Юлія Євгенівна Максименко,
кандидат юридичних наук,
голова Інституту інформаційного права ГОСЛ
УДК 34.096+342.951
Природним еволюційним етапом розвитку сучасного суспільства є входження до інформаційної ери, де основними стратегічними ресурсами є знання та інформація.
У рамках ідеології інформаційного суспільства існують різні напрями і тенденції, які розглядають нові соціальні перспективи – можливі, бажані або негативні: від позитивних можливостей державного управління економікою, створення законодавчої бази для вільного доступу міжнародної спільноти до інформації – до запобігання загрозі політичного контролю за націями з використанням високих технологій та розшаруванням спільнот на «золотий мільярд і безправну периферію» [1, с. 32].
Розгляд питання «інформаційне суспільство: стан та перспективи становлення» зумовлений двома аспектами актуальності. По-перше, висока залежність від інформації всіх сфер життєдіяльності суспільства детермінує багаточисельність загроз та небезпек інформаційного характеру. По-друге, побудова інформаційного суспільства є одним з пріоритетних напрямів державної політики.
Метою даної наукової статті є окреслення стану та перспектив становлення інформаційного суспільства в Україні.
Задля досягнення поставленої мети слід вирішити такі завдання:
- проаналізувати історію становлення інформаційного суспільства;
- визначити основні концепції щодо розуміння поняття «інформаційне суспільство»;
- проаналізувати стан нормативно-правових засад становлення інформаційного суспільства;
- визначити основні шляхи удосконалення нормативно-правових засад становлення інформаційного суспільства.
Зазначимо, що порушена проблематика у межах окремих аспектів в юридичній науці розглядається такими вченими: В. Ю. Баскаков, В. Д. Гавловський, М. В. Гуцалюк, М. І. Дімчогло, В. А. Залізняк, В. Ф. Коваль,Б. А. Кормич, В. А. Ліпкан, О. В. Логінов, А. І. Марущак, П. Є. Матвієнко, В. І. Теремецький, А. В. Тунік, О. В. Стоєцький, В. С. Цимбалюк, Л. С. Харченко, К. П. Череповський, М. Я. Швець, Т. А. Шевцова, О. В. Шепета, О. В. Чуприна тощо.
Ідея інформаційного суспільства з’явилась у дослідженнях 60-70 рр. XX століття. Вперше термін «інформаційне суспільство» було використано у працях японських дослідників М. Махлуп, Й. Масуда, Т. Сакайя. Подальшого розвитку концепція набула у дослідженнях провідних американських та європейських теоретиків: А. Тоффлер, У. Дайзард, З. Бжезинський,Ж. Еллюль, Р. Коен, А. Турен, Г. Кан, Ф. Уебстер, А. Дракер, Е. Гідденс, Ч. Хенді, Л. Туроу, Дж. Гелбрайт, М. Макклюен, М. Порат, Т. Стоуньєр, Р. Катц, які підкреслювали значення інформаційного розвитку суспільства як нової історичної віхи цивілізації.
Аналіз наукових джерел у цій сфері дозволив дійти висновку про відсутність уніфікованого бачення поняття «інформаційне суспільство» та чіткого сформованого понятійно-категоріального інструментарію в даного контексті. Так, ряд дослідників поряд з зазначеною вищекатегорією використовує як синонімічні й інші категорії: «посткапіталістичне суспільство» (Д. Дарендорф, П. Дрюкер), «постекономічне суспільств» (В. Іноземцев, І. Канн), «технотронне суспільство» (З. Бжезінський), «постмодернізм» (А. Турен, Б. Смарт), «постіндустріальне суспільство» (Д. Белл, Т. Стоунєр).
Окрім цього широкого вживання в юридичній літературі набули і інші категорії: «інтелектуальне суспільство», «суспільство знань», «цифрове суспільство», «суспільство мережевого інтелекту» тощо.
