ІНФОРМАЦІЙНЕ СУСПІЛЬСТВО – ПЕРША ФАЗА ЕПОХИ ЗНАНЬ

 

Діордіца Ігор Володимирович,

Голова Інституту адміністративного правосуддя та судової реформи

кандидат юридичних наук

Анотації.

У роботі досліджено сучасний стан нормативно-правового регулювання питань розвитку інформаційного суспільства в Україні. Досліджені світові тенденції переходу від концепції інформаційного суспільства до суспільства знань. Проаналізований вплив інформаційно-комунікаційних технологій на соціально-економічний прогрес та розвиток економіки в Україні. Визначені основні проблеми розвитку суспільства знань в Україні. Розроблені пропозиції щодо вирішення проблем розвитку суспільства знань в Україні. Визначені перспективні напрями подальших розвідок з досліджуваних питань.

Ключові слова: інформаційне суспільство, суспільство знань, інформаційно-комунікаційні технології, нормативно-правове регулювання.

 

В работе исследовано современное состояние нормативно-правового регулирования вопросов развития информационного общества в Украине. Исследованы мировые тенденции перехода от концепции информационного общества к обществу знаний. Проанализировано влияние информационно-коммуникационных технологий на социально-экономический прогресс и развитие экономики в Украине. Определены основные проблемы развития общества знаний в Украине. Разработаны предложения по решению проблем развития общества знаний в Украине. Определены перспективные направления дальнейших исследований по рассмотренным вопросам.

Ключевые слова: информационное общество, общество знаний, информационно-коммуникационные технологии, нормативно-правовое регулирование.

 

In the paper the current state of regulatory issues of the Information Society in Ukraine. Studied global trends move from the concept of the information society to the knowledge society. The influence of ICT on socio-economic progress and development of the economy in Ukraine. The main problems of the development of a knowledge society in Ukraine. Proposals to address the challenges of the knowledge society in Ukraine. Identified promising areas for further research on the issues discussed.

 

Keywords: information society, knowledge society, information and communication technology, legal regulation.

 

Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв’язок із важливими науковими чи практичними завданнями.

Міжнародні дослідження свідчать, що Україна має далеко не найгірші результати у напрямі розбудови інформаційного суспільства [1].

У тому числі, як зазначено у Основних засадах розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки [2], сформовані певні правові засади побудови інформаційного суспільства: прийнято ряд нормативно-правових актів, які, зокрема, регулюють суспільні відносини щодо створення інформаційних електронних ресурсів, захисту прав інтелектуальної власності на ці ресурси, впровадження електронного документообігу, захисту інформації.

Однак на сучасному етапі становлення і розвитку інформаційного суспільства на перший план висуваються не лише проблеми подальшої технізації суспільства, які вважалися пріоритетними декілька років назад, а також і проблеми його інтелектуалізації, створення й упровадження нових соціальних технологій, що базуються на ефективному використанні головного стратегічного ресурсу суспільства – знань [3, С.9].

Відтак виникає потреба у формуванні відповідної нормативно-правової бази, яка має бути узгодженою із суб’єктами глобального інформаційного простору та відповідати задоволенню їхніх законних інтересів.

На жаль, вітчизняна наука часто на кілька кроків відстає від наявних реалій. За цих умов науковий аналіз інформаційного суспільства як першої фази епохи знань, є однією із важливих наукових задач в контексті інформаційної глобалізації та становлення інформаційного права як окремої галузі права.

Аналіз останніх досліджень і публікацій у яких започатковане розв’язання проблеми та виділення невирішених раніше частин загальної проблеми, яким присвячена стаття.

У сучасних вітчизняних дослідженнях окремі теоретичні та практичні аспекти формування інформаційного суспільства та суспільства знань розглядають В.Ю. Артемов, В.Ю. Баскаков, В.Т. Білоус, В.П. Горбулін, О.Г. Данільян, О.П. Дзьобань, М.І. Дімчогло, В.А. Залізняк, Г.В. Іващенко, В.О. Кір’ян, О.В. Кушнір, В.А. Ліпкан, Ю.Є. Максименко, О.А. Мандзюк, П.Є. Матвієнко, Н.Р. Нижник, Г.В. Новицький, М.І. Панов, В.Я. Політило, М.І. Рудник, Г.П. Ситник, В.С. Сідак, І.М. Сопілко, К.Г. Татарникова, В.С. Цимбалюк, К.П. Череповський та інші.

