НАУКОМЕТРИЧНІ ЗАСАДИ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ

Шубенкова Тетяна

Директор Наукової Бібліотеки

 Дипломатичної академії України при МЗС України

 

 Ми покликані жити у  непростий час, коли сучасне суспільство характеризується небаченим раніше впливом інформаційної складової на соціальне буття. Можливості персонального комп’ютера відчинили двері у інформаційну еру. З вільним доступом до інформації у всьому світі, з’явилися і нові технології, де основою і продуктом є сама інформація , а не її носій.

Бурхлива, іноді надокучлива і уїдлива інформаційна реальність, у якій ми знаходимось, ставить за мету створення глобальної інформаційної інфраструктури і відповідно інформаційного суспільства, або суспільства знань, як вищої стадії  інформаційного суспільства, у якому найбільш цінним ресурсом є інформація і найбільш  цінним навиком –  ефективне її використання.  Відповідно, науковці протягом половини століття осмислюють концепції постіндустріального суспільства, народжуючи нові терміни і поняття, які входять і в лексикон політиків. З цього приводу була дуже красномовною поява такого програмного документа, як «Окінавська хартія глобального інформаційного суспільства», яку лідери країн «великої вісімки» прийняли у 2000 р. [1]

Сутність вимог інформаційного суспільства  до всіх інституцій, в тому числі і до наукових бібліотек, полягає у спрямуванні своєї діяльності на наукоємні технології. Слід зазначити, що інформаційні технології притаманні також людині, суспільству, техніці  і живій природі. Так, наприклад, процес мислення людини можна оцінювати як процес обробки інформації, але самостійно подужати величезні інформаційні масиви і технології людині частіше за все неможливо. Звичайний у бібліотечній діяльності процес створення бібліографічної інформації можна без перебільшення віднести до наукоємної технології свого часу, бо це процес наукової обробки документів, що полягав в аналітико-синтетичній переробці первинної документної інформації у бібліографічну і був спрямований на інформаційне забезпечення сталого розвитку суспільства.

На сучасному етапі бібліографії передається функція аналізу інформації з метою отримання нового знання, тобто на основі проведених бібліографічних досліджень можливість надавати більш складні види інформаційної продукції і послуг.[7]  Вже неможливо уявити ефективну діяльність бібліотек без використання інформаційно-комунікаційної технології (ІКТ), тобто застосування комп’ютерних систем для збереження, обробки, пошуку, перетворення і захисту інформації.

Стрімкий розвиток інформаційних технологій у тому числі бібліотечних, обумовлює необхідність мати уявлення про сучасну систему документальних інформаційних потоків (ДІП), їх наповненні, способах, можливостях пошуку і отримання необхідної інформації. Інформація стає глобальним ресурсом[1], яким у повній мірі володіють лише фахівці, що постійно примножують свої знання та вільно їх використовують.

Цілий перелік методів, що дозволяють аналізувати закономірності розвитку документопотоків  носить назву «бібліометричних» [2,3], «наукометричних» [4], «інформетричних» [5,6,]. Терміни є схожими за значенням,  і в той же час використовуються для опису різних підходів аналізу ДІП. При цьому вони можуть використовуватися не лише у науковому середовищі, а також у політиці, бізнесі та інших сферах діяльності. Розглянемо коротко основні підходи аналізу ДІП.

Кількісне дослідження документопотоку  на початку ХХ століття носило назву «статистичної бібліографії», пізніше у 1969  році   англійський   вчений  А. Причард започаткував термін «бібліометрія» (від грец . Biblion –  книга та metron  –  міра,  metreo – вимірюю). Бібліометрія аналізує бібліографічні данні публікацій, як правило, природознавчих наук: фізики, біології, математики а також біотехнології, нанотехнології.  Об’єкти вивчення групуються за різними ознаками, наприклад: за авторами, країнами, науковими журналами, рубриками в них, ключовими словами в публікації тощо. «Проста бібліометрія» відслідковує динаміку окремих об’єктів дослідження, «Структурна бібліометрія» виявляє зв’язки між об’єктами їх кореляцію та класифікацію.      Таким чином можна сказати, що кількісний аналіз бібліометрії спрямовується не  на отримання конкретної інформації про проблему, а на стратегічний моніторинг розвитку науки у певній галузі.

Статистичним дослідженням структури і динаміки потоків наукової інформації займається наукометрія – галузь наукознавства, яка вивчає еволюцію науки через чисельні виміри наукової інформації, такі як кількість наукових статей, опублікованих у певний період часу, цитування тощо. Наукометрію часто застосовують як абсолютну основу оцінки виконання і фінансування різноманітних наукових одиниць (інститутів, команд, індивідуумів). Термін «наукометрія» був введений у 1969р. В.В. Налімовим у монографії «Наукометрія: Вивчення науки як інформаційного процесу», виданій разом з З.М. Мульченко. [9, 10, 11]

Комплекс математичних методів дослідження об’єктів інформаційної науки, опис і аналіз їх властивостей і закономірностей з метою оптимізації цих об’єктів    при прийнятті   рішень   німецькі     вчені           L. Blackert, S. Siegel и O. Nacke , [5] визначили як «Інформетрію». Пізніше у 1989 р. під інформетрією почали розуміти використання різноманітного математичного апарату для аналізу, виявлення закономірностей, формулювання законів інформаційної діяльності і наукової інформації, а також для прийняття рішень у інформаційній практиці .

В цілому, можна сказати, що інформетрія, яка досліджує і описує явища і процеси у галузі наукової інформації має багато спільного з наукометрією, яка досліджує теж саме у більш широкому контексті. В обох випадках використовуються методи бібліометрії,  які направлені на  аналіз кількісних характеристик первинних документів, вторинних джерел інформації а також  на аналіз цитування. Матеріалом у таких дослідженнях слугували бази даних ISI/Thomson Reuters (Інституту наукової інформації) США, який розробив бібліометричні показники для латиноамериканських країн з метою підготовки стандартних звітів про наукову діяльність, у 1990-х рр. їх почали використовувати і в позиціонуванні національних і регіональних наукових і інформаційних ресурсів у світовій науці, що і започаткувало наукометричні дослідження як такі. У нинішній момент джерелом бібліометричної інформації є бази даних, які належать здебільше комерційним компаніям або професіональним товариствам. Наукометричними є бібліографічні і реферативні бази даних (SciVerse Scopus від компанії      Elsevir, Web of Science, Російський індекс наукового цитування (РІНЦ)  ,  MathSciNet,  Google Scholar) з інструментами для відстеження цитованості статей, опублікованих у наукових виданнях.

Дамо стислі відомості про вищезгадані наукометричні бази та корисні інтернетпосилання на них:

SciVerse Scopus від Elsevir http://www.elsevier.com/online-tools/scopus/content-overviewіндексує станом  на 2013 рік близько 22 тис. наукових видань з технічних, медичних та гуманітарних наук, понад 5 тис. видавців. Базою індексуються наукові журнали, матеріали конференцій, серіальні книжкові видання http://www.jsi.net.ua/scopus/scopus.html. Розробником і власником SciVerse Scopus є видавнича корпорація Elsevir.

   Web of Science (WOS) – одна з авторитетніших у світі реферативних баз даних (БД) від Thomson Reuters http://thomsonreuters.com. Індексує понад 12 тис. журналів та 15 тис конференцій у галузі природничих, суспільних, гуманітарних наук та мистецтва. Розробник ресурсу – Філадельфійський інститут наукової інформації.

