ОСНОВНІ ФОРМИ ДІЯЛЬНОСТІ ГРОМАДСЬКИХ ІНСТИТУЦІЙ У ПРОТИДІЇ ТОРГІВЛІ ЛЮДЬМИ

 

Ольга Кушнір,

кандидат юридичних наук,

радник президента ГОСЛ

 

 

Дослідження системи суб’єктів протидії злочинності не може бути повним без визначення ролі громадських інституцій. Необхідність участі громадськості в протидії та запобіганні злочинам вже аксіоматичне і переоцінити її, справді, важко. До того ж, показником ефективності протидії та запобігання злочинності визначається, з одного боку, уповільненням темпів зростання, стабілізацією чи зниженням рівня злочинності, а з іншого ? якісним підвищенням соціально-профілактичної активності населення, підтримкою профілактичної діяльності громадською думкою.

Тісний зв’язок спеціалізованих суб’єктів протидії злочинності з населенням і громадськими організаціями забезпечує доволі високу ефективність запобіжної практики. Відповідно до чинного законодавства більшість спеціалізованих (зокрема частково спеціалізованих) суб’єктів протидії злочинності мають здійснювати профілактичну діяльність у взаємодії з громадськими інституціями.

Сім’я, деякі громадські, релігійні організації, ради профілактики, козацькі організації, фонди, рухи та багато інших організацій громадського контролю, а також профспілки, службові особи, окремі громадяни займаються виховною профілактичною роботою та в змозі відігравати активну роль у протидії злочинам, виконувати завдання ранньої і посткримінальної профілактики.

Окремі громадяни реалізують профілактичні заходи як в рамках виконання певних громадянських обов’язків (наприклад, виховання дітей) і суспільного доручення (партійного, профспілкового), так і за власної ініціативи протидіють злочинним проявам, інформують компетентні органи про криміногенні явища та криміногенних осіб.

У Конституції України, кримінальному, кримінально-процесуальному, кримінально-виконавчому, адміністративному законодавстві є норми, які встановлюють обов’язок і правомірність дій громадян при захисті інтересів держави, власних законних інтересів і прав, прав інших громадян від злочинних посягань. Низка законів України передбачає залучення громадськості та громадян, за їхньою згодою, до діяльності щодо запобігання злочинності, її окремих видів і злочинних проявів, сприяння взаємодії з правоохоронними органами, здійснення громадського контролю.

Форми участі громадськості можуть знаходити свій вираз у сприянні усуненню криміногенних явищ і процесів у різних сферах господарювання та управління; заявах про відомі факти готування чи вчинення злочинів; здійсненні права на необхідну оборону під час крайньої необхідності, затриманні особи, котра вчинила злочин; сприянні запобіганню рецидиву злочинів з боку засуджених і звільнених від відбування покарань.

Соціальна активність громадян у сфері протидії злочинності здійснюється за напрямами: а) участі у діяльності громадських організацій; б) взаємодії з правоохоронними органами; в) неформальній реалізації громадського обов’язку[1].

У теорії державного управління виокремлюють три моделі взаємодії недержавних і державних організацій:

1) взаємодія з державною домінантою, коли фінансування й соціальні послуги надаються державою й органами влади, а громадські організації беруть участь у певних заходах;

2) дуалістичні відносини: ситуація, коли держава й неурядові організації беруть участь у фінансуванні й наданні послуг;

3) партнерські взаємини: ситуація, коли відповідальні за фінансування послуг, які надаються населенню, організації.

Що стосується торгівлі людьми, то тут наявні перші дві моделі: перша ? у розшуку людей і їхньому поверненні, друга ? профілактиці торгівлі й допомозі потерпілим.

Формами взаємодії неурядових організацій й державних організацій є:

  • проведення загальних прес-конференцій, круглих столів, виступи в ЗМІ;
  • обмін інформацією про надання послуг для координації зусиль;
  • проведення спільних акцій, нарад;
  • навчання партнерів основам соціальної роботи, обмін досвідом;
  • надання послуг, що доповнюють гарантовані законом;
  • проведення спільних (або за замовленням) досліджень проблеми.

