ПОНЯТТЯ ТА СУТНІСТЬ ДОГОВОРУ ДОВІЧНОГО УТРИМАННЯ

Ткаченко Максим Володимирович,

ад’юнкт кафедри цивільного права і процесу

Національної академії внутрішніх справ

Анотації.

У роботі досліджено поняття та сутність договору довічного утримання. Обґрунтована необхідність використання правової категорії «договір» стосовно правовідносин довічного утримання. Запропоновано удосконалити визначення поняття «договір довічного утримання» шляхом включення до нього положень, що стосуються довічного утримання третьої особи. Визначені перспективні напрями подальших розвідок з досліджуваних питань.

 

Ключові слова: опіка, піклування, опікування, допомога, спосіб, охорона, забезпечення прав та інтересів, підопічні особи.

 

В работе исследовано понятие и сущность договора пожизненного содержания. Обоснована необходимость использования правовой категории «договор» относительно правоотношений пожизненного содержания. Предложено усовершенствовать определение понятия «договор пожизненного содержания» путем включения в него положений, касающихся пожизненного содержания третьего лица. Определены перспективные направления дальнейших исследований по рассмотренным вопросам.

Ключевые слова: опека, попечительство, попечение, помощь, способ, охрана, обеспечение прав и интересов, подопечные лица.

 

The concept and essence of the contract of lifelong maintenance is investigated in this work. The necessity of using the legal category “contract” on the legal relations of life-long content is substantiated. It is proposed to improve the definition of the term “contract of life-long content” by including in it provisions relating to the life of a third person. Prospective directions of the further researches on the considered questions are determined.

 

Keywords: guardianship, caring, custody, help, method, guard, providing of rights and interests, ward persons.

 

Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв’язок із важливими науковими чи практичними завданнями.

У енциклопедичній літературі під договором розуміють угоду двох або більше сторін про встановлення, зміну чи припинення відповідних прав і обов’язків [1, с.232]. У свою чергу, дефініція «цивільно-правовий договір», що є однією з центральних категорій дослідження цивільного права, традиційно розглядається як багатозначне поняття: як підстава виникнення правовідношення (договір-правочин); як саме правовідношення, що виникло з цієї підстави (договір-правовідношення); як форма, в якій відповідне правовідношення втілюється (договір-документ) [3, с.70].

Що стосується безпосередньо терміну «договір довічного утримання», слід зауважити, що згідно із Цивільним кодексом України, за договором довічного утримання одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов’язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно (стаття 744 ЦК України [4]).

Таким чином, незважаючи на назву вищезазначеної статті («Поняття договору довічного утримання (догляду)»), фактично у статті 744 ЦК України [4] не наведена дефініція даного договору, а натомість визначена його сутність. Відтак, слід погодитися із науковою позицією М.В. Лаптоша та А.О. Куртакової, які зауважують на стрімкий розвиток цивільно-правових відносин з приводу передачі майна на умовах одержання довічного утримання (догляду) як об’єкту цивільних прав та вказують, що за умови відсутності єдиного розуміння фундаментальних категорій щодо надання довічного утримання (догляду) у законодавстві й на практиці, висвітлення проблематики цих зобов’язань представляє великий науковий і практичний інтерес для вітчизняної цивілістики [8, с.58].

Викладене свідчить про актуальність наукового аналізу поняття «договір довічного утримання».

Аналіз останніх досліджень і публікацій у яких започатковане розв’язання проблеми та виділення невирішених раніше частин загальної проблеми, яким присвячена стаття.

Проблематиці договору довічного утримання присвячені наукові праці О.М. Великороди, О.В. Дзери, М.С. Долинської, О.С. Іоффе, Н.С. Кузнєцової, А.О. Куртакової, В.О. Кучера, М.В. Лаптоша, Р.А. Майданика, Г.Б. Яновицької, та інших науковців

Однак ступінь дослідженості поняття та сутності договору довічного утримання на користь третьої особи наразі залишається недостатнім.

Постановка завдань.

Основними завданнями, розв’язанню яких присвячена дана стаття, є наступні.

  1. Дослідити існуючі наукові підходи щодо визначення та змісту поняття «договір довічного утримання.
  2. Надати пропозиції щодо удосконалення поняття «договір довічного утримання».