   Російський індекс наукового цитування (РІНЦ) http://elibrary.ru/project_risc.aspце національна інформаційно-аналітична система, індексує 4 тис. російських журналів, акумулює 4,7 млн. публікацій. На основі БД РІНЦ розроблено аналітичний  інструментарій ScienceIndex. Проект РІНЦ розробляється з 2006 року компанією «Наукова електронна бібліотека» (eLIBRARY.ru) за підтримкою Міністерства освіти і науки РФ.

   MathSciNet – реферативна база, що індексує науковий контент з математики. Глибина охоплення сягає 1800 року і до сьогодення. Об’єм бази складає близько 3 млн. документів, підтримується Американським математичним товариством (AMS).

   Google Scholar http://scholar.google.com.ua  –  загальнодоступна пошукова система, яка індексує повнотекстові наукові публікації всіх типів і дисциплін, більшість рецензованих онлайн-журналів Європи та Америки найбільших наукових видавництв.

Наукометричний апарат вищезгаданих інформаційних баз забезпечує відстеження наступних основних показників:

Індекс цитування (Sciense Citation index – SCI) являє собою кількість посилань на публікації вченого у реферованих наукових періодичних виданнях і може з певною мірою достовірності висвітлювати «значущість» праць окремого вченого і результативність та ефективність діяльності науково-освітньої організації в цілому, де наявні вчені з високим індексом цитування.

   Індекс Хірша (h-індекс) – наукометричний показник, запропонований у 2005 році американським фізиком Хорхе Хіршем з каліфорнійського університету Сан-Дієго. Цей показник заснований на кількості публікацій вченого, кількості їх цитувань і характеризує продуктивність вченого. Не вдаючись у математичну методику розрахунку  h-індексу  і зважаючи на те, що хіршеподібних показників розроблено досить багато, зазначимо лише, що даний показник відображає середнє число цитувань однієї статті автора, і був розроблений для отримання більш ретельної оцінки наукової продуктивності дослідника, ніж можуть дати вищезгадані прості характеристики. На думку експертів, індекс Хірша  добре працює лише при порівнянні вчених, що працюють в одній галузі досліджень, оскільки традиції, пов’язані з цитуванням, відрізняються в різних галузях науки (наприклад, в біології та медицині h-індекс набагато вищий ніж у фізиці).[11]

   Імпакт-фактор  наукового журналу – коефіцієнт співвідношення цитування наукових журналів. Це чисельний показник важливості наукового журналу, або індекс впливовості наукового видання , який щорічно розраховується на основі аналізу показників їхньої цитованості у WoS Інститутом наукової інформації (Institute for Scientific Information, ISI)  і публікуються у вигляді звітів Journal Citation Reports (JCR). Річні звіти JCR доступні у паперовому вигляді, а також як передплатні онлайнові бази даних Thomson Reuters. Вони публікуються у двох серіях «Science» та «SocialScience» (для видань з індексу Arts & HumanitiesCitation Index імпакт-фактори не розраховуються).

Імпакт-фактор показує, скільки разів у середньому цитується кожна опублікована в журналі стаття протягом двох наступних років після виходу. Імпакт-фактор  журналів, у яких опубліковані результати наукових досліджень, робить істотний вплив на оцінку цих результатів.

Розрахунок імпакт-фактору ISI заснований на трирічному періоді. Наприклад,

імпакт-фактор (ІФ)  журналу у 2013 році обчислюється наступним чином:

ІФ=А/В, де А – число цитувань протягом 2013 року статей, опублікованих в даному журналі у 2011 – 2012 роках, в журналах, що відслідковуються Інститутом наукової інформації, ISI; В – кількість статей, опублікованих в даному журналі  у 2011 – 2012 роках. При розрахунку імпакт-фактору ( числа цитувань А) ISI враховує не всі публікації, але тільки ті, які потенційно можуть бути цитованими, тобто, дослідницькі статті та наукові огляди. Не враховуються окремі типи статей такі, як новини, звіти про конференції, редакційні замітки, листи і т.п.