Серед зарубіжних авторів, які дослідили окремі аспекти функціонування інформаційного суспільства, варто відзначити таких авторів, як: С. Алстром, Д. Белл, З. Бжезінський, К. Боулдінг, К. Бьорд, Н. Вінер, Б. Гейтс, Д. Гелд, Е. Гелнер, К. Гірц, П. Друкер, Р. Йєнсен, М. Кастельс, Д. Лайон, Е. Лемберг, Дж. Ліхтгайм, Г. Маклюен, Р. Макрідіс, К. Мей, Дж. Нейсбіт, А. Пшеворський, Д. Рісмен, М. Роуз, Т. Стоуньєр, А. Турен, Е. Тоффлер, М. Фріден, Ф. Фукуяма та інші.

Однак ступінь дослідженості інформаційного суспільства у якості першої фази епохи знань наразі залишається недостатнім.

Постановка завдань.

Основними завданнями, розв’язанню яких присвячена дана стаття, є наступні.

  1. Дослідити світові тенденції переходу від концепції інформаційного суспільства до суспільства знань.
  2. Визначити основні проблеми розвитку суспільства знань в Україні та намітити шляхи їх вирішення.

Виклад основного матеріалу.

Згідно зі статтею 9 Закону України «Про Національну програму інформатизації» [4], Кабінет Міністрів України щорічно разом із проектом Закону України про Державний бюджет України на наступний рік подає на розгляд Верховної Ради України:

-     доповідь про стан інформатизації в Україні;

-     завдання Національної програми інформатизації на наступні три роки;

-     програму завдань (робіт) з інформатизації на наступний бюджетний рік із визначенням джерел фінансування.

Зазначена доповідь готується вже 15 років поспіль – починаючи із 1998 року і наразі змінила назву на «Доповідь про стан інформатизації та інформаційного суспільства в Україні». Метою доповіді є інформування громадян, органів влади, суб’єктів господарювання та міжнародних організацій про стан, тенденції та перспективи розвитку інформаційного суспільства та інформатизації в Україні, основні проблеми в цій сфері та шляхи їх вирішення. У доповіді розглядаються результати аналізу поточного рівня розвитку інформаційного суспільства в світі та в Україні, ключові проблемні питання цієї сфери та пропонуються можливі підходи та шляхи їх розв’язання, що ґрунтуються на статистичному матеріалі та результатах досліджень.

Поступовий перехід до концепції «інформаційного суспільства», що знайшов своє відображення у тексті вищезазначеної доповіді свого часу став закономірним відображенням світових тенденцій кінця XX століття і початку XXI століття, коли термін «інформаційне суспільство» набув у світі найбільшої популярності.

Найбільш повно зазначені тенденції відобразив у власному дослідженні В.А. Ліпкан, який зазначив, що суспільство вважається інформаційним, якщо:

1. Будь-хто, будь-де й у будь-який час можуть одержати за відповідну плату чи безкоштовно на основі автоматизованого доступу і систем зв’язку будь-яку інформацію і знання, необхідні для їхньої життєдіяльності і рішення особистих і соціально значущих задач.

2. У суспільстві виробляється, функціонує і доступна будь-якому індивіду, групі чи організації сучасна інформаційна технологія.

3. Існують розвинені інфраструктури, що забезпечують створення національних інформаційних ресурсів у обсязі, необхідному для підтримки науково-технологічного й соціально-історичного прогресу, що постійно прискорюється.

4. Відбувається процес прискореної автоматизації й роботизації всіх сфер і галузей виробництва та керування.

5. Здійснюються радикальні зміни соціальних структур, наслідком яких є розширення сфери інформаційної діяльності та послуг [5, С.95].

У 1998 році на черговій Повноважній конференції Міжнародного телекомунікаційного союзу (ITU) була прийнята резолюція про проведення Всесвітнього саміту з питань Інформаційного суспільства (WSIS) [6]. У 2000 році на саміті країн Великої вісімки (G8) була прийнята Окінавська хартія глобального інформаційного суспільства [7]. У 2002 році Генеральна асамблея ООН прийняла резолюцію про схвалення ініціативи ITU щодо проведення двохетапного Всесвітнього саміту з питань Інформаційного суспільства, а в 2003 і 2005 роках відбулися Женевський та Туніський етапи цього саміту.

