КОНЦЕПТУАЛЬНА МОДЕЛЬ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ

 

 Колесник Володимир Тимофійович,

заступник керівника головного департаменту

з питань національної безпеки та оборони

Адміністрації Президента України

 

Революція гідності відкрила перед Україною суттєві нові можливості для побудови нової системи державного управління, заснованої на пріоритеті забезпечення національних інтересів на основі українських національних цінностей.

Сучасний рівень державного управління не відповідає новим тенденціям, він коріниться передусім на застарілій системі управлінських координат, застосуванні лінійних методів управління, зокрема і ведення війни. Такі тенденції як гібридні війни, асиметричні загрози, інформаційно-психологічні операції, діяльність рухів опору, сепаратизм на науковому рівні вивчаються недостатньо, як наслідок в Україні досі не існує жодної державної інституції щодо реалізації державної політики у гібридному середовищі.

Росія окупувала частину території України — Автономну Республіку Крим і місто Севастополь, розв’язала воєнну агресію на Сході України та намагається зруйнувати єдність демократичного світу передусім за рахунок використання нових комунікативних технологій, лобіювання власних інтересів через розвинену агентурну мережу, а також із використанням значного військового потенціалу. Безкарне застосування сили на міжнародній арені стало наслідком неспроможності світових безпекових інституцій дати гідну та адекватну відповідь на виклики сучасності, передусім на гібридні війни. На мій погляд така ситуація стала можливою через неефективність функціонування системи державного управління.

Безпосередньо у безпековому середовищі відбулися незворотні зміни, які певним чином детермінують і звернення до концептуальної зміни безпекової парадигми.

Постулати свого бачення викладу нижче.

Ключовим концептом виступає безперечно національна безпека, під якою я розумію систему забезпечення державного управління країною, з метою створення умов здатності суспільної системи країни забезпечити високий рівень життєдіяльності нації та її конкурентні спроможності у взаємовідносинах із зовнішнім світом для надійного існування та прогресивного розвитку.

Концептуальною відмінністю мого бачення від сталої націобезпекової парадигми є те, що національна безпека мною трактується як система забезпечення ефективного державного управління. Основою національної безпеки України виступає національний інтерес, який становить сукупність внутрішніх та зовнішніх потреб держави в забезпеченості захищеності та прогресивного розвитку особистості, суспільства та держави.

Національний інтерес виступає дороговказом державного управління, відповідно джерелом національних інтересів держави — є український народ.

Наголошу на тій обставині, що рівень безпеки нації унеможливлює створення загрози для нереалізації національних інтересів. Таким чином об’єктивні потреби нації як внутрішнє ціле соціального утворення в єдності всіх його властивостей, становлячи субстрат національних інтересів, не можуть бути принесені в угоду тим чи іншим політичним партіям, угрупованням або змінені через тиск іноземних держав або транснаціональних корпорацій.

Базовим і парадигмальним моментом побудови нової теорії безпеки і відповідного безпекового законодавства і керованих безпекових відносин я пропоную визнати тріаду:

національні інтереси —

загрози національним інтересам —

державне управління.

Відповідно до основних характеристик національної безпеки держави я включаю:

  • рівень безробіття;
  • рівень росту споживчих цін;
  • рівень державного внутрішнього та зовнішнього боргу у відсотковому співвідношенні до валового внутрішнього продукту;
  • рівень забезпеченості ресурсами: освіти, охорони здоров’я, культури, науки в відсотковому співвідношенні до валового внутрішнього продукту;
  • рівень забезпеченості кадровим потенціалом в усіх сферах народного господарства та сфері державного управління.

Ключовим постулатом мого бачення виступає те, що по суті система національної безпеки — система державного управління, адже будь-які загрози спрямовані на дестабілізацію системи державного управління у тій чи іншій сфері життєдіяльності.

Відтак, національні інтереси досягаються через здійснення державного управління. При цьому переконаний у тому, що безпека поглинає оборону, тому можу підтримати тих дослідників, які зазначають на необхідність зміни назви РНБОУ на РНБ — Рада національної безпеки. Адже оборона становить лише одну зі сфер національної безпеки, а у більш абстрактному плані лише одну зі сфер життєдіяльності, в якій реалізується державне управління.

Основними засобами національної безпеки України є:

захист – гарантія безпеки об’єктам національної безпеки, цілеспрямована діяльність державних інституцій по забезпеченню цієї гарантії;

охорона – комплекс дій, цілеспрямована діяльність суб’єктів забезпечення національної безпеки з недопущення протиправних впливів на об’єкти національної безпеки;

оборона – система політичних, економічних, соціальних, воєнних, наукових, науково-технічних, інформаційних, правових, організаційних, інших заходів держави, щодо підготовки до збройного захисту та захист  у разі збройної агресії або збройного конфлікту.