Поряд із звичайним трирічним, розраховується останнім часом за подібною методикою п’ятирічний імпакт-фактор. Імпакт-фактор дозволяє за формальними ознаками порівнювати різні журнали і дослідницькі групи.  Для обліку престижу видання існує також зважений імпакт-фактор, який розраховується на основі алгоритму ранжування веб-сторінок – Google PageRank Algorithm. У зваженому імпакт-факторі враховують репутацію журналу, що цитує певне видання. [10,11]

Індекс оперативності (immediacy index) – показник , що розраховується ISI і показує, наскільки швидко стають відомі в науковому світі статті, опубліковані в журналі. Наприклад, індекс оперативності 2013 року обчислюється як відношення числа отриманих журналом в 2013 році посилань на статті, опубліковані в  ньому у 2013 році, до сумарного числа статей, що вийшли в журналі у 2013 році.

З огляду на все вищевикладене можна зробити висновок, що сукупність наукометричних показників, дозволяє зпозиціонувати вчених, дослідні центри, навчальні заклади у локальному і світовому науковому середовищі, оцінювати продуктивність дослідницьких програм, динаміку наукових спрямувань. Кількісний показник наукових публікацій за авторами є своєрідним індикатором доробку у виробництво знань; цитування – вплив попередніх досліджень на розвиток науки, зокрема, в окремих галузях; співавторство -  для оцінки наукових зв’язків між вченими, організаціями в т.ч. науки і виробництва. Такі індикатори характеризують наукову діяльність і позиції країни у світовій науці, розвиток наукових дисциплін , вплив дослідницьких результатів на прогрес науки.

В час, коли наукова діяльність стала практично масовим явищем, лише якісних критеріїв її оцінки стало недостатньо. У наукових колах розгорнулась також активна полеміка щодо об’єктивної оцінки якості і ефективності наукової діяльності наукометричними підходами. Гарним прикладом тому може бути спеціальний випуск періодичного збірника праць вчених Інституту проблем управління Російської академії наук (РАН), що займається розробкою і дослідженням математичних моделей управління великими (соціально-економічними, організаційними та ін.) системами:  «Наукометрия и экспертиза в управлении наукой».

На жаль,  наукометричні критерії,  як інтелектуальні інструменти,  дійсно не є ідеальними для відображення реальних процесів, що відбуваються у науці і це абсолютно очевидно для кожного, хто хоч трошки заглиблювався в методику розрахунків основних кількісних показників, але вони можуть грати  вагому допоміжну (довідкову) і стимулюючу роль до плідної наукової роботи.  Само собою виникає питання, чи існує альтернатива?  Ця альтернатива в оцінюванні наукових працівників і колективів вбачається багатьма дослідниками цієї проблеми у фаховій авторитетній експертизі. [14] І з цією думкою важко не погодитись.

Є ще один на нашу думку вагомий момент, який заслуговує на увагу громадськості. Загальна тенденція процесів, які відбуваються   у науково-інформаційному просторі направлена на безоглядне включення  у світовий науковий процес всіх наукових досліджень і надбань українських вчених у всіх без виключення галузях науки і техніки. Натомість вченим пропонується світове ім’я, визнання на основі рейтингу по кількісним показникам і жодного натяку на те, що багато наукових ідей і доробок, особливо у прикладних галузях, можуть мати абсолютно конкретний стратегічний і економічний ефект для рідної країни  і робити вагомий внесок у її економіку,  іноді і політику, а не лише у інформаційну безодню світового співтовариства. Сучасна вимога ВАК друкуватися у іноземних журналах і на англійській мові прискорює донесення інформації до іноземців, і практично марна  для українського читача, бо дійсно цікава нова інформація, яка може мати практичний вихід, коштовна і не завжди доступна навіть вузам, не говорячи вже про окремого дослідника, в результаті  монополізації  інформаційними корпораціями. Мова про найбільші і відоміші з них йшла вище. Це  безперспективний шлях для розвитку української науки.

