МЕТОДОЛОГІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ КІБЕРБЕЗПЕКОВОЇ ПОЛІТИКИ: ТЕКТОЛОГІЧНИЙ ПІДХІД

 

Діордіца Ігор Володимирович,

кандидат юридичних наук, доцент

доцент кафедри кримінального права і процесу

Національного авіаційного університету

 

 

Важливість кіберпростору для життя сучасного суспільства день від дня стає очевидною. Причому йдеться не лише про збільшення користувачів мережі Інтернет, а й про поступове проникнення його у найбільш важливі сфери життєдіяльності, зміни формату суспільних відносин, уведення до її структури такого суб’єкта як штучний інтелект. Наразі використання мережевих можливостей та технологій стає все більш очевидним для політики і безпеки держави, однак для дослідження як загроз, так і вироблення напрямів державної безпекової політики у кібернетичній сфері використовують застарілу методологію. Якщо у світі сьогодні ще зберігається стратегічний баланс у сфері звичайних озброєнь та зброї масового знищення, то питання паритету в кіберпросторі принципово досягти неможливо через механізми самоорганізації кіберпростору. Скажу відверто свою думку: паритету вже не існує. Тож, якщо ми і надалі будемо прагнути вивчати кіберпростір за допомогою нинішньої методології  і лінійного розуміння, то ризикуємо назавжди залишити мрії про авангард цифрової цивілізації.

Відтак актуальним завданням є формування адекватної описуваному феномену методології його дослідження. Відтак мета даної статті: розглянути евристичні можливості тектології як методологічного інструмента дослідження кібербезпекової політики.

Питання кібернетичної безпеки вже поступово стає предметом дослідження українських учених. Проте звертають на нього увагу, в першу чергу, фахівці з питань національної безпеки та представники наукової школи В.А. Ліпкана [1-13]. Також серед окремих публікацій певних авторів можу відзначити Лахно В. А. [14], Панченко В. М. [15] та ін. При цьому в даних роботах питанням методологічного характеру уваги майже не приділено. Більш того, відмічу що на даний момент в Україні з юридичних наук не захищено жодної дисертації з питань кібербезпекової політики або правового регулювання кібернетичної безпеки, незважаючи на нагальність наукового вивчення даної проблеми. Так само лишаються осторонь важливі питання методологічного характеру, які власно і задають нові горизонти пізнання, перетворюючи науковий пошук у цікаву дослідницьку практично спрямовану діяльність.

Виклад основного матеріалу

Отже, як було мною зазначено, характерним та визначальним для будь-якої теоретичної роботи виступає методологія дослідження. Вкрай очевидно і важливо зрозуміти, що кібербезпека і кібернетична політика майже аксіоматично мають розглядатися за допомогою науки кібернетики, кібернетичного підходу та кібернетичного моделювання, чому і будуть присвячені мої окремі дослідження.

Водночас передвісником формування науки кібернетики була тектологія, розробником якої виступав О.О.Богданов [16-18]. Відтак, в рамках даної статті я і розгляну тектологію як один із методологічних інструментів вивчення кібербезпекової політики.

Примітно, що у сучасних дослідженнях до тектології та її евристичного і методологічного потенціалу сучасні дослідники майже не звертаються. Винятком є підручник з теорії управління в органах внутрішніх справ під редакцією В.А.Ліпкана, в якому розглядається потенціал тектології в контексті еволюції системних уявлень [19, с. 291—298].

Для мого дослідження положення тектології можуть бути використані в наступних вимірах.

Тектологія (від грецьк. тесляр, будівельник, творець) — усезагальна організаційна наука, яка становить собою спробу розгорнутої будови загальної теорії організації і структури систем. Автором і розробником даної концепції виступає Олександр Олександрович Богданов (справжнє прізвище Малиновський).

Безпосередньо термін „тектологія” було уведено в науковий обіг Е Геккелем, яким він позначив дисципліну, котра описує принципи будови живих організмів. Передумовою тектології, за О.О.Богдановим, є положення про те, що закони організації систем є єдиними для будь-яких об’єктів, речових і духовних, завдячуючи чому уможливлюється її вивчення в узагальненій формі.

Визначення організованої системи формується в тектології за принципом „ціле є більшим суми своїх частин”, зміст якого розкривається через аналіз взаємодії позитивного прояву окремих частин (активностей) і таким, що їм протистоять, нейтралізуючих проявів (опорів), причому перші в межах цілого сумуються, а другі не сумуються або сумуються неповно.

У поєднанні із експоненційною та гіперболічною теоріями людського розвитку, за таких умов вочевидь формується цілісна картина про множинність альтернатив розвитку реального світу через надмірно швидкий розвиток кіберпростору та відносин у ньому. Формування кіберпростору ще навіть кілька років тому було ідентифіковано як певна наукова гіпотеза, оскільки він трактувався як окремий прояв інформаційного простору, і відповідно кібербезпекова політика не розглядалася контекстуально відірвано від інформаційної політики. Але розвиток інформаційного суспільства, трансформація його у суспільство знань, шалений розвиток суспільних відносин у кіберпросторі вияв теоретичну нездатність прогнозування розвитку кіберпростору на підставі застарілої та ортодоксальної наукової методології, яка не враховує сучасного складного багатоальтернативного світу і потребує адекватних як математичних, так і соціогуманітарних моделей пояснення напрямів та тенденцій прогнозування тих чи інших процесів.

Таким чином, спроба регулювати існуючі кібервідносини — це завжди по факту констатація минулого. Нині кіберпростір за своїм розвитком випереджає реальність, тому і намагання держави якимось чином регулювати дані процеси має будуватись на прогнозних моделях і сценарному підході, і не описувати нові явища за допомогою лише застарілих матриць на кшталт суб’єкт-об’єктних відносин. Саме тому дана робота і виконується в рамках адміністративного та інформаційного права, які є найбільш динамічними галузями права, відображаючи рухливість суспільних відносин, притаманну стрімкому розвитку суспільства.

Наразі постає і нова наукова проблема: наукове передбачення розвитку як реального, так і кіберпростору і відповідно розгляд можливостей уведення до суб’єктів правових відносин кіборгів та штучний інтелект. Хочемо ми того чи ні, але за кілька років роботизація багатьох сфер життєдіяльності призведе до формування з одного боку значної кількості безробітних і бідних. а з іншого висуне не перший план необхідність розгляду штучного інтелекту як рівноправного учасника суспільних відносин. Звичайно, що це суперечить логіці нинішнього дня, але дана логіка будується лише на тих знаннях, які є сьогодні і не враховує майбутніх знань. Адже за нинішніх умов суб’єктом соціальних відносин може виступати лише людина… Однак, у тому і полягає сенс і гнучкість у розумінні  тенденцій розвитку кіберпростору.

Так, наприклад майбутніми професіями, тобто такими професіями, які будуть витребувані динамікою суспільного розвитку виступатимуть:

1)               археолог космічного сміття, до функцій якого входитиме відшукування та дослідження уламків, що перебувають на орбіті. Вони також проводитимуть екскурсії закинутими космічними кораблями;

2)               фахівець зі збереження пам’яті. До 2020 року інтерфейси software-brain набиратимуть популярності, що дозволить фіксувати  масовій аудиторії думки, спогади і мрії. Даний вид фахівців допомагатиме людям використовувати дані системи для збільшення місткості сховища;

3)                стратег з відновлення дикої природи, який зможе відроджувати вимерлі багато століть тому види живих рослин і тварин;

4)               інноватор батарей — буде винаходити нові способи збереження заряду елементів живлення;

5)               дизайнер частин людського тіла. Прогрес біоінженерії дозволить жити середньостатистичній особі мінімум до 100 років, через те, що заміна тканин організму стане звичайною справою. В рамках даної професії будуть суміщення знання біоінженерії та естетичного дизайнера.

