НАУКОВА РЕФЛЕКСІЯ СТАНОВЛЕННЯ КІБЕРВЛАДИ В УКРАЇНІ

Діордіца Ігор Володимирович,

кандидат юридичних наук, доцент

доцент кафедри кримінального права і процесу

Національного авіаційного університету

Формування та ефективна реалізація державної політики у сфері кібербезпеки (далі — кібербезпекової політики), в рамках якої розробляється комплекс заходів щодо правових та організаційних засад забезпечення захисту життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства та держави, національних інтересів України у кіберпросторі, формуються та визначаються основні цілі, напрями та принципи даної політики, повноваження державних органів, підприємств, установ, організацій, осіб та громадян у цій сфері, засади державно-приватної взаємодії, а також принципи координації їхньої діяльності із забезпечення кібербезпеки —виступають необхідною умовою результативного розвитку кіберсуспільства в Україні.

В умовах глобалізації інформаційних процесів, їх інтеграції в різні сфери суспільного життя керівництво провідних держав світу приділяє посилену увагу створенню та удосконаленню ефективних систем як кіберзахист і кібероборони, так і кібербезпеки об’єктів критичної інфраструктури від зовнішніх і внутрішніх загроз кібернетичного характеру.

Відзначу, що в багатьох провідних країнах світу вже сформовані загальнодержавні (національні) системи кібернетичної безпеки — як найбільш оптимальні організаційно-функціональні структури, здатні в короткий проміжок часу акумулювати сили та засоби компетентних органів державної влади із залученням громадських для протидії кіберзагрозам різного характеру (кіберінциденти, кібератаки, кіберзлочини).

В Україні також відбувається процес формування національної системи кібербезпеки. На це чітко вказано як в Стратегії кібербезпеки України, так і в Законі України „Про основні засади забезпечення кібербезпеки України”, який вступить в дію 9 травня 2018 року.

Питання кібернетичної безпеки вже поступово стає предметом дослідження українських учених. Проте звертають на нього увагу, в першу чергу, фахівці з питань національної безпеки та представники юридичної науки, зокрема Ліпкан В. А. [1-4], Рудник Л. І. [5-6], Лахно В. А. [7], Панченко В. М. [8] та ін.

Окремо відзначу на свої публікації, в яких закладено фундамент для наукових висновків у цій статті [9-14].

Попри це, відзначу, що здебільшого увага звертається до проблем кібернетичної безпеки побіжно — лише в контексті реалізації або державної інформаційної політики або забезпечення інформаційної безпеки. Відтак, ані кібернетична безпека, ані формування кібервлади не виступають наразі парадигмально пріоритетним напрямом наукового розвитку інформаційного права, незважаючи на об’єктивно існуючі тенденції як інформатизації, так і взагалі кіборгізації суспільства.

Також відмічу на ще один прикрий факт: на даний момент станом на грудень 2017 року в Україні з юридичних наук не захищено жодної дисертації з проблем правового регулювання державної кібербезпекової політики або забезпечення кібербезпеки, незважаючи на нагальність наукового вивчення даної проблеми.

 

Підґрунтям для розроблення нової теми — формування кібернетичної влади — може виступати робота М. Г. Каращука „Інформаційна влада як чинник демократизації сучасного суспільства” (2006 р.). У ній автор аналізує феномен інформаційної влади, визначаючи її поняття, структура, особливості політичного впливу, роль у демократизації сучасного суспільства [15].

Екстраполюючи висновки з даної роботи, можу відзначити наступне. Сутність кібернетичної влади полягає у структурно-функціональній взаємодії суб’єктів кіберпростору, формуванні і утворенні особливого виду мережевого зв’язку, який забезпечує здатність суб’єктів за допомогою цілеспрямованого створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони і захисту інформації реалізовувати свої цілі, причому як кіберпросторі, так і в реальному житті.

