Ліпкан Володимир Анатолійович,
Голова наглядової ради ГОАЛ
доктор юридичних наук, доцент
Кушнір Ольга Василівна,
радник президента ГОАЛ
кандидат юридичних наук
Статтю присвячено теоретико-правовим характеристикам актів «smart law», визначенню їх місця в системі міжнародного права та ролі в сучасному правовому просторі. Автори підкреслюють важливість активізації досліджень «smart law» в Україні та ефективної участі нашої держави в його розвитку.
Ключові слова: міжнародне право, джерела права, правова глобалізація, геоправовий простір , «smart law», «soft law»,«hard law».
Статья посвящена теоретико-правовым характеристикам актов «smart law», определению их места в системе международного права и роли в современном правовом пространстве. Авторы подчеркивают необходимость активизации исследований «smart law» в Украине и эффективного участия нашего государства в его развитии.
Ключевые слова: международное право, источники права, «smart law», «soft law», «hard law»,.
Authors represent their own vision about the theoretical & legal characteristics of «smart law». Place of «smart law» in international law and the role in modern legal space is defined. Authors emphasize need to enhance research «soft law» in Ukraine and the effective participation our country in it.
Key words: international law, sources of law, law globalization, geolaw space, «soft law», «hard law».
Постановка проблеми
Трансформація геополітичної та геоінформаційної конфігурації світу спричинила епохальні зміни в застосуванні керованих алгоритмів впливу на соціальні системи. Нині ми стали свідками формування нового світоустрою, який є наслідком невпинної і почасти некерованої ходи інформаційної цивілізації, а також деструктивної трансформації інформаційного суспільства та транзитивних економік регіонів, котрі фактично перетворюють сучасний олігархат і транснаціональні корпорації на більш ефективні механізми управління, ніж державні інституції.
Терористичний акт в Бостоні 22 квітня 2013 року, фінансова криза на Кіпрі, прогнозовані вибори в Німеччині, на яких більшість набрала Ангела Меркель, гра мускулами на корейському півострові, де КНДР постійно проголошує можливість застосування ядерної зброї, ескалація напруги між Китаєм та В’єтнамом, а також Китаєм та Росією, війна між Україною та Росією, Ізраїлем та Палестиною, внутрішні конфлікти в Афганістані, Сирії та Іраку, активна підготовка до війни з Іраном, референдуми щодо виходу зі складу Великої Британії у Шотландії, Каталонії у Іспанії, а також зміна голови греко-католицької церкви – усе це ланки одного ланцюгу – застосування розумної сили до формування нового світоустрою.
У даному аспекті формування наднаціональних структур виглядає «природною» відповіддю на «глобальні» виклики сучасності, з якими не в змозі упоратися конкретний уряд певної держави, а часткова десуверенізація країн вже не розглядається як щось теоретично неможливе і не природне, на кшталт «частково вагітний», «частково мертвий» тощо. Така спотворена метаморфоза свідомості стала наслідком вдалих маніпуляцій свідомістю, відсутністю сформованої кіберкультури та кіберсвідомості сучасного кіберсоціуму, поєднаного зі значним відривом країн великої сімки не лише в фінансовому, а й головне ? в інформаційному розвитку. Це, врешті-решт, і визначає сучасну правову панораму світу, закладає фундамент для розуміння коріння формування підвалин нового геоправового простору, який має замінити неефективне міжнародне та європейське право і бути побудованим за критерієм відповідності розвитку та прогнозним значенням якісних змін у суспільних відносинах, віддзеркалюючи сучасні тенденції щодо правової глобалізції. І у даному аспекті адекватною парадигмальною відповіддю мало б стати вироблення методологічного інструментарію даного виду глобалізації. Одним із суттєвих засобів осягнення сучасних процесів формування неоправових систем виступає розумне право.
Концепція інформаційного суспільства передбачає зменшення впливу фізичної сили і збільшення впливу розумної сили – smart power, концепцією, яку теоретично обґрунтував колишній помічник міністра оборони адміністрації Клінтона Джозеф Най (Joseph Nye) і Честер Крокер (Chester A. Crocker). Відтак адекватним механізмом реалізації даної розумної сили має стати smart law – концепція «розумного права», як квінтесенція сполучення «м?якого» та «твердого права» відповідно до сучасних реалій.
Отже в епоху застосування розумної сили («smart power») актуалізується значення й теоретичне обґрунтування розроблення нової концепції права – «smart law» як адекватного регулятора нових суспільних відносин в транзитивних суспільствах, де основним суб’єктом управління виступають транснаціональні корпорації. «Smart law» за таких умов має виступати дороговказом формування правового регулювання найбільш актуальних суспільних відносин, зокрема геоекономічних та інформаційних. Адже, здебільшого, врегулювання тих чи інших відносин на міждержавному рівні є ефективнішим через досягнення домовленостей, аніж через ухвалення міжнародної конвенції з подальшою необхідністю імплементації її положень до внутрішнього законодавства або отримання згоди на її обов’язковість законодавчим органом. Так, наприклад, Комітет у закордонних справах Сенату США 18 вересня 2014 р. розглядав питання надання Україні статусу союзника США без членства в Організації Північноатлантичного договору.
У даному сенсі «smart law» певним чином заповнює прогалини, усуває передумови формування загроз правовій безпеці, органічно доповнює механізм правового регулювання, надаючи юридично субсидіарний механізм такого регулювання, що має власні особливості вираження і конкретне призначення [1, с. 287 ? 288].
На наш погляд, у рамках української правничої науки постає низка актуальних наукових завдань щодо визначення сутності «smart law», а також з’ясування його місця та ролі в системі нормативно-правових актів, механізмів імплементації положень «smart law» у внутрішнє законодавство, а також механізмів трансформації «smart law» у «hard law» (звичайне право).
Повна відсутність наукових публікацій щодо сутності «smart law», насамперед, пояснюється тим, що сам цей термін має виключно доктринальне визнання, оскільки як у міжнародному, так і в національному праві не здійснюється таке виокремлення, більше того в українській правничій науці ще недостатньо концептуалізовано теорію «soft law», яка вже на сьогодні в розвинених суспільствах також розглядається як минулий етап відповідності «м?якій силі», концепція якої з часом себе не виправдала, так само як і відповідний їй механізм правового регулювання.
Відтак, у даній статті нами уперше в українській юридичній науці здійснено спробу дати власну інтерпретацію поняття «smart law» у його порівнянні з нормами «hard law», шляхом використання арсеналу методів пізнання і відповідно до сучасних концепцій міжнародних відносин.
Актуальність написання даної статті обумовлена теоретичною необхідністю визначення поняття «smart law», а також його місця та ролі у системі правового регулювання нових суспільних відносин у сучасному геоправовому просторі.
Мета статті – сформувати метаконцептуальну модель концепції «smart law».
Методологія дослідження. Методологію статті складатимуть методи теорії міжнародного права, системно-структурний та компаративний методи, системний та синергетичний підходи.
Аналіз останніх публікацій
Розумінню коріння формування нової концепції права сприяє аналіз засадничих положень теорії м?якого права, через що нами спочатку аналізуватиметься дана концепція, а потім буде подано модель вирішення поставленого наукового завдання у даній статті.
Останнє десятиріччя відзначене посиленням інтересу до м’якого права. Це було обумовлено знаковими трансформаційними процесами, прискореним формуванням інформаційного суспільства на заході, а також формуванням нових геополітичних та безпекових альянсів, які з часом не виправдали себе. Тому розуміння наукового пожвавлення стає адекватним за умови контекстуального сприйняття правової даності й історичного часу, в якому відбувалася рефлексія подій та їхня подальша інтерпретація спочатку у наукових дослідженнях, а потім і в безпосередньо у правовій реальності.
Зокрема, на цю тему була опублікована значна кількість праць західних дослідників права [2 ? 13], російських [14 ? 23], а також вітчизняних науковців [24 ? 31]. Однак, позиції щодо особливостей використання актів «soft law», як дієвого засобу міжнародного регулювання, залишаються неузгодженими. І саме ця обставина врешті-решт згодом зведе нанівець спроможність даної концепції домінувати на геоправовому просторі глобального суспільства.
Класичне визначення «soft law» дав у 1994 р. Френсіс Снайдер [9], описуючи його у своєму дослідженні, як «правила поведінки, які, в-принципі, не мають юридично зобов’язуючої сили, але, попри це, можуть мати практичні наслідки», тобто головною ознакою актів «soft law» є те, що всі вони не є офіційно зобов’язуючими, хоча й можуть містити нормативні приписи [9].