6)               дизайнер кіберсередовища — дана професія буде актуальною через те, до 2025 року більшість населення планети, окрім інформаційної периферії, значну частину свого часу проводитимуть в кібернетичному середовищі: ігри, розваги, роботи, робота з хмарними сховищами, віртуальні конференції тощо;

7)               кіберадвокати — адвокати між людиною та штучним інтелектом, причому вони мають відстоювати права і законні інтереси не лише людей, а й штучного інтелекту, як рівноправного учасника суспільних відносин. Також дані адвокати можуть виступати медіаторами між людиною і штучним інтелектом;

8)               коментатор цифрової культури — формування нового виду покоління призведе до зміщення комунікативної функції, оскільки здатність говорити візуальною мовою стане важливою підоймою розвитку сучасної науки, зокрема і правової науки та соціальних медіа;

9)               біохакер працюватимуть на засадах фріланса у кіберпросторі у віртуальних командах. Найбільш небезпечним стане протидія біохакерів зажерам штучного інтелекту;

10)          аналітики-креативники кіберданих, до основних завдань яких входитиме  обслуговування значних масивів даних із різноманітних дівайсів та пристроїв, що будуть підключені до глобальної мережі.

При цьому усі перелічені професії базуватимуться на наявності чотирьох основних компетенцій: комунікація, кооперація, креативність і  критичне мислення.

Я переконаний у тому, що штучний інтелект має розглядатися вже зараз як рівноправний учасник правовідносин і відповідно до цього мають бути прописані його правила співжиття з біологічною людиною (представниками нашого виду). За нашого випадку, автоматизація та переведення державних реєстрів багатьох країн на платформи блокчейн, які за своєю здатністю унеможливлюють здійснення державного контролю створюють умови для встановлення такого контролю з боку штучного інтелекту і фактична цифровізація світу може відбуватися не за правилами і моделями, які намалювала собі людина, а за тими, як це змоделює і обґрунтує сам для себе штучний інтелект.

Моє бачення і тверда наукова позиція стоїть на тому підґрунті, що наука і її цінність полягає у передбаченні і формуванні прогнозних моделей і сценаріїв розвитку різноманітних подій із відповідними механізмами реагування держави. За такого підходу ми не відстаємо, ми не реагуємо, а діємо проактивно, адже за даного  випадку ми формуємо майбутнє і реальність і штучний інтелект приходить до нас в світ і буде функціонувати за нашими правилами.

За іншого випадку створення штучного кіберпростору призведе до можливої конкуренції кіборгів та людини через неефективність управління людиною тими чи іншими ресурсами. Звичайно, що людина дану конкуренцію програє, адже вона керується не завжди розумом, а й емоціями, уподобаннями, традиціями, національними та культурними звичаями тощо. А головне: людина втомлюється — навчатися, працювати, самовдосконалюватися. Чого не можна сказати про штучний інтелект.

Основна ідея тектології полягає у тотожності організації систем різних рівнів: від мікросвіту — до біологічних і соціальних систем. Дану ідею майже на десять років пізніше розвивав Людвіг Фон Берталанфі у своїй теорії систем.

Існування системи суспільних відносин являє собою процес динамічний, тому поява тих чи інших факторів, що впливають на її розвиток, є атрибутивною. Розглядаючи флуктуації системи кібернетичної безпеки доцільно зважати, що вони спричинюють вихід системи на біфуркаційні точки, — точки розгалуження шляхів еволюції, — внаслідок чого постає потреба у вирішенні подальшої долі існування системи. Цією точкою може стати суперечність між реальним та кібернетичним простором, що може призвести до зміни організаційних форм системи.

Вихід системи на рівень біфуркаційних точок свідчитиме про потенційну можливість порушення рівноваги / паритету і здатність системи перейти або до іншого рівня і відповідно спричинити трансформації організаційних форм або ж бути зруйнованою.

Такий підхід до розгляду кібербезпекової політики допомагає вирішувати завдання щодо коректного діагностування, прогнозування та ідентифікації біфуркацій.

Щодо соціальних процесів О.О.Богданов вважав, що будь-яка людська діяльність об’єктивно є організуючою і дезорганізуючою. Таким чином сповідувався природний дуалізм. До речі, можу провести аналогію між даним принципом і засадами квантової фізики: в ній молекула розглядається з двох позицій: як частка, біля ядра котрої обертаються електрони і як енергія, що має розсіяний характер. Саме квантова фізика лягає в основу створення нових квантових комп’ютерів та квантових супутників.

За нашого випадку формування і відокремлення кіберпростору від реального простору почасти призводить до дихотомії даних просторів: вони існують майже окремішно і порізнено, і не завжди простір реальний визначає правила поведінки у просторі кібернетичному. Більше того можу говорити і про чітке формування видової картини кіберпростору: це і доповнена реальність і додаткова реальність і віртуальна реальність. Кожна з них є частковим проявом кібернетичного простору, адже в ньому і завдяки ньому вони існують.

Більше того, кіберпростір, керуючись механізмами багатоальтернативної самоорганізації, розвивається за власними законами — об’єктивними засадами. Причому я не можу на даному етапі описувати такі події терміном „принципами”, оскільки останні виступають пізнаними людиною закономірностями. Людина ж поки не пізнала принципи кіберпростору, адже закони його розвитку є об’єктивними для нього самого, натомість не є пізнаними людиною, оскільки когнітивна функція людини побудована таким чином, що описові моделі будується лише виходячи з наявних баз знань про теперішнє і майбутнє. Наукова гіпотеза за будь-яких ракурсів є обмеженою рамками знання, тому, принципово не приписуючи себе до агностицизму наголошу на необхідності нового — інноваційного мислення для розуміння напрямів розвитку кіберпростору.

Якщо О.О. Богданов вважав, що дезорганізація є приватним випадком організації, то я переконаний, що кіберпростір відображає ідеальну модель реального простору, яка не може бути реалізована через низку чинників. В найближчі часі ми станемо свідками епохальної та епічної битви реального світу і кіберпростору. Якщо за О.О.Богдановим організаційна система завжди є більшою, ніж сума її складових елементів, а дезорганізаційна — завжди є меншою суми своїх частин через що завжди приречена на провал, то в умовах надшвидкого формування та розвитку кіберпростору останній, будучи і трансформуючись у певний симулякр [20], стає самодостатнім, тобто фактично відбувається перевертень: реальний простір може перетворитись на дезорганізаційний для кіберпростору, а кіберпростір — організаційним для його суб’єктів.

У цілому сама проблематика осягнення використання симулякрів, про які Жан Бодрійар підготував монографічне дослідження [21] і їх усвідомлення в якості феноменів правового простору, відбувається дуже повільно. Зокрема, можу навести одну з небагатьох статей В.Фатхутдінова, в якій робиться спроба розглянути роль симулякрів і симулятивної практики при забезпеченні громадської безпеки. Симулакрум (лат. simulare — прикидуватися) — термін, що має два різні значення залежно від репрезентативної та нерепрезентативної моделі застосування. Платон визначав сімулакрум як копію копії, відображення відображення, подвоєння подвоєння, яке, також як і копія, претендує на позначення оригіналу, прототипу.  Копія володіє схожістю з референтом, оскільки будує себе за зразком ідеї, а симулакрум — це копія копії, яка позбавлена подібності. Еклезіаст зазначав, що симулякр — це зовсім не те, що приховує собою істину, — це істина, що приховує, що її немає. Симулякр і є істина [22].

Важливість звернення мною уваги до симулякрів зумовлена тим, що вони дуже ефективні у кіберпросторі, при здійсненні інформаційних операцій, в тому числі веденні гібридних війн, вчиненні кібертероризму, здійсненні кібершпигунства і вчиненні кіберзлочинності. Адже вони підривають і стирають межі між доповненою та спотвореною реальністю та віртуальністю.