Побудова інформаційного суспільства є стратегічною метою провідних держав світу — США, Японії, Канади, а також країн-учасниць Європейського Союзу. Розуміючи актуальність та важливість розвитку інформаційної сфери як запоруки конкурентоспроможності, дедалі більше країн обирають аналогічну стратегію, зокрема і Україна.
Становлення інформаційного суспільства зумовлене культурними, соціально-економічними, правовими, політичними відмінностями та інформаційно-технічним потенціалом окремих країн, регіонів. Особливе значення у цьому процесі має державне та громадське управління.
Як зазначає Є. А. Макаренко: «… у більшості розвинених країн за участі політичних лідерів, прогресивних урядів та фінансової підтримки транснаціональних корпорацій реалізуються Програми становлення інформаційного суспільства; концепції переходу до інформаційної доби, плани участі утрансформації суспільних інститутів, прийняті міжнародними організаціями ООН/ЮНЕСКО, Світовим банком, Світовою Організацією Торгівлі, Організацією економічного співробітництва і розвитку, Радою Європи, Європейським Союзом, Європейським банком реконструкції і розвитку, ОБСЄ, Центральноєвропейською Ініціативою та іншими міжнародними і регіональними урядовими і неурядовими інституціями. В основу Концепцій покладено визначення стратегії інформаційного суспільства, основних положень, умов і пріоритетів міжнародної, регіональної та національної інформаційної політики, формулюються політичні, правові, соціально-економічні, культурні та технологічні передумови переходу до інформаційного суспільства, обґрунтовуються специфіка і мета глобальних трансформацій» [1, с. 42].
Одним з перших концептуальних документів, що визначав стратегію побудови інформаційного суспільства, є прийнятий на 29 сесії Генеральної Конференції ЮНЕСКО в 1996році документ під назвою «Інформаційне суспільство для всіх» [2]. Згідно з ним магістральним напрямом міжнародного співробітництва є побудова глобального інформаційного суспільства за особливої ролі ЮНЕСКО. У цьому документі задекларовано, що забезпечення кожній людині міжнародного співтовариства широкого та вільного доступу до інформаційних ресурсів є необхідним для рівноправної участі у житті нової суспільної формації, а також що інформація і знання мають важливе значення для подолання інформаційної нерівності та є глобальним суспільним надбанням як запорукаглобальної демократії [ 2].
Для побудови глобального інформаційного суспільства необхідно подолати ряд проблем:
1) інформаційно-технологічний дисбаланс та інформаційну ізоляцію окремих регіонів і країн;
2) негативний вплив комунікаційних таінформаційних технологій;
3) незабезпеченість інформаційних прав та свобод людини (громадянина), включаючи право на доступ до інформації і конфіденційність тощо.
ЮНЕСКО у сфері побудови інформаційного суспільства формує міжнародну інформаційну політику, сприяє вільному обміну ідеями, забезпечує формування глобальної інформаційної інфраструктури та міжкультурної комунікації.
Серед основних європейських нормативно-правових актів, що регулюють суспільні відносини у сфері побудови інформаційного суспільства — Окінавська хартія глобального інформаційного суспільства від 22 липня 2000 року [3].
У преамбулі даного міжнародного договору зазначається, що «…інформаційне суспільство дозволяє людям ширше використовувати свій потенціал та реалізовувати свої спрямування. Але для цього необхідно, щоб ІТ забезпечували стійке економічне зростання, збільшення суспільного добробуту, стимулювання соціальної згоди та повної реалізації їх потенціалу в сфері зміцнення демократії, транспарентного та відповідального управління, прав людини, розвитку культурного багатоманіття та зміцнення міжнародного миру та стабільності» [3].
У даній Хартії також зазначається про необхідність подолання ряду проблем:
1) міжнародного розриву в галузі інформації та знань (п. 5);
2) інформаційних зловживань, що загрожують цілісності мережі та комп’ютерна злочинність (п. 4, п. 8);
3) різницю у технологічних можливостях окремих регіонів та країн (п. 7);
4) різниці у володінні інформаційними навичками окремих людей (п.11).
