Слюсар Костянтин Сергійович,
здобувач кафедри теорії держави та права
Київського національного університету внутрішніх справ
Покоління прав людини доволі різноманітні, оскільки вони відображають багатогранність людської особи, в якій поєднуються природний, соціальний і духовний початки. Людина – істота мисляча, що створює, руйнує, і переживає. Особа – це і громадянин, і громадський діяч, і сім’янин, і робітник. У конкретної особистості ці особливості поєднуються в пропорції, що притаманна лише цій особі та надає їй своєрідності, неповторності та самобутності. Права людини виступають життєвою необхідністю для самовираження особи. Лише володіння правами і основними свободами створює належні умови для вільного саморозвитку та самоврядування особистості.
Аналіз сучасної наукової літератури, свідчить про зацікавленість наукових кіл методологічними аспектами прав людини в сучасному суспільстві та державі. [1, 89-101; 2, 35-40; 3, 459-495; 4, 35-40] Це і зрозуміло, бо, як пише Д.Л.Керімов, соціалізація людини, її перетворення в особистість відбувається завдяки активній участі в суспільному і державному житті, корисній праці, всебічній освіті, спілкуванню і взаємодії з іншими людьми. Всі цінності як суспільства так і держави створюються руками, розумом і творчістю особи. [5, 68]. Разом із тим, слід зазначити, що деякі основоположні питання прав людини в теорії держави і права висвітлено ще недостатнім чином, і передусім мова йде про проблеми діалектики прав людини і громадянина, духовно-етичну сутність прав людини, місце прав людини в структурі соціальних відносин, аспекти співвідношення та взаємозв’язку прав, свобод, законних інтересів, обов’язків і відповідальності людини в правовій державі. Оскільки всі ці проблеми відносяться до методології теорії прав людини, зупинимося на них докладніше.
Методологія прав людини виступає складовою частиною філософської антропології, найважливішим завданням якої є дослідження природи людини, що виступає джерелом її невід’ємних прав і свобод. Основними питаннями дослідження є феноменологія та онтологія, що розкривають права людини як його атрибутивну властивість, що формується в контексті соціального буття. Академік В.С. Нерсесянц писав, що на відміну від більшості політичних філософій, що мають імперативний характер, ідеологія прав людини за своєю суттю плюралістична. Вона припускає нескінченну різноманітність форм соціальної організації, надає людині максимальну можливість особистого вибору. [6, 611-613] Отже, методологічні аспекти теорії прав людини вельми складні та багатоаспектні. Саме тому, необхідно виділити та проаналізувати різноманітні методи даної теорії як нового напряму юридичної науки, тобто всю сукупність прийомів, способів та засобів вивчення відповідних норм права та правозахисної діяльності різних суб’єктів в суспільстві.
Ми вважаємо, що методи теорії прав людини можна поділити на
- загальні, тобто такі, що поширюються на всі юридичні науки і всі напрями самої теорії прав людини;
- приватні, використовуються для вивчення різноманітних аспектів і сторін законодавства про права та свободи людини і громадянина та сучасної теорії прав людини в цілому.
Провідне місце серед загальних методів вивчення проблем прав людини належить історичному методу, системному підходу, системному аналізу та синтезу. Це підтверджується тим, що: історичний метод передбачає конкретно-історичний та історико-емпіричний аналіз проблем поколінь прав людини, включаючи дослідження того, як виникло те або інше покоління прав людини, які основні етапи в своєму розвитку воно пройшло, чим воно стало тепер і які його історичні перспективи; системний підхід дозволяє розглядати всі норми, що містять права людини, як систему, як єдине ціле в тісному зв’язку і взаємодії з іншими правовими нормами і інститутами, прослідкувати з системних позицій правозахисну діяльність різноманітних суб’єктів; системний аналіз дозволяє розподілити всю сукупність прав людини на певні покоління, дати їх характеристику, показати найбільш ефективні; за допомогою синтезу ми можемо об’єднати в єдине ціле певні досліджувані компоненти, властивості та відносини, що були виділені в процесі системного аналізу.
До приватних методів перш за все слід віднести: метод дозволу (передбачає такий характер правозахисної діяльності суб’єктів, за якого їм надається свобода при реалізації своїх цілей і завдань, тобто, особа реалізує їх на власний розсуд). При цьому в процесі реалізації даного методу можуть використовуватися й інші способи та прийоми – делегуючий (передача повноважень), рекомендаційний (припускає видачу рекомендацій), санкціонуючий (дозволяючий); обмежувально забороняючий метод (полягає в регламентації та встановленні для даних суб’єктів певних заборонювальних заходів, які слід втілити на практиці).
У світлі викладеного методологічні аспекти теорії прав людини можна досліджувати в широкому і вузькому значені, що, на нашу думку, дозволить висвітлити різні рівні та динаміку проблем, що досліджуються.
Список використаних джерел:
- Колотова Н.В. Права человека: итоги века, тенденции, перспективы // Государство и право. – 2001. – № 5. – С. 87-102.
- Права человека и процессы глобализации современного мира / М. М. Бринчук [и др.] ; отв. ред. Е. А. Лукашева ; Институт Государства и Права РАН. – М. : НОРМА, 2005. – 464 с.
- Карташкин В.А. Права человека: международная защита в условиях глобализации. – М.; НОPMA-ИНФРА-М, 2009. – 288 с.
- Ограничение прав и свобод человека и гражданина (теоретический аспект). Дис. … канд. юрид. наук: 12.00.01 / Беломестных Л.Л. – М., 2003. – 180 c.
- Керимов Д.А. Проблемы общей теории права и государства. В 3-х тт. – Т.1. Социология права. – М. : НОУ СГИ, 2001. – 266 с.
- Нерсесянц B.C. Философия права. – М. : НОРМА-ИНФРА-М, 2009. – 848 с.