Важливим поворотним моментом в цьому процесі симуляції є перехід від знаків, які дисимілюють щось, до знаків, що приховують від нас той факт, що вони не означають нічого. Таким чином, обрання кіберпростору в якості домінантного для людини простору її існування та розвитку переміщає суб’єктів правовідносин до віртуального світу, створеного симулятивною практикою. Перше передбачає теологію істини, друге знаменує століття симуляції і симулякрів.

На зміну реальності приходить гіперреальність у вигляді яскравих образів і сам організаційного кіберпростору, коли будь-яка можливість пізнати реальне виступає утопічною. Одночасно з цим зростає ностальгія за якоюсь справжністю, задовольнити яку в принципі є неможливим, оскільки ностальгія ця призводить до подальшої ескалації і інтенсифікації симуляції. Відтак, йдеться не про вигадану недостовірну репрезентацію реальності, а про прийняття того факту, що реальність як така початково включає до власної структури симуляцію, репрезентацію, фікцію і тим самим рятує сама себе.

Таким чином, екстраполюючи також теоретичні посили щодо оцінки та аксіологізації безпекового простору в роботі В.Фатхутдінова [23] у свій спосіб, доходимо висновку, про те, що оцінка стає дедалі більшим універсальним засобом аксіологізації родового життя, яке все більше поглиблюється, показником все зростаючої релятивності ціннісних розмежувань між людьми і формою концентрації уваги індивідів навколо найбільш значимої для сучасної епохи проблеми майбутнього як такого [20, с. 475]. За умови кіберглобалізації, зменшення ролі держави в регулюванні суспільних відносин, оцінка допомагає зрозуміти вагу і необхідність пріоритезації цінностей людини в реальному світі. Перефразуючи А.Тойнбі [24, c. 587], відзначу, що у процесі взаємодії різних просторів форми суспільної організації та мережевих зв’язків в даних просторах більш-менш засвоюються успішно, натомість ядро культури, система цінностей та ціннісних орієнтацій — дуже важко і рідко.

Тому, початкова ейфорія від начебто спектрально ширшого кіберсвіту, формування нової кіберморалі, нової кібермови і зумовлених нею процесів конотації кібермови з часом натикнеться на більш серйозні методологічні проблеми, що мають суттєві аксіологічні коріння: система цінностей живих людей homo sapiens  та штучного інтелекту є початково гранично різними, вони не співпадають за системоутворювальними параметрами навіть при перетворенні homo sapiens у homo cyberus. Тому формування кіберспільнот відбуватиметься динамічно лише до тих пір, доки штучний інтелект не сформує власний простір для власного розвитку. За такого випадку homo sapiens/cyberus змушені будуть перебувати на інформаційній та кібернетичній периферії як ментального несприйняття їх з боку пасіонарного етносу, що лишився в рамках homo sapiens, так і фізично відчувати зневагу та несприйняття з боку штучного інтелекту.

Відтак, базовим моментом, що різнитиме людей від штучного інтелекту, простір існування людини від простору розвитку штучного інтелекту виступатиме інтеграція цінностей, споріднення на базі цінностей.

Отже, кіборгізація суспільства і формування кіберспільноти мають розглядатися як формування альтернативної реальному соціуму спільноти але зі збереженням базових цінностей людини. У поєднанні із кіборгами та штучним інтелектом формуються засади до тривалої конкуренції даних систем. І якщо людина залишиться на твердих позиціях залишення в реальному світі, то з урахуванням пірамідального принципу і прогнозованих мною перверсій людина може стати представником дезорганізаційної системи.

Відтак, сповідуючи практичний підхід зауважу, що методологічний потенціал тектології може бути використаний для кращої організації речей, людей і ідей як в реальному, так і у кібернетичному світі.

Одним із концептуальних завдань тектології є розширення звичних рамок звичайної та вузько спеціалізованої наукової свідомості, подолання її обмеженості і однобічності, які здебільшого виражаються словами — „з одного боку”, або „у той же час”, „поряд із цим”. О.О. Богданов обрав організаційну системи координат і ця ідея виявилася надзвичайно корисною. На його думку, на атомному рівні і у галактичному просторі, а також у таємничому світі людської психіки і мислення, діють одні й ті ж самі організаційні закони поєднання частин до єдиного цілого, підтримання цього цілого у динамічній рівновазі з іншим світом і переміщення його за циклічною траєкторією розвитку.

На думку В.А. Ліпкана, саме ці ідеї сприяли усвідомленню позитивної ролі хаосу, який має таку ж фундаментальну основу як закони збереження і збільшення ентропії. Майже через 50 років, дані ідеї будуть знову усвідомлені і розгорнуті у вигляді нової теорії — синергетики, яка вивчатиме випадковість як норму, а хаос в якості конструктивного чинника функціонування будь-якої нелінійної нерівноважної системи. Втім, як можна чітко побачити, саме О.О. Богданов першим звернув на це увагу, а не Г. Хакен, І. Пригожин і І.Стенгерс [25-26], які вважаються засновниками теорії синергетики і всіх її основних постулатів [19, с. 294].

Маститими висновками О.О.Богданова є те, що він помістив спостерігача до центру динамічного процесу взаємодії й увів у науковий обіг цілу гаму подвійних понять: активність — супротив, асиміляція — дезасиміляція, кон’югація — диз’юнкція, інгресія — дезінгресія та інші. При чому дані поняття не становлять собою антиномії, а є робочими інструментами, що дозволяють розтягувати вербальну однобічність мови, а відтак і мислення для роботи у системі не двозначної логіки, де існують окремо „активності” і „супротиви”, а системі логіки з перемінним центром (доцентровість), де існує єдине поняття „активність — супротив”.

Таким чином, трактуючи це до предмета мого дослідження, зазначу, що формування єдиного „реальний простір — кіберпростір” є знаковим сенсом для подальших досліджень. Адже, спираючись на це поняття, але трактуючи його як антиномію, ми початково розглядаємо кіберпростір як дезорганізаційний і відповідно до цього проводимо свої дослідження і намагаємося формувати відповідні напрями державної кібербезпекової політики.

Застосування розроблених О.О.Богдановим ідей подвійності уможливлюють інтерпретувати їх до контексту мого дослідження наступним чином.

  1. 1.                Будь-яка ознака володіє подвійністю, оскільки ми не можемо створити річ, не створивши паралельно те, чим вона не є — структурна подвійність. Таким чином, оскільки кіберпростір виокремився в окремий простір, можемо чітко говорити що кіберпростір є тим, чим не є реальний простір, а звідси: напрями державної політики в реальних просторах : земля, повітря, море і космос — не є такими і кіберпросторі. Формування напрямів державної кібербезпекової політики потребує концептуальних інших підходів.
  2. 2.                Будь-яка подвійність передбачає межу між тим, що є сама річ і чим вона не є. Межа кіберпростору і реальних просторів полягає у тому, що кожен із них має власний склад суб’єктів соціальних відносин, різні зв’язки та предметну сферу відносин, що власне і порізнює їх один від інших.
  3. 3.                Будь-яка межа має на увазі подвійність, оскільки ми можемо перетинати її двома основними способами: „звідси — туди” і „звідти — сюди”. Ці способи не є еквівалентними і передбачають різні взаємодії, інакше межа була б непомітною. Оскільки перетин межі — це процес, пов’язаний із взаємодією, то це отримало назву динамічної подвійності. Даний чинник виступає ключовим, оскільки методи державного управління і правового регулювання суспільних відносин у різних вимірах реального простору не підходять до їхнього застосування у кіберпросторі. Більше того, на існування „права і неправа” при дослідженні наповнення правового простору вказує і Ю. Оборотов, зазначаючи на важливість домогтися цілковитого демонтажу системи неправа, щоб були виключені ситуації деформування права в неправо, щоб неправо не ставало нормативним ідолом у руках можновладців [27, с. 9].
  4. 4.                Зважаючи на те, що дослідник застосовує для опису мову „посейбічності”, визнається наявність опису мовою „потойбічності”, яка не може бути вираженою мовою чуттєвого сприйняття дослідника, втім є споріднена з ним. Звідти мною окремо розглядаються проблеми розроблення і формування кібермови, конотація кіберпростору.
  5. 5.                Неможливо уявити що-небудь, не визначивши ці два стани, а визначити ці два стани неможливо, не створивши чотирьох елементів або гілок: дві структурні і дві динамічні. Жодна з них існує окремішно одна від одної.

