НОРМАТИВНО-ПРАВОВА НЕВИЗНАЧЕНІСТЬ РЕЛІГІЙНИХ НОРМ: ПОНЯТТЯ ТА ФОРМИ

Міма Ірина Володимирівна

старший викладач Криворізького навчального центру

Одеської національної юридичної академії,

кандидат юридичних наук

Дослідження нормативно-правової невизначеності релігійних норм необхідно починати з характеристики їх визначеності, як важливої риси релігійних норм. Відсутність визначеності у змісті релігійних норм та формах їх виразу позбавляє релігійні норми можливості ефективно регулювати суспільні відносини. Визначеність релігійних норм має прояв перш за все у формальному визначенні їх змісту, що досягається у процесі нормотворчої діяльності. Тобто, формальна визначеність релігійних норм – це їх здатність точно фіксувати, формалізувати необхідні ознаки фактичних ситуацій, що вимагають регламентації за допомогою релігійних приписів; визначеність змісту релігійних норм, точність, зрозумілість, конкретність у фіксації релігійно-нормативних фактів, кола суб’єктів, прав, обов’язків, юридичних гарантій, санкцій тощо [1, с. 49].

Вітчизняні та зарубіжні вчені-правознавці: С. Алексєєв, В. Бабаєв, А. Венгеров, О. Зайчук, В. Копєйчиков, М. Марченко, М. Матузов, П. Недбайло, Н. Оніщенко, О. Піголкін, П. Рабінович, О. Скакун та ін., переважно приділяють увагу дослідженню змісту права, форм його виразу, технологій досягнення визначеності у праві, обґрунтуванню соціальної цінності права тощо [2]. Результати таких досліджень обмежуються узагальненою характеристикою права, його ознак, змісту та сутності правових норм. При цьому, поза увагою вчених залишається дослідження парних категорій теорії права: “нормативно-правова визначеність” та “нормативно-правова невизначеність” нормативних приписів у змісті соціальних норм, релігійних зокрема.

Актуальність дослідження “нормативно-правової невизначеності” релігійних норм зумовлюється відсутністю чітких наукових підходів щодо розуміння та визначення поняття, ознак, змісту, сутності цієї правової категорії тощо. Тому, вважаємо за доцільне дослідити окремі аспекти окресленої проблеми, зокрема приділити увагу дослідженню поняття та форми нормативно-правової невизначеності релігійних норм. Проведений аналіз надасть можливість більш глибше пізнати закономірності внутрішнього розвитку та трансформації теорії держави і права.

Діалектична єдність визначеності та невизначеності є основою розвитку соціальних явищ. Невизначеність та визначеність, як властивості певної соціальної матерії мають різні форми прояву [3, с. 242]. Релігійним нормам, як складній соціальній матерії, притаманні власні форми прояву нормативно-правової визначеності та невизначеності. У повному обсязі дослідження нормативно-правової невизначеності релігійних норм можливе лише у тісному зв’язку з її протилежністю – визначеністю. Визначеність – важлива риса релігійних норм, її відсутність перетворює регулятивні властивості релігійних норм у протилежну правову категорію – невизначеність – хаос та свавілля. Проте, нормативно-правова визначеність та невизначеність релігійних норм не можуть існувати окремо одна від одної.

Нормативно-правова невизначеність релігійних норм має розглядатись як певна риса релігійних норм, що виражається у неконкретності змісту релігійно-нормативних приписів; є техніко-нормативним засобом регламентації суспільних відносин. Це обумовлюється особливостями релігійних норм: їх абстрактним та узагальненим змістом, невизначеністю викладу релігійно-нормативних приписів, що дозволяє враховувати зміни конкретних життєвих обставин, динаміку розвитку суспільних відносин, нові потреби та інтереси суспільства у механізмі соціально-правового регулювання суспільних відносин. Рівень абстрактності релігійних норм залежить від кола врегульованих суспільних відносин та рівня формалізації і фіксації фактичних обставин. Тобто, чим ширше коло суспільних відносин охоплюється для регулювання релігійною нормою, тим більш узагальненим та невизначеним стає зміст релігійної норми.

Абстрактність та невизначеність релігійних норм досягається під час формування їх принципів, основних ідей та задач релігійно-нормативного регулювання релігійних відносин. У зв’язку з цим відбувається поділ релігійних норм на абстрактні та казуїстичні [4, с. 349]. Абстрактні релігійні норми – це норми з мінімально-визначеним змістом релігійних приписів, що регулюють певний вид релігійних відносин; казуїстичні – релігійні норми, що встановлюють права та обов’язки суб’єктів релігійних відносин, умови їх реалізації тощо.