Згодом в найближчому майбутньому вплив кібернетичної влади на поведінку людей суттєво різнитиметься від звичайного інформування асиметричністю впливу комунікатора на реципієнта, високим ступенем не завжди усвідомленого з боку об’єкта управління контролю за його поведінкою. Суб’єктами й основними носіями кібернетичної влади в кіберсуспільстві виступатимуть новоутворені кібернетичні інститути — засоби масової інформації в кіберпросторі, кібермережі, соціальні мережі, утворені з наперед визначеною метою для певної цільової аудиторії, наукові та науково-просвітницькі установи в кіберпросторі тощо. Таким чином, концепція етатизму має бути переформатована згідно з новими тенденціями трансформації влади і зміщення її у кіберпростір. Якщо цього не відбудеться, то реальність влади в реальному світі стане віртуальною, оскільки стейкхолдери соціальних мереж, глобальних інформаційних систем, наприклад таких, як : Google, Amazon, Facebook зможуть вирішувати свої завдання поза впливом реальних інституціональних структур. Іншими словами: формуються умови поза правового контексту діяльності суб’єктів у кіберпросторі за умови збереження ортодоксального підходу до правового регулювання соціальних відносин у кіберпросторі.

Визначальним моментом формування кібернетичної влади вступає формування надійного механізму реалізації законних прав та інтересів громадян в кіберпросторі, тому, будучи одним із основних чинників кіберполітики, подальших досліджень потребує встановлення та ідентифікація зв’язку кібернетичної влади з кіберполітикою. Це дозволить моделювати плюралістичні стратегії трансформації державної влади в умовах збільшення ваги самоорганізації соціо-гуманітарних систем, у тому числі в кібернетичну владу.

Вагомим та конститутивним чинником ефективності функціонування кібернетичної влади виступає необхідність формування системи правового регулювання кібернетичної політики. Відтак, сміливо можна твердити, що реалізації кібернетичної функції і формування засад кібербезпекової політики можуть розглядатися в контексті формування та розвитку кібернетичної влади, тому робота М. Г. Каращука розцінюється мною вагомим здобутком інформаційно-правової науки саме з позицій її методологічних потенцій.

Дуже цікавий підхід було запропоновано в монографії „Правові засади розвитку інформаційного суспільства в Україні” під редакцією В.А.Ліпкана, де було виділено такий прошарок суб’єктів інформаційного суспільства як інформаційні маргінал [16, с. 26].

Цей термін було уведено в науковий обіг представниками наукової школи В.А.Ліпкана, і за його допомогою було науково обґрунтовано можливості інформаційного поневолення і наслідки інформаційного імперіалізму, одним із результатів яких є формування нової верстви інформаційного суспільства — інформаційних маргіналів — осіб, які перебувають поза межами інформаційного суспільства, що втратили свій інформаційний статус внаслідок унікальності власної соціокультурної ситуації, при переході до глобальної взаємодії в рамках інформаціонального капіталізму, і нездатності протистояти нав’язуванню та пристосуватися до якісно нової мережної архітектури інституційних структур інформаційного суспільства [16, с. 26].

Вкрай необхідним є вивірення кожного параметру розвитку кіберпростору, оскільки соціокультурна та інформаційна грамотність, а також інформаційна ідентичність кожної соціальної системи по-різному визначаються як можливості входження, так і напрями розвитку соціальної системи в рамках кіберпростору.

Важливим аспектом в даному ракурсі, на який також слушно зауважують і інші дослідники [17, с.19—20], з урахуванням методу екстраполяції, виступає необхідність правового регулювання (відповідно до предмета мого дослідження):

  • державної кібернетичної політики;
  • розвитку кіберсуспільства та його інститутів;
  • державного контролю за кібернетичною владою;
  • механізмів громадського та інформаційного контролю за трансформацією кібернетичного суспільства;
  • цифрової взаємодії учасників кібернетичних правовідносин тощо.

Окремо феномен маргінальності як предмет дослідження був вивчений в рамrах дисертації А. Л. Свящука „Феномен маргінальності в генезисі сітьового суспільства”, де проаналізовано структурний і культурний маргінальні стани соціальних суб’єктів, що виникають при трансформації соціальної структури й соціокультурної сфери суспільства в обставинах переходу до нового способу структурної стійкості —  інформаціонального капіталізму, який діє в умовах глобальної економіки й політики. Висвітлено питання зміни принципів соціальної стратифікації і наступності соціальних структур при становленні сітьового суспільства з урахуванням регіональної специфіки. Запропоновано авторський підхід до дослідження маргінальності в сітьовому суспільстві. Дисертантом формулюються нові визначення концептів маргінальності, а також маргінальні наслідки „сітьовізації”, що відбувається на стику глобалізаційних і локалізаційних процесів. Це для нас важливо оскільки маргінальні елементи виступають членами та становлять інформаційне суспільство [].