Разом з тим, вже у 2003 році на 32-й Генеральній конференції ЮНЕСКО була висунута теза щодо необхідності використання терміну «суспільство знань», а не «інформаційне суспільство» [8, С.82].

Позиція ЮНЕСКО з питань співвідношення інформаційного суспільства та суспільства знань деталізована в інтерв’ю заступника Генерального директора ЮНЕСКО з питань комунікації та інформації А. В. Хана. На запитання, які відмінності має концепція «суспільства знань» від концепції «інформаційного суспільства», і чому у світі, де близько 70% людей не мають доступу до базових структур комунікації, суспільство знань може бути ключем до кращого майбутнього, він сказав, що ці два поняття доповнюють один одного. На його думку, інформаційне суспільство є функціональним блоком суспільства знань. Це можна пояснити тим, що концепція інформаційного суспільства пов’язана з ідеєю технічних інновацій, тоді як суспільство знань охоплює соціальні, культурні, економічні, політичні та інші аспекти суспільних перетворень, а також більш широкий та багатогранний погляд на розвиток суспільства майбутнього. Через те концепція «суспільства знань» краще відображає складність та динамізм змін у суспільстві ніж концепція «інформаційного суспільства» [9, С.22].

Концепція інформаційного суспільства пройшла складний еволюційний процес. Описуючи зміни, що відбуваються в глобальному суспільстві вчені обґрунтовували різні теорії, висували свої пропозиції до термінології: Дж. Ліхтхайм визначав постбуржуазне суспільство, Р. Дарендорф – посткапіталістичне, А. Етціоні – постмодерністське, К. Боулдінг – постцивілізаційне, Г. Кан – постекономічне, С. Алстром – постпротестантське, Дж. Ліхтхайм – постбуржуазне, П. Дракер –постпідприємницке, Т. Барнс – постринкове, К.Боулдінг, Р. Сейденберг – постісторичне, Р. Барнет – постнафтове суспільство, Р. Хейлбронер – постіндустріальний капіталізм, А. Горз – постіндустріальний соціалізм, Т. Рошак – екологічний, І. Ілліх – конвенціальний постіндустріалізм, Р. Лейн – «добре поінформоване суспільства», Д. Діксон – суспільство знань, Т. Сакайя – «суспільство, яке цінує знання» тощо.

А. М. Новицький [10, С.25] вважає, що перехід від постіндустріального суспільства до інформаційного характеризувався такими основними ознаками, як:

-     переосмисленням розуміння категорії «інформація»;

-     значним розвитком телекомунікаційних і інформаційних систем в усіх сферах суспільного життя;

-     розповсюдженням мережі Інтернет та забезпечення загального доступу до цієї мережі;

-     різноаспектним визначенням наукових підходів щодо вирішення проблем теоретичного обґрунтування суспільних змін при здійсненні досліджень у різних галузях науки;

-     змінами, пов’язаними із зайнятістю населення, формуванням, становленням і розвитком новітніх суспільних відносин, створенням нових суспільних конфігурацій, суспільних груп, суспільних відносин;

-     створенням нових мережних субкультур, притаманних віртуальним відносинам;

-     можливістю планування, аналізу, а також наукового прогнозування розвитку суспільних відносин, де основною цінністю є знання, інформація;

-     сукупністю і різноаспектністю пізнавальних процесів, що зумовлюються науковими дослідженнями в різних галузях науки; вивченням проблем природи пізнанням нових можливостей, притаманних цьому суспільству, співвідношенням інформації та знання із реальністю, дослідженням загальних передумов пізнання інформаційного суспільства, виявлення умов його достовірності та істинності;

-     безпосередньою участю органів влади у запровадженні, розробці нових інформаційно-телекомунікаційних систем;

-     виникненням, формуванням та розвитком специфічних інститутів, притаманних даним суспільним відносинам, що характеризують особливі інформаційні процеси.

Існує множина підходів до формування визначення «інформаційне суспільство». На думку В. О. Ільганаєвої, інформаційне суспільство – це «нова історична фаза розвитку цивілізації, життя та діяльність котрої перш за все пов’язані зі створенням, переробленням та використанням інформації» [11, С.122].

