Інформаційна деліктологія: проблемні питання

 

Максименко Юлія Євгенівна,

кандидат юридичних наук, доцент

директор Інституту інформаційного права ГОАЛ

Ліпкан Володимир Анатолійович,

доктор юридичних наук, доцент

Голова наглядової ради ГОАЛ

Трансформація сучасних суспільних відносин впливає на конфігурацію не лише їх учасників, а й на появу нових видів відносин, що виступають віддзеркаленням стрімкого розвитку глобальної інформаційної цивілізації.  Одним із таких видів суспільних відносин виступають відносини у сфері боротьба з правопорушеннями в інформаційній сфері, вивчення змісту яких неможливе без з’ясування причин та умов, що їм сприяли, а також інших детермінант.

Нині з урахуванням еволюції інформаційного суспільства, його безконтрольного розвитку з боку держави, відсутності парадигмальної теоретичної концепції державної інформаційної політики і стратегії її втілення в практичну діяльність, особливо актуальними є дослідження інформаційної злочинності як багатоструктурного та поліваріантного інформаційно-правового феномену, соціально-правового та інформаційного явища, особи інформаційного злочинця, причин та умов виникнення, розвитку та проникнення інформаційної злочинності в переважну більшість суспільних відносин, шляхів та засобів запобігання їй.

Тривалий час зазначені вище проблеми взагалі не порушувались, а деякі фрагментарні аспекти були предметом дослідження кримінології, становлення якої як самостійної комплексної науки датується ще XIX ст. Однак за два сторіччя низка теоретичних постулатів не витримали випробування часом та потребують переосмислення не лише на рівні теорій, а й не метаконцептуальному рівні : доцільності існування кримінології саме як науки, яка за нинішніх умов не здатна привнести нічого конструктивного у сферу управління інформаційними процесами, мінімізації теророгенних факторів в інформаційному середовищі, створенні гарантованих державою, а також активної участі інститутів громадянського суспільства у створенні сприятливих умов для гарантованої реалізації ними власних інформаційних інтересів.

Кримінологія як наука себе вижила і нині, опертя на неї, як самостійний на самодостатній гносеологічний елемент пізнання інформаційно-правової реальності виступає не більше ніж даниною застарілим кліше докантівської епохи. На наш погляд, кримінологічний інструментарій може бути використано на засадах синергетичного та міждисциплінарного підходів до вирішення окремих фрагментів проблем у сфері запобігання розвитку інформаційної злочинності, зменшенні її впливу на геоправовий простір та взагалі на політику держав.

Відсутність системної потенції до розв’язанні методологічних проблем стала причиною активного розвитку галузевих деліктологічних досліджень – податкова деліктологія, адміністративна деліктологія тощо.

Науково-технічна революція детермінувала появу нових видів правопорушень – інформаційні правопорушення. Використовуючи новітні та інноваційні інформаційно-телекомунікаційні технології і засоби зв’язку, діяльність правопорушників завдає ще більшої суспільної шкоди, тому можемо твердити про появу і чітке виокремлення нового інформаційно-правового феномену : інформаційної злочинності, тобто злочинності, де родовим об’єктом злочину виступає інформація. Іманентною ознакою даних правопорушень є почасти їх латентний характер, що значно ускладнює виявлення злочинців, а також попередження цього виду протиправної поведінки.

Здійснений нами логіко-семантичний, герменевтичний та метод алгебраїчної будови категорійно-понятійної системи уможливлює стверджувати, що переважна більшість дослідників звертають свою наукову увагу до аналізу сутнісних особливостей інформаційного суспільства, які, в принципі давно є вивченими та дослідженими в рамках філософських та соціологічних і політологічних наук, натомість авторами чи то свідомо чи то через незнання предмета інформаційного права здебільшого оминаються нагальні питання іншого порядку: відсутність системного правового регулювання інформаційних правовідносин, формування та розвиток інформаційного права як самостійної та комплексної галузі права, розроблення та прийняття Інформаційного кодексу, правове регулювання інформаційної безпеки, а також правове регулювання інших атрибутивних складових інформаційних правовідносин.

Здійснений контент-аналіз інформаційно-правових досліджень, де мультиплікандом виступала словосполука «інформаційні делікти», уможливили твердити, що проблеми систематизації інформаційних деліктів, дослідження причин і умов, що їм сприяють, вивчення особи інформаційного правопорушника, розроблення заходів щодо запобігання цим правопорушенням виступають окремим пластом наукових.