Викладене матиме важливе, передусім прикладне, значення для подальшого вивчення кіберсуспільства та розроблення конкретних методик щодо впровадження дієвих механізмів унеможливлення кібермаргіналізації українських соціальних мережевих систем.

Для мого дослідження також корисними є погляди О. Л. Свящука на „прояви маргінального в ґенезі мережевого суспільства в Україні:

  • різка поляризація соціальних верств за рівнем життя;
  • перевага спадної соціальної мобільності;
  • занепад колишнього середнього класу;
  • збільшення периферійних верств ― тих, хто, не ідентифікуючи себе з основними соціальними групами, не бере участь у відносинах і діяльності центральних інститутів;
  • втрата суспільством колишньої єдності;
  • зростання соціального відчуження;
  • розрив соціальних і культурних зв’язків;
  • наростання в периферійних верствах почуттів розгубленості, непевності, тривоги, нестабільності, дезорієнтації, аномії, втрати звичних і перевірених орієнтирів, що призводить до відчуття себе чужим у рідному суспільстві;
  • добровільний відхід цілих соціальних груп за межі панівних відносин;
  • замкнутість у субкультурах;
  • культурна й духовна фрагментарність;
  • збільшення кількості сект;
  • зростання рівня злочинності й наркоманії серед молоді за умов неконтрольованого суспільством завершення формування ідентичності;
  • вороже ставлення до центральних інститутів влади й протестна поведінка;
  • сепаратистські настрої й політичний екстремізм;
  • зайва заполітизованість більшості суспільних процесів;
  • конфлікт етнічних, релігійних і цивільних ідентичностей у ситуації ідеологічної невизначеності;
  • відсутність політичної суб’єктності;
  • тіньовізація економіки” [18, с. 15].

Насправді, у роботі, підготовленій у 2006 році, майже повністю було передбачено те, що відбувається в Україні зараз. Нездатність влади вчасно ідентифікувати дані чинники, неспроможність центральних органів виконавчої влади до реалізації державної кібербезпекової політики призводять до того, що дані чинники трансформуються у стійкі та сталі тенденції розвитку, що згодом створює небезпечні умови для кібернетичної маргіналізації всього українського суспільства.

Корисним і правильним у даному контексті є виділення А. Л. Свящуком, видів небезпек від маргіналізації:

на рівні суспільних одиниць — розкол єдиного соціокультурного простору на слабоінтегровані різнорідні сегменти, а також політична нестабільність і дисфункціональні збої в суспільній системі;

на рівні індивідів – випадання індивіда із соціальної взаємодії, а також руйнівна здатність деформувати особистість у результаті тривалого перебування в маргінальному стані [18, c. 15].

Я вже неодноразово у своїх наукових роботах [9-14] із використанням різноманітних як за своїм змістом і характером, так і за рівнем аргументів обґрунтовував той факт, що в Україні, незважаючи на проголошений курс щодо підвищення кібербезпеки на формування національної кібербезпеки говорити про справжні засади кібербезпекової політики поки що не доводиться. Навіть сама назва Закону України „Про основні засади забезпечення кібернетичної безпеки України” свідчить про втрату українським законодавцем і, передусім авторами тексті законів, розуміння значення ключових термінів. Адже засади не можуть основними чи не основними, так само як і не може існувати закономірностей принципів… Маргінальність сьогодні стає визначальним чинником передусім інтелектуальної складової формування НПА у сфері кібербезпеки, тому наша роль, як наукової спільноти має трансформуватися не лише у формування наукових концепцій, а й створення реальних механізмів реалізації даних гіпотезах у реальність, унеможливлення викривлення історичних традицій і наукового підходу у державному управлінні.

Переважна більшість дослідників тиражують методологічну помилку дослідників інформаційної безпеки і аналізують кібернетичну безпеку поза контекстом державної кібернетичної політики. Тобто аналізують кібербезпекова політику як окремішну складову державної політики.