Виклад основного матеріалу.

О.С. Іоффе визначав договір довічного утримання у якості договору, за яким одна сторона (відчужувач), передає житловий будинок або частину будинку у власність другій стороні (набувачеві), що приймає на себе обов’язок утримувати відчужувача до його смерті [6, с.292].

У дослідженні О.М. Великороди наведене визначення договору довічного утримання у якості правочину, за яким відчужувач передає набувачеві у власність нерухоме або будь-яке рухоме майно, взамін чого набувач зобов’язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно [5, с.6].

М.С. Долинська визначає договір довічного утримання як довготривалий правочин про перехід у власність майна (нерухомого чи цінного рухомого) під взаємне зобов’язання набувача щодо надання відчужувачу довічного утримання та (або) догляду, який підлягає обов’язковому нотаріальному посвідченню, якщо його предметом є нерухоме майно [10, с.324].

Частина науковців при формуванні поняття договору довічного утримання послуговується положеннями статті 744 ЦК України [4] (зокрема – О.В. Дзера, Н.С. Кузнєцова, Р.А. Майданик [5, с.365], Г.Б. Яновицька, В.О. Кучер [6, с.277], М.В. Лаптош, А.О. Куртакова [8, с.58] та інші).

Неважко помітити, що одним із принципових моментів, який не знайшов свого вирішення у законодавстві (та, відповідно, у більшості робіт, автори яких послуговуються у власних дослідженнях положеннями законодавства щодо поняття договору довічного утримання) є визначення договору довічного утримання у якості договору, правочину, або угоди. Дане питання по різному вирішується і у наукових дослідженнях О.М. Великороди, М.С. Долинської, О.С. Іоффе та інших авторів.

Ми вважаємо, що при вирішенні окресленого питання слід виходити із наукової позиції, сформованої О.Д. Корецьким по відношенню до юридичного договору у цілому. Автор визначає юридичний договір як об’єктивовані, вільно погоджені, юридично значимі, дозволені і захищені законодавством наміри декількох осіб здійснити (або утриматись від здійснення), по відношенню один до одного, юридичні або фактичні дії для реалізації особистих інтересів [9, с. 41]. Важливим у даному визначенні договору є розмежування понять «договір» і «правочин». Так, О. Д. Корецький розглядає договір як намір сторін здійснити визначені дії юридичного або фактичного характеру. «Намір» є основою для визначення поняття «договір», а «дія» — основою поняття «правочин». Для законодавця наміри сторін мають значення у тому аспекті, що вони неминуче повинні перетворитися в конкретні дії (поведінку), що є об’єктом правового регулювання. Тобто договір – це намір вчинити правочин, а правочин – це реалізація договору [9, с. 80]. О.Д. Корецький визначає поняття юридичного договору як об’єктивовані у встановленому законодавством порядку, вільно погоджені наміри деяких осіб вчинити один з одним юридичний правочин (або правочини) з метою реалізації особистих інтересів [9, с. 41].

Слід також враховувати положення статті 202 ЦК України [4], згідно із якою, правочином слід вважати дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. У відповідності до частини 2 згаданої статті, правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). При цьому, одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. У свою чергу, дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина 4 статті 202 ЦК України [4]).

Виходячи із сутності договору довічного утримання, можемо дійти висновку, що для даної категорії правовідносин характерною є наявність певних дій щонайменше з боку двох сторін: відчужувача, який має передати набувачеві у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, та набувача, який зобов’язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.

Таким чином, ми вважаємо, що стосовно правовідносин довічного утримання доцільно послуговуватися правовою категорією «договір», оскільки використання терміну «договір» у формуванні визначення «договір довічного утримання» дозволить підкреслити багатосторонність відповідних правовідносин. Це однак не заперечує можливості використання у досліджуваній сфері також правової конструкції «правочин», оскільки дана категорія є більш загальною по відношенню до поняття «договір». Використання поняття «угода» у даній правовій конструкції ми вважаємо недоцільним, виходячи із відсутності правових традицій використання вказаної понятійної одиниці щодо правовідносин довічного утримання.