Здебільшого в наукових роботах інформаційні правопорушення характеризуються лише в загальних рисах або здійснюється дослідження поодиноких інформаційних деліктів без урахування засад державної інформаційної політики, реалізації інформаційної функції держави, засад інформаційної взаємодії державних та інституцій громадянського суспільства. Також можемо констатувати, що нині недостатньо розробленими є питання щодо сутнісних та змістовних особливостей інформаційних деліктів, досі немає чіткої уяви щодо онтогенетичних ознак та критеріїв розмежування їх з іншими правопорушеннями, співвідношення інформаційно-правової відповідальності з іншими видами юридичної відповідальності тощо.

Актуальність дослідження теоретичних та практичних проблем інформаційних деліктів в Україні зумовлена, з одного боку, необхідністю створення цілісної теорії інформаційного делікту як самостійного виду правопорушення та підстави інформаційно-правової відповідальності, з іншого — потребою вдосконалення чинного інформаційно-деліктного законодавства.

Більше того, зволікання українського законодавця із прийняттям Інформаційного кодексу України не є відлунням об’єктивної тенденції щодо розвитку інформаційного суспільства та тих загроз і небезпек, що його супроводжують і лише дають можливість констатувати: Україна, являючись першою країною на теренах СНД, науковці якої розробили проект Інформаційного кодексу, боїться його ухвалити, послуговуючись, з-поміж низки інших причин, на наш погляд, комплексом меншовартості, постійним озиранням на Росію, спроб нескінченного узгодження і фатального боягузтва що, фактично і створює  інформаційні алгоритми унеможливлення формування інформаційної ідентичності української історичної нації.

Слід чітко і справедливо наголосити на інтелектуальній спроможності українських науковців самостійно розробляти фундаментальні нормативні акти, а не постійно озиратись чи то на Росію чи то на Європу, чи то взагалі на когось і дивитись на те, що в інших країнах такого немає, тому  і нам не слід «бігти попереду паровозу», бо українці не можуть бути першими, кращими, щасливішими тощо. Слід раз і назавжди покінчити із хибною політикою остраху бути кращими, бути лідерами. Сильна українська наука здатна виконати завдання щодо стабільного процвітання української держави, як центру європейської неодемократії.

Окремі аспекти порушеної проблематики розглядались фахівцями Глобальної організації союзницького лідерства, в рамках якої працюють наукові школи з інформаційного права та інформаційної політики та інформаціології. Серед найбільш визначних дослідників даних тем можемо відмітити таких, як: В. Ю. Баскаков, М. І. Дімчогло, В. А. Залізняк, В. А. Ліпкан, О. В. Логінов, Ю. Є. Максименко, П. Є. Матвієнко, К. Г. Татарникова, В. І. Теремецький, О. В. Стоєцький, В. С. Цимбалюк, Л. С. Харченко, К. П. Череповський, М. Я. Швець, О. В. Шепета тощо.

Інформаційна деліктологія є складова частина більш загальної науки деліктології і покликана вивчати такі види правопорушень: по-перше, ті порушення, які скоюються за допомогою інформаційно-телекомунікаційних технологій та засобів зв’язку; по-друге, ті правопорушення, які виникають у зв’язку з порушенням права на інформацію, а саме: права на створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації.

Отже, інформаційна деліктологія — сукупність знань про інформаційні делікти і деліктність як масове негативне інформаційно-правове явище, що містить в собі детермінанти протиправної поведінки делінквента, його особи з метою вироблення і використання адекватних заходів для протидії інформаційним правопорушенням.

Предметом інформаційної деліктології виступають інформаційні правопорушення, які скоюються за допомогою інформаційно-телекомунікаційних технологій та засобів зв’язку, а також ті, які виникають у зв’язку з порушенням права на створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації.

Серед основних завдань інформаційної деліктології є:

  • аналіз характеру вчинених інформаційних правопорушень, їх масштабності, динаміки розвитку;
  • дослідження причин конкретних інформаційних правопорушень і умов, що їм сприяють;
  • вивчення особи правопорушника, яка скоює інформаційні правопорушення;
  • розроблення заходів щодо запобігання інформаційним правопорушенням;
  • Позиціонування інформаційної деліктології як атрибутивної складової державної інформаційної політики тощо.

Отже, виокремлення інформаційної деліктології як самостійного напряму деліктологічних досліджень є своєчасним та обґрунтованим завданням. Наразі є потреба в подальшому науковому осмисленні і розробленні порушеної проблематики, зокрема формування понятійно-категоріального апарату, визначення методології, системи, структури, предмета та об’єкта дослідження тощо.