Нормативно-правова невизначеність релігійних норм відображається на їх структурі, як способі організації змісту релігійних норм. Структура релігійних норм складається з гіпотези, диспозиції та санкції. Залежно від визначеності змісту гіпотези, їх поділяють на визначені та відносно-визначені [5, с. 581]. Релігійна норма з визначеною гіпотезою містить достатньо очевидні умови її дії. Наприклад, якщо церковна колегія чи група священнослужителів наділені повноваженням обирати на церковну посаду, то вибори не можуть відстрочуватись на термін, що перевищує три місяці, з дня отримання відомостей про звільнення посади (Канон 165) [6, с. 74]. Відносно-визначена гіпотеза релігійної норми не містить конкретних вказівок на обставини, за наявністю яких релігійна норма починає діяти. У такому випадку, фактичні обставини у кожному конкретному випадку визначаються суб’єктом релігійних відносин, який застосовує релігійний припис. Наприклад, якщо канонічним правом чи церковним статутом не передбачено інше, то вибори осіб на церковну посаду можуть відбуватись шляхом компромісу (Канон 174) [7].

Критерій нормативно-правової невизначеності релігійних норм дозволяє диспозиції релігійних норм поділити на абсолютно-визначені та відносно-визначені. Релігійні норми з абсолютно-визначеною диспозицією встановлюють вичерпний перелік релігійних прав та обов’язків. Наприклад, клірикам забороняється особисто чи через інших осіб, заради своєї чи іншої користі укладати угоди та займатись комерційною діяльністю (Канон 286) [8] Релігійні норми з відносно-визначеною диспозицією визначають релігійні права та обов’язки сторін, закріплюючи можливість власної ініціативи. Наприклад, приходський адміністратор має такі ж права та обов’язки, що і приходський намісник, якщо діоцезний єпископ не прийме іншого рішення (Канон 540, § 1) [9].

Ступінь визначеності санкцій релігійних норм одночасно є формою прояву нормативно-правової невизначеності релігійних норм. У зв’язку з цим релігійні норми поділяються на норми з абсолютно-визначеними, відносно-визначеними та альтернативними санкціями [10, с. 157]. Абсолютно-визначені санкції релігійних норм чітко визначають вид конкретних заходів релігійно-нормативного впливу та вид відповідальності, що мають застосовуватись до порушника за певних умов. У цьому випадку максимально точно досягається релігійно-нормативна регламентація фактичних релігійних відносин. Наприклад, особа, яка застосовує фізичне насилля до Римського Понтифіка – підлягає відлученню від церкви за судовим рішенням (Канон 1370) [11, с. 418]. Релігійні норми, що містять відносно-визначені санкції припускають застосування різних заходів релігійного впливу з врахуванням конкретних обставин справи. Наприклад, до особи, яка відчужує церковне майно без приписного дозволу необхідно застосовувати справедливе покарання (Канон 1377) [12]. Релігійні норми з альтернативною санкцією закріплюють можливість вибору однієї із заходів релігійно-нормативного впливу. Наприклад, особа, яка здійснює чи приймає таїнство через симонії – карається інтердиктом або суспенсією (Канон 1380) [13].

Відповідно до критерію релігійно-нормативної визначеності, можна виділити диспозитивні, факультативні та альтернативні релігійні норми [14, с. 208]. Диспозитивні релігійні норми надають суб’єктам релігійних відносин можливість вільно використовувати закріплені релігійні права та обов’язки, встановлювати, змінювати чи припиняти релігійні відносини. Факультативні релігійні норми застосовуються додатково, поруч з основною релігійною нормою та лише за наявності певних обставин, що обумовлені у змісті релігійної норми. За цих умов релігійні норми враховують конкретні релігійні відносини, тим самим мінімізуючи релігійно-нормативну невизначеність змісту релігійних норм. Альтернативна релігійна норма, залежно від існуючих обставин дозволяє обрати той чи інший варіант врегулювання релігійних відносин.

Абстрактність релігійних норм та рівень релігійно-нормативного узагальнення знаходить безпосередній вираз в оціночних поняттях та термінах. Нормотворець використовує ці правові категорії свідомо, аби за допомогою правових абстракцій найповніше охопити фактичні релігійні відносини, що підлягають врегулюванню та врахувати можливі зміни релігійних відносин у майбутньому [15, с. 10]. Оціночні поняття надають певну свободу суб’єктам застосування релігійних норм у тлумаченні змісту релігійних приписів залежно від існуючих умов. Метою інтерпретації оціночної термінології є заміна певних термінів понятійними конструкціями. При цьому, виникає своєрідна форма переходу від релігійно-нормативної невизначеності до релігійно-нормативної визначеності релігійних норм у процесі реалізації релігійних приписів, що є дієвим засобом релігійно-нормативного регулювання релігійних відносин.

Оціночні поняття не наділені достатньо зрозумілим змістом та чітко визначеним обсягом, вони узагальнюють типові ознаки релігійно-нормативних фактів. При цьому, суб’єкти релігійних відносин самостійно визначають зміст та особливості конкретних релігійно-нормативних фактів, в результаті застосування релігійних норм. Таким чином, нормативно-правова невизначеність змісту релігійних норм постає основною властивістю оціночних понять.

