Рудник Людмила Іванівна,
експерт Глобальної організації союзницького лідерства,
кандидат юридичних наук
Політичну ситуацію та стан розвитку суспільства в Україні не можна вважати стабільним. Економічна та політична кризи спричиняють зростання рівня злочинності та правопорушень, а також виникнення нових, ще не визначених законодавством України їх видів. Одним з таких правопорушень є екстремістські прояви.
На сьогоднішній день спостерігається досить непроста політична та економічна ситуація в Україні. За умов, які склалися, відбувається пряме або опосередковане порушення прав і свобод людини і громадянина, інформаційних, зокрема. Зазначимо, наприклад, про трансляцію «замовних» новин або інших відеороликів, які мають чітко визначену мету – зомбувати населення, або для того, щоб було легше маніпулювати масами.
Щодо екстремізму, як прихильності крайнім поглядам і, особливо, методам, діям, заходам в політиці, то зазначимо, що нині він є досить поширеним. Серед таких методів можна відзначити провокацію заворушень, громадянську непокору (1 грудня 2013 р.), терористичну діяльність (Схід України), методи партизанської війни та ін. Найбільш радикально налаштовані екстремісти часто заперечують в принципі будь-які компроміси, переговори, угоди. Причому нині вони стають зброєю гібридної війни, оскільки за масками екстремістів не завжди помітні справжні кукловоди.
Зростанню екстремізму зазвичай сприяють: соціально-економічні кризи, різке падіння життєвого рівня базових прошарків населення, тоталітарний політичний режим з придушенням владою опозиції, переслідуванням інакомислення. В таких ситуаціях крайні заходи можуть стати для деяких осіб та організацій єдиною можливістю реально вплинути на ситуацію.
Тобто, зважаючи на події, які відбуваються з 2013 року в Україні, резюмуємо, що в нашій державі прояви екстремізму мають місце. А саме, територіальні зміни (тимчасова окупація АР Крим), проведення антитерористичної операції (яка за змістом є відверненням актів агресії з боку Росії), як результат – налаштування однієї частини населення проти іншої та ін. В даному випадку йдеться про прояви політичного екстремізму.
Щодо нормативно-правового регулювання екстремізму, то зазначимо, що в діючому законодавстві України воно відсутнє. Лише в Проекті Закону України «Про протидію політичному екстремізму» зазначено, що політичний екстремізм – це діяльність об’єднань громадян, інших організацій, посадових осіб і громадян, спрямована на насильницьку зміну конституційного ладу України, насильницьке захоплення влади або насильницьке утримання влади, порушення суверенітету і територіальної цілісності України, організацію незаконних збройних формувань, розпалювання міжетнічної, расової або релігійної ворожнечі, а також публічні заклики до вчинення в політичних цілях протиправних діянь. Аналізуючи дане поняття та визначаючи його взаємозв’язок з інформаційними правами людини та громадянина, зазначимо, що екстремізм, у його різних проявах, в загальному, загрожує громадському порядку, громадянській безпеці та правам людини, зокрема. Одним з невід’ємних, природних інформаційних прав людини є, звичайно ж, право на вільне вираження своїх думок, свобода думки і слова (право на доступ до інформації).
Також акцентуємо увагу на тому, що екстремізм небезпечний не для тієї чи іншої політичної сили, яка в даний момент знаходиться при владі, а для демократичної державності в цілому, адже в недемократичному суспільстві немає можливості говорити про дотримання прав людини. Поширення екстремізму може призводити до деформації розмивання державних інститутів, які зобов’язані забезпечувати права людини.
На несумісність екстремізму з можливістю повноцінного забезпечення прав людини вказують і його фактичні наслідки: руйнування соціальних структур, зростання антисоціальних явищ, збіднення значної частини населення, економічна і соціальна криза, послаблення державної влади та дискримінацію її інститутів, занепад виконавчої дисципліни, загострення почуття пригнічення національної гідності тощо.
Зростання напруги в суспільстві стимулює і найвищий прояв екстремізму – тероризм, який загрожує всім правам людини і громадянина (прямо чи опосередковано). Зростання соціальної напруги, що супроводжує активізацію політичного екстремізму, деформує основи соціальної, економічної та політичної основ суспільства, тобто, базу для реалізації прав людини.
При виникненні екстремістських організацій, проведенні різних заходів екстремістського характеру перш за все порушується громадський порядок, з’являються загрози громадській безпеці громадян, порушуються нормальні умови діяльності державних та громадських організацій і установ. На нашу думку, ефективним в посиленні протидії екстремізму є його чітке визначення в законодавстві. В інших країнах дане поняття вже уніфіковано.
Щодо міжнародно-правового визначення поняття «екстремізму», то у міжнародному праві екстремізм уперше визначено у Шанхайській конвенції з питань боротьби з тероризмом, сепаратизмом і екстремізмом. Згадана конвенція визначає екстремізм як певне діяння, спрямоване на насильницьке захоплення влади чи насильницьке утримання влади, а також на насильницьку зміну конституційного ладу держави або насильницьке посягання на громадську безпеку, в тому числі організація у зазначених цілях незаконних збройних формувань та участь у них. Всі вищезазначені дії і будуть зумовлювати порушення інформаційних прав і свобод людини і громадянина. Насильницьке захоплення влади призведе до залякування населення, насаджування «необхідної» інформації та її розповсюдження. Насильницька зміна конституційного ладу може мати наслідком зміну Конституції та прав людини, незважаючи на те, що в ній зазначено про таку неможливість.
Щодо регіональної дефініції, то Міжпарламентська асамблея Співдружності незалежних держав розробила проект модельного закону «Про протидію екстремізму». У зазначеному проекті екстремізм визначається як посягання на основи конституційного ладу та безпеку держави, а також порушення прав свобод і законних інтересів людини і громадянина, які здійснюються внаслідок заперечення правових або загальноприйнятих норм і правил соціальної поведінки.
Вищезазначені дефініції є аналогічними за своєю природою і можуть бути запозичені при розробці аналогічних норм в національному законодавстві.
Незрозумілим є той момент, що поняття «екстремізму», як зазначено вище, не є уніфікованим в нашій державі, але передбачається кримінальна відповідальність, яка покликана захистити основні права, свободи та інтереси кожної людини. Оскільки, екстремістська діяльність становить найбільшу небезпеку для людства, тому що йдеться про найбільш базові ціннісні права, свободи та інтереси як кожної людини, так і держави в цілому. Екстремізм, як явище, є настільки широкою проблемою, що включає в себе прояви в будь-якому вигляді – політичному, соціальному, релігійному, культурному, інформаційному.
Таким чином, екстремізм, як негативне явище для держави в цілому, так і дотриманням інформаційних прав, зокрема, повинне бути введене в національне законодавство. Проведення профілактичних заходів з метою недопущення проявів екстремізму та порушень громадського порядку, громадської безпеки та прав людини потребує розроблення державної програми, яка передбачала б участь всіх державних органів у її втіленні в життя.