Натомість науковці, що досліджують окремі аспекти «soft law» розділилися на дві групи: перші переконані, що такі норми мають не юридичний (vis obligandi), а морально-політичний характер, дотримання яких цілком залежить від авторитету міжнародної організації, яка їх ухвалює (наприклад М. Ю. Веліжаніна вважає, що „soft law? – це сукупність юридично необов’язкових міжнародних норм, які створюються державами, міжнародними організаціями та іншими суб’єктами м’якого права, не суперечать основним принципам і нормам міжнародного права та направлені на регулювання міжнародних відносин [15, с. 10 – 11]); інші – відстоюють позицію щодо наділення таких актів певною юридичною силою, незважаючи на їх рекомендаційний характер (наприклад французький вчений П. Вейль, наголошує, що незалежно від того, чи є зміст норми міжнародного договору «soft» чи «hard», вона не перестає бути юридичною нормою, тобто однаково зберігає свою юридичну силу [13, с. 414]).
Солідаризуючись із М. Л. Лютовим, зазначимо, що правова доктрина є досить суперечливою у питаннях ролі та порядку застосування «soft law», яке, не маючи обов’язкової для держав юридичної сили, виступає орієнтиром для проведення внутрішньодержавної політики [21, с. 26].
Виклад основного матеріалу
Через багатоманітність юридичних джерел права свій вплив на формування системи суспільного регулювання здійснюють різні соціальні групи: через звичай – певні територіальні, культурні, професійні або релігійні спільноти, через прецедент – спільнота суддів, через нормативно-правові акти – парламент і виконавчі органи влади, через міжнародно-правовий договір свій вплив на регулювання суспільних відносин в державі здійснюють не лише державні органи, які підготували, підписали і ратифікували його, але й іноземні держави, з якими укладається цей договір, через Конституцію – громадянське суспільство. Саме сукупність джерел права, кожне із яких здійснює неоднаковий вплив на регулювання правових відносин, своєю комбінацією визначають вектор, спрямованість правового регулювання в кожному конкретному випадку, створюють неповторність і своєрідність правових систем, що існують у світі [32].
Переконані, що в сучасних умовах формування нового світоустрою, трансформації соціальних систем, стирання кордонів і формування нових політико-територіальних одиниць громадянського суспільства, до системи юридичних джерел права необхідно включати не лише традиційні (нормативно-правовий акт, нормативно-правовий договір, правовий звичай, правовий прецедент), а й нетрадиційні (принципи права, корпоративні джерела права, «soft law» тощо).
З огляду на це, слід підкреслити, що будь-яка система джерел права незалежно від рівня регулювання має схожу структуру компонентів:
- фундаментальний ? ті джерела права, які є основними для даної системи права, та конституюють, визначають дане правове утворення;
- похідний ? об’єднує ті юридичні джерела права, які розвивають, конкретизують елементи первинного компоненту;
- субсидіарний ? може включати акти, документи, доктрини тощо, які хоча і не є обов’язковими, однак значно впливають на інші джерела права, опосередковуючись через правотворчі органи (зокрема «soft law») і формуючи подальший розвиток системи джерел права і тлумачення певних правових норм.
Цікавою є позиція Тополевського Р.А., який в ґенезі системи джерел права (а паралельно з цим і в розвитку генетичних зв’язків) за впливом на регулювання суспільних відносин виділяє наступні стадії: 1) стадія зародження (ембріонального розвитку); 2) стадія становлення; 3) стадія стабілізації; 4) стадія дестабілізації (занепаду); 5) стадія переживання (яка характеризується тим, що хоча правова система припиняє функціонування, все ж система джерел права, точніше її уламки або окремі складові, продовжують своє існування як частина нової, принципово іншої, системи джерел права) [32].
Екстраполюючи дану думку до контексту нашої статті, вважаємо, що «smart law» може водночас становити собою процес, котрий об’єднує перші дві стадії під час регулювання правовідносин. А третю стадію із перерахованих розглядаємо як перетворення «smart law» на «hard law» (яке може або відбуватися, або ні, виходячи з того, яка саме ця норма та у якому правовому середовищі вона існує).
Відтак, вважаємо, що «smart law» являє собою:
1) один із компонентів (субсидіарний компонент) системи джерел права;
2) є стадією (стадіями) розвитку системи джерел права.