Нормативно-правова невизначеність релігійних норм може виступати дефектом системи релігійних норм в цілому. Одним із найбільш серйозних дефектів системи релігійних норм є колізія релігійних приписів, що призводить до дисбалансу у регулюванні релігійних відносин. Колізії релігійних норм ускладнюють процес реалізації змісту релігійних приписів та знижують ефективність релігійно-нормативно впливу на релігійні відносини в цілому [16, с. 90-95]. Відповідно до причин появи, колізії релігійних норм можна поділити на темпоральні (часові), просторові, ієрархічні та змістовні (між релігійними нормами однакової нормативної сили). Проте зазначимо, що не всі колізії релігійних норм мають негативний характер. Наприклад, колізії між загальною та спеціальною релігійною нормою, загальною та виключною релігійною нормою є засобом релігійно-нормативного регулювання релігійних відносин. Крім того, проявом нормативно-правової невизначеності релігійних норм є прогалини у релігійному праві – відсутність релігійної норми, наявність якої передбачена предметом релігійно-нормативного регулювання суспільних відносин, його обсягом та змістом. Зменшення кількості прогалин у релігійному праві відбувається шляхом нормотворчості.

Підсумовуючи вищенаведене, зазначимо, що проблема нормативно-правової невизначеності релігійних норм вимагає подальшого дослідження. При цьому необхідно враховувати співвідношення нормативно-правової визначеності та нормативно-правової невизначеності релігійних норм як гарантії об’єктивності наукових результатів. Нормативно-правова невизначеність релігійних норм постає як позитивна (необхідна форма буття релігійного права, умови прояву регулятивних ознак релігійних норм), так і негативна (об’єктивні чи суб’єктивні проблеми у регулювання релігійних відносин) властивість релігійних норм.

 

Список використаних джерел:

1. Алексеев С. С. Восхождение к праву. Поиски и решениия / Алексеев С. С. – М. : НОРМА, 2001. – 752 с.

2. Алексеев С. С. Теория государства и права : учебник [для юрид. вузов и фак.] / Алексеев С. С., Архипов С. И., Корельский В. М. – М. : Инфра•М-Норма, 1997. – С. 114; Венгеров А. Б. Теория государства и права : учебник [для юрид. вузов] / Венгеров А. Б. – М. : Новый Юрист, 1998. – С. 118; Теорія держави і права: Академічний курс : підручник / [В. С. Журавський, О. Л. Копиленко, С. В. Бобровник та ін.] ; за ред. О. В. Зайчука, Н. М. Оніщенко. – К. : Юрінком Інтер, 2006. – С. 280-292; Марченко М. Н. Проблемы теории государства и права : учеб. пособие [для студ. вузов, обуч. по спец. “Юриспруденция”] / Марченко М. Н. – М. : ТК Велби, 2006. – С. 342-347; Теория государства и права : курс лекций / [Байтин М. И., Григорьев Ф. А., Зайцев И. М. и др.] ; под ред. Н. И. Матузова, А. В. Малько. – М. : Юристъ, 2004. – С. 129-143; Рабинович П. М. Основы общей теории права и государства : учеб. пособие / Рабинович П. М. – [7-е изд., с изм.]. – Харьков : Консум, 2005. – С. 89-93; Скакун О. Ф. Теория государства и права (энциклопедический курс) : учебник / Скакун О. Ф. – Харьков : Эспада, 2005. – С. 255-258, 263.

3. Васильев А.М. Правовые категории / А.М. Васильев. – М. : Наука, 1976. – 312 с.

4. Теория государства и права : учебник для юрид. вузов / [Архипов С. И., Муромцев Г. И., Пиголкин А. С. и др.]. – М. : ОАО “Издательский ДОМ “Городец”, 2005. – 613 с.

5. Марченко М. Н. Теория государства и права : учебник [для вузов ] / Марченко М. Н. – М. : Зерцало, 2002. – 624 с.

6. Кодекс Канонів Східних Церков, проголошений Іваном Павлом ІІ / [пер. з латин., упоряд. Й. Кобів]. – Львів : Вид-во ОО. Василіян, 1995. – 471 с.

7. Там само. – С. 76.

8. Там само. – С. 112.

9. Там само. – С. 194.

10. Теорія держави і права : [підруч. для студ. вищ. навч. закл.] / В. М. Суботін, О. В. Філонов, Л. М. Князькова, І. Я. Тодоров. – К. : Знання, 2005. – 328 с.

11. Кодекс Канонів Східних Церков, проголошений Іваном Павлом ІІ / [пер. з латин., упоряд. Й. Кобів]. – Львів : Вид-во ОО. Василіян, 1995. – 471 с.

12. Там само. – С. 420.

13. Там само. – С. 422.

14. Ершов В.В. Судебное правоприменение (Теоретические и практические проблемы) / В.В. Ершов. – М. : Знание, 1991. – 304 с.

15. Власенко Н.А. Неопределенность в праве: понятие и формы / Н.А. Власенко, Т.Н. Назаренко // Государство и право. – 2007. – № 6. – С. 5-12.

16. Власенко Н.А. Коллизиционные нормы в советском праве / Н.А. Власенко. – Иркутск : Знание, 1984. – 204 с.