Братель Олександр Григорович
Голова Інституту
цивільних правовідносин ГОСЛ
кандидат юридичних наук, доцент
Актуальність теми дослідження обумовлена відсутністю належного законодавчого врегулювання підстав та порядку оголошення перерви у розгляді цивільної справи, зокрема, в судах першої інстанції.
Всі, хто стикався з розглядом цивільної в судах першої інстанції, звертали увагу на досить щільний графік призначення суддями судових засідань протягом робочого дня. Розглянемо простий приклад. Кожна особа має можливість ознайомитись на офіційній веб-сторінці будь-якого місцевого суду зі списком справ призначених до розгляду. З цього списку вбачається, що судді призначають розгляд справ протягом робочого дня з інтервалом переважно у 30 хвилин або одну годину між судовими засіданнями. Розпочавши судове засідання суддя часто змушений оголошувати перерву у зв’язку з необхідністю розгляду наступної, відповідно до графіку судових засідань, цивільної чи кримінальної справи. Як результат, оголошується перерва та призначається новий день судового засідання, який відбудеться через декілька тижнів або місяців. Крім цього, значна завантаженість судів змішує їх призначати судові засідання, наприклад на 17.00 год., при умові, що за загальним правилом, останньою годиною роботи суду є 18.00 год. Отже, розпочавши судове засідання о 17.00 год. суддя не матиме повноцінної можливості до завершення робочого дня заслухати пояснення сторін чи третіх осіб, допитати свідків. Оголошення вказаної перерви законодавчо не врегульовано нормами Цивільного процесуального кодексу України (далі ‒ ЦПК України), проте об’єктивні обставини та значна завантаженість суддів спонукає останніх вдаватись до постійних порушень процесуального законодавства. Фактично, протягом останнього десятиліття в судах сформувався «суддівський звичай» щодо оголошення перерв у розгляді цивільної справи.
Частиною 2 ст. 191 ЦПК України визначено, що суд оголошує перерву на час необхідний для цього, у разі неможливості продовження розгляду справи у зв’язку з необхідністю подання нових доказів. Крім цього, відповідно до положень ЦПК України перерва у розгляді цивільної справи в судах першої інстанції може бути оголошена у випадку: необхідності заміни перекладача у зв’язку з повторним порушенням ним порядку під час судового засідання або невиконання ним розпоряджень головуючого (ч. 2 ст. 92 ЦПК України); вирішення судом питання про притягнення особи до відповідальності за прояв неповаги до суду (ч. 3 ст. 162 ЦПК України); якщо після закінчення поновленого розгляду справи суд залежно від його результатів відкриває судові дебати з приводу додатково досліджених обставин і виходить до нарадчої кімнати для ухвалення рішення або, якщо вчинення необхідних процесуальних дій у даному судовому засіданні виявилося неможливим (ч. 4. ст. 195 ЦПК України);
І.О. Ізарова трактує перерву у розгляді справи як тимчасове припинення її судового розгляду у зв’язку із неможливістю вчинення необхідних процесуальних дій у цьому судовому засіданні [1, с. 423].
Автори науково-практичного аналізу Цивільного процесуального кодексу України З.В. Ромовська, Н.Л. Луців-Шумська, Н.Л. Шумська зазначають, що настання часу обіднього відпочинку, а також закінчення робочого дня є перервою у судовому засіданні. Отже, ні про «трудову» перерву, ні про перерву, зумовлену, наприклад, вимкненням світла у статті 191 ЦПК України не йдеться [2, с. 320].
Підтримуючи позицію вищевказаних науковців та практиків зазначу, що суд зобов’язаний вживати всіх заходів, спрямованих на розгляд та вирішення цивільної справи протягом одного судового засідання. Проте, реалізувати таке завдання в реально існуючій судовій практиці майже нереально.
Відповідно до ч. 3 ст. 159 ЦПК України суд має право оголошувати перерви у судовому засіданні, тривалість яких визначається відповідно до обставин розгляду справи, що їх викликали. Головна умова оголошення перерви у судовому засіданні полягає в тому, що такі перешкоди мають бути усунені порівняно швидко, без певних ускладнень та обов’язкового до закінчення робочого дня, визначеного внутрішнім розпорядком роботи суду. В даному контексті судове засідання розглядається, як складова загальної процедури ‒ судовий розгляд.
Неможливість розглянути цивільну справу за одне судове засідання з мотивів необхідності розглядати наступну цивільну справу, відповідно до графіку призначених до розгляду справ, або з огляду на закінчення робочого дня роботи суду призводить до того, що суддями сформована та повсякчасно застосовується звичаєва практика у вигляді оголошення перерв саме у розгляді цивільної справи без існування належного на те законодавчого підґрунтя.
Оголошення перерви у розгляді цивільної справи є класичним процесуальним юридичним фактом в якому реалізується його процесовідкладальна функція.
Висновки і пропозиції. З метою нормативного врегулювання існуючої багаторічної суддівської звичаєвої практики оголошення перерв в розгляді цивільних справ існує нагальна потреба врегулювати та «узаконити» вказану процедуру, шляхом внесення доповнень до ст. 191 ЦПК України.
Частину 2 ст. 191 ЦПК України пропонується доповнити абзацом другим наступного змісту: «Суд має право оголосити перерву у розгляді справи з одночасним завершенням розпочатого судового засідання у зв’язку із необхідністю дотримання черговості розгляду призначених справ або у зв’язку із закінченням робочого дня, визначеного внутрішнім розпорядком роботи суду».
Список використаних джерел:
1. Цивільний процесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар / За заг. ред. С.С. Бичкової. ‒ К.: Атіка, 2008. ‒ 840 с.
2. Цивільний процесуальний кодекс: науково-практичний аналіз. ‒ 2-ге вид. ‒ К. : ВД «Дакор», 2014. ‒600 с.
Ключові слова: цивільний процес, судове засідання, судовий розгляд, процесуальні юридичні факти.