Якщо обидві структурні гілки подвійності є спостережними, то з двох гілок динамічної подвійності одна гілка (що відповідає перетину межі „звідти — сюди”) не є такою, що її можна спостерігати. Втім тій динамічній гілці, яка не є спостережною, відповідає одна зі структурних гілок подвійності [19, с. 291—298].

Висновки

Таким чином можу висновувати, що ідеї тектології становлять важливе методологічне підґрунтя для розуміння базових характеристик функціонування й можливого розвитку кіберпростору, його співвідношення з реальним простором, технецій розвитку двох просторів в якості єдиної симбіотичної несуперечливої макросистеми.

Певне занедбання тектології і тиражування ідей лише системного підходу, який в якості фундаментальної методології оформився лише через 30 років після тектології є методологічно необґрунтованим і призводить до вивчення лише сталих вже функціонуючих систем, наперед унеможливлюючи здатність дослідника здійснювати прогнозування складних динамічних систем, особливо в час перманентної нестабільності. Адже саме зараз, в умовах стрімкого формування кіберсвіту, звернення уваги до кіберметодології, першоосновою якої становить тектологія — є адекватним і необхідним, таким що відповідає сучасним тенденціям розвитку нестабільного багатоманітного світу.

Переконаний, що зараз тектологія має інтерпретуватися як одна з перших фундаментальних спроб побудови загальнонаукової концепції, в якій поставлено й зроблено нариси алгоритмів вирішення широкого кола проблем організації, управління і розвитку складних динамічних системних об’єктів в умовах невизначеності.

Список використаних джерел

  1. 1.    Ліпкан В. А. Систематизація інформаційного законодавства України : [монографія] /  В. А. Ліпкан, В. А. Залізняк / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2012. — 304 с.
  2. 2.    Ліпкан В. А. Правові та організаційні засади взаємодії суб’єктів протидії торгівлі людьми : [монографія] / В. А. Ліпкан, О. В. Кушнір ; за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2013. — 376 с.
  3. 3.    Ліпкан В. А. Адміністративно-правовий режим інформації з обмеженим доступом : [монографія] /  В. А. Ліпкан, В. Ю. Баскаков / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2013. — 344 с.
  4. 4.     Ліпкан В. А. Адміністративна відповідальність за порушення порядку державної закупівлі товарів, робіт і послуг : [монографія] /  В. А. Ліпкан, М. Ю. Довгань / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2013. — 304 с.
  5. 5.     Ліпкан В. А. Консолідація інформаційного законодавства України : [монографія] /  В. А. Ліпкан, М. І. Дімчогло / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2014. — 416 с.
  6. 6.    Ліпкан В. А. Інкорпорація інформаційного законодавства України : [монографія] /  В. А. Ліпкан, К. П. Череповський / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2014. — 408 с.
  7. 7.    Ліпкан В. А. Правовий режим податкової інформації в Україні : [монографія] /  В. А. Ліпкан, О. В. Шепета, О. А. Мандзюк / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2015. — 440 с.
  8. 8.     Ліпкан В.А. Адміністративно-правове регулювання діяльності недержавних пенсійних фондів в Україні : [монографія] /  А. А. Кафтя, В. А. Ліпкан, Н. Ю. Баланюк / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2015. — 316 с.
  9. 9.    Ліпкан В.А. Правові засади розвитку інформаційного суспільства в Україні : [монографія] /  В. А. Ліпкан, І. М. Сопілко, В. О. Кір’ян / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2015. — 664 с.
  10. 10.  Ліпкан В. А. Сутність та порядок вирішення службових спорів : [монографія] /  В. А. Ліпкан, О. Г. Мовчун / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2017. — 312 с.
  11. 11.  Ліпкан В.А. Безпекознавство : [Навчальний посібник] / Володимир Анатолійович Ліпкан. — К. : Вид-во Європ. ун-та, 2003. — 208 с.
  12. 12.   Ліпкан В.А. Застосування положень тектології при побудові системи національної безпеки // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ України. — 2002. — № 4. — С. 128 – 132.
  13. 13.   Максименко Ю. Є. Інформаційна деліктологія: проблемні питання / Ю. Є. Максименко, В. А. Ліпкан // Prava a slobody cloveka a obcana : mechanizmus ich implementacie a ochrany roznych oblastiach prava : матеріали між нар. конф., (м. Братислава, 19-20 верес. 2014 р.). — Братислава, 2014. — С. 40—43.
  14. 14.   Лахно В. А. Побудова адаптивної системи розпізнавання кіберзагроз на основі нечіткої кластерізації ознак / В. А. Лахно // Восточно-Европейский журнал передовых технологий. — 2016. — № 2(9). — С. 18-25.
  15. 15.  Панченко В. М. Зарубіжний досвід формування систем захисту критичної інфраструктури від кіберзагроз / В. М. Панченко // Інформаційна безпека людини, суспільства, держави : наук.-практ. журн. — К. 2012. — №3 (10). — С. 100-109.
  16. 16.   Богданов А.А. Всеобщая организационная наука (Тектология). — Берлин: Из-во Гржебина (на русском языке), 1922.
  17. 17.    Богданов А.А. Всеобщая организационная наука (тектология). — Т. 1. 3-е изд. — М.: Книга, 1925; Т. 2. 3-е изд., 1927; Т. 3. 2-е изд., 1929.
  18. 18.   Богданов А.А. Тектология. Всеобщая организационная наука. — М., 2003. — 496 с.
  19. 19.   Теорія управління в органах внутрішніх справ : [Навчальний посібник] / За ред. В. А. Ліпкана. — К.: КНТ, 2007. — 884 с.
  20. 20.   Современный философский словарь / под общ. ред. В.Е.Кемерова и Т.Х. Керимова. — 4-е изд., испр. и доп. — М. : Академический проект; Екатеринбург : Делова книга, 2015. — 823 с.
  21. 21.   Бодрийяр Ж. Симулякры и симуляции / Ж. Бодрийяр ; [пер. с фр. А. Качалова]. — М. : Издательский дом “ПОСТУМ”, 2015. — 240 с.
  22. 22.  Фатхутдінов В. Г. Роль оцінки у формуванні симулякрів і провадженні симулятивної практики в дійсність під час забезпечення громадської безпеки / В. Г. Фатхутдінов // Право і суспільство. — 2015. — № 5-2. — С. 30—39.
  23. 23.   Фатхутдінов В. Г. Адміністративно-правове регулювання у сфері громадської безпеки в Україні : [монографія] / В. Г. Фатхутдінов. — Київ : Освіта України, 2016. — 400 с.
  24. 24.   Тойнби А. Постижение истории. – М.: Прогресс, 1991. – 720 с.
  25. 25.   Пригожин И., Стенгерс И. Время, хаос, квант. К решению парадокса времени: Пер. с англ. Ю.А.Данилова. — 3-е изд. — М.: Эдиториал УРСС, 2001. — 240 с.
  26. 26.   Пригожин И., Стенгерс И. Порядок из хаоса. Новый диалог с природой: Пер. с англ. Ю.А.Данилова. — 3-е изд. — М.: Эдиториал УРСС, 2001. — 312 с.
  27. 27.   Оборотов Ю. Наповнення правового простору / Ю. Оборотов // Юридичний вісник. — 2017. — № 1. — С. 5—10.

МЕТОДОЛОГІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ КІБЕРБЕЗПЕКОВОЇ ПОЛІТИКИ: ТЕКТОЛОГІЧНИЙ ПІДХІД

 

Діордіца Ігор Володимирович,

кандидат юридичних наук, доцент

доцент кафедри кримінального права і процесу

Національного авіаційного університету

 

 

Важливість кіберпростору для життя сучасного суспільства день від дня стає очевидною. Причому йдеться не лише про збільшення користувачів мережі Інтернет, а й про поступове проникнення його у найбільш важливі сфери життєдіяльності, зміни формату суспільних відносин, уведення до її структури такого суб’єкта як штучний інтелект. Наразі використання мережевих можливостей та технологій стає все більш очевидним для політики і безпеки держави, однак для дослідження як загроз, так і вироблення напрямів державної безпекової політики у кібернетичній сфері використовують застарілу методологію. Якщо у світі сьогодні ще зберігається стратегічний баланс у сфері звичайних озброєнь та зброї масового знищення, то питання паритету в кіберпросторі принципово досягти неможливо через механізми самоорганізації кіберпростору. Скажу відверто свою думку: паритету вже не існує. Тож, якщо ми і надалі будемо прагнути вивчати кіберпростір за допомогою нинішньої методології  і лінійного розуміння, то ризикуємо назавжди залишити мрії про авангард цифрової цивілізації.

Відтак актуальним завданням є формування адекватної описуваному феномену методології його дослідження. Відтак мета даної статті: розглянути евристичні можливості тектології як методологічного інструмента дослідження кібербезпекової політики.

Питання кібернетичної безпеки вже поступово стає предметом дослідження українських учених. Проте звертають на нього увагу, в першу чергу, фахівці з питань національної безпеки та представники наукової школи В.А. Ліпкана [1-13]. Також серед окремих публікацій певних авторів можу відзначити Лахно В. А. [14], Панченко В. М. [15] та ін. При цьому в даних роботах питанням методологічного характеру уваги майже не приділено. Більш того, відмічу що на даний момент в Україні з юридичних наук не захищено жодної дисертації з питань кібербезпекової політики або правового регулювання кібернетичної безпеки, незважаючи на нагальність наукового вивчення даної проблеми. Так само лишаються осторонь важливі питання методологічного характеру, які власно і задають нові горизонти пізнання, перетворюючи науковий пошук у цікаву дослідницьку практично спрямовану діяльність.

Виклад основного матеріалу

Отже, як було мною зазначено, характерним та визначальним для будь-якої теоретичної роботи виступає методологія дослідження. Вкрай очевидно і важливо зрозуміти, що кібербезпека і кібернетична політика майже аксіоматично мають розглядатися за допомогою науки кібернетики, кібернетичного підходу та кібернетичного моделювання, чому і будуть присвячені мої окремі дослідження.

Водночас передвісником формування науки кібернетики була тектологія, розробником якої виступав О.О.Богданов [16-18]. Відтак, в рамках даної статті я і розгляну тектологію як один із методологічних інструментів вивчення кібербезпекової політики.

Примітно, що у сучасних дослідженнях до тектології та її евристичного і методологічного потенціалу сучасні дослідники майже не звертаються. Винятком є підручник з теорії управління в органах внутрішніх справ під редакцією В.А.Ліпкана, в якому розглядається потенціал тектології в контексті еволюції системних уявлень [19, с. 291—298].

Для мого дослідження положення тектології можуть бути використані в наступних вимірах.

Тектологія (від грецьк. тесляр, будівельник, творець) — усезагальна організаційна наука, яка становить собою спробу розгорнутої будови загальної теорії організації і структури систем. Автором і розробником даної концепції виступає Олександр Олександрович Богданов (справжнє прізвище Малиновський).

Безпосередньо термін „тектологія” було уведено в науковий обіг Е Геккелем, яким він позначив дисципліну, котра описує принципи будови живих організмів. Передумовою тектології, за О.О.Богдановим, є положення про те, що закони організації систем є єдиними для будь-яких об’єктів, речових і духовних, завдячуючи чому уможливлюється її вивчення в узагальненій формі.

Визначення організованої системи формується в тектології за принципом „ціле є більшим суми своїх частин”, зміст якого розкривається через аналіз взаємодії позитивного прояву окремих частин (активностей) і таким, що їм протистоять, нейтралізуючих проявів (опорів), причому перші в межах цілого сумуються, а другі не сумуються або сумуються неповно.

У поєднанні із експоненційною та гіперболічною теоріями людського розвитку, за таких умов вочевидь формується цілісна картина про множинність альтернатив розвитку реального світу через надмірно швидкий розвиток кіберпростору та відносин у ньому. Формування кіберпростору ще навіть кілька років тому було ідентифіковано як певна наукова гіпотеза, оскільки він трактувався як окремий прояв інформаційного простору, і відповідно кібербезпекова політика не розглядалася контекстуально відірвано від інформаційної політики. Але розвиток інформаційного суспільства, трансформація його у суспільство знань, шалений розвиток суспільних відносин у кіберпросторі вияв теоретичну нездатність прогнозування розвитку кіберпростору на підставі застарілої та ортодоксальної наукової методології, яка не враховує сучасного складного багатоальтернативного світу і потребує адекватних як математичних, так і соціогуманітарних моделей пояснення напрямів та тенденцій прогнозування тих чи інших процесів.

Таким чином, спроба регулювати існуючі кібервідносини — це завжди по факту констатація минулого. Нині кіберпростір за своїм розвитком випереджає реальність, тому і намагання держави якимось чином регулювати дані процеси має будуватись на прогнозних моделях і сценарному підході, і не описувати нові явища за допомогою лише застарілих матриць на кшталт суб’єкт-об’єктних відносин. Саме тому дана робота і виконується в рамках адміністративного та інформаційного права, які є найбільш динамічними галузями права, відображаючи рухливість суспільних відносин, притаманну стрімкому розвитку суспільства.

Наразі постає і нова наукова проблема: наукове передбачення розвитку як реального, так і кіберпростору і відповідно розгляд можливостей уведення до суб’єктів правових відносин кіборгів та штучний інтелект. Хочемо ми того чи ні, але за кілька років роботизація багатьох сфер життєдіяльності призведе до формування з одного боку значної кількості безробітних і бідних. а з іншого висуне не перший план необхідність розгляду штучного інтелекту як рівноправного учасника суспільних відносин. Звичайно, що це суперечить логіці нинішнього дня, але дана логіка будується лише на тих знаннях, які є сьогодні і не враховує майбутніх знань. Адже за нинішніх умов суб’єктом соціальних відносин може виступати лише людина… Однак, у тому і полягає сенс і гнучкість у розумінні  тенденцій розвитку кіберпростору.

Так, наприклад майбутніми професіями, тобто такими професіями, які будуть витребувані динамікою суспільного розвитку виступатимуть:

1)               археолог космічного сміття, до функцій якого входитиме відшукування та дослідження уламків, що перебувають на орбіті. Вони також проводитимуть екскурсії закинутими космічними кораблями;

2)               фахівець зі збереження пам’яті. До 2020 року інтерфейси software-brainнабиратимуть популярності, що дозволить фіксувати  масовій аудиторії думки, спогади і мрії. Даний вид фахівців допомагатиме людям використовувати дані системи для збільшення місткості сховища;

3)                стратег з відновлення дикої природи, який зможе відроджувати вимерлі багато століть тому види живих рослин і тварин;

4)               інноватор батарей — буде винаходити нові способи збереження заряду елементів живлення;

5)               дизайнер частин людського тіла. Прогрес біоінженерії дозволить жити середньостатистичній особі мінімум до 100 років, через те, що заміна тканин організму стане звичайною справою. В рамках даної професії будуть суміщення знання біоінженерії та естетичного дизайнера.