За своєю сутністю, «smart law» виконує три основні функції [7, с. 120], які полягають у тому, що його норми:
1) можуть виконувати функцію «промо-права», тобто фіксувати елементи нормотворчого процесу (що складають переконаність у правомірності) чи констатувати досягнення консенсусу щодо майбутнього міжнародного договору, формувати правову культуру і правовий простір для ефективної дії майбутніх правових актів;
2) можуть виконувати функцію «пост-права», тобто інтерпретувати і доповнювати норми «hard law», оскільки норми «smart law» здатні відігравати важливу роль не тільки в заповненні прогалин регулювання, а й у врегулюванні суперечок між сторонами, які відстоюють різні геополітичні інтереси натомість перебувають в одному геоправовому просторі;
3) можуть виконувати функцію «пара-права», тобто фіксувати згоду сторін з певного питання без прийняття зобов’язань. У процесі створення норми «smart law» волевиявлення суб’єктів стосується тільки змісту норми, однак не стосується її обов’язковості, що дозволяє уникнути юридичної відповідальності за її невиконання;
4) виконують функцію «мета-права», тобто регулюють ті суспільні відносини, які виникають як наслідок неповної реалізації норм права hard law, або нереалізації потрібних положень в контексті імплементації концепції «smart power».
Переконані, що «smart law» досить часто має більший практичний ефект аніж норми «hard law», котрі наділені юридичною силою. Адже саме норми «smart law» почасти можуть лавіювати поміж нормами «hard law», вирішуючи завдання, які неможливо узгодити за допомогою останнього. Крім того норми «smart law» можуть стати і каталізатором подальшого закріплення таких норм у вигляді класичних правових норм, а також впливати на транcформативні зміни структури суспільних відносин.
Визначимо основні структурно-логічні характеристики концептуальної моделі концепції «smart law»:
1) характеризується власною специфічною лексикою; його норми формулюються в рекомендаційній формі, що підкреслює юридично необов’язковий характер узгоджених положень, натомість політично, інформаційно і безпеково обумовлений характер подальших рішень;
2) слугує базисом для імплементації в національне право модельних приписів, а також норм і принципів нових міжнародних відносин;
3) формує юридичні рамки реалізації концепції «smart power» в контексті як майбутніх переговорів між суб’єктами міжнародного права, так і безпосередньої їхньої спільної діяльності у сфері міжнародних відносин та безпеки;
4) створює очікування, що суб’єкти дотримуватимуться юридично необов’язкових правил, що хоча прямо і не накладають обов’язку щодо певних дій, утім формують світоглядне, моральне, політичне, інформаційне та безпекове переконання у необхідності вчинення тих чи інших дій у той чи інший спосіб;
5) у контексті правової глобалізації відіграє важливу роль у процесі формулювання, погодження та набрання чинності норм «hard law»;
6) якщо «smart law» створюється міжнародною організацією, воно пов’язує складові цієї організації між собою. Щодо інститутів, органів і установ Європейського Союзу це однаково вірно як для двосторонніх актів «smart law» у відносинах з Україною, так і для односторонніх документів ЄС;
7) фіксує тимчасові і попередні домовленості без прив’язки до обов’язкової сили юридичної сили, водночас прив’язує до обов’язкової політичної та без пекової сили;
8) виступає засобом інтерпретації положень норм права, чинить вплив на формування правової культури и розширює обрії геоправового простору на нові сфери відносин, що виникають у різноманітних сферах життєдіяльності суспільства;
9) завжди носить письмовий характер, навіть якщо згодом переконаність у правомірності його норми перетвориться в норми звичаєвого права.
10) у відносинах між Україною та Європейським Союзом оформлюються у різного роду акти – декларації, меморандуми, спільні заяви, дорожні карти, рамкові документи.
Суб’єктами «smart law» є держави, міжнародні міжурядові організації і міждержавні структури, здатні виступати в міжнародних відносинах від свого імені, але не наділені юридичним статусом міжнародної міжурядової організації (міжнародні міжурядові форуми).
Цікавим є те, що норми «smart law» юридично не імперативні, зовні суто рекомендаційні у прямому значенні цього слова, однак вони не просто «рекомендують», але й визнають правомірність певних дій (чи бездіяльності), які були б неправомірні за відсутності рекомендаційної норми. У цьому сенсі, зазначимо, що теоретики права Ради Європи вважають, що за певних обставин буває корисніше мати в арсеналі acquis гарну рекомендацію, ніж слабку конвенцію [11].