Тобто договір довічного утримання, у першу чергу, є договором, що має бути відображено у його визначенні.

Наступним важливим питанням є включення до поняття «договір довічного утримання» правової конструкції, що описує дії двох учасників договору: відчужувача та набувача. Згідно із частиною 1 статті 746 ЦК України [1], відчужувачем у договорі довічного утримання (догляду) може бути фізична особа незалежно від її віку та стану здоров’я. Набувачем у договорі довічного утримання (догляду) може бути повнолітня дієздатна фізична особа або юридична особа (частина 2 статті 746 ЦК України [1]).

З даного питання слід зауважити, що, згідно із частиною 4 статті 746 ЦК України [4], договір довічного утримання (догляду) крім іншого може бути укладений відчужувачем також на користь третьої особи. У такому разі, набувач зобов’язаний виконати свій обов’язок на користь третьої особи, вказаної в договорі. Відповідно у випадку, коли відчужувач укладає договір на користь третьої особи, така особа за договором забезпечується утриманням та (або) доглядом довічно.

Таким чином, відчужувач передає у власність набувачеві цінне майно, взамін чого останній отримує це майно і зобов’язується забезпечувати третю особу утриманням та (або) доглядом. Слід зауважити, що сучасні фахівці не вважають третю сторону окремою стороною у договорі утримання та вказують на відсутність необхідності вимагати згоду третьої особи на укладення договору [11, с.6].

Таким чином, можливість укладення договору довічного утримання (догляду) на користь третьої особи передбачена цивільним законодавством (а саме – Цивільним кодексом України [4]). При цьому, третя особа забезпечується утриманням та (або) доглядом довічно і виступає виключно в ролі особи, яка забезпечується утриманням, та не є окремою стороною в договорі. Відповідно – її згода на укладення договору не є необхідною. Викладене підтверджується також загальною правовою позицією щодо участі третьої особи у договорі, яка викладена у статті 636 ЦК України [1]. Згідно із даною статтею, третя особа не є окремою стороною в договорі. Натомість встановлено, що третя особа лише має право вимагати від боржника виконання обов’язку на свою користь або ж відмовитися прийняти виконання.

Даний окремий випадок довічного утримання не знайшов свого закріплення ні у існуючій законодавчій конструкції, ні у наукових визначеннях поняття «договір довічного утримання». Ми пропонуємо включити положення, що стосуються довічного утримання та догляду третьої особи до наукового визначення поняття «договір довічного утримання».

Наступною важливою науковою проблемою у ході дослідження поняття договору довічного утримання є питання використання у відповідному визначенні термінів «утримання» та «догляд». Незважаючи на те, що безпосередньо до заголовку глави 57 ЦК України [4] включені як одна, так і інша термінологічна одиниця (Глава 57 ЦК України «Довічне утримання (догляд)), безпосередньо у тексті зазначеної глави відповідні поняття не розкриті.

Більше того, у статті 749 ЦК України [4] відбувається змішування вказаних понять та доповнення понятійного ряду термінами «матеріальне забезпечення», «опікування», зміст яких по відношенню до договору довічного утримання також залишається не розкритим. Так, згідно із частиною 1 статті 749 ЦК України [4], у договорі довічного утримання (догляду) можуть бути визначені всі види матеріального забезпечення, а також усі види догляду (опікування), якими набувач має забезпечувати відчужувача. У відповідності до частини 2 статті 749 ЦК України [4], якщо обов’язки набувача не були конкретно визначені або у разі виникнення потреби забезпечити відчужувача іншими видами матеріального забезпечення та догляду спір має вирішуватися відповідно до засад справедливості та розумності.

О.С. Іоффе у власному дослідженні взагалі вказує на недоцільність деталізації змісту довічного утримання у визначенні поняття «договір довічного утримання», обґрунтовуючи власну позицію тим, що конкретизовані моменти того, що саме входить до категорії «довічне утримання», мають значення у ході аналізу прав та обов’язків учасників договору. У самому ж визначенні О.С. Іоффе вважає достатнім вказати на обов’язок довічного утримання відчужувача, що приймає на себе отримувач майна за договором [6, С.292].