6)               дизайнер кіберсередовища — дана професія буде актуальною через те, до 2025 року більшість населення планети, окрім інформаційної периферії, значну частину свого часу проводитимуть в кібернетичному середовищі: ігри, розваги, роботи, робота з хмарними сховищами, віртуальні конференції тощо;

7)               кіберадвокати — адвокати між людиною та штучним інтелектом, причому вони мають відстоювати права і законні інтереси не лише людей, а й штучного інтелекту, як рівноправного учасника суспільних відносин. Також дані адвокати можуть виступати медіаторами між людиною і штучним інтелектом;

8)               коментатор цифрової культури — формування нового виду покоління призведе до зміщення комунікативної функції, оскільки здатність говорити візуальною мовою стане важливою підоймою розвитку сучасної науки, зокрема і правової науки та соціальних медіа;

9)               біохакер працюватимуть на засадах фріланса у кіберпросторі у віртуальних командах. Найбільш небезпечним стане протидія біохакерів зажерам штучного інтелекту;

10)          аналітики-креативники кіберданих, до основних завдань яких входитиме  обслуговування значних масивів даних із різноманітних дівайсів та пристроїв, що будуть підключені до глобальної мережі.

При цьому усі перелічені професії базуватимуться на наявності чотирьох основних компетенцій: комунікація, кооперація, креативність і  критичне мислення.

Я переконаний у тому, що штучний інтелект має розглядатися вже зараз як рівноправний учасник правовідносин і відповідно до цього мають бути прописані його правила співжиття з біологічною людиною (представниками нашого виду). За нашого випадку, автоматизація та переведення державних реєстрів багатьох країн на платформи блокчейн, які за своєю здатністю унеможливлюють здійснення державного контролю створюють умови для встановлення такого контролю з боку штучного інтелекту і фактична цифровізація світу може відбуватися не за правилами і моделями, які намалювала собі людина, а за тими, як це змоделює і обґрунтує сам для себе штучний інтелект.

Моє бачення і тверда наукова позиція стоїть на тому підґрунті, що наука і її цінність полягає у передбаченні і формуванні прогнозних моделей і сценаріїв розвитку різноманітних подій із відповідними механізмами реагування держави. За такого підходу ми не відстаємо, ми не реагуємо, а діємо проактивно, адже за даного  випадку ми формуємо майбутнє і реальність і штучний інтелект приходить до нас в світ і буде функціонувати за нашими правилами.

За іншого випадку створення штучного кіберпростору призведе до можливої конкуренції кіборгів та людини через неефективність управління людиною тими чи іншими ресурсами. Звичайно, що людина дану конкуренцію програє, адже вона керується не завжди розумом, а й емоціями, уподобаннями, традиціями, національними та культурними звичаями тощо. А головне: людина втомлюється — навчатися, працювати, самовдосконалюватися. Чого не можна сказати про штучний інтелект.

Основна ідея тектології полягає у тотожності організації систем різних рівнів: від мікросвіту — до біологічних і соціальних систем. Дану ідею майже на десять років пізніше розвивав Людвіг Фон Берталанфі у своїй теорії систем.

Існування системи суспільних відносин являє собою процес динамічний, тому поява тих чи інших факторів, що впливають на її розвиток, є атрибутивною. Розглядаючи флуктуації системи кібернетичної безпеки доцільно зважати, що вони спричинюють вихід системи на біфуркаційні точки, — точки розгалуження шляхів еволюції, — внаслідок чого постає потреба у вирішенні подальшої долі існування системи. Цією точкою може стати суперечність між реальним та кібернетичним простором, що може призвести до зміни організаційних форм системи.

Вихід системи на рівень біфуркаційних точок свідчитиме про потенційну можливість порушення рівноваги / паритету і здатність системи перейти або до іншого рівня і відповідно спричинити трансформації організаційних форм або ж бути зруйнованою.

Такий підхід до розгляду кібербезпекової політики допомагає вирішувати завдання щодо коректного діагностування, прогнозування та ідентифікації біфуркацій.

Щодо соціальних процесів О.О.Богданов вважав, що будь-яка людська діяльність об’єктивно є організуючою і дезорганізуючою. Таким чином сповідувався природний дуалізм. До речі, можу провести аналогію між даним принципом і засадами квантової фізики: в ній молекула розглядається з двох позицій: як частка, біля ядра котрої обертаються електрони і як енергія, що має розсіяний характер. Саме квантова фізика лягає в основу створення нових квантових комп’ютерів та квантових супутників.

За нашого випадку формування і відокремлення кіберпростору від реального простору почасти призводить до дихотомії даних просторів: вони існують майже окремішно і порізнено, і не завжди простір реальний визначає правила поведінки у просторі кібернетичному. Більше того можу говорити і про чітке формування видової картини кіберпростору: це і доповнена реальність і додаткова реальність і віртуальна реальність. Кожна з них є частковим проявом кібернетичного простору, адже в ньому і завдяки ньому вони існують.

Більше того, кіберпростір, керуючись механізмами багатоальтернативної самоорганізації, розвивається за власними законами — об’єктивними засадами. Причому я не можу на даному етапі описувати такі події терміном „принципами”, оскільки останні виступають пізнаними людиною закономірностями. Людина ж поки не пізнала принципи кіберпростору, адже закони його розвитку є об’єктивними для нього самого, натомість не є пізнаними людиною, оскільки когнітивна функція людини побудована таким чином, що описові моделі будується лише виходячи з наявних баз знань про теперішнє і майбутнє. Наукова гіпотеза за будь-яких ракурсів є обмеженою рамками знання, тому, принципово не приписуючи себе до агностицизму наголошу на необхідності нового — інноваційного мислення для розуміння напрямів розвитку кіберпростору.

Якщо О.О. Богданов вважав, що дезорганізація є приватним випадком організації, то я переконаний, що кіберпростір відображає ідеальну модель реального простору, яка не може бути реалізована через низку чинників. В найближчі часі ми станемо свідками епохальної та епічної битви реального світу і кіберпростору. Якщо за О.О.Богдановим організаційна система завжди є більшою, ніж сума її складових елементів, а дезорганізаційна — завжди є меншою суми своїх частин через що завжди приречена на провал, то в умовах надшвидкого формування та розвитку кіберпростору останній, будучи і трансформуючись у певний симулякр [20], стає самодостатнім, тобто фактично відбувається перевертень: реальний простір може перетворитись на дезорганізаційний для кіберпростору, а кіберпростір — організаційним для його суб’єктів.

У цілому сама проблематика осягнення використання симулякрів, про які Жан Бодрійар підготував монографічне дослідження [21] і їх усвідомлення в якості феноменів правового простору, відбувається дуже повільно. Зокрема, можу навести одну з небагатьох статей В.Фатхутдінова, в якій робиться спроба розглянути роль симулякрів і симулятивної практики при забезпеченні громадської безпеки. Симулакрум (лат. simulare — прикидуватися) — термін, що має два різні значення залежно від репрезентативної та нерепрезентативної моделі застосування. Платон визначав сімулакрум як копію копії, відображення відображення, подвоєння подвоєння, яке, також як і копія, претендує на позначення оригіналу, прототипу.  Копія володіє схожістю з референтом, оскільки будує себе за зразком ідеї, а симулакрум — це копія копії, яка позбавлена подібності. Еклезіаст зазначав, що симулякр — це зовсім не те, що приховує собою істину, — це істина, що приховує, що її немає. Симулякр і є істина [22].