Отже, особливе значення для безпеки інформаційного суспільства має забезпечення саме інформаційно-технічної безпеки інформаційного суспільства, зокрема мінімізації шкідливих наслідків від інформаційних зловживань, що загрожують цілісності мережі, та комп’ютерної злочинності.
Значну увагу в даному документі приділяється допомозі становленню інформаційного суспільства і входженню до глобального інформаційного простору країнам, що розвиваються. Зазначається, що держави, які не встигають за високими темпами розвитку ІТ, позбавлені можливостей у повному обсязі брати участь у житті інформаційного суспільства та економіки. Для вирішення цієї проблеми необхідно враховувати різнорідність умов та потреб цих країн. Важливу роль при цьому мають відігравати власні ініціативи щодо прийняття послідовних національних програм з метою реалізації політичних заходів, спрямованих на підтримку ІТ та конкуренції у цій сфері, а також створення нормативної бази, використання ІТ в інтересах вирішення завдань у сфері розвитку і в соціальній сфері, розвитку людських ресурсів, що мають навички роботи з ІТ (п. 14).
Довгостроковою метою для становлення глобального інформаційного суспільства є подолання міжнародного розриву, що головним чином залежить від ефективного міжнародного двостороннього та багатостороннього співробітництва. Значна роль у цих процесах відводиться міжнародним організаціям та установам — банкам розвитку, Міжнародній мережі телекомунікацій та різноманітним міжнародним фондам.
Зазначається, що країни Європи у подальшому сприятимуть зміцненню зв’язків між розвиненими країнами та країнами, що розвиваються шляхом фінансового, технічного та політичного забезпечення з метою оптимального клімату для використання інформаційних технологій.
Україна, обравши євроінтеграційний курс, має орієнтуватися на стратегію розвитку країн-учасниць Європейського Союзу в усіх напрямах життєдіяльності суспільства, зокрема в інформаційній сфері. Саме тому, реалізація стратегії становлення інформаційного суспільства ЄС знаходить своє відображення у відповідних спільних документах Україна – ЄС. Так, у липні 1994 року було підписано Протокол про наміри між Державним комітетом зв’язку та інформатизації і Генеральним Директоратом ХІІІ (далі–Генеральний Директорат ЄС з проблем інформаційного суспільства), який заклав на офіційному рівні підвалини для спільних дій у сфері інформаційного суспільства. Подальшого розвитку положення даного Протоколу відбито уМеморандумі про взаєморозуміння між Генеральним Директоратом з питань інформаційного суспільства Європейської Комісії і Державним комітетом зв’язку та інформатизації України щодо розвитку інформаційного суспільства, який було підписано14 вересня 2000 року.
Як зазначається у Меморандумі, Євросоюз та Україна погодилися співпрацювати з метою розвитку інформаційного суспільства в Україні, визнаючи важливість цього для розвитку ефективної ринкової економіки та для забезпечення можливостей якісного працевлаштування.
Українська сторона підтвердила свій намір розвивати програму e-Ukraine, що відповідає потребам українського суспільства, стимулювати розвиток послуг інформаційного суспільства в Україні. У свою чергу, Гендиректорат з питань Інформаційного суспільства надаватиме поради, що ґрунтуються на досвіді, набутому в рамках програми e-Europe, та надаватиме можливість Україні брати участь у відповідних заходах кожного разу, коли це буде доцільно. Гендиректорат також зобов’язався надавати поради у відповідь на запити з приводу стратегій інформаційного суспільства, розроблених в Україні, а також надавати експертну і технічну допомогу згідно з існуючими процедурами та правилами.