Викладене свідчить про необхідність розв’язання наукової проблеми, щодо використання у визначенні поняття договору довічного утримання таких термінів як «утримання» та «догляд».

Термін «утримання» відносно до предмету нашого дослідження залишається недостатньо розкритим у існуючих наукових працях з цивільного права.

Зокрема, Є.О. Харитонов та О.В. Старцев пропонують під «утриманням» розуміти «повне забезпечення матеріальними та грошовими ресурсами особи для задоволення їх життєво необхідних потреб та створення умов для нормальної життєдіяльності» [19, С.531].

У нормативно-правових документах відсутнє визначення даного поняття, натомість у положеннях законодавства можна знайти роз’яснення такого поняття як «утриманець».

Так, відповідно до частини 2 статті 1265 ЦК України [4], утриманцем вважається неповнолітня або непрацездатна особа, яка не була членом сім’ї спадкодавця, але не менш як п’ять років одержувала від нього матеріальну допомогу, що була для неї єдиним або основним джерелом засобів до існування.

У Законі України «Про пенсійне забезпечення» [14] міститься визначення членів сім’ї, які вважаються утриманцями. Згідно зі статтею 38 згаданого Закону [14], члени сім’ї померлого вважаються  такими,  що  були  на  його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.

Маємо зазначити, що визначення поняття «утримання» через термін «повне утримання» (як це зроблено у Законі України «Про пенсійне забезпечення» [14]) є не зовсім вдалою конструкцією. Разом з тим, спільним для закріплених у законодавстві визначень поняття «утриманець» є одержання матеріальної допомоги, яка є основним джерелом засобів до існування.

Також у ході наукового аналізу поняття «утримання» слід звернутися до наявного у чинному законодавстві визначення поняття «державне утримання». Зокрема, згідно із Законом України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» [17], державне утримання дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, та осіб із їх числа це «повне забезпечення відповідно до державних соціальних стандартів матеріальними та грошовими ресурсами дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, та осіб із їх числа для задоволення їх життєво необхідних потреб та створення умов для нормальної життєдіяльності».

Звернення до матеріалів судової практики свідчить, що у ході розгляду цивільних справ відносно договірних відносин довічного утримання суди індивідуально підходять до проблеми визначення та змістовного наповнення поняття «утримання». Наприклад, у рішенні Московського районного суду міста Харкова у справі №643/17895/14-ц [16] під «утриманням» пропонується розуміти «повне забезпечення матеріальними та грошовими ресурсами особи для задоволення її життєво необхідних потреб та створення умов для нормальної життєдіяльності. Головною ознакою утримання є забезпечення утриманця (відчужувача) грошовими коштами та (або) іншими матеріальними цінностями».

Важливим за цих умов є питання, яким має бути обсяг матеріальної допомоги (чи матеріального забезпечення).

Зокрема, визначення матеріальної допомоги як основного джерела засобів до існування встановлює певні обмеження для сторін договірних відносин довічного утримання, оскільки залишається не вирішеним питання, чи може утриманець отримувати доходи і з інших джерел та як мають співвідноситися такі доходи та матеріальна допомога, що її надає утримувач.

Натомість, визначення обсягу такої допомоги у розмірі, що дозволяє задовольнити життєво необхідні потреби та створити умови для нормальної життєдіяльності передбачає суб’єктивні критерії оцінки такого обсягу, які (у разі відсутності деталізації у договорі) досить складно буде довести у разі виникнення спірних ситуацій.

Ми вважаємо, що визначення обсягів утримання має проводитися виходячи із наступних критеріїв:

а) існуючого в Україні державного соціального стандарту, визначеного як «прожитковий мінімум» (під яким для цілей нашого дослідження ми розуміємо вартісну величину достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров’я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості [18]);

б) припущення про те, що матеріальна допомога може бути єдиним джерелом засобів до існування утриманця за договором довічного утримання;

в) визначеного ЦК України [4] принципу свободи договору, який для випадку довічного утримання передбачає, зокрема, можливість встановлення розміру допомоги на розсуд сторін.