Наостанок зазначимо, що роль «smart law» у житті світового співтовариства дедалі збільшується. Ця тенденція продовжуватиметься, адже «smart law» володіє декількома корисними властивостями: по-перше, відсутність юридично обов’язкової сили; по-друге, акти «smart law» не вимагають складної процедури прийняття, внесення змін і доповнень, різноманітних погоджувальних процедур; по-третє, такі акти можуть бути більш зручним способом вирішення завдань розвитку для держав із різними інтересами, соціально-культурними традиціями, геополітичними інтересами та рівнем інформатизації та взагалі розвитку інформаційного суспільства [15, с. 6].
Висновки
Таким чином, глобалізаційні процеси в сучасному світі супроводжуються формуванням нових правових реалій, нової правової панорами світу і, врешті-решт, якісно нового геоправового простору. Виникають нові форми міжнародно-правової інтеграції, яка і є нормотворчим процесом, спрямованим на зближення й узгодженість права різних держав. Тому ми переконані, що пропонована нами вперше концепція «smart law» завдяки гнучкості положень, набиратиме все більшу вагу в тих сферах, де застосування права обмежене, а також у тих сферах, де нині між державами не укладається юридично обов’язкових угод через різні, у тому числі політичні та безпекові причини. Зокрема дана концепція може бути імплементована для вирішення так званих «заморожених конфліктів», зокрема в Придністров’ї, Абхазії, Каталонії, Шотландії, Нагорному Карабаху, Курилах, Карелії, Кубані, Донецькій та Луганській областях, АРК України тощо.
Поза це, переконані, що «smart law» є фоновим явищем легітимації більшості правових відносин й постійно існує у правовому просторі у різних проявах та формах, оскільки охоплює площину, значно ширшу за усі нині існуючі класичні законодавчі межі. А це, крім суто теоретичного, має важливе соціальне значення, адже завдяки цьому полегшується реалізація концепції «smart power», а самі міжнародні відносини набувають ознак зменшеної конфліктності і збільшеного балансу інтересів держав та соціальних систем із різними, почасти протилежними інтересами. За цих умов пропонована нами концепція «smart law» сприяє формуванню додаткових гарантій безпеки, закладає стабільні елементи в алгоритми керованості даними системами, сприяють прогнозованості трансформацій міжнародних відносин і стабільному прогресивному розвитку людства, не зациклюючись на застарілих кліше територіального збільшення і контролю над територіями в ортодоксальному і вульгарному розумінні.
Література:
- Правові та організаційні засади взаємодії суб’єктів протидії торгівлі людьми : [Монографія] / В. А. Ліпкан, О. В. Кушнір / За заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2013. — 376 с.
- Boyle A. Some Reflections on the Relationship of Treaties and Soft Law / Boyle A. // International and Comparative Law Quarterly. – 1999. – №4 (Vol. 48). – P. 901–913.
- Chalmers D. The OMC and the European Welfare State / D Chalmers, M Lodge // Economic and Social Research Council LSE. Discussion Paper. – 2003. – N 11. – P. 3 – 27.
- Chinkin Christine М. The Challenge of Soft Law: Development and Change in International Law / Chinkin Christine М. // International and Comparative Law Quarterly. – 1989. – Vol. 38. – P. 50–66.
- Jacobsson K. Between Deliberation and Discipline: Soft Governance in EU Employment Policy / K. Jacobsson // Soft Law and Governance and Regulation: An Interdisciplinary Analysis. – Cheltenham : Edward Elgar, 2004. – Р. 134 – 148.
- Joerges C. Social Market Economy’ as Europe’s Social Model? / C. Joerges, F. R?dl // EUI Working Paper. LAW. – 2004. – № 8. – P. 27 – 39.
- Senden L. Soft Law in European Community Law / Linda Senden. – Oxford and Portland : Hart, 2004. – 533 р.;
- Senden L. Soft law, self-regulation and co-regulation in European law: Where Do They Meet? / Linda Senden // Electronic Journal of Comparative Law. -January 2005. – vol. 9.1 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ejcl.org/
- Snyder F. Soft Law and Institutional Practice in the European Community / F. Snyder // The Construction of Europe: Essays in Honour of Emile Noлl / S. Martin (ed.). – Dordrecht : Kluwer Academic Publishers, 1994. – 297 р.
- Trubek D. Hard and Soft Law in the Construction of Social Europe: the Role of the Open Method of Coordination./ D. Trubek, L. Trubek // European Law Journal. – 2005. – N 12. – Р. 11 – 15.