Більше того, за нинішніх умов замало робіт, в яких би проблематика кібернетичної маргіналізації розглядалася в контексті загрози кібернетичній безпеці. Адже в більшості досліджень ці загрози під різним кутом подаються, виходячи з уже наявних та легітимованих загроз, чітко визначених в „Стратегії кібербезпеки України”, „Доктрині інформаційної безпеки України”, „Стратегії національної безпеки України”, „Стратегія розвитку інформаційного суспільства” тощо.

Між іншим, через такий підхід лишаються осторонь важливі проблеми зв’язку кібернетичної політики та кібернетичної безпеки, обумовленість напрямів кібербезпеки інтересами кібернетичної політики, а не інтересами самої кібербезпеки. Звідси можемо спостерігати досить чітко виражені фрустрації дослідників в контексті аналітичного осмислення методологічних і концептуальних засад формування державної кібернетичної політики, що в цілому відзначається і в рівні підготовлених текстів відповідальними особами як щодо щорічного послання Президенту України, так  і в наукових та аналітичних доповідях НІСД, які лягають в основу формування текстів законодавчих актів у даній сфері.

Аналіз вказаних вище, а також інших робіт уможливлює висновувати, що інформаційна маргіналізація створює рушійні передумови до кібернетичної десуверенізації всієї соціальної системи. В даному розрізі проблема правового регулювання державної кібербезпекової політики висуває на перше місце питання сталого поступу держави в річище кібербезпекової реальності на умовах збереження кібернетичного суверенітету, кібернетичної демаргіналізації і закладення основ для реалізації національних інтересів в кіберпросторі.

Розуміння коріння формування коректного алгоритму управління призведе до будови не теоретичної моделі державної кібербезпекової політики, а формування практичних напрямів створення кібербезпекового балансу між тенденціями розвитку та збереженням суттєво важливих параметрів системи за умови впливу чинників різної природи.

Непересічну роль для формування та збереження такого балансу особливо в контексті визначення аксіологічних, онтологічних, феноменологічних, гносеологічних, методологічних, епістемологічних та ідеологічних засад виступає робота В. М. Семіколенова „Мораль в інформаційному суспільстві”, в якій здійснено філософське дослідження проблеми впливу інформаційного суспільства на мораль як на основний механізм регуляції індивідуальної та соціальної дії, з’ясовано специфіку буття моралі в інформаційному суспільстві, визначається роль моральної рефлексії в протистоянні інформаційному маніпулюванню свідомістю, роль інформаційної еліти у формуванні моралі, вплив процесів глобалізації на мораль [19].

За даного випадку, ця праця може виступати джерельною базою до подальшого розроблення теми і формування моральної парадигми кібернетичного суспільства [19, c. 12]. У контексті мого дослідження, зазначені напрацювання можуть бути використані при вивченні та дослідженні кібернетичної культури та кіберсвідомості як чинників, що впливають на засади кібернетичної політики, оскільки аморальна кібернетична політика завжди стає підґрунтям до інформаційного протиборства і гібридної війни.

З урахуванням найважливіших компетентностей майбутнього: комунікація, креативність, кооперація, критичне мислення маємо прийняти думку про те, що штучний інтелект виступатиме суб’єктом правових відносин у кібернетичній сфері, а кібернетична влада прийде на зміну владі у традиційному розумінні.

 