У подальшому проблема становлення інформаційного суспільства в Україні порушується у Закону України «Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки», де визначено завдання, цілі та напрями розвитку інформаційного суспільства в Україні, основоположні засади національної політики у цій сфері тощо. Цим Законом закріплюється, що для забезпечення реалізації Основних засад розвитку інформаційного суспільства в Україні визначальне значення має політика міжнародної співпраці України та її участь у розвитку глобального інформаційного суспільства [4].
Конкретизацію ці положення знайшли в Розпорядженні Кабінету Міністрів України «Про схвалення Стратегії розвитку інформаційного суспільства в Україні» від 15 травня 2013 року, зокрема вказується: «Розвинуті держави світу на межі XX-XXI століть поставили собі за мету прискорений перехід до нового етапу розвитку – інформаційного суспільства, що дасть змогу забезпечити рівень суспільного добробуту, здійснити перехід від економіки з паливно-сировинною спрямованістю до економіки, заснованої на знаннях, досягти скорочення числа загроз національній безпеці, залучити громадян до всіх благ інформаційного суспільства» [5].
Отже, нині в Україні створено необхідне законодавче підґрунтя для побудови інформаційного суспільства. Однак, як зазначає Є.А.Макаренко, реалізація національних програм інформаційного суспільства залежить від усвідомленого політичного і суспільного вибору акторів міжнародних відносин, наявності відповідної інфраструктури та психологічної готовності суспільства до змін [1, с. 73].
Це ті фактори, що унеможливлюють подальшої інтенсифікації у цій сфері. Адже, нині в Україні відсутні адекватні навички володіння та можливості придбання і застосування сучасних інформаційно-телекомунікаційних технологій та засобів зв’язку.
Саме нагальною потребою правотворців є визначення подальших нормативно-правових засад становлення інформаційного суспільства, а науковців – розроблення конкретних пропозицій щодо удосконалення використання потенційних переваг інформаційної стадії розвитку суспільства.
Література:
- Макаренко Є.А. Міжнародна інформаційна політика: структура, тенденції, перспективи: Дис… д-ра. політич. наук: 23.00.04 \ Київ. націон. ун-т ім. Т.Шевченка. — К., 2003. — 475 с.
- Basic Documents UNESCO 1989-1995. News Communication Strategy. Document C II-96/WS/2. – Paris, UNESCO, 1995. – 109 р.
- Окінавська хартія глобального інформаційного суспільства від 22 липня 2000 року // http://www.rada.gov.ua
- Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки: Закон України // Відомості Верховної Ради України. — 2007. — № 12. — Ст. 102.
- Про схвалення Стратегії розвитку інформаційного суспільства в Україні : Розпорядження Кабінету Міністрів України // Офіційний вісник України . — 2013. — № 44. — Ст. 1581.
Анотація
Максименко Ю. Є. Інформаційне суспільство в Україні: стан та перспективи становлення.— Стаття.
Стаття присвячена дослідження стану вітчизняних, міжнародних та європейських нормативно-правових актів у сфері становлення інформаційного суспільства в Україні та окресленню шляхів удосконалення розвитку інформаційного суспільства в Україні.
Ключові слова: інформаційне суспільство, нормативно-правові засади становлення інформаційного суспільства, глобальне інформаційне суспільство, європейське інформаційне суспільство
Аннотация
Максименко Ю. Е. Информационное общество в Украине: состояние и перспективы становления. – Статья.
Статья посвящена исследованию состояния отечественных, международных и европейских нормативно-правовых актов в сфере становления информационного общества в Украине и обрисовке путей совершенствования развития информационного общества в Украине.
Ключевые слова: информационное общество, нормативно-правовые основы становления информационного общества, глобальное информационное общество, европейское информационное общество
Summary
Maksymenko Y. E. Information Society in Ukraine: state and prospects of development. – Article.
The article investigates the status of domestic, international and European legal acts in the field of information society in Ukraine and ways to improve the delineation of the Information Society in Ukraine.
Keywords: information society, regulatory and legal framework of the information society, the global information society, the European information society