На нашу думку відокремлювати себе від світової науки не можна, доцільно було б вивчати чужі дослідження і в межах розумного ділитися своїми, в першу чергу використовуючи їх на потреби своєї рідної Вітчизни. Відповідаючи на можливе питання: «Хто буде визначати цю «розумність і черговість»?», знову згадаємо про необхідність авторитетної фахової наукової експертизи.

Безвихідних ситуацій не існує. Не обов’язково пливти захлинаючись за штучно виробленою кимось течією, можна знайти свої засоби дістатися бажаного берегу. Для цього потрібні не байдужі люди, які б відповідали дипломатичній формулі пріснопам’ятного міністра закордонних справ  Г.Й. Удовенка: три «П» – патріотизм, професіоналізм, порядність, і виходячи з цих принципів змогли б не лише зупинити занепад національної науки у багатьох галузях, а і закласти здорову основу для подальшого її розвитку.

 

Використана література:

1.   Окинавская хартия глобального информационного общетва: електронний ресурс / Kyushu-Okinawa Summit 2000. – вхід 14.05.2014 http://www.iis.ru/library/okinawa/charter.ru.html

2.   Лазарев, В.С. Библиометрия: вопросы библиографоведения и библиотековедения. – Минск, 1991.-  Вып. 12 .-  С. 3-18.

3.   Рожков, С.А. Библиометрические методы выявления и анализа научных направлений. – М: ВИНИТИ, 1991. С.3-137 (Итоги науки и техники. Сер. Информатика; Т.16).

4.   Налимов, В.В., Мульченко З.М.  Наукометрия: Изучение развития науки как информационного процесса – М: Наука, 1969. – 192 с.

5.   Nacke, O. Informetria: Name für eine neue Diszipline / Nach. Dok. – 1979. –  Bd 30, Hf 6 .- S. 219 – 226.

6.   Горькова, В.И. Информетрия: Количественные методы в НТИ. – М: ВИНИТИ, 1988. – С. 3 – 326 (Итоги науки и техники. Сер. Информатика; Т.10).

7.   Справочник библиографа /Науч. ред.  А.Н. Ванеев, В.А. Минкина. -  3-е изд., перераб. и доп. – СПб: Профессия, 2006. – 592 с. – (Серия «Библиотека»).

8.  Иванчева Л. Наукометрия сегодня: методологический обзор: междунар. Форум по информ. – 2009. – Т.34, №.2. – С. 3-8

9. Хайтун С.Д. Наукометрия: Состояние и перспективы. — М.: Наука, 1983.

10.  Наукометрия и експертиза в управлении наукой: сб. статей / под. ред. Д.А. Новикова, А.И. Орлова, П.Ю. Чеботарева. – М: ИПУРАН, 2013. – 572 стр.

11. Писляков В.В. Методы оценки научного знания по показателям цитирования : Социологический журнал . – 2007, №1: електронний ресурс http://informetrics.ru/articles/sn.php?id=48 вхід 21.05.2014

12. Беленький А. Визуализация в информетрии – красота,  да и только: електронний ресурс http://informetrics.ru/articles/sn.php?id=73 вхід 21.05.2014
13. Фейгельман М. В., Цирлина Г. А. Библиометрический азарт как следствие отсутствия научной экспертизы // Наукометрия и экспертиза в управлении наукой: сб. статей / под ред. Д. А. Новикова, А. И. Орлова, П. Ю. Чеботарева. М.: ИПУ РАН, 2013. С. 332–345.

14.  Управление большими системами. – 2013. -  №44. Спец. выпуск : «Наукометрия и експертиза в управлении наукой».

 

 

 



[1] Інформаційний ресурс – це особливий вид ресурсу, що ґрунтується на ідеях і знаннях, нагромаджених у результаті науково-технічної діяльності людей і поданий у формі, придатній для збирання, реалізації та відтворення.