Кафтя Андрій Анатолійович
Здобувач Запорізького національного університету
Правовий фундамент інформаційної політики ООН складають численні резолюції, декларації, пакти, затверджені Генеральною Асамблеєю ООН.
Тривалий час предметом уваги ООН було визначення міжнародно-правових стандартів діяльності засобів масової інформації. Нині «…серед основних напрямків сучасної інформаційної політики Організації Об’єднаних Націй можна виділити наступні: •фінансування, розвиток і підтримка стійкості інформаційної інфраструктури; • визначення і подолання бар’єрів, що перешкоджають створенню інформаційного суспільства; • роль урядів, бізнесу та громадянського суспільства в просуванні ІКТ з метою розвитку інформаційного суспільства; • освіта, розвиток людських ресурсів і професійна підготовка; • безперешкодний та цілодобовий доступ до інформаційних та комунікаційних технологій; • безпека інформації в мережевому середовищі; • застосування ІКТ в галузях освіти, охорони здоров’я, культури, ліквідації бідності, державного управління, працевлаштування, бізнесу» [1].
Аналіз зазначених вище напрямів інформаційної політики ООН дозволяє констатувати, що вони становлять собою магістральні напрями побудови інформаційного суспільства.
Значною подією як для Організації Об’єднаних Націй, так і для всіх зацікавлених у становленні інформаційного суспільства сторін стало проведення Всесвітнього саміту з питань інформаційного суспільства, що проходив у два етапи в Женеві 10-12 грудня 2003 року і в Тунісі 16-18 листопада 2005 року, та підготовка якого тривала сім років.
Наслідком роботи цього саміту було ухвалення Декларації принципів від 12 грудня 2003 року, де системно визначено основні міжнародно-правові засади побудови інформаційного суспільства як глобального завдання в новому тисячолітті, зокрема цілі, завдання, контрольні показники, а також напрями дій для розвитку інформаційного суспільства.
Женевська декларація складається з декількох підрозділів:
а) наше загальне бачення інформаційного суспільства;
б) інформаційне суспільство для всіх, ключові принципи;
в) до інформаційного суспільства для всіх, заснованого на спільному використанні знань.
Так, у першому підрозділі даного правового документа «Наше загальне бачення інформаційного суспільства» закріплено: «…спільне прагнення і рішучість побудувати орієнтоване на інтереси людей, відкрите для всіх і спрямоване на розвиток інформаційне суспільство, в якому кожний може створювати інформацію і знання, мати до них доступ, користуватися й обмінюватися ними, даючи змогу окремим особам, громадам і народам повною мірою реалізувати свій потенціал, сприяючи своєму сталому розвиткові і підвищуючи якість свого життя на основі цілей і принципів Статуту Організації Об’єднаних Націй і поважаючи в повному обсязі та підтримуючи Загальну декларацію прав людини», «ІКТ слід розглядати як інструмент, а не як самоціль. За сприятливих умов ці технології можуть стати могутнім інструментом, підвищуючи продуктивність, генеруючи економічне зростання, створення робочих місць і розширення можливостей працевлаштування, а також підвищення якості життя для всіх. Вони також можуть сприяти діалогу між людьми, націями і цивілізаціями», «…сьогодні блага революції в інформаційних технологіях нерівномірно розподілені між розвинутими країнами, і країнами, що розвиваються, а також усередині суспільств. Ми сповнені рішучості перетворити цей цифровий розрив у цифрові можливості для всіх, зокрема для тих, кому загрожує відставання і подальша маргіналізація» [2] тощо.
Поліпшити доступ до інформаційної і комунікаційної інфраструктури та технологій, а також до інформації і знань; підвищити компетентність; підвищити довіру та безпеку при застосуванні ІКТ; створити сприятливе середовище на всіх рівнях; розвинути і розширити застосування прикладень ІКТ; заохочувати культурне різноманіття і поважати його; визнавати роль засобів масової інформації; приділяти увагу етичним сторонам інформаційного суспільства; а також заохочувати міжнародне і регіональне співробітництво визначено як ключові принципи побудови відкритого для всіх інформаційного суспільства [2].
Зважаючи на те, що інформаційне суспільство досягло різних рівнів у різних країнах світу, відображаючи різні стадії розвитку, поряд з спільним баченням та керівними принципами, міжнародною спільнотою також ухвалено «…конкретні напрями дій для досягнення погоджених на міжнародному рівні цілей розвитку, включаючи ті, що містяться в Декларації тисячоліття, Монтерейському консенсусі і Йоганнесбурзьких Декларації і Плані впровадження» [2].
На другому етапі ВСІС було проаналізовано й оцінено прогрес, досягнутий в подоланні цифрового розриву та досягненні інших завдань інформаційного суспільства на основі конкретних контрольних показників для інформаційного суспільства, що «будуть встановлені в належних випадках на національному рівні в рамках національних електронних стратегій і відповідно до національних документів, що визначають політику розвитку, враховуючи різні національні обставини» [2], а саме:
a) підключення до ІКТ сільські населені пункти і створення суспільних пунктів доступу;
b) підключення до ІКТ університети, коледжі, середні і початкові школи;
c) підключення до ІКТ наукові і дослідні центри;
d) підключення до ІКТ публічні бібліотеки, культурні центри, музеї, поштові відділення й архіви;
e) підключення до ІКТ центри охорони здоров’я і лікарні;
f) підключення усі місцеві і центральні підрозділи державних органів та заснування веб-сайти і адреси електронної пошти;
g) адаптування всіх програм початкових і середніх шкіл для вирішення задач інформаційного суспільства, враховуючи національні обставини;
h) забезпечення все населення планети доступом до послуг телебачення і радіо;
i) заохочення створення контенту і створення технічних умов для полегшення присутності та використання в Інтернеті всіх мов світу;
j) забезпечення, щоб більше половини жителів планети мали доступ до ІКТ в досяжних їм межах.
Проведенням другого етапу Всесвітнього саміту з питань інформаційного суспільства (ВСІС) в Тунісі 16–18 листопада 2005 року підтверджено прагнення і рішучість побудувати орієнтоване на інтереси людей, відкрите для всіх і спрямоване на розвиток інформаційне суспільство на основі цілей і принципів Статуту Організації Об’єднаних Націй, міжнародного права і принципу багатосторонніх відносин, дотримуючи в повному обсязі і підтримуючи Загальну декларацію прав людини, для того щоб люди в усім світі могли створювати інформацію і знання, мати до них доступ, користуватися й обмінюватися ними, аби повною мірою розкрити свій потенціал і реалізувати погоджені на міжнародному рівні цілі і завдання розвитку, включаючи Цілі розвитку тисячоліття [2].
У Туніській програмі інформаційного суспільства особливу вагу було приділено фінансовим механізмам для вирішення задач ІКТ та управлінню Інтернетом .
Зокрема визначено, що ряд областей, для яких потрібно більше фінансових ресурсів і яким у рамках існуючих підходів до фінансування ІКТ для цілей розвитку поки що приділяється недостатня увага.
Отже, Декларація принципів від 12 грудня 2003 року містить основні міжнародно-правові засади інформатизації, зокрема цілі, завдання, контрольні показники, а також напрями дій для розвитку інформаційного суспільства.
Список використаної літератури:
- Струнін П. А. Тенденції розвитку інформаційної політики міжнародних організацій / П. А. Струнін. [Електронний ресурс]: — Режим доступа : http: // Downloads/Nchnpu_022_2014_Spets.vip._31.pdf
- Декларація принципів від 12 грудня 2003 року [Електронний ресурс]: — Режим доступа : http:// zakon2.rada.gov.ua