ІНФОРМАЦІЙНІ ПРАВА І СВОБОДИ: КОМПАРАТИВНИЙ АНАЛІЗ ОКРЕМИХ КОНСТИТУЦІЙНИХ ПОЛОЖЕНЬ

 

Кафтя Андрій Анатолійович

здобувач Запорізького національного університету

Юридична доктрина однозначно трактує інформаційні права і свободи людини та громадянина як найважливіші природні та невідчужувані. Не дивно, що більшість конституцій розвинених країн містять норму, де визначено право на інформацію, а також інші інформаційні права і свободи людини та громадянина.

Зокрема, у ч. 2 ст. 34 Конституції України закріплено: «Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб – на свій вибір» [1].

Окрім того, ряд інших статей Основного закону України містять норми, що визначають ряд інформаційних прав і свобод:

-  «Кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції. Винятки можуть бути встановлені лише судом у випадках, передбачених законом, з метою запобігти злочинові чи з’ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо» (ст. 31);

-  «Кожний громадянин має право знайомитися в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях з відомостями про себе, які не є державною або іншою захищеною законом таємницею. Кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім’ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації» (ст. 32);

-  «Кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність» (ст. 35).

Схожі за змістом конституційні норми мають й інші європейські країни. Однак словесне вираження інформаційних прав і свобод, гарантії захисту чи випадки обмеження значно різняться [2-4].

Наприклад, інформаційне право особи, пов’язане із таємницею листування та комунікаціями, у ст. 17 Конституції Кіпру визначено так: «…усім забезпечується право поваги та забезпечення таємниці листування, а також усякого іншого спілкування, якщо таке спілкування здійснюється за допомогою засобів, не заборонених у Республіці законом. Порушення цього права не допускається, за винятком випадків, встановлених законом, і лише стосовно осіб, які відбувають термін покарання в в’язниці чи перебувають у попередньому ув’язненні, а також відносно ділового листування чи іншого спілкування збанкрутілої особи з метою управління майном» [5].

Не менш цікаво визначено у ст. 19 Конституції Кіпру й право на свободу слова та інформацію: «Кожний має право на свободу слова та на його реалізацію будь-яким способом. Таке право охоплює свободу думки, отримання та передачу інформації та ідей, без втручання будь-якої влади незалежно від меж. Здійснення прав, перерахованих у пунктах 1, 2 даної статті, може бути пов’язане з тлумаченнями, умовами, обмеженнями та покараннями, передбаченими законом і необхідними в інтересах безпеки Республіки, конституційного порядку, громадського здоров’я чи суспільної моралі та прав інших осіб, попередження розкриття інформації, отриманої конфіденційно, чи для збереження авторитету та неупередженості судових влад» [5].

Інформаційне право людини на свободу слова у ст. 38 Конституції Хорватії визначено таким чином: «…гарантується свобода мислення та вираження думки. Свобода вираження думки охоплює перш за все свободу друку та інших засобів інформації, свободу слова та публічного виступу, а також вільне заснування засобів масової інформації. Забороняється цензура. Журналісти мають право на свободу поширення та доступу до інформації. Кожній особі гарантується право на оскарження поширеної недостовірної інформації, якщо в публічному повідомленні були порушене її право, передбачене Конституцією» [6].

В іншій країні-члені ЄС – Словенії дане право сформульоване у ст. 39 Конституції Словенії таким чином: «…гарантується свобода висловлювання думки, свобода слова та публічного виступу, друку та інших засобів масової інформації. Кожен має право вільно збирати, отримувати та поширювати інформацію і думки. Кожен має право на отримання інформації публічного характеру, яка становить заснований на законі правовий інтерес, за винятком випадків, встановлених законом» [7].

Навіть поверхневий лінгвістичний аналіз конституційних норм окремих країн-членів ЄС та України дозволяє констатувати про значні відмінності між змістом деяких інформаційних прав і свобод, що визначені в даних актах.

Отже, попри конституційну закріпленість ряду інформаційних прав і свобод у вітчизняній Конституції, а також те, що вітчизняний основний закон ґрунтується на положеннях таких міжнародних нормативно-правових актів, як Загальна декларація прав людини від 10 грудня 1948 року, Конвенція про захист прав людини і основних свобод від 4 листопада 1950 року, Міжнародний пакт про громадянські та політичні права від 16 грудня 1966 року тощо, які є стандартом, на основі якого розроблено низку інших міжнародних та національних правових актів в сфері прав людини, а також відповідні розділи конституцій розвинених країн, у кожному з цих міжнародних актів визначення поняття «право на інформацію», його складові та випадки обмеження мають деякі відмінності.

