Наукові підходи до визначення поняття “дипломатія” у публічному управлінні

Мостова Дар’я Юріївна,

аспірант кафедри парламентаризму та політичного менеджменту Національної академії державного управління при Президентові України,

 

 

На сучасному етапі розвитку міжнародних відносин на дипломатичну службу всіх країн впливає низка чинників: глобалізація і взаємозалежність, економізація міжнародних відносин та інформаційно-комунікаційна революція. Усе це зумовлює появу нових напрямів у дипломатичній діяльності.

Дипломатична діяльність, як складова зовнішньої та публічної політики здійснюється конкретними державними органами, посадовими особами, громадським сектором, недержавницькими об’єднаннями та будується на засадах норм і правил внутрішньодержавного і міжнародного права. Поняття “дипломатія” походить із Старо­давнього Риму, де “дипломатами” спочатку називали осіб, які мали диплом – рекомендаційну, або вірчу, грамоту, що видавалася сенатом офіційним посланникам, яких направляли у провінції імперії чи за кордон.

Уперше слово “дипломатія” використовується у 1645 році в Англії. Г. Лейбніц у праці “Зведення дипломатичного права”, вважає латинське слово “diplomaticus” – як той, що стосується міжнародних відносин [1, c.13]. Термін “дипломатія” у сучасному розумінні вперше подав Франсуа де Кальєр, видатний французький дипломат доби Людовіка XIV, у своїй книзі “Про способи ведення переговорів з монархами”, опублікованій 1716 року. Ф. де Кальєр був послом Людовіка XIV у кількох європейських країнах, учасником складних, однак успішних для Франції переговорів.

За дипломатичним словником, дипломатія – це здійснення міжнародних відносин шляхом переговорів; сукупність засобів, що їх використовують посли й посланники з метою забезпечення переговорного процесу; праця або мистецтво дипломата [2]. У тлумачному словникові дипломатія розуміється як діяльність уряду та спеціальних органів зовнішніх зносин щодо здійснення міжнародної політики держави, а також захисту інтересів держави за кордоном; окрім того, – тонкий розрахунок, хитрування, спрямовані на досягнення якої-небудь мети. Сучасний український “Словник іншомовних слів” дає таке визначення дипломатії: “Офіційна діяльність глав держав, урядів та спеціальних органів зовнішніх зносин щодо здійснення зовнішньої політики й захисту прав та інтересів держави за кордоном… мистецтво досягти своєї мети методами, притаманними дипломатові” [3, c. 170].

За Г. Мартенсом, дипломатія – наука про зовнішні зносини чи закордонні справи держави, а в більш вузькому розумінні – наука чи мистецтво переговорів.

Відомий англійський дипломат і публіцист Г. Нікольсон у своїй праці “Дипломатії” розшифровує цей термін так: “У розмовній мові слово “дипломатія” вживається для позначення цілого ряду цілком відмінних речей. Інколи воно вживається як синонім зовнішньої політики… В інших випадках означає переговори” [4, c. 19]. Аналізуючи деякі нюанси у визначенні, науковець підсумовує: “Я пропоную дотримуватися визначення, даного цього слову “Oxford English Dictionary”, а саме: “Дипломатія – це ведення міжнародних відносин за допомогою переговорів, метод, за допомогою якого ці відносини регулюються і ведуться послами і посланниками, робота або мистецтво дипломата”. Він також підкреслює, що мистецтво дипломата полягає у “створенні міжнародної довіри” [4].

Англійський дипломат Е. Сатоу уточнює: дипломатія – це застосування розуму і такту з метою розвитку офіційних відносин між урядами незалежних держав [5, c. 143]. Натомість, російський дипломат В. Попов, акцентує увагу на більш оригінальному на нашу думку визначенні: “…для загалу дипломатія – мистецтво обману та інтриг, царство умовностей та протоколу, розкішного життя та неробства” [6, c. 26].

Знаний французький дипломат Ж. Камбона, підкреслює, дипломатична діяльність – мистецтво ведення переговорів та пошук способів, які б не дозволили у відносинах між народами не вдаватися до застосування крайнього збору – сили.

Отже, такий підхід у визначенні поняття дипломатія, дає змогу встановити її приналежність до міжнародних відносин, сфери зовнішньої політики держави. Визначальною критеріальною ознакою дипломатії у галузі публічного управління є застосування переговорів як основного інструмента облаштування мирними засобами міждержавних стосунків.

Апелюючи до ролі дипломатії в зовнішньополітичному руслі, спостерігаємо чітку трансформацію, що спричинена дією глобальних світових процесів. Як наслідок, за останні десятиліття помітно зріс інтерес до дипломатичної служби та її місця в системі міжнародних відносин.

 

Список використаних джерел

  1. Енциклопедичний словник / редкол.: Ф. А. Брокгауз, П. А. Ефрон; Санкт-Петербург : Видавнича справа, 1904. Т. 28.
  2. Дипломатический словарь: в 3 томах / редкол. А. А. Громыко та ін. – 4- е перероб. та доп. Москва : Наука, 1984-1986. С.749.
  3. Словник іншомовних слів / О.С. Мельничук; Москва : Видавнича справа, 1977. С.776.
  4. Нікольсон Г. Дипломатія. Перекладач з англ. Троянський А. Москва: ОГІЗ (Об’єднання державних книжно-журнальних видавництв), 1941. С. 156.
  5. Сатоу Е. Керівництво з дипломатичної практики. Москва : Видавництво політичної культури, 1947. С. 516.
  6. Попов В. І. Сучасна дипломатія: теорія і практика : курс лекцій частина 1: Дипломатія – наука і мистецтво. Москва : Наукова книга, 2000. С. 576.