Список використаної літератури

  1. Стратегічні комунікації : [словник] / Т. В. Попова, В. А. Ліпкан ; за заг. ред. доктора юридичних наук В. А. Ліпкана. — К. : ФОП Ліпкан О.С., 2016. — 416 с.
  2. Ліпкан В. А., Ліпкан О. С. Національна і міжнародна безпека у визначеннях та поняттях. Вид. 2- доп. і перероб.— К.: Текст, 2008. — 400 с.
  3. Ліпкан В. А. Національна безпека України: [навчальний посібник] / В. А. Ліпкан. [2-ге вид.]. — К. : КНТ, 2009. — 576 с.
  4. Ліпкан В. А. Інформаційна безпека України в умовах євроінтеграції : [навчальний посібник] / В. А. Ліпкан, Ю. Є. Максименко, В. М. Желіховський. — К. : КНТ, 2006. — 280 с.
  5. Рудник Л. І. Право на доступ до інформації : дис… канд. юрид. наук : 12.00.07 / Національний університет біоресурсів і природокористування України / Людмила Іванівна Рудник. — К., 2015. — 247 с.
  6.   Рудник Л. І. Роль та місце стратегічних комунікацій в сучасному суспільстві знань / Л. І. Рудник //  [Електронний ресурс]. — Режим доступу :  http://goal-int.org/rol-ta-mistse-strategichnih-komunikatsij-v-suchasnomu-suspilstvi-znan/
  7. Лахно В. А. Побудова адаптивної системи розпізнавання кіберзагроз на основі нечіткої кластерізації ознак / В. А. Лахно // Восточно-Европейский журнал передовых технологий. — 2016. — № 2(9). — С. 18-25.
  8. Панченко В. М. Зарубіжний досвід формування систем захисту критичної інфраструктури від кіберзагроз / В. М. Панченко // Інформаційна безпека людини, суспільства, держави : наук.-практ. журн. — К. 2012. — №3 (10). — С. 100-109
  9. Діордіца І. В. Поняття та зміст кіберзлочинності / І. В. Діордіца [Електронний ресурс]. — Режим доступу :  http://goal-int.org/ponyattya-ta-zmist-kiberzlochinnosti/
  10. Діордіца І. В. Сучасний кібертероризм: аспекти правового регулювання / І. В. Діордіца // [Електронний ресурс]. — Режим доступу :  http://goal-int.org/suchasnij-kiberterorizm-aspekti-pravovogo-regulyuvannya/
  11. Діордіца І. В. Система забезпечення кібербезпеки: сутність та призначення / І. В. Діордіца // [Електронний ресурс]. — Режим доступу :   http://goal-int.org/sistema-zabezpechennya-kiberbezpeki-sutnist-ta-priznachennya/
  12. Діордіца І. В.  Поняття та зміст кіберзагроз на сучасному етапі  / І. В. Діордіца // [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://goal-int.org/ponyattya-ta-zmist-kiberzagroz-na-suchasnomu-etapi/
  13. Діордіца І. В. Кібертероризм як елемент дестабілізації системи стратегічних комунікацій / І. В. Діордіца //  [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://goal-int.org/kiberterorizm-yak-elementi-destabilizacii-sistemi-strategichnix-komunikacij/
  14. Діордіца І. В. Поняття та зміст кібершпигунства / І. В. Діордіца // [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://goal-int.org/ponyattya-ta-zmist-kibershpigunstva/.
  15. Каращук М. Г. Інформаційна влада як чинник демократизації сучасного суспільства : дис. … канд. політ. наук, спец. 23.00.02 „Політичні інститути та процеси” / М. Г. Каращук. — Київський національний університет імені Тараса Шевченка. — Київ, 2006. — 171 с.
  16. Ліпкан В.А. Правові засади розвитку інформаційного суспільства в Україні : [монографія] /  В. А. Ліпкан, І. М. Сопілко, В. О. Кір’ян / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2015. — 664 с.
  17. Кір’ян В. О. Правові засади розвитку інформаційного суспільства в Україні : дис. … канд. юрид. наук за спеціальністю 12.00.07 „Адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право” / Вікторія Олександрівна Кір’ян. — Національний авіаційний університет. — Київ, 2014. — 252 с/
  18. Свящук А. Л. Феномен маргінальності в генезисі сітьового суспільства : дис. … канд. філософ. наук, спец. : 09.00.03 „Соціальна філософія та філософія історії” / А. Л. Свящук. — Харківський університет Повітряних Сил ім. Івана Кожедуба. — Харків, 2006. — 200 c.
  19. Семиколенов В. М. Мораль в інформаційному суспільстві : дис. … канд. філософ. наук, спец. 09.00.04 „Філософська антропологія, філософія культури” / Віктор Миколайович Семиколенов. — Таврійський національний університет ім. В. І. Вернадського. — Сімферополь, 2006. — 212 с.
  20. Про основні засади забезпечення кібербезпеки України : Закон України від 5 жовтня 2017 року № 2163-VIII // Голос України від 09.11.2017 — № 208.