Важливість звернення мною уваги до симулякрів зумовлена тим, що вони дуже ефективні у кіберпросторі, при здійсненні інформаційних операцій, в тому числі веденні гібридних війн, вчиненні кібертероризму, здійсненні кібершпигунства і вчиненні кіберзлочинності. Адже вони підривають і стирають межі між доповненою та спотвореною реальністю та віртуальністю.

Важливим поворотним моментом в цьому процесі симуляції є перехід від знаків, які дисимілюють щось, до знаків, що приховують від нас той факт, що вони не означають нічого. Таким чином, обрання кіберпростору в якості домінантного для людини простору її існування та розвитку переміщає суб’єктів правовідносин до віртуального світу, створеного симулятивною практикою. Перше передбачає теологію істини, друге знаменує століття симуляції і симулякрів.

На зміну реальності приходить гіперреальність у вигляді яскравих образів і сам організаційного кіберпростору, коли будь-яка можливість пізнати реальне виступає утопічною. Одночасно з цим зростає ностальгія за якоюсь справжністю, задовольнити яку в принципі є неможливим, оскільки ностальгія ця призводить до подальшої ескалації і інтенсифікації симуляції. Відтак, йдеться не про вигадану недостовірну репрезентацію реальності, а про прийняття того факту, що реальність як така початково включає до власної структури симуляцію, репрезентацію, фікцію і тим самим рятує сама себе.

Таким чином, екстраполюючи також теоретичні посили щодо оцінки та аксіологізації безпекового простору в роботі В.Фатхутдінова [23] у свій спосіб, доходимо висновку, про те, що оцінка стає дедалі більшим універсальним засобом аксіологізації родового життя, яке все більше поглиблюється, показником все зростаючої релятивності ціннісних розмежувань між людьми і формою концентрації уваги індивідів навколо найбільш значимої для сучасної епохи проблеми майбутнього як такого [20, с. 475]. За умови кіберглобалізації, зменшення ролі держави в регулюванні суспільних відносин, оцінка допомагає зрозуміти вагу і необхідність пріоритезації цінностей людини в реальному світі. Перефразуючи А.Тойнбі [24, c. 587], відзначу, що у процесі взаємодії різних просторів форми суспільної організації та мережевих зв’язків в даних просторах більш-менш засвоюються успішно, натомість ядро культури, система цінностей та ціннісних орієнтацій — дуже важко і рідко.

Тому, початкова ейфорія від начебто спектрально ширшого кіберсвіту, формування нової кіберморалі, нової кібермови і зумовлених нею процесів конотації кібермови з часом натикнеться на більш серйозні методологічні проблеми, що мають суттєві аксіологічні коріння: система цінностей живих людей homo sapiens  та штучного інтелекту є початково гранично різними, вони не співпадають за системоутворювальними параметрами навіть при перетворенні homo sapiens у homo cyberus. Тому формування кіберспільнот відбуватиметься динамічно лише до тих пір,доки штучний інтелект не сформує власний простір для власного розвитку. За такого випадку homo sapiens/cyberusзмушені будуть перебувати на інформаційній та кібернетичній периферії як ментального несприйняття їх з боку пасіонарного етносу, що лишився в рамках homo sapiens, так і фізично відчувати зневагу та несприйняття з боку штучного інтелекту.

Відтак, базовим моментом, що різнитиме людей від штучного інтелекту, простір існування людини від простору розвитку штучного інтелекту виступатиме інтеграція цінностей, споріднення на базі цінностей.

Отже, кіборгізація суспільства і формування кіберспільноти мають розглядатися як формування альтернативної реальному соціуму спільноти але зі збереженням базових цінностей людини. У поєднанні із кіборгами та штучним інтелектом формуються засади до тривалої конкуренції даних систем. І якщо людина залишиться на твердих позиціях залишення в реальному світі, то з урахуванням пірамідального принципу і прогнозованих мною перверсій людина може стати представником дезорганізаційної системи.

Відтак, сповідуючи практичний підхід зауважу, що методологічний потенціал тектології може бути використаний для кращої організації речей, людей і ідей як в реальному, так і у кібернетичному світі.

Одним із концептуальних завдань тектології є розширення звичних рамок звичайної та вузько спеціалізованої наукової свідомості, подолання її обмеженості і однобічності, які здебільшого виражаються словами — „з одного боку”, або „у той же час”, „поряд із цим”. О.О. Богданов обрав організаційну системи координат і ця ідея виявилася надзвичайно корисною. На його думку, на атомному рівні і у галактичному просторі, а також у таємничому світі людської психіки і мислення, діють одні й ті ж самі організаційні закони поєднання частин до єдиного цілого, підтримання цього цілого у динамічній рівновазі з іншим світом і переміщення його за циклічною траєкторією розвитку.

На думку В.А. Ліпкана, саме ці ідеї сприяли усвідомленню позитивної ролі хаосу, який має таку ж фундаментальну основу як закони збереження і збільшення ентропії. Майже через 50 років, дані ідеї будуть знову усвідомлені і розгорнуті у вигляді нової теорії — синергетики, яка вивчатиме випадковість як норму, а хаос в якості конструктивного чинника функціонування будь-якої нелінійної нерівноважної системи. Втім, як можна чітко побачити, саме О.О. Богданов першим звернув на це увагу, а не Г. Хакен, І. Пригожин і І.Стенгерс [25-26], які вважаються засновниками теорії синергетики і всіх її основних постулатів [19, с. 294].

Маститими висновками О.О.Богданова є те, що він помістив спостерігача до центру динамічного процесу взаємодії й увів у науковий обіг цілу гаму подвійних понять: активність — супротив, асиміляція — дезасиміляція, кон’югація — диз’юнкція, інгресія — дезінгресія та інші. При чому дані поняття не становлять собою антиномії, а є робочими інструментами, що дозволяють розтягувати вербальну однобічність мови, а відтак і мислення для роботи у системі не двозначної логіки, де існують окремо „активності” і „супротиви”, а системі логіки з перемінним центром (доцентровість), де існує єдине поняття „активність — супротив”.

Таким чином, трактуючи це до предмета мого дослідження, зазначу, що формування єдиного „реальний простір — кіберпростір” є знаковим сенсом для подальших досліджень. Адже, спираючись на це поняття, але трактуючи його як антиномію, ми початково розглядаємо кіберпростір як дезорганізаційний і відповідно до цього проводимо свої дослідження і намагаємося формувати відповідні напрями державної кібербезпекової політики.

Застосування розроблених О.О.Богдановим ідей подвійності уможливлюють інтерпретувати їх до контексту мого дослідження наступним чином.

1.                Будь-яка ознака володіє подвійністю, оскільки ми не можемо створити річ, не створивши паралельно те, чим вона не є — структурна подвійність. Таким чином, оскільки кіберпростір виокремився в окремий простір, можемо чітко говорити що кіберпростір є тим, чим не є реальний простір, а звідси: напрями державної політики в реальних просторах : земля, повітря, море і космос — не є такими і кіберпросторі. Формування напрямів державної кібербезпекової політики потребує концептуальних інших підходів.

2.                Будь-яка подвійність передбачає межу між тим, що є сама річ і чим вона не є. Межа кіберпростору і реальних просторів полягає у тому, що кожен із них має власний склад суб’єктів соціальних відносин, різні зв’язки та предметну сферу відносин, що власне і порізнює їх один від інших.

3.                Будь-яка межа має на увазі подвійність, оскільки ми можемо перетинати її двома основними способами: „звідси — туди” і „звідти — сюди”. Ці способи не є еквівалентними і передбачають різні взаємодії, інакше межа була б непомітною. Оскільки перетин межі — це процес, пов’язаний із взаємодією, то це отримало назву динамічної подвійності. Даний чинник виступає ключовим, оскільки методи державного управління і правового регулювання суспільних відносин у різних вимірах реального простору не підходять до їхнього застосування у кіберпросторі. Більше того, на існування „права і неправа” при дослідженні наповнення правового простору вказує і Ю. Оборотов, зазначаючи на важливість домогтися цілковитого демонтажу системи неправа, щоб були виключені ситуації деформування права в неправо, щоб неправо не ставало нормативним ідолом у руках можновладців [27, с. 9].