Нині потребують доопрацювання основні «інформаційні поняття», критерії розрізнення інформаційних прав, спектр випадків обмеження цих прав, гарантії їх забезпечення тощо.

Започаткування широкого обговорення конституційних ініціатив, залучення до нього громадськості, вчених, міжнародного експертного середовища щодо забезпечення максимальної транспарентності, загальнодоступності, демократичності та деполітизації процесу підготовки пропозицій з метою вдосконалення конституційного регулювання відносин, невтручання у нього суб’єктів владних повноважень [8], науковцями [9-12] неодноразово порушуються питання щодо необхідності удосконалення не лише тих розділів, де визначено повноваження Президента України, Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України, а, насамперед, розділу ІІ ««Права, свободи та обов’язки людини і громадянина».

Ретроспективний аналіз становлення та розвитку інформаційних прав і свобод людини та громадянина дозволяє констатувати, що тривалий час вони розглядались крізь призму інших прав і свобод. Нині ж спостерігається їх виокремлення з-поміж інших прав і свобод, а також чітке визначення конкретного права з-поміж різних інформаційних прав і свобод, зокрема розрізнення права на інформацію та права на доступ до інформації чи права на інформаційну безпеку тощо. Слід також зауважити, що саме інформаційні права і свободи динамічно розвиваються, надаючи «звичайним» правам і свободам інформаційного забарвлення.

Отже, процес інформатизації відіграв вагому роль в трансформації інституту прав і свобод, зокрема сприяв появі й розвитку інформаційних прав і свобод людини та громадянина, надав інформаційного забарвлення іншим правам і свободам (політичним, економічним, громадянським, екологічним тощо).

 

ЛІТЕРАТУРА:

  1. Конституція України // Відомості Верховної Ради. — 1996. — № 30. — Ст. 14.
  2. Полетило К. Інформаційні права та свободи людини й їх судовий захист у конституційних нормах Словенії / К. Полетило // Підприємство, господарство і право. — 2014. — № 7 — с. 72—76
  3. Полетило К. Інформаційні права та свободи людини й їх судовий захист у конституційних нормах Хорватії / К. Полетило // Підприємство, господарство і право. — 2014. — № 8 — с. 3—7
  4. Полетило К. Інформаційні права та свободи людини й їх судовий захист у конституційних нормах Кіпру / К. Полетило // Підприємство, господарство і право. — 2014. — № 9 — с. 3—8
  5. Конституція Республіки Кіпр [Електронний ресурс]. — Режим доступа : http://www.concourt.am
  6. Конституція Хорватії [Електронний ресурс]. — Режим доступа : http://worldconstitutions.ru/?p=107
  7. Конституція Словенії [Електронний ресурс]. — Режим доступа http://lib.rada.gov.ua/static/LIBRARY/catalog/law/sloven1.htm
  8. Про підтримку ініціативи щодо створення Конституційної асамблеї : Указ Президента України « від 21 лютого 2011 року // Офіційний вісник України. — 2011. — № 14. — Ст. 562
  9. Ліпкан В. А. Права і свободи людини та громадянина в інформаційній сфері в умовах проведення конституційної реформи в Україні /В. А. Ліпкан, Ю. Є. Максименко // Конституція України: зміни чи нова редакція : матеріали круглого столу, присвяченого 15-й річниці прийняття Конституції України / редкол.: В. В. Коваленко. – К. : Юрінком Інтер, 2011. – 196 с., с. 91-101
  10. Щербак Н. О. Конституційний процес та інформаційна сфера в Україні / Н. О, Щербак, Н. М. Щербак // Конституція України: зміни чи нова редакція : матеріали круглого столу, присвяченого 15-й річниці прийняття Конституції України / редкол.: В. В. Коваленко. – К. : Юрінком Інтер, 2011. – с. 188-190
  11. Максименко Ю.Є. Інформаційні права і свободи людини та громадянина в контексті конституційної реформи / Ю. Є. Максименко // Матеріали науково-практичної конференції на тему «Актуальні питання конституційного розвитку незалежної України», – К., 2015. – с. 70-72
  12. Харченко Н. П. Право на інформацію в умовах конституційної реформи / Н. П. Харченко // Матеріали науково-практичної конференції на тему «Актуальні питання конституційного розвитку незалежної України», – К., 2015. – с. 96-97