Неурядові організації, що стоять на сторожі прав та інтересів громадян, мають важливе значення для розбудови громадянського суспільства. В Україні зареєстровано більше 20 тис. об’єднань громадян. Стаття 3 Закону України „Про об’єднання громадян” визначає громадську організацію як „об’єднання громадян для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів”, а стаття 20 гарантує право „представляти і захищати свої законні інтереси та законні інтереси своїх членів (учасників) у державних та громадських органах”.

Відповідно до статті 36 Конституції України громадяни України для здійснення та захисту своїх прав і свобод мають право на об’єднання в політичні партії та громадські організації.

Як суб’єкти адміністративного права громадські утворення керуються Конституцією України, законодавством України, положеннями про відповідні органи самоорганізації, рішеннями місцевих органів державної виконавчої влади і місцевого самоврядування, рішеннями зборів громадян. Стаття 8 Закону „Про об’єднання громадян” передбачає, що держава забезпечує додержання їх прав і законних інтересів, а втручання державних органів та службових осіб у діяльність об’єднань громадян, і навпаки, втручання об’єднань громадян у діяльність державних органів, окрім випадків, які передбачені законом, неприпустимо.

Значна роль у процесі формування громадського суспільства та демократичних перетворень неурядових організацій ? це не тільки вимога сучасних міжнародних документів, а й результат практичної діяльності неурядових організацій, їх високої активності в політичному та соціальному житті країни, високого професійного та наукового потенціалу активістів, глибоких знань соціальних, політичних, економічних проблем сучасної України, досвіду міжнародного спілкування, знайомства зі шляхами розв’язання проблем у демократичних країнах світу.

Саме неурядові організації на початку 1997 року розгорнули діяльність проти торгівлі людьми в Україні, коли державні структури уваги цій проблемі ще не приділяли.

Окреслимо основні зони впливу неурядових організацій на формування політики в державі та проаналізуємо їх.

Від вибору методологічних принципів державної політики щодо протидії торгівлі людьми залежить напрям цієї роботи. Не випадково саме неурядові організації були ініціаторами та організаторами проведення низки заходів, зокрема конференцій та семінарів, на яких обговорювалися болючі питання українського суспільства та формування сучасної політики з протидії негативним явищам. Рекомендації стали предметом обговорення під час парламентських слухань з даної проблематики, засідань Міжвідомчої координаційної ради, регіональних постійно діючих комісій з питань координації зусиль та обміну інформацією щодо запобігання торгівлі людьми. Участь у розробленні та впровадженні програмних і концептуальних документів щодо протидії торгівлі людьми, а також законів і законодавчих актів із цих питань.

Ініціатива формування державних програм по протидії торгівлі людьми також належала неурядовим організаціям. У травні 1998 року відбувся перший Міжнародний семінар „Пошук шляхів запобігання торгівлі жінками та формування комплексної програми дій”, проведений спільно Міністерством України у справах сім’ї та молоді та Міжнародним жіночим правозахисним центром „Ла Страда ? Україна” за участю представників різних міністерств та неурядових організацій. На ньому було розроблено проект програми, який було винесено також на обговорення Першого всеукраїнського конгресу жінок, який відбувся в травні 1998 року. Від учасниць цього конгресу було подано пропозиції до Президента України щодо поліпшення становища жінок в Україні. У жовтні 1998 року Президент України подав до Кабінету Міністрів України доручення, одним із пунктів якого було положення про необхідність розробки Комплексної програми дій. 25 вересня 1999 року Кабінет Міністрів України прийняв Програму запобігання торгівлі жінками та дітьми в України (Постанова КМУ № 1768). Друга, третя і четверта державні програми ? Комплексна програми протидії торгівлі людьми, Державна програма протидії торгівлі людьми на період до 2010 р. та Державна цільова програма протидії торгівлі людьми на період до 2015 року — розроблялись за активної участі представників неурядових організацій.

Це, зокрема, підготовка спеціальних доповідей, парламентські слухання, створення спеціальних органів, які відповідають за дотримання прав людини, координацію зусиль у напрямі протидії торгівлі людьми.

Так, у 2004 р. був підготовлений інформаційно-аналітичний звіт, узагальнений Міністерством України у справах сім’ї, дітей та молоді „Стан виконання Комплексної програми протидії торгівлі людьми на 2002 ? 2005 роки та взятих Україною міжнародних зобов’язань у цій сфері у 2003 році” про результати діяльності різних інституцій у даному напрямі. Звіт про діяльність у сфері протидії торгівлі людьми за 2006 р. був підготовлений Центром „Ла Страда ? Україна” і увійшов до доповіді правозахисних організацій „Права людини в Україні ? 2006” . На початку 2007 р. були проведені експертні консультації і вдосконалена методологія громадського моніторингу виконання Державної програми протидії торгівлі людьми на період до 2010 р., що сприяло ґрунтовнішій підготовці Державної цільової програми протидії торгівлі людьми до 2015 року.

Удосконалення механізмів захисту прав людини та протидії торгівлі людьми на міжнародному рівні є суттєвим чинником поліпшення ситуації з розв’язанням цих проблем у багатьох країнах. Зміцнення гарантій прав людини на міжнародному рівні особливо активно відбувалося протягом останніх сорока років.

Неурядовим організаціям, уже з огляду на їх природу, властиві свобода вираження думок, гнучкість дій і свобода пересування, що за певних умов дає їм змогу виконувати завдання, які не можуть, а іноді навіть не хочуть виконувати уряди і міжурядові організації.

Для того, щоб голос неурядових організацій був почутий на міжнародному та національному рівнях, необхідно вивчати та використовувати актуальні міжнародні документи та механізми їх застосування. Прикладом участі неурядових організацій у прийнятті рішень на міжнародному рівні є практика паралельного проведення поряд із урядовими міжнародними конференціями форумів неурядових організацій, як це відбулося під час Четвертої всесвітньої конференції в Пекіні (вересень 1995 року).

Неурядові організації мають вивчати та розповсюджувати у своїх країнах міжнародні документи з прав людини та протидії торгівлі людьми. Використовуючи положення міжнародних документів, неурядові організації можуть здійснювати тиск на національні уряди з метою дотримання прав громадян, перегляду національного законодавства та приведення його положень у відповідність до міжнародних норм. Прикладом такого лобіювання може бути ратифікація Україною (лютий 2004 р.) Конвенції ООН проти транснаціональної організованої злочинності та двох протоколів до неї, одним з яких є Протокол про попередження і припинення торгівлі людьми, особливо жінками та дітьми, і покарання за неї, ратифікації Європейської Конвенції про протидію торгівлі людьми (травень 2005 р.), а також Конвенції Ради Європи про заходи щодо протидії торгівлі людьми (вересень 2010 р.).

Значна кількість неурядових організацій спрямовують свою діяльність на запобігання торгівлі людьми. Вони являють собою розвинену мережу неурядових організацій національного та регіонального рівнів, які працюють у напрямі запобігання торгівлі людьми та надання допомоги потерпілим.

Міжнародна організація ЕКПАТ — це всесвітня мережа, що присвячує свою діяльність викорінюванню комерційної сексуальної експлуатації дітей. Існує 71 група у 64 країнах світу, що входять до складу мережі. В Україні до її складу входять 22 неурядові організації. Робота, що здійснюється організаціями мережі ЕКПАТ, включає поширення обізнаності щодо втягнення дітей до проституції та порнографії, захисту дітей, які ризикують стати жертвами торгівлі людьми та сексуальної експлуатації, підвищення рівня кваліфікації фахівців з протидії торгівлі людьми.

Створення мережі організацій, які могли б надавати соціальну допомогу потерпілим, що постраждали від торгівлі людьми, за місцем їхнього проживання є неодмінною умовою ефективної соціальної допомоги. Із цією метою із сампочатку своєї діяльності центр „Ла Страда ? Україна”[2] налагоджував контакти з різними організаціями: державними, громадським, благодійними, релігійними тощо. Так були встановлені контакти з МВС України; Державною прикордонною службою України; Інтерполом; лінійними відділами МВС аеропорту „Бориспіль”, морського порту „Одеса”, станції Чоп; Консульським управлінням Міністерства іноземних справ; офісом Уповноваженого з прав людини; Українським державним центром соціальних служб для молоді; Центром роботи з жінками Київської міської адміністрації; дипломатичними представництвами України в 20 країнах, у тому числі Німеччини, Італії, Угорщини, Сирії; дипломатичними представництвами восьми іноземних держав в Україні, зокрема Бельгії, Нідерландів, Німеччини, США; міжнародними організаціями, зокрема Міжнародною організацією з міграції; Організацією по безпеці й співробітництву в Європі. Результатом встановлення партнерських відносин стало створення мережі організацій, що надають соціальну допомогу потерпілим від торгівлі людьми. З метою полегшення пошуку даних щодо тієї чи іншої організації ця інформація систематизована, а на її основі створена „База даних організацій, які можуть надавати допомогу потерпілим від торгівлі людьми”.

Як зазначив дослідник міжнародного права Г. Гуіллам, „…майбутній розвиток міжнародної правової системи буде базуватися не лише на діяльності держав, а дедалі більшою мірою на діяльності міжнародних організацій, що створюються для подолання обмежень спроможності національних урядів ефективно вирішити транснаціональні проблеми”[3].

Усі міжнародні відносини можна поділити на два основні типи:

1)           відносини суперництва;

2)           відносини співпраці[4].

Переважає погляд, відповідно до якого, основними суб’єктами міжнародних відносин є держава і групи (союзи) держав.

Проте сьогодні існує об’єктивна тенденція до розширення учасників міжнародних відносин та дедалі вагомішими суб’єктами у таких відносинах стають міжнародні організації, які поділяються на:

1)           міждержавні (міжурядові) організації;

2)           неурядові організації.

Міждержавні організації це стабільні об’єднання держав, засновані на договорах. Для них властива певна злагоджена компетенція і постійні органи.

 Неурядові організації мають складнішу структуру. Вони можуть бути суто неурядовими, а можуть мати змішаний характер, тобто включати й урядові структури, і суспільні організації, і, навіть, індивідуальних членів[5].

Нині міжнародні організації як форма міжнародного співробітництва та багатосторонньої дипломатії відіграють надзвичайно важливу роль. Для сучасних міжнародних організацій визначальною рисою є подальше розширення їх компетенції й ускладнення структури. Сьогодні загальна кількість таких організацій наближається до 5 тис., з яких понад 400 ? міжурядові. Тому можна з упевненістю казати про світову мережу міжнародних організацій, у центрі якої, безперечно, ООН.

Недержавні організації України працюють на міжнародному, загальнодержавному, а також на місцевому рівнях (в області, місті, районі). Найбільш впливовими з них є Рада Європи, ЄС, Організація Об’єднаних Націй та її агенції (Рада безпеки, програма розвитку ООН, ЮНЕСКО і ЮНІСЕФ), Міжнародна організація з міграції, Організація з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ), Міжнародна організація праці, Міжнародний жіночий правозахисний центр „Ла Страда ? Україна”, Організація за демократію та економічний розвиток ? ГУАМ, Всесвітній банк тощо. Активну аналітичну діяльність у цьому напрямі також здійснюють Академія наук вищої освіти України, Академія безпеки відкритого суспільства, Глобальна організація союзницького лідерства. Ці та інші організації в межах своїх повноважень здійснюють вплив на органи влади з метою формування державної політики у сфері протидії торгівлі людьми в Україні та впровадження її в життя за власною активною участю. Завдяки своїй базі і масштабам членства, міжнародні організації мають великі ресурси і технічний досвід. Партнерство з міжнародними організаціями дає істотне фінансування, професіоналізм, доступ до інформації, законність, вплив і визнання уряду і спонсорів. Контакти з міжнародними організаціями можуть сприяти цінному обміну інформацією. У них можна запросити документацію, технічні звіти та плани проектів.

