Братель О.Г.
Голова Інституту цивільних правовідносин ГОСЛ
кандидат юридичних наук, доцент
«Теорія і практика цивільного процесуального права» – це часто використовуване словосполучення характеризується особливим змістовним навантаженням. Воно вживається для позначення двох протилежних, на перший погляд, елементів, які співіснують нерозривно та у своєму поєднанні спрямовані на досягнення ефективних результатів в сфері здійснення цивільного судочинства.
Досліджуване словосполучення фактично складається з трьох окремих понять: «теорія», «практика» та «цивільне процесуальне право». Останнє поняття є визначальним в цьому словосполученні.
Отже, цивільне процесуальне право – це сукупність правових норм, які регулюють діяльність та пов’язані з нею процесуальні правовідносини суду та інших учасників цивільного процесу, що виникають при здійсненні правосуддя в цивільних справах.
У свою чергу, поняття «теорія цивільного процесуального права» є синонімом поняття «наука цивільного процесуального права». Предметом науки цивільного процесуального права є цивільне процесуальне право, цивільне судочинство і теорія цивільного процесуального права. Наука цивільного процесуального права займається вивченням цивільного процесуального права як галузі права та визначення його місця у загальній системі права, системи і змісту цивільних процесуальних правових інститутів; джерел цивільного процесуального законодавства, їх видів і значення, прийомів і методів тлумачення цивільних процесуальних норм і ефективності їх вивчення. Наука цивільного процесуального права органічно пов’язана з практикою застосування процесуальних норм, що дозволяє визначити ефективність і недоліки цивільного судочинства, виявити результативність механізму процесуальних гарантій, встановити прогалини в регулюванні цивільних процесуальних правовідносин. Науковий підхід до вивчення норм цивільного процесуального права у свою чергу генерує висновки, пропозиції і рекомендації щодо правильного їх застосування і необхідності вдосконалення, що має за мету покращити стан здійснення як судової так і законодавчої практики.
Наукова складова сфери цивільних процесуальних правовідносин знаходить прояв у: виконанні дисертаційних досліджень; підготовці наукових публікацій, підручників, науково-практичних коментарів Цивільного процесуального кодексу України; участь вчених в роботі Науково-консультативної ради Вищого спеціалізованого суду України для розгляду проблемних питань застосування норм права, попереднього розгляду проектів постанов вищого спеціалізованого суду, підготовка яких потребує наукового забезпечення та в роботі Науково-консультативної ради Верховного Суду України для підготовки наукових висновків з питань діяльності Верховного Суду України, підготовка яких потребує наукового забезпечення.
Слід відзначити, що значна кількість висновків, пропозицій і рекомендацій щодо наукової обґрунтованості ефективного застосування норм цивільного процесуального законодавства формулюються в дисертаційних дослідженнях, які виконуються не лише так званими «теоретиками», але й практичним працівниками, в т.ч. суддями. Так, лише в період з 2010 р. до початку 2015 р. в Україні було захищено 29 докторських та кандидатських дисертацій з питань застосування норм цивільного процесуального права [1]. Крім цього, в Україні щорічно публікуються підручники, навчальні посібники з цивільного процесуального права та здійснюється підготовка науково-практичних коментарів Цивільного процесуального кодексу України.
Все це свідчить про постійну увагу науковців сфері цивільних процесуальних правовідносин. Оцінювати якість наукових доробків можна по-різному, проте очевидним є те, що всі науковці намагаються знайти шляхи для розв’язання існуючих проблем цивільного процесуального права як з позицій науки, так і з позицій практики.
На відміну від «теорії цивільного процесуального права» поняття «практика цивільного процесуального права» може розглядатись в більш багатогранних аспектах, зокрема як:
– сукупність всіх судових рішень ухвалених судами різних інстанцій в процесі розгляду та вирішення цивільних справ;
– правові положення, що формуються в результаті тлумачення норм права в процесі ухвалення судових рішень;
– узагальнення Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ практики застосування матеріального і процесуального законів з метою забезпечення однакового застосування норм права при вирішенні окремих категорій справ відповідної судової спеціалізації з посиланням на судові рішення, в яких вони були сформульовані;
– джерело права до складу якого входять рішення Європейського суду з прав людини, Конституційного Суду України та висновки Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладені у його постановах (так званий «судовий прецедент»).
З огляду на викладене слід визнати існування в українській юриспруденції фактів певної конкуренції у відносинах так званих «теоретиків» та «практиків» цивільного процесуального права.
До групи «теоретиків» зазвичай прийнято відносити осіб, які займаються відповідними науковими дослідженнями питань цивільного процесуального права в наукових установах або займаються викладацькою діяльністю в навчальних закладах викладаючи навчальні дисципліни цивільно-процесуального спрямування. Сфера їх діяльності переважно пов’язана із доктринальним тлумаченням норм цивільного процесуального права, яке знаходить відображення у наукових статтях, монографіях, наукових коментарях практики, усних та письмових обговореннях проектів законодавчих актів та правової практики. З однієї сторони таке тлумачення не має загальнообов’язкової сили, проте його переконливість базується на авторитеті вчених, глибокій науковій аргументації та обґрунтованості наукової позиції. Враховуючи, що більшу частину складу Науково-консультативної ради Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ та Верховного Суду України складають науковці, то це вкотре підтверджує, що здійснюване ними тлумачення цивільних процесуальних норм має суттєвий вплив на правотворчу та правозастосовну діяльність.
До групи «практиків» відносять суддів, адвокатів та практикуючих юристів, які безпосередньо займаються застосуванням або тлумаченням норм цивільного процесуального права. Серед вказаного переліку осіб судді наділені правом казуального тлумачення (офіційного роз’яснення) процесуальних норм права при розгляді конкретної юридичної справи, яке знаходить своє закріплення в судовому рішенні для застосування тільки відносно конкретної справи.
З огляду на викладене логічним постає питання щодо можливості окремого існування «теорії» від «практики» в сфері цивільного процесуального права.
На наш погляд «теорія і практика цивільного процесуального права» повинні існувати у тісній взаємодії без існування своєрідної конкуренції. Завданням «теоретиків» є пошук шляхів розв’язання існуючих в цивільному процесуальному праві проблем з метою їх усунення та підвищення ефективності процесуального законодавства, що відповідно сприятиме полегшенню роботи «практиків». Проте, не применшуючи важливість діяльності «практиків» слід зазначити, що поняття «теорія цивільного процесуального права» є та завжди залишатиметься ключовим поняттям у досліджуваному словосполученні, адже кожен «практик» починав свій практичній шлях з опанування теоретичних засад цивільного процесуального права під час здобуття юридичної освіти. Тому наявність належного рівня теоретичної підготовки прямо відображається на подальшій практичній діяльності кваліфікованого юриста.
Використані джерела:
1. Автореферати дисертацій зі спеціальності 12.00.03 (2010-2015 рр.) [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis64r_81/cgiirbis_64.exe?C21COM=F&I21DBN=ARD_EX&P21DBN=ARD&S21FMT&S21ALL&Z21ID