- Florence Benot-Rohmer, Heinrich Klebes. Council of Europe Law. Towards a pan-European Legal Area, Council of Europe Publishing, 2005. – 248 p. – P. 107.
- Zemanek K. Is the Term «Soft Law» Convenient? // Liber Amicorum Professor Ignaz Seidl-Hohenveldern. / Eds. G. Hafner, G. Loibi, A. Rest, L. Sucharipa-Вergmann, K. Zemanek. – The Hague, 1998. – Р. 843.
- Weil P. Towards Relative Normativity in International Law? // American Journal of International Law. – 1983. – № 3 (Vol. 77). – P. 414.
- Безбородов Ю. С. Роль норм «мягкого» права в международно-правовом регулировании / Ю. С. Безбородов // Междунар. публичное и частное право. – 2004. – № 6. – С. 3-6.
- Велижанина М. Ю. «Мягкое право»: его сущность и роль в регулировании международных отношений : автореф. дисс. На соискание ученой степени канд. юрид. наук / М. Ю. Велижанина. – М., 2007. – 30 с. – С. 10 – 11.
- Колодкин Р. А. Критика концепции «мягкого права» / / Совет. государство и право. 1985. № 12. С. 95—99.
- Комендантов С. В. О некоторых аспектах нормотворче ской деятельности международных организаций / С. В. Комендантов // Международно-правовые чтения. – Воронеж : Воронеж. гос. ун-т, 2004. – Вып. 3. – С. 31-35.
- Копылов М. Н. Место норм «мягкого» права в системе международного экологического права / М. Н. Копылов // Междунар. право. – 2005. – № 4. – С. 34-69.
- Лукашук И. И. Международное «мягкое» право / / Государство и право. 1994. № 8-9. С. 159—167.
- Лукашук И. И. Нормы международного права в международной нормативной системе. М., 1997.
- Международное трудовое право: учебное пособие / Н. Л. Лютов, П. Е. Морозов; под общ. науч. ред. К. Н. Гусова. – Москва : Проспект, 2011. – 212 с. – С. 26.
- Попов М. С. Юридическая сила решений международных межправительственных организаций / М. С. Попов // Право: теория и практика. – 2003. – № 7. – С. 12-16.
- Толстых В. Л. Акты международных организаций // Курс международного права : учебник / В. Л. Толстых. – М. : Волтерс Клувер, 2009. – С. 188-195.
- Мицик В. В. Концепція «м’якого права» (soft law) / В. В. Мицик // Міжнародне право. Основи теорії : підручник / В. Г. Буткевич, В. В. Мицик, О. В. Задорожній ; ред. В. Г. Буткевича. – К. : Либідь, 2002. – С. 178-182.
- Шеремет О. С. Місце «м’якого» права в окремих сферах міжнародних відносин / Шеремет О. С., Жиденко Я. А. // Держава та регіони. Серія: Право. – 2011. – № 3. – С. 179–183.
- Шемякін О. М. Резолюції міжнародних організацій як джерело сучасного міжнародного морського права / О. М. Шемякін // Часопис Київ. ун-ту права. – 2003. – № 2. – С. 69-74.
- Шалінська І. В. Акти «м’якого права»: поняття та значення у міжнародному правопорядку / Шалінська І. В. // Соціологія права. – 2011. – № 2.
- Волохов О. С. Особливості використання «м’якого» права в актах міжнародного регулювання праці / О. С. Волохов // Форум права. – 2012. – № 2. – С. 94–101 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2012-2/12vocmrp.pdf
- Петров Р.А. Транспозиція «acquis» Європейського Союзу у правові системи третіх країн: Монографія. – К.: Істина, 2012. – 384 C.
- Санченко А. Є. Загальні теоретико-правові характеристики права Ради Європи // Публічне право. – 2011. – № 3. – С. 313 – 319
- Буткевич В. Г., Мицик В. В., Задорожній О. В. Міжнародне право. Основи теорії [підручник для студентів вищих навч. закладів] / за ред. В. Г. Буткевича. – К. : Либідь, 2002. – 608 с.
- Системні зв’язки юридичних джерел права [Текст] : дис… канд. юрид. наук: 12.00.01 / Тополевський Руслан Богданович ; Національний ун-т внутрішніх справ. – Х., 2004. – 204 с. – С. 188 – 204.