Основними формами діяльності зазначених організацій у протидії торгівлі людьми є:

1)           допомога потерпілим від торгівлі людьми, тобто всі дії, спрямовані на реабілітацію та реінтеграцію потерпілих: сприяння у поверненні в Україну, надання медичної, психологічної, юридичної допомоги, працевлаштування тощо;

2)           організація роботи “гарячих ліній” із запобігання торгівлі людьми;

3)           проведення досліджень з проблем насильства щодо жінок та експертизи законодавчих актів стосовно становища жінок в Україні;

4)           ведення просвітницької роботи серед молоді, організація та проведення семінарів, конференцій тощо;

5)           розповсюдження інформації щодо проблеми торгівлі людьми, видання збірників, матеріалів, бюлетенів, листівок;

6)           організація та проведення семінарів і тренінгів для фахівців у даній галузі;

7)           організація та проведення тренінгів для представників потенційної групи ризику.

Так, основними функціями Міжнародної організації з міграції[6] (далі ? МОМ) є забезпечення впорядкованої регульованої міграції населення з урахуванням специфічних потреб країн еміграції та імміграції; перерозподіл кваліфікованих людських ресурсів з метою економічного, соціального, культурного розвитку держав; організоване переселення біженців, переміщених осіб та інших груп населення, змушених залишити батьківщину; забезпечення можливостей для урядів та неурядових організацій обмінюватись досвідом, координувати дії у сфері міграції.

Основними напрямами допомоги МОМ є:

1) для біженців ? оформлення документації в країнах першого перебування і переселення до третіх країн, медичне обслуговування, мовна та культурна підготовка;

2)    для міжнародних мігрантів ? консультування, медичне освідування і відбір, мовна підготовка, організація переїзду, допомога в підборі житла, фінансове сприяння.

Бюджет МОМ формується за рахунок щорічних внесків країн-учасниць за спеціальними нормативами, а також добровільних внесків. Штаб-квартира розташована у Женеві.

Впродовж останніх 15 років діяльності в Україні МОМ надала допомогу більш ніж 300 000 мігрантів, постраждалих від торгівлі людьми та іншим вразливим групам, безпосередньо або через своїх партнерів по проектах.

Забезпечення всебічного міжнародного співробітництва у сфері протидії торгівлі людьми, у тому числі в контексті головування нашої держави в ОБСЄ[7] залишається важливим напрямом взаємодії України з цією міжнародною організацією.

Можливості МОМ активно залучаються до здійснення евакуаційних заходів щодо громадян України, які перебувають у кризових регіонах. Зокрема, у 2012 році у зв’язку з ескалацією сирійського конфлікту в Україну було евакуйовано 499 наших співвітчизників. 139 з них повернулися на батьківщину за сприяння МОМ[8].

При цьому Представництвом МОМ в Україні постійно наголошується на необхідності подальшої активної взаємної підтримки та тісних партнерських стосунків, які склалися на цих важливих напрямах, та які поглиблюватимуться й надалі.

У січні 2013 року МОМ та Державна судова адміністрація України уклали угоду про співробітництво. Документ підписали Голова Державної судової адміністрації Р. Кирилюк та Голова Представництва МОМ в Україні Манфред Профазі.

Метою Угоди є консолідація зусиль Сторін у протидії злочинам, що пов’язані з торгівлею людьми, а також такими, що скоюються на ґрунті расової, національної чи релігійної ворожнечі. Документ покликаний сприяти забезпеченню дотримання прав як громадян України, так і іноземців та осіб без громадянства.

МОМ та Державна судова адміністрація України співпрацюють у сфері захисту свідків з 2009 року. В рамках проекту, фінансованого Державним департаментом США, МОМ встановила системи відеоконференцзв’язку для опитування свідків, які перебувають під захистом, у Хмельницькому та Луцькому міськрайонних судах, Суворівському районному суді Херсона, Івано-Франківському, Луганському та Чернігівському апеляційних судах.