В. О. Данильян розглядає це явище як «якісно новий етап соціотехнологічної еволюції суспільства, що формується в результаті довгострокового соціально-економічного розвитку, який передбачає збільшення ролі інформації і знань, а також формування та споживання інформаційних ресурсів у всіх сферах життєдіяльності суспільства за допомогою розвитку інформаційно-комунікаційних технологій, що існують у глобальних масштабах» [12, С.22]. Натомість І. Арістова трактує наступним чином: «суспільство нового типу, що формується внаслідок глобальної соціальної революції та породжується вибуховим розвитком і конвергенцією інформаційних і комунікаційних технологій» [13, С.56], а В. А. Ліпкан – як «суспільство нового типу, що формується внаслідок глобальної соціальної революції та породжує вибуховим розвитком і конвергенцією інформаційних і комунікаційних технологій» [14, С.252]. Науковець у своїй монографії розглядав також поняття «суспільство знань», тобто «суспільство, в якому головною умовою добробуту кожної людини і кожної держави стає знання, здобуте завдяки безперешкодному доступу до інформації та вмінню працювати з нею» [14, С.253].

У свою чергу О. В. Пархоменко категорично не згоден ні з поняттям «інформаційне суспільство», ні з поняттям «суспільство знань», оскільки вважає, що найбільш точним визначенням є «інформаційно-знаннєве суспільство» [15, С.3].

Нині існує багато ознак інформаційного суспільства, але усі їх можна розподілити на три основні групи. Перша – це вільний доступ будь-якої людини до будь-якої інформації, друга – це високий рівень розвитку інформаційно-комунікаційних технологій, третя група – це наявність розвиненої інформаційної інфраструктури суспільства.

Доречно зауважити, що головними складовими інформаційного суспільства визначають людину, інформацію, інформаційні ресурси та інформаційно-комунікаційні технології.

Концепція «інформаційного суспільства» розкрила принципово важливу рису постіндустріального суспільства і збагатила його розуміння, відкрила властивості інформації та її зростаючу роль у житті суспільства.

Проте на певному етапі розвитку соціуму вказана концепція вже не могла претендувати на його глобальну характеристику.

О.Л. Мельник найбільш суттєвими рисами, що характеризують інформаційне суспільство, яке еволюціонує у суспільство знань, вважає наступні [16, С.57]:

-     інформація та знання – головна перетворююча сила суспільства;

-     інформаційні ресурси – це стратегічні ресурси суспільства;

-     глобальна інформатизація, інформаційно-комунікаційні технології – основа економіки знань;

-     неперервна освіта та здатність до перекваліфікації – умова підвищення соціального статусу людини у суспільстві;

-     залежність від вміння знаходити та адекватно використовувати нову інформацію;

-     швидкий ритм життя та темпи зміни технологій.

Слід зауважити, що подальша трансформація інформаційного суспільства в суспільство знань має як оптимістичні, так і песимістичні прогнози і тенденції розвитку. Комплексна інформатизація, створення глобальних систем екологічного моніторингу на основі супутникових систем зв’язку, а також систем спостереження за політичною обстановкою в різних регіонах світу, створення нових високоефективних засобів для інформаційного моделювання і прогнозування екологічних, політичних, економічних і соціальних процесів – це лише невелика частина інформаційного майбутнього.

Водночас, хоча наразі спостерігаються швидкі темпи формування світового інформаційного суспільства, в якому технології дозволили значно збільшити обсяги доступної інформації і швидкість її передачі, не можливо заперечувати наявність значної кількості проблем, що є зворотнім боком такого надшвидкого зростання. Кожна нова інформаційна технологія трансформує суспільство. Еволюція суспільних процесів в «суспільствах знань» стимулює оновлення традиційних форм солідарності через спільну участь в реалізації різних соціально-економічних, політико-правових та інформаційних проектів.

Виникнення такого явища, як «наука без кордонів», супроводжується формуванням якісно нових рис, таких, як розподілена добровільна діяльність вчених, спрямована на створення нового соціального капіталу і суспільного виробництва інформації [17, С.106].

Етап розвитку людства до інформаційної ери характеризувався головним чином недостатністю інформації всіх видів відносно потреб в ній через недосконалість комунікацій та наявність штучних перешкод для її поширення (авторське право, патент тощо). У епоху інформаційного суспільства людство подекуди зіткнулося з феноменом надлишку інформації, що так само чинить негативний вплив на розвиток соціуму.