Отже, ми вважаємо, що матеріальна допомога за договором довічного утримання має забезпечувати утриманцю можливість задоволення його життєво необхідних потреб та створювати умови для нормальної життєдіяльності і має визначатися виходячи із загального показника прожиткового мінімуму в Україні крім випадків, коли розмір такої допомоги прямо визначений у договорі.

Підсумовуючи отримані результати, ми вважаємо, що поняття «утримання» у розрізі правовідносин довічного утримання має базуватися на наступних засадах.

  1. Утримання має передбачати надання/отримання матеріальної допомоги у формі грошових коштів та (або) інших матеріальних цінностей.
  2. Розмір матеріальної допомоги має бути не меншим за загальний показник прожиткового мінімуму в Україні крім випадків, коли розмір допомоги прямо визначений у договорі.

Поняття «догляд» національним законодавством не визначено і означає, в широкому розумінні, нагляд за відчужувачем, станом його здоров’я, умовами побуту тощо. Догляд не обов’язково пов’язаний з наданням матеріальної допомоги і опосередковується своєрідною трудовою участю набувача в житті відчужувача, наданням відчужувачу послуг, обсяг яких передбачається договором [15].

При цьому, межі поняття «догляд» охоплюють також морально-емоційні відносини між  набувачем та відчужувачем [15].

Згідно із Переліком соціальних послуг, що надаються особам, які перебувають у складних життєвих обставинах і не можуть самостійно їх подолати, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 03.09.2012 № 537 [25], розрізняються такі види догляду:

-     догляд вдома – допомога у самообслуговуванні (дотримання особистої гігієни, рухового режиму, годування), у пересуванні в побутових умовах, у веденні домашнього господарства (закупівля продуктів харчування, ліків та інших товарів, приготування їжі, прання, прибирання житла, оплата комунальних платежів, дрібний ремонт одягу, взуття тощо), в організації взаємодії з іншими фахівцями та службами (виклик лікаря, комунальних служб, транспортних служб тощо); навчання навичкам самообслуговування; допомога у забезпеченні технічними засобами реабілітації, навчання навичкам користування ними; психологічна підтримка; надання інформації з питань соціального захисту населення; допомога в отриманні безоплатної правової допомоги; допомога в оформленні документів;

-     догляд стаціонарний – створення умов для проживання (надання ліжко-місця з комунально-побутовими послугами в стаціонарних умовах); забезпечення харчуванням, твердим, м’яким інвентарем; допомога у самообслуговуванні (дотримання особистої гігієни, рухового режиму, прийом ліків, годування); спостереження за станом здоров’я, організація надання реабілітаційних та медичних послуг; допомога у забезпеченні технічними засобами реабілітації, навчання навичкам користування ними; навчання навичкам самообслуговування; організація розпорядку дня, у тому числі денної зайнятості, дозвілля;

-     денний догляд – забезпечення умов для денного перебування; забезпечення харчуванням; допомога у самообслуговуванні (дотримання особистої гігієни, рухового режиму, прийом ліків, годування); спостереження за станом здоров’я, надання реабілітаційних послуг; формування та підтримка навичок самообслуговування; психологічна підтримка; організація денної зайнятості, дозвілля.

Підсумовуючи викладене, ми вважаємо, що за договором довічного утримання набувач може забезпечувати відчужувача як утриманням так і доглядом. Відповідно – до визначення поняття «договір довічного утримання» мають входити як утримання так і догляд.

Висновки та перспективи подальших розвідок.

З урахуванням отриманих результатів, нами пропонується наступне визначення поняття «договір довічного утримання»: договір довічного утримання – це договір, за яким одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов’язується забезпечувати відчужувача або третю особу, визначену у договорі, утриманням та (або) доглядом довічно.

За цих умов, перспективним напрямом подальших розвідок слід вважати дослідження проблем укладення, виконання та припинення договору довічного утримання.

 
ЛІТЕРАТУРА

 

  1. Юридична енциклопедія. — К. : НАНУ; ІДіП ; Вид-во «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1999. — Т. 2. — 744 с.
  2. Алексєєв І. С. Поняття та функції цивільно-правового договору / І. С. Алексєєв // Форум права. — 2010. — № 2. — С. 7—10.
  3. Заверуха Т. М. Синтетичний підхід до визначення поняття та ознак договору в цивільному праві / Т. М. Заверуха // Університетські наукові записки. — 2010. — № 3. — С. 70—76.
  4. Цивільний кодекс України : Закон України від 16 січня 2003 р. // Відомості Верховної Ради України. — 2003. — № 40—44 (зі змінами).
  5. Великорода О. М. Договір довічного утримання : дис… канд. юрид. наук : 12.00.03 / О. М. Великорода. — Івано-Франківськ, 2006. — 193 с.
  6. Иоффе О. С. Обязательственное право / О. С. Иоффе. — М. : Юридическая литература. — 1975. — 880 с.
  7. Цивільне право України. Особлива частина [навч. посібник] / за ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнєцової, Р. А. Майданика. — К.: Юрінком Інтер, 2010. — 1176 с.
  8. Лаптош М. В. Договір довічного утримання: питання теорії / М. В. Лаптош, А. О. Куртакова // Трипільська цивілізація. — 2012. — № 8. — С. 58—62.
  9. Корецький А. Д. Теоретико-правовые основы учения о договоре [Текст] / А. Д. Корецький. — СПб., 2001. — 500 с.
  10. Долинська М. С. Особливості нотаріального посвідчення договору довічного утримання / М. С. Долинська // Актуальні проблеми держави і права. — 2012. — № 64. — С. 318—324.
  11. Кульчій О. О. Договір на користь третіх осіб у правовідносинах обов’язкового страхування відповідальності автовласників / О. О. Кульчій // Часопис Київського університету права. — 2011. — № 1. — С. 189—193.
  12. Кузьмич О. Я. Договір на користь третьої особи в цивільному праві України : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юр. наук : спец. 12.00.03 «цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право» / Кузьмич Олег Ярославович. — К., 2010. — 21 с.
  13. Довічне утримання (догляд) / [Л. М. Горбунова, С. В. Богачов, І. Ф. Іванчук та ін.]. — К. : Поліграф-Експрес, 2006. — 41 с.
  14. Про пенсійне забезпечення : Закон України від 5 листопада 1991 р. № 1788-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 3. — С. 10.
  15. Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 26.05.2016 по справі №344/3581/16-ц [Електронний ресурс] // Режим доступу : http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/58724609.
  16. Рішення Московського районного суду міста Харкова від 05.04.2016 по справі №643/17895/14-ц [Електронний ресурс] // Режим доступу : http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/57852835.
  17. Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування : Закон України від 13 січня 2005 р. № 2342-ІV // Відомості Верховної Ради України. — 2005. — № 6. — С. 267.
  18. Про прожитковий мінімум : Закон України від 15 липня 1999 р. № 966-ХІV // Відомості Верховної Ради України. — 1999. — № 38. — С. 348.
  19. Харитонов Є. О. Цивільне право України [Підручник] / Є. О. Харитонов, О. В. Старцев. — Вид. друге, перероб. і доп. — К. : Істина, 2007. — 816 с.
  20. Бородовський С. О. Правове регулювання порядку укладення договору в цивільному праві України / С. О. Бородовський // Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України. — 2002. — № 9. — С. 88—91.
  21. Бородовський С. О. Укладення, зміна та розірвання договору у цивільному праві України : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юр. наук : спец. 12.00.03 «цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право» / Станіслав Олександрович Бородовський. — Харків, 2005. — 20 с.
  22. Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 24.07.2012 по справі №2-4225/11 [Електронний ресурс] // Режим доступу : http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/25370503.
  23. Великорода О. М. Договір довічного утримання : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юр. наук : спец. 12.00.03 «цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право» / Олександр Михайлович Великорода. — Івано-Франківськ, 2006. — 25 с.
  24. Яворська О. С. Договірні зобов’язання про передання майна у власність: цивільно-правові аспекти : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня доктора юр. наук : спец. 12.00.03 «цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право» / Олександра Степанівна Яворська. — К., 2011. — 38 с.
  25. Про затвердження Переліку соціальних послуг, що надаються особам, які перебувають у складних життєвих обставинах і не можуть самостійно їх подолати : наказ Мінсоцполітики України від 3 вересня 2012 р. // Офіційний вісник України. — 2012. — № 74. — С.53.