„Ці системи мають ключове значення для поліпшення захисту постраждалих та свідків, відокремлюючи їх від публіки під час судових засідань у кримінальних справах стосовно торгівлі людьми та інших подібних злочинів. Ми пишаємося тим, що встановлене нами обладнання використовувалося понад 250 разів під час судових слухань”, ? зазначив на церемонії підписання Голова Представництва МОМ в Україні Манфред Профазі.

У рамках нового проекту, фінансованого США, МОМ встановить системи відео- конференцзв’язку для опитування свідків, які перебувають під захистом, ще у вісьмох українських судах.

 



[1] Чикін О. О. Громадські інституції як суб’єкти протидії злочинності // Електронний ресурс: http://www.sev.gp.gov.ua/ua/news.html?_m=publications&_t=rec&id=104040

[2] Міжнародний жіночий правозахисний центр “Ла Страда – Україна”, який здійснює активну просвітницьку діяльність з метою запобігання торгівлі людьми в Україні з 1997 року. Необхідність охопити якомога більшу аудиторію з метою запобігання торгівлі людьми спонукала фахівців центру “Ла Страда – Україна” створити мобільну лекторську групу, члени якої працюють на всій території України. Члени лекторської групи Центру мають можливість проведення таких заходів для учнів і студентів з метою підвищення рівня обізнаності з проблеми та навчання моделям безпечної поведінки. Ця діяльність здійснюється за підтримки Посольства Фінляндії в Україні [21].

 

[3] Guillaume G. The Future of international organization. New-York.1995. – P.33

[4] Опрятний С. М. Міжнародне спілкування (теоретичні основи) : Монографія / С. М. Опрятний. З., 2012, 212 с. – С. 29.

[5] Там само.

[6] У партнерстві з USAID та іншими донорами МОМ працює з Урядом України, громадянським суспільством та приватним сектором задля викорінення сучасного рабства та реабілітації постраждалих. Із 2000 року МОМ та партнери змогли ідентифікувати та надати допомогу майже 9 тис. постраждалих від торгівлі людьми, українцям та іноземцям, яких експлуатували у понад 60 країнах світу. Наймолодшій постраждалій було три роки, найстаршій – більше 73-х (і одну, й другу експлуатували у примусовому жебрацтві). МОМ надає постраждалим безкоштовну медичну, психологічну допомогу, притулок, освітні курси, фінансове сприяння, правовий супровід та представництво в суді, іншу допомогу за потреби. МОМ пишається тим, що понад 90% учасників реінтеграційної програми зараз працюють чи навчаються в Україні. Зокрема, понад 230 колишніх постраждалих заснували близько 170 підприємств. МОМ також долучилася до розвитку профільного законодавства в Україні, зокрема до розробки відповідних положень Кримінального кодексу, написання Закону «Про протидію торгівлі людьми» та розбудови державного механізму допомоги постраждалим.

[7] http://glavnoe.ua/news/n119995.

[8] МОМ має унікальний досвід проведення евакуацій, переселення та повернення мігрантів у кризових та посткризових ситуаціях, співпрацюючи з широким колом авіакомпаній та транспортних фірм. Нещодавно МОМ повітряними, морськими та наземними шляхами евакуйовувала тисячі втікачів від лівійської кризи, допомігши понад 200 тис. мігрантів із багатьох країн світу, зокрема українцям. МОМ також надала допомогу понад 63 тис. мігрантів, які поверталися до своїх домівок після здобуття незалежності Південним Суданом 2011 року. Сьогодні Організація допомагає із транспортуванням людей із небезпечних зон до безпечних територій, зокрема на кордоні Сомалі та Кенії, від кордону Малі до таборів у Нігерії, а також від сирійського кордону до таборів біженців у Йорданії. http://iom.org.ua/ua/home-page [342].