Підходи як до розуміння торгівлі людьми

 

 

Ольга Кушнір,

кандидат юридичних наук,

радник президента ГОСЛ

Аналіз наукової літератури, статистичних даних, власний досвід роботи уможливив твердження про різні підходи як до розуміння торгівлі людьми як явища, так і порізненість дефініцій, що їх пропонують автори. Досягненню цієї мети слугує виділення основних підходів до розуміння і трактування поняття „торгівля людьми”. Розгляд кожного підходу окремо сприятиме формуванню адекватного розуміння сутності даного явища, звернення уваги не на форми його прояву, а на сутнісні й іманентні ознаки. Поза це пропонований нами підхід сприятиме формуванню підвалин до консенсуального його розуміння, позбавлення і вихолощення моноцентричного уявлення про дане системне явище. Більше того, важливе дослідницьке завдання у теоретичній царині тісно пов’язано із практичним ? виробленням чіткого та ефективного механізму протидії.

Перший підхід. Торгівля людьми розглядається як проблема порушення прав людини. Важливим етапом у ствердженні такої концепції стала Світова Конференція з прав людини, що відбулася у Відні 1993-го, де вперше насилля над жінками було визнано порушенням прав людини. Саме з позицій захисту прав людини в подальшому розроблялася низка міжнародних документів із запобігання та боротьби з торгівлею жінками й дітьми з метою сексуальної експлуатації (це, наприклад, Конвенція Ради Європи про заходи щодо протидії торгівлі людьми 2005 р. (ратифікована Україною 21 вересня 2010 р.), де зазначено, що торгівля людьми є порушенням прав людини та порушенням гідності й недоторканності людини).

Ми вважаємо, що зазначений підхід хоч і є концептуально правильним, проте, розширюючи межі самого явища, значно звужує його змістовну сутність, визначаючи навіть не сторону, а окрему ознаку явища торгівлі людьми.

Другий підхід. Торгівля людьми розглядається як проблема боротьби зі злочинністю. Стратегія протидії їй у даному контексті полягає у застосуванні кримінального покарання, розвитку міжнародної координації дій поліції та в інших заходах, що уможливлюють ефективніше переслідувати злочинців. У цьому розумінні боротьба з торгівлею людьми розглядається лише в контексті боротьби зі злочинністю. Водночас, здійснений нами аналіз практики європейських країн дає змогу стверджувати, що чимало потерпілих має негативний досвід спілкування з поліцією. Такий підхід несе значний ризик для потерпілих через використання їх як свідків у ході розслідування кримінальних справ без забезпечення належного захисту та подальшої підтримки. Дане розуміння визначення суті торгівлі людьми використовується насамперед представниками поліції та інших правоохоронних органів [15, с.8].

Зазначений підхід, незважаючи на важливість з позицій кримінально-правової оцінки, не дає уявлення про сутність самого явища „торгівля людьми”, розкриваючи лише стадію правозастосування в процесі розкриття та розслідування злочинів.

Третій підхід. Торгівля людьми розглядається як проблема розподілу трудових ресурсів. Аналіз проблеми у даній інтерпретації ототожнює торгівлю людьми з експлуатацією людини, примушування її до виконання тих чи інших трудових функцій. Протидія торгівлі людьми з позицій даного підходу зводиться лише до створення належних умов праці, що виключають експлуатацію людини.

Це твердження не лише занадто звужує поняття, а й вибірково характеризує цілісне явище торгівлі людьми. Переконані, що трудова експлуатація людини має розглядатись не з огляду на організацію праці, а з огляду насильницького впливу на особу (осіб) з метою використання та привласнення результатів її (їх) праці.

Четвертий підхід. Торгівля людьми розглядається у контексті проституції. Такий підхід близький до другого підходу. Досліджуючи цей аспект, необхідно чітко розмежувати добровільну та примусову проституцію. У багатьох країнах проституція легалізована, а злочином є лише примус жінки до заняття проституцією (Німеччина, Нідерланди), але дозвіл на заняття проституцією у цих країнах надається лише громадянам із країн Європейського Співтовариства. Іммігранти, в тому числі з країн Східної Європи, що займаються проституцією у ЄС, підлягають відповідальності та депортації. Це спонукає їх до перебування на нелегальному становищі, тому у випадку порушення їхніх прав вони побоюються звертатися до поліції, очікуючи отримати більш негативні наслідки в результаті такого кроку.

Даний підхід ми вважаємо архаїстичним, оскільки позиціонування торгівлі людьми у контексті проституції вже давно не відповідає реаліям сьогодення та виступає лише однією із форм самого явища. (Статистичні дані МВС України свідчать про суттєве збільшення фактів торгівлі людьми з метою трудової експлуатації, у тому числі внутрішньодержавної, що означає перехід на іншу „модель” використання „рабської” праці).

П’ятий підхід. Одним із останніх та водночас найбільш тривожних проявів ,,еволюції міжнародного трафіка” є незаконна трансплантація органів і торгівля ними. Незважаючи на те, що реальна боротьба з цим видом протиправної діяльності ведеться лише знедавна, його масштаби та рівень суспільної небезпеки вражають.

Детальний аналіз практики протидії злочинам указаної категорії свідчить, що в Україні набула розвитку мережа протиправної діяльності груп висококваліфікованих лікарів, які налагодили злочинний бізнес, пов’язаний із незаконною трансплантацією та торгівлею анатомічними матеріалами людини. Користуючись прогалинами в українському законодавстві, неврегульованістю законодавчих процесів на державному рівні та відсутністю дієвого контролю держави, злочинці забезпечують функціонування каналів постачання на закордонні ,,чорні ринки” абортивних матеріалів, нирок, кісток, стовбурових клітин, крові та інших анатомічних матеріалів, які коштують десятки й сотні тисяч доларів США.