Відповідно, не звужуючи і не обмежуючи безпеку виключно чи то захистом, чи то охороною, чи то обороною зауважу не необхідності легітимації положення про те, що Україна має суверенне право на використання та застосування превентивних заходів щодо реалізації своїх національних інтересів в будь-якій точці планети. Глобалізація передбачає стирання кордонів, тому таке стирання має відбуватись не в однобічному порядку, коли Україна за 24 роки свого існування ніяк не перетвориться на суб’єкта геополітики, і все ще перебуває в стадії керованого об’єкта, а й в напрямі формування України як впливової регіональної держави. Із цією метою розвиток суверенної України передбачає реалізацію національних інтересів поза географічними кордонами держави і не обмежується лише територією України.

Основними цілями державної політики національної безпеки є:

  • створення умов для прогресивного та прогнозованого розвитку національних інтересів;
  • відновлення відповідно до національних інтересів через ефективне використання державного управління територіальної цілісності України, гарантування мирного майбутнього України як суверенної і незалежної, соборної, демократичної, соціальної, правової держави;
  • утвердження прав і свобод людини і громадянина, забезпечення нової якості соціального, економічного і гуманітарного розвитку, забезпечення інтеграції України до Європейського Союзу та формування умов для вступу в колективні системи безпеки, які гарантуватимуть реалізацію національних інтересів України.

Якісно оновлена державна політика має бути спрямована на створення умов  для гарантованої реалізації національних інтересів в усіх сферах життєдіяльності, комплексне реформування системи національної безпеки як засобу ефективного державного управління.

Нестабільність глобальної системи безпеки, а також міжнародних безпекових інституцій, недієвість норм міжнародного права, застосування гібридних війн — це далеко не всі, але найбільш суттєві тенденції, які визначають сучасний зміст безпекового середовища, і відповідно чинять суттєвий вплив на систему державного управління.

Політика національної безпеки має ґрунтуватись на необхідності реалізації національних інтересів, з урахуванням норм і принципів міжнародного права. Україна має забезпечити такий рівень державного управління, за якого вона буде здатна захистити свої фундаментальні цінності, визначені Конституцією та законами України, — незалежність, територіальну цілісність і суверенітет, гідність, демократію, людину, її права і свободи, верховенство права, забезпечення добробуту, мир та безпеку.

На цьому шляху, з метою ефективного правового забезпечення державного управління має бути розроблена ієрархічна модель нормативно-правових актів, що регулюють безпекові відносини:

  • концепція національної безпеки — документ стратегічного рівня, включає основні загрози, небезпеки і заходи щодо їх запобігання, вона створюється за участю вищих органів влади із застосуванням провідних науково-дослідних установ країни на тривалу перспективу, вона включає наступні основні напрями: державно-правовий, геополітичний, інформаційний, соціальний, економічний, фінансовий, воєнний, екологічний  та ін.;
  • доктрина національної безпеки — документ тактичного рівня, який  складається з основоположних доктринальних документів, таких як: державно-правова, геополітична, інформаційна соціальна, економічна, фінансова, воєнна, екологічна та ін., які розробляються відповідно до визначених у Концепції національної безпеки пріоритетних національних інтересів та ключових сфер життєдіяльності. Дані документи розробляються відповідними профільними міністерствами на розвиток Концепції національної безпеки за координуючої ролі Ради національної безпеки;
  • стратегія національної безпеки — документ оперативного рівня, в якому визначається пріоритетні напрями реалізації національних інтересів на конкретно визначений період із зазначенням кількісних та якісних показників, які має досягнути система державного управління. Стратегія ґрунтується не на адаптації держави до існуючих умов, а виходячи із розробленої цільової моделі її перспективного розвитку, яка спирається на динамічну систему кількісних та якісних індикативних показників прогресивного розвитку;
  • різноманітні плани, програми та інші документи короткочасної дії, в яких регламентується визначені конкретні проблеми, засоби їх вирішення та визначені термін та відповідальні особи.

Дія даної системи нормативно-правових актів має бути спрямована на реалізацію до 2020 року визначених пріоритетів державної політики національної безпеки, а також Стратегією сталого розвитку “Україна – 2020″, схваленою Указом Президента України від 12 січня 2015 року № 5, які в цілому закладають міцний фундамент для реалізації українських національних інтересів у тривалій довгостроковій перспективі.