы и материалы [Текст] / пер. с англ. Л. В. Петрова; подгот. Е. И. Кузьмин, В. Р. Фирсов; Российский комитет Программы ЮНЕСКО “Информация для всех”, Российская национальная библиотека. – СПб., 2004. – 120 с.
- Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і головний ред. В.І.Бусел. – К.; Ірпінь: ВТФ «Перун». 2003. – 1440 с.
- Сурмін Ю.П. Майстерня вченого: Підручник для науковців. /Ю.П.Сурмін. – К.: Видавничий центр «Консорціум з удосконалення менеджмент-освіти в Україні», 2006. – 302 с.
- Халипов В.Ф. Власть. Основы кратологии. – М., 1996. – 220 с.
- Norris P., Curtice J., Sanders D., Scammel M, Semetko H. On Message – сommunicating the campaign. /New Delhi: Thousand Oaks / Sage. – London, 1999.
- Арістова І.В. Державна інформаційна політика та її реалізація в діяльності органів внутрішніх справ України: організаційно-правові засади: Автореф. дис… д-ра юрид. наук: 12.00.07 / І.В.Арістова: Нац. ун-т внутр. справ. – Х., 2002. – 39 с.
- Положення про Міністерство інформаційної політики, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 р. № 2 // http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2-2015-%D0%BF
- Коростелев А.А. Аналитическая деятельность управления: теоретический аспект // Вектор науки ТГУ. Серия: Экономика и управление. 2012. № 2. – С.35-39.
- Ліпкан В.А. Правовий режим податкової інформації в Україні : [монографія] / В. А. Ліпкан, О. В. Шепета, О. А. Мандзюк / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2015. — 440 с.