Наприклад, у 2011 році МВС України задокументовано діяльність злочинної організації у складі 11 громадян України (4 висококваліфіковані лікарі і 7 вербувальників) та громадянина Держави Ізраїль (організатор), які тривалий час займалися вербуванням і переміщенням громадян України, Росії, Молдови, Білорусі та Узбекистану до Азербайджану й Еквадору з метою вилучення органів для подальшої трансплантації заможним реципієнтам ? громадянам Ізраїлю та інших країн Західної Європи й Азії. Найбільшим попитом у злочинців користувались донори-жінки у віці від 18 до 25 років, які мали зразковий стан здоров’я.

У ході проведення оперативно-розшукових заходів ідентифіковано понад 50 потерпілих з України, Білорусі та Узбекистану, які були продані за кордон та повернулися назад без нирки, попереджено переміщення за кордон та вилучення органів у шести громадян, однак загальна кількість жертв так званих чорних трансплантологів, за наявними даними, сягає близько 400 осіб.

Річний дохід зловмисників від такого злочинного бізнесу за приблизними підрахунками, становив 18 млн. доларів США, з яких 15 млн. ? чистий прибуток. Загалом від протиправної діяльності члени ОЗГ отримали більш ніж 40 млн. доларів США.

До цього (і без того перенасиченого переліку новітніх форм торгівлі людьми) слід додати також злочини у сферах репродуктивних технологій, сурогатного материнства, створення й функціонування банків пуповинної крові, застосування клітинної трансплантації та клітинної терапії. Адже більшість вітчизняних приватних клінік даного профілю фактично належать іноземним громадянам, і їхній зв’язок зі злочинним світом належно не відслідковується. Зокрема, аналіз крові певної вікової групи українців уможливлює створити антигени для фактичної дегенерації української нації з метою подальшого маніпулювання нею. Тому порушені нами проблеми, маючи важливе значення, потребують окремих наукових розробок і прийняття законодавчих актів, спрямованих на регулювання суспільних відносин у даній сфері та захист української нації від генних злочинців.

Отже, синтезуючи дані підходи, хотіли б висловити власну позицію, що ґрунтується на вивченні як наукових джерел, так і правозастосовної практики, а також практики організації здійснення процесу протидії торгівлі людьми. Ми дійшли висновку, що усі інтерпретації визначення даного поняття фокусують увагу лише на окремих аспектах проблеми торгівлі людьми, не віддзеркалюючи та не охоплюючи її системної сутності, не висвітлюючи системних взаємозв’язків.

Відтак, для створення ефективної та реально діючої системи протидії торгівлі людьми необхідним є застосування системного підходу до розв’язання зазначеної проблеми, за якого торгівля людьми має розглядатися і досліджуватися як багатоаспектне явище, що порушує права людини, проявляється у різних формах та здійснюється з метою експлуатації різних форм праці, сексуальної експлуатації або утримання у підневільному стані.

Зважаючи на викладене, формується не лише адекватне явищу визначення поняття торгівлі людьми, його основні риси, а й обираються відповідні заходи протидії, які умовно можна поділити на дві групи:

1)           перша група ? об’єднує репресивні напрями щодо боротьби з торгівлею людьми. Вони спрямовані на придушення організованої злочинності, нелегальної міграції та проституції. Проте репресивні стратегії вимагають обережності під час їх застосування, оскільки можуть набути „реверсного характеру”, нашкодивши самим жертвам;

2)           друга група ? об’єднує підходи, які базуються на ідеях підвищення та зміцнення гарантій захисту прав та основних свобод людини і громадянина, підвищення соціального статусу та подолання правового нігілізму, що в перспективі виключить саму можливість продавати чи купувати людей.

Отже, існують такі п’ять форм торгівлі людьми:

1)           продаж жінок для сексуальної експлуатації;

2)           продаж дітей із метою використання у жебрацтві або незаконного усиновлення;

3)           продаж чоловіків, жінок та дітей з метою трудової експлуатації;

4)           продаж чоловіків, жінок та дітей з метою незаконної трансплантації органів та інших анатомічних матеріалів людини і торгівля ними;

5)  здійснення стосовно людини будь-якої іншої незаконної угоди, пов’язаної із законним чи незаконним переміщенням за її згодою чи без згоди через державний кордон України для подальшого продажу чи передачі іншій особі.

Виходячи з цього, об’єктом торгівлі може бути будь-яка особа незалежно від статі та віку. Відповідно виділяємо чотири основні об’єкти торгівлі людьми:

1)           діти ? з метою незаконного усиновлення або використання у жебрацтві;

2)           жінки ? з метою сексуальної або трудової експлуатації;

3)           чоловіки ? з метою трудової експлуатації;

4)           всі люди, незалежно від віку та статі, ? з метою продажу й подальшого вилучення органів та інших анатомічних матеріалів для незаконної трансплантації.

Отже, дослідження історіографії даного питання доводить: нині відсутні узгоджені спільні міжнародні визначення поняття і, відповідно, єдині підходи до протидії даному явищу, яке набуває особливої важливості в умовах докорінної трансформації безпекових сфер у світовому просторі та зміцнення механізму правового захисту громадян.

Наразі необхідним є не лише виділення протидії торгівлі людьми як одного із пріоритетів державної політики України, а й реалізація всіх необхідних заходів (включаючи нормативно-правове, організаційне, інформаційне, психологічне, кадрове та інші види забезпечення), спрямованих на становлення та підтримання реально діючої та ефективної системи протидії цьому явищу.