Нині для більшості країн розвиток суспільства знань стає наступним важливим кроком. Інформаційно-комунікаційним технологіям відводиться роль підґрунтя соціально-економічного прогресу. Україна не є виключенням цього загального процесу, підтвердженням чого є прийняті в останні роки важливі системоутворюючі нормативно-правові акти в інформаційній сфері.

Для повного розуміння предмету нашого дослідження слід з’ясувати складові інформаційної сфери, у яких реалізується державна політика:

-     сфера інформаційної безпеки (державна політика інформаційної безпеки, політика безпеки інформації, політики та системи захисту інформації);

-     сфера електронного урядування (державна політика з питань електронного урядування; державна політика сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні);

-     сфера розвитку інформаційного суспільства (національна інформаційна політика, державна політика у сфері розвитку інформаційного суспільства, пріоритет державної політики, пріоритетний напрям державної політики);

-     сфера інформатизації (основоположні засади сукупності взаємопов’язаних організаційних, правових, політичних, соціально-економічних, науково-технічних, виробничих процесів, що спрямовані на створення умов для задоволення інформаційних потреб громадян і суспільства на основі створення, розвитку й використання інформаційних систем, мереж, ресурсів та інформаційних технологій, які побудовані на основі застосування сучасної обчислювальної й комунікаційної техніки);

-     сфера захисту (інформаційних) прав і свобод людини та громадянина;

-     сфера функціонування й розвитку медіа простору тощо [18].

Реалізація державної політики у інформаційній сфері закладає основи для вирішення таких задач, як формування єдиного інформаційного простору України, її інтеграції у світовий інформаційний простір, приділяючи при цьому особливу увагу забезпеченню інформаційної безпеки особистості, суспільства і держави, розвитку сфери інформаційних послуг, удосконалення правового регулювання інформаційних процесів.

Зазначені обставини визначають зміст національних інтересів України в інформаційній сфері і потребу держави в забезпеченні її безпеки, що включає:

1) захист інформаційних ресурсів України від несанкціонованого доступу, забезпечення безпеки інформаційно-телекомунікаційних систем;

2) дотримання конституційних прав і свобод людини і громадянина у сфері отримання інформації та її використання;

3) інформаційне забезпечення державної політики України в інформаційній сфері, пов’язане з забезпеченням доступу громадян до відкритих державних інформаційних ресурсів;

4) розвиток нових інформаційно-комунікативних технологій, у тому числі індустрії засобів інформатизації, телекомунікації і зв’язку, забезпечення потреб внутрішнього ринку його продукцією та виходу на світовий ринок.

Дослідження масиву нормативно-правових документів, які урегульовують суспільні відносини у інформаційній сфері, уможливило виокремити ряд законів та підзаконних актів, що визначають основні напрями подальшого розвитку інформаційного суспільства в Україні.

Так, Законом України «Про основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки» одним з головних пріоритетів України визначено прагнення побудувати орієнтоване на інтереси людей, відкрите для всіх і спрямоване на розвиток інформаційне суспільство, в якому кожен міг би створювати і накопичувати інформацію та знання, мати до них вільний доступ, користуватися і обмінюватися ними, щоб надати можливість кожній людині повною мірою реалізувати свій потенціал, сприяючи суспільному і особистому розвиткові та підвищуючи якість життя. Державна політика з реалізації цього закону знайшла своє відображення, у тому числі, в низці законодавчих актів, прийнятих протягом звітного періоду: закони України «Про доступ до публічної інформації», «Про інформацію», «Про захист персональних даних», «Про адміністративні послуги» тощо.

У 2013 році Урядом було прийнято Стратегію розвитку інформаційного суспільства в Україні [19]. У Стратегії визначено базові принципи, стратегічні цілі розвитку інформаційного суспільства в Україні, завдання, спрямовані на їх досягнення, а також основні напрями, етапи і механізм реалізації цієї Стратегії з урахуванням сучасних тенденцій та особливостей розвитку України в перспективі до 2020 року. Правовою основою розроблення та реалізації Стратегії визначена Конституція України та Закон України «Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки», інші нормативно-правові акти, відповідно до яких держава створює умови для розбудови інформаційного суспільства в Україні.