4.                Зважаючи на те, що дослідник застосовує для опису мову „посейбічності”, визнається наявність опису мовою „потойбічності”, яка не може бути вираженою мовою чуттєвого сприйняття дослідника, втім є споріднена з ним. Звідти мною окремо розглядаються проблеми розроблення і формування кібермови, конотація кіберпростору.

5.                Неможливо уявити що-небудь, не визначивши ці два стани, а визначити ці два стани неможливо, не створивши чотирьох елементів або гілок: дві структурні і дві динамічні. Жодна з них існує окремішно одна від одної.

Якщо обидві структурні гілки подвійності є спостережними, то з двох гілок динамічної подвійності одна гілка (що відповідає перетину межі „звідти — сюди”) не є такою, що її можна спостерігати. Втім тій динамічній гілці, яка не є спостережною, відповідає одна зі структурних гілок подвійності [19, с. 291—298].

Висновки

Таким чином можу висновувати, що ідеї тектології становлять важливе методологічне підґрунтя для розуміння базових характеристик функціонування й можливого розвитку кіберпростору, його співвідношення з реальним простором, технецій розвитку двох просторів в якості єдиної симбіотичної несуперечливої макросистеми.

Певне занедбання тектології і тиражування ідей лише системного підходу, який в якості фундаментальної методології оформився лише через 30 років після тектології є методологічно необґрунтованим і призводить до вивчення лише сталих вже функціонуючих систем, наперед унеможливлюючи здатність дослідника здійснювати прогнозування складних динамічних систем, особливо в час перманентної нестабільності. Адже саме зараз, в умовах стрімкого формування кіберсвіту, звернення уваги до кіберметодології, першоосновою якої становить тектологія — є адекватним і необхідним, таким що відповідає сучасним тенденціям розвитку нестабільного багатоманітного світу.

Переконаний, що зараз тектологія має інтерпретуватися як одна з перших фундаментальних спроб побудови загальнонаукової концепції, в якій поставлено й зроблено нариси алгоритмів вирішення широкого кола проблем організації, управління і розвитку складних динамічних системних об’єктів в умовах невизначеності.

Список використаних джерел

1.    Ліпкан В. А. Систематизація інформаційного законодавства України : [монографія] /  В. А. Ліпкан, В. А. Залізняк / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2012. — 304 с.

2.    Ліпкан В. А. Правові та організаційні засади взаємодії суб’єктів протидії торгівлі людьми : [монографія] / В. А. Ліпкан, О. В. Кушнір ; за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2013. — 376 с.

3.    Ліпкан В. А. Адміністративно-правовий режим інформації з обмеженим доступом : [монографія] /  В. А. Ліпкан, В. Ю. Баскаков / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2013. — 344 с.

4.     Ліпкан В. А. Адміністративна відповідальність за порушення порядку державної закупівлі товарів, робіт і послуг : [монографія] /  В. А. Ліпкан, М. Ю. Довгань / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2013. — 304 с.

5.     Ліпкан В. А. Консолідація інформаційного законодавства України : [монографія] /  В. А. Ліпкан, М. І. Дімчогло / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2014. — 416 с.

6.    Ліпкан В. А. Інкорпорація інформаційного законодавства України : [монографія] /  В. А. Ліпкан, К. П. Череповський / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2014. — 408 с.

7.    Ліпкан В. А. Правовий режим податкової інформації в Україні : [монографія] /  В. А. Ліпкан, О. В. Шепета, О. А. Мандзюк / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2015. — 440 с.

8.     Ліпкан В.А. Адміністративно-правове регулювання діяльності недержавних пенсійних фондів в Україні : [монографія] /  А. А. Кафтя, В. А. Ліпкан, Н. Ю. Баланюк / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2015. — 316 с.

9.    Ліпкан В.А. Правові засади розвитку інформаційного суспільства в Україні : [монографія] /  В. А. Ліпкан, І. М. Сопілко, В. О. Кір’ян / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2015. — 664 с.

10.  Ліпкан В. А. Сутність та порядок вирішення службових спорів : [монографія] /  В. А. Ліпкан, О. Г. Мовчун / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2017. — 312 с.

11.  Ліпкан В.А. Безпекознавство : [Навчальний посібник] / Володимир Анатолійович Ліпкан. — К. : Вид-во Європ. ун-та, 2003. — 208 с.

12.   Ліпкан В.А. Застосування положень тектології при побудові системи національної безпеки // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ України. — 2002. — № 4. — С. 128 – 132.

13.   Максименко Ю. Є. Інформаційна деліктологія: проблемні питання / Ю. Є. Максименко, В. А. Ліпкан // Prava a slobody cloveka a obcana : mechanizmus ich implementacie a ochrany roznych oblastiach prava : матеріали між нар. конф., (м. Братислава, 19-20 верес. 2014 р.). — Братислава, 2014. — С. 4043.

14.   Лахно В. А. Побудова адаптивної системи розпізнавання кіберзагроз на основі нечіткої кластерізації ознак / В. А. Лахно // Восточно-Европейский журнал передовых технологий. — 2016. — № 2(9). — С. 18-25.

15.  Панченко В. М. Зарубіжний досвід формування систем захисту критичної інфраструктури від кіберзагроз / В. М. Панченко // Інформаційна безпека людини, суспільства, держави : наук.-практ. журн. — К. 2012. — №3 (10). — С. 100-109.

16.   Богданов А.А. Всеобщая организационная наука (Тектология). — Берлин: Из-во Гржебина (на русском языке), 1922.

17.    Богданов А.А. Всеобщая организационная наука (тектология). — Т. 1. 3-е изд. — М.: Книга, 1925; Т. 2. 3-е изд., 1927; Т. 3. 2-е изд., 1929.

18.   Богданов А.А. Тектология. Всеобщая организационная наука. — М., 2003. — 496 с.

19.   Теорія управління в органах внутрішніх справ: [Навчальний посібник] / За ред. В. А. Ліпкана. — К.: КНТ, 2007. — 884 с.

20.   Современный философский словарь / под общ. ред. В.Е.Кемерова и Т.Х. Керимова. — 4-е изд., испр. и доп. — М. : Академический проект; Екатеринбург : Делова книга, 2015. — 823 с.

21.   Бодрийяр Ж. Симулякры и симуляции / Ж. Бодрийяр ; [пер. с фр. А. Качалова]. — М. : Издательский дом “ПОСТУМ”, 2015. — 240 с.

22.  Фатхутдінов В. Г. Роль оцінки у формуванні симулякрів і провадженні симулятивної практики в дійсність під час забезпечення громадської безпеки / В. Г. Фатхутдінов // Право і суспільство. — 2015. — № 5-2. — С. 30—39.

23.   Фатхутдінов В. Г. Адміністративно-правове регулювання у сфері громадської безпеки в Україні : [монографія] / В. Г. Фатхутдінов. — Київ : Освіта України, 2016. — 400 с.

24.   Тойнби А. Постижение истории. – М.: Прогресс, 1991. – 720 с.

25.   Пригожин И., Стенгерс И. Время, хаос, квант. К решению парадокса времени: Пер. с англ. Ю.А.Данилова. — 3-е изд. — М.: Эдиториал УРСС, 2001. — 240 с.

26.   Пригожин И., Стенгерс И. Порядок из хаоса. Новый диалог с природой: Пер. с англ. Ю.А.Данилова. — 3-е изд. — М.: Эдиториал УРСС, 2001. — 312 с.

27.   Оборотов Ю. Наповнення правового простору / Ю. Оборотов // Юридичний вісник. — 2017. — № 1. — С. 5—10.