ДЕТЕРМІНОВАНІСТЬ КІБЕРБЕЗПЕКОВОЇ ПОЛІТИКИ КІБЕРНЕТИЧНОЮ ФУНКЦІЄЮ

 

Діордіца Ігор Володимирович,

кандидат юридичних наук, доцент

доцент кафедри кримінального права і процесу

Національного авіаційного університету

 

Розвиток глобалізаційних процесів суттєвим чином чинить вплив на соціальні системи, воднораз як стрімкий розвиток технологій уможливлює висунути гіпотезу про необхідність альтернативного підходу до функцій держави.

За умови ведення гібридної війни проти України [1-6] доволі очевидним стає факт використання не лише можливостей органів державної влади, а й передусім участь волонтерів, недержавних організацій, у тому числі й транснаціональних корпорацій, у вирішенні тих чи інших завдань, реалізації пріоритетних та інших життєво важливих національних інтересів. Нагальність формування системи стратегічних комунікацій не викликає жодного сумніву, водночас спроможність реалізувати дану ідею лежить в площині усвідомлення правлячими колами необхідності нестандартних та асиметричних кроків подальшого розвою держави Україна

Переконаний, що більш логічним з урахуванням теми кібербезпеки є використання поділу функцій держави, виходячи з основних сфер життєдіяльності, які виділено в Законі України «Про основи національної безпеки України».

Зокрема, таких сфер, причому підкреслю – найбільш важливих – налічується дев’ять. Однією з них виступає інформаційна сфера. В рамках інформаційної сфери виділено національні інтереси, а також напрями державної політики національної безпеки. Серед них чітко диференціюються національні інтереси в кібернетичній сфері, а також відповідні їм напрями державної політики національної безпеки у цій сфері.

Таким чином, формування та реалізація кібернетичної функції є нагальною потребою.

Важливим аспектом, який доводить необхідність розвитку саме кібернетичної функції є формування окремого напряму державної політики — кібербезпекової політики.

Його поява детермінована формування окремого кластері пріоритетних національних інтересів саме в кіберпросторі, окремим походженням загроз у кