Поняття суб’єкта кримінально-процесуальних відносин

Вовк Василь Васильович,

здобувач кафедри кримінального процесу

Київського національного університету внутрішніх справ

Кримінально-процесуальні правовідносини визначають як урегульовані нормами кримінально-процесуального права відносини, що виникають, розвиваються, змінюються і припиняються у сфері кримінального судочинства [2, с. 25].

Органи і особи, які беруть у них участь, називають суб’єк­тами кримінально-процесуальних відносин. Здійснення своїх прав одним суб’єктом правовідносин породжує відповідні процесуальні обов’язки інших [3, с. 15-17].

Отже суб’єкти – необхідний елемент кожних правовідносин (як і взагалі будь-яких суспільних відносин). Кримінально-процесуальним відносинам на різних стадіях судочинства властиве різне коло суб’єктів. Також слід наголосити, що через публічно-правове підґрунтя кримінального судочинства його специфічною особливістю є участь в ньому представника державної влади (слідчий, прокурор, суд). Без владного підґрунтя в кримінально-процесуальних правовідносинах неможливий розвиток кримінального судочинства, досягнення завдань, що стоять перед ним. Так, владні повноваження проявляються при застосуванні заходів процесуального примусу і носіями цих владних повноважень є на досудовому слідстві слідчий, начальник слідчого відділу, прокурор; під час судового розгляду в різних інстанціях – суд.

Звичайно в кримінально-процесуальних правовідносинах бере участь один носій владних повноважень. У цьому можна переконатися, аналізуючи правовідносини, що існують між слідчим і експертом; особою, яка проводить дізнання і підозрюваним або свідком; прокурором і потерпілим, який оскаржив постанову слідчого. Існують і такі правовідносини, в яких обидва суб’єкти є представниками влади. До них можна віднести процесуальні правовідносини, що існують між слідчим і органом дізнання; між слідчим і начальником слідчого відділу; між прокурором і органом дізнання. Причому для цих процесуальних відносин специфічним є те, що представником влади є лише один суб’єкт – представник органу державної влади.

Жоден з учасників кримінально-процесуальних правовідносин поза прямим і конкретним зв’язком з представником держави (слідчим; особою, яка проводить дізнання; прокурором; судом) не може реалізувати свої права і виконати покладені на нього обов’язки. Тому представник державного органу – обов’язковий учасник всіх цих відносин [4, с. 42].

Вступаючи у кримінально-процесуальні правовідносини, всі перераховані суб’єкти (учасники кримінального процесу) реалізують процесуальні права і обов’язки. Не однакова їх роль в кримінальному судочинстві, різний ступінь їх впливу на хід і кінцевий результат кримінального процесу. Згідно цього далеко не однаковий об’єм їх процесуальних прав та обов’язків. Одні з них беруть участь в процесі нетривалий час, інші – епізодично, треті – в двох або декількох стадіях кримінального судочинства. Більшість суб’єктів кримінально-процесуальних правовідносин не мають особистої матеріальної або процесуальної заінтересованості. Інші таку заінтересованість мають (підозрюваний, обвинувачений, потерпілий, цивільний позивач і відповідач, захисники і представники), і закон наділяє їх правами для відстоювання законного інтересу. Головна ж роль в кримінальному процесі належить державним органам і посадовим особам, відповідальним за розслідування кримінальних справ, які наділені правом застосування норм закону і прийняття рішень по кримінальній справі. Від цих осіб у кінцевому результаті залежить рух справи, її результат, можливість реалізації прав іншими учасниками процесу.

Список використаних джерел:

  1. Кримінально-процесуальний кодекс України 28.12.1960 № 1001-05 // Відомості Верховної Ради УРСР вiд 12.01.1961 – 1961 р., № 2, стор. 15
  2. Коваленко Є. Г., Маляренко В. Т. Кримінальний процес України: Підручник / 2-е вид., перероб. і допов. – К.: Юрінком Інтер, 2008. – 712 с.
  3. Советский уголовный процесс: Учеб. для вузов по спец. “Правоведение” // ЛГУ; Н.С. Алексеев, А.И. Бастрыкин, В.Г. Даев и др.; Под ред. Н.С. Алексеева, В.З. Лукашевича. – Ленинград: 1989 р.- 469с.
  4. Кобликов А.С. Уголовный процесс. Москва, 1999. – 511 с.