Важливим для нашого дослідження є той факт, що у Стратегії (на відміну від згаданого Закону України «Про основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки») міститься згадка про «суспільство знань».

Зокрема, у Стратегії зазначено, що раціональне врахування впливу комплексу різновекторних факторів, а також особливостей розвитку держави потребує розроблення скоординованих заходів щодо розвитку інформаційного суспільства та суспільства знань.

І хоча визначення даному терміну у тексті Стратегії не надано, безумовно слід вказати на даний момент як на один із перших кроків у напрямі подальшого розвитку концепції «суспільства знань» в Україні.

Також у Стратегії вказується на те, що Основні стратегічні цілі розвитку інформаційного суспільства та суспільства знань включають:

-     прискорення процесу розроблення та впровадження сучасних інформаційно-комунікаційних технологій у державне управління, охорону здоров’я, культуру, освіту, науку, охорону навколишнього природного середовища, бізнес тощо;

-     розвиток електронної економіки;

-     забезпечення комп’ютерної та інформаційної грамотності громадян насамперед шляхом створення системи освіти, орієнтованої на використання новітніх інформаційно-комунікаційних технологій у формуванні всебічно розвиненої особистості, та забезпечення неперервності навчання;

-     розвиток національної інформаційної інфраструктури та її інтеграція до світової інфраструктури;

-     підвищення якості та доступності адміністративних послуг, спрощення процедур їх надання і скорочення відповідних витрат, деперсоніфікація надання адміністративних послуг як інструмент зниження рівня корупції;

-     розвиток електронної демократії;

-     збереження культурної спадщини України шляхом документування її об’єктів на цифрових носіях, забезпечення накопичення і збереженості електронних документів та електронних інформаційних ресурсів;

-     досягнення ефективної участі регіонів України у процесах становлення інформаційного суспільства, підтримку регіональних і місцевих ініціатив;

-     захист інформаційних прав громадян та організацій, авторського права, підтримку демократичних інститутів та мінімізацію ризиків «інформаційної нерівності»;

-     захист персональних даних;

-     забезпечення відкритості інформації про діяльність державних органів та органів місцевого самоврядування, розширення доступу до неї та надання можливості безпосередньої участі як інститутів громадянського суспільства, так і громадян у процесах підготовки і проведення експертизи проектів актів законодавства, здійснення контролю за результативністю і ефективністю діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування;

-     удосконалення інформаційного законодавства;

-     поліпшення стану інформаційної безпеки.

Разом із тим, вже у наступному абзаці Стратегії визначені завдання розвитку виключно «інформаційного суспільства» без згадки про «суспільство знань».

Враховуючи викладене, слід визнати, що безпосередньо концепція «суспільства знань» до цього часу не отримала глибокого осмислення і адаптації до українських реалій. І це незважаючи на те, що Україна є одним з лідерів Східної Європи у наданні окремих видів інформаційних послуг (зокрема – послуг з офшорного програмування), хоча й має істотних конкурентів в її найближчому оточенні, які на відміну від України мають більшу правову та фінансову підтримку своєї діяльності.

Не слід забувати, що суспільство знань відрізняється від інформаційного суспільства в тому, що в інформаційному суспільстві виробляється інформація, у той час, як продуктом суспільства знань виступають знання, тобто селективна таргетована з певними критеріями інформація, що є аналітично обробленою. Характерними рисами суспільства знань та його ключовими цінностями є навчання для всіх протягом усього життя і розвиток всього різноманіття знань як цінності.

Знання має певні специфічні ознаки, які виокремлюють його з-поміж інших ресурсів. Перша – знання, по суті, не є конкурентним ресурсом, тобто воно є загальнодоступним. Тепер ним можуть користуватися водночас багато людей, а не так, як раніше, коли доступ до нього був обмежений. Друга ознака – знання як таке є нематеріальним, а тому вічним, «нетлінним» (Платон). Третя – для знання немає «прямої» дороги, воно накопичується нелінійно, тобто завдяки відкриттям і осяянням воно зростає стрибкоподібно. Четверта ознака – знання відносне, тобто кожний окремий фрагмент знання набуває значення лише в системі інших фрагментів, які утворюють контекст. П’ята – знання кумулятивне, оскільки може поєднуватися з іншим знанням. Чим більше знань, тим різноманітніші й корисніші з них комбінації. Шоста ознака – знання є найбільш мобільним ресурсом. Сьома – знання можна «стиснути» до ряду абстракцій і символів (тобто воно компактне). Восьма ознака – знання невичерпне та накопичується зі швидкістю, що зростає. Але головна характеристика знання – воно унікальне, на відміну від товарів, на які існує ринкова ціна, а також вибіркове. Останнє означає доступність знання тільки тим, хто може завдяки своїм здібностям і освіті його засвоїти, а отже, володіти ним і користуватися. Іншими словами, знання – елітарний продукт науки і культури, хоча й доступне сьогодні загальній системі освіти [20, С.25].

Виходячи з викладеного, одним із перших кроків у напряму формування в Україні власної парадигми «суспільства знань» ми вважаємо необхідність включення до щорічної доповіді про стан інформатизації в Україні питань розвитку суспільства знань.

Серед першочергових питань, що мають знайти відображення у відповідному розділі «Основні результати розвитку суспільства знань» даної доповіді можемо назвати такі:

-     питання безпеки суспільства знань в Україні;

-     питання електронного урядування;

-     питання перспективних напрямів розвитку суспільства знань в Україні;

-     питання інформатизації;

-     питання захисту інформаційних прав і свобод людини та громадянина;

-     питання функціонування й розвитку медіа простору тощо.

Деталізуючи окреслені напрями, маємо зазначити, що розвиток суспільства знань сприяє виникненню нових форм і способів досягнення країнами політичних, економічних та інших цілей на інформаційному рівні. В системі національної безпеки розвинених країн передбачено реалізацію національних стратегій (програм) національної безпеки, до яких серед інших входять інформаційні стратегії. Їх основне призначення полягає в забезпеченні реалізації решти стратегій.

У сучасному світі інформаційні стратегії досить часто набувають значення зброї у випадку, коли реалізуються стратегії суперництва. І безумовно агресія по відношенню до України з боку Росії вкотре підтвердила визначальне значення інформаційної складової у воєнній сфері. Безпосередньо у воєнній справі рівень інформаційного потенціалу все більшою мірою обумовлює оперативність прийняття рішень, структуру і якість озброєнь, оцінку рівня їх достатності, дієвість пропаганди, ефективність дій союзників і власних збройних сил і, в підсумку, результат збройного протистояння [21, С.9].

Разом з тим, концепція тотальної війни в традиційному розумінні себе зживає і їй на зміну приходить епоха так званих «гібридних» війн, в яких політичні й економічні цілі досягаються не прямим збройним втручанням, а використанням нових форм насилля та підриву могутності противника зсередини.  Отже, у сучасному суспільстві, де одним з основних джерел загроз національній безпеці держави стали інформаційні війни, використання передової концепції «суспільства знань» може стати для України значною конкурентною перевагою.

Висновки та перспективи подальших розвідок.

Зважаючи на те, що розвиток інформаційних технологій корелює з розвитком інновацій, безпосередньо впливає на конкурентоспроможність національної економіки та відіграє вирішальну роль в наукових дослідженнях та освіті в Україні, існує необхідність розробки державної програми розвитку суспільства знань як мотиваційної бази їх розвитку та перетворення в один з головних чинників зростання інноваційного, соціально-економічного та культурно-освітянського потенціалу держави в умовах суспільства знань.

За цих умов, перспективним напрямом подальших розвідок слід вважати дослідження нормативно-правового регулювання формування та реалізації державної політики розвитку суспільства знань.

 
ЛІТЕРАТУРА

 

  1. Доповідь про стан інформатизації та інформаційного суспільства в Україні за 2014 рік [Електронний ресурс] : Офіційний портал Державного агентства з питань електронного урядування України. – Режим доступу: www.dknii.gov.ua.
  2. Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки : Закон України від 9 січня 2007 р. № 537-V// Відомості Верховної Ради України. — 2007. — № 12. — С. 102.
  3. Ліпкан В. А. Правові засади розвитку інформаційного суспільства в Україні : [моногр.] / В. А. Ліпкан, І. М. Сопілко, В. О. Кір’ян : за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2015. — 664 с.
  4. Про Національну програму інформатизації // Відомості Верховної Ради України. — 1998. — № 27-28. — С. 181 (зі змінами).
  5. Ліпкан В. А. Інформаційна безпека України в умовах євроінтеграції: навчальний посібник / В. А. Ліпкан, Ю. Є. Максименко, В. М. Желіховський. — К. : КНТ. — 2006. — 280 с.
  6. World Summit on the Information Society. Resolution 73 of the ITU Plenipotentiary Conference, Minneapolis, 1998 [Електронний ресурс] : Офіційний портал Міжнародного телекомунікаційного союзу. – Режим доступу: www.itu.int.
  7. Окинавская хартия глобального информационного общества. (Окинава, 22 июля 2000 года) [Електронний ресурс] : Офіційний портал Верховної Ради України. – Режим доступу: www.rada.gov.ua.
  8. От информационного общества – к обществам знания. ЮНЕСКО // Всемирный саммит по информационному обществу : Информационное издание / Сост. Е. И. Кузьмин, В. Р. Фирсов. – СПб., 2004. – С.82-84.
  9. На пути к обществам знаний : Интервью с заместителем Генерального директора ЮНЕСКО по вопросам коммуникации и информации г-ном А.В. Ханом // Наука в информационном обществе: Информационное издание / Сост.Е.И. Кузьмин, В.Р. Фирсов. – СПб., 2004. – С.22-26.
  10. Новицький А. М. Феномен «інформаційного суспільства» як об’єкт наукового дослідження / А. М. Новицький // Інформація і право. — 2011. — № 1. — С. 25—29.
  11. Социальные коммуникации (теория, методология, деятельность) [Текст] : словарь-справочник / сост. В. А. Ильганаева. — Харьков : КП «Городская типография», 2009. — 392 с.
  12. Данил’ян В. O. Інформаційне суспільство та перспективи його розвитку в Україні (соціально-філософський аналіз) [Текст] : монографія / В. О. Данил’ян. — Харків : Право, 2008. — 184 с.
  13. Арiстова I. В. Державна інформаційна політика: організаційно-правові аспекти [Текст] / І. В. Арістова ; за заг. ред. О. М. Бандурки. — Харків : Ун-т внутрішніх справ, 2000. — 386 с.
  14. Ліпкан В. А. Систематизація інформаційного законодавства України [Текст] : монографія / В. А. Ліпкан, В. А. Залізняк. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2012. — 304 с.
  15. Пархоменко O. В. Інформаційно-знаннєве суспільство: проблеми, особливості [Текст] / О. В. Пархоменко // Науково-технічна інформація. — 2010. — № 1. — С. 3-6.
  16. Мельник О. Л. Інформаційне суспільство та суспільство знань – становлення та розвиток понять / О. Л. Мельник // Вісник національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут»: Філософія. Психологія. Педагогіка. — 2007. — № 2. — С. 57—60.
  17. Писаренко Н. Н. Концепція «суспільства знань»: зміст, основні характеристики / Н. Н. Писаренко // Водний транспорт. — 2013. — № 2. — С. 103—107.
  18. Ліпкан В. А. Експертний висновок на проект Стратегії розвитку ефективних комунікацій у ЗСУ / В. А. Ліпкан [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://goal-int.org/ekspertnij-visnovok-na-proekt-strategii-rozvitku-efektivnix-komunikacij-u-zsu/.
  19. Про схвалення Стратегії розвитку інформаційного суспільства в Україні // Офіційний вісник України. — 2013. — № 44. — С. 79 (зі змінами).
  20. Кочетков В.В. К вопросу о генезисе постиндустриального общества / В.В. Кочетков, Л.Н. Кочеткова // Вопросы философии. — 2010. — № 2. — С. 20-25.
  21. Жарков Я. М. Інформаційна безпека особистості, суспільства, держави : Підручник / Я. М. Жарков, М. Т. Дзюба, І. В. Замаруєва та ін. — К., 2008. — 274 с.
  22. Федорова Н. Є. Перспективи трансформації інформаційного суспільства в економіку знань / Н. Є. Федотова // Глобальні та національні проблеми економіки. Наукове фахове видання Миколаївського національного університету ім. В. О. Сухомлинського. — 2015. — № 3. — С. 28—32.
  23. Савченко С. В. Еволюція переходу інформаційного суспільства в «суспільство знань» у добу глобалізації / С. В. Савченко // Актуальні проблеми державного управління. — 2014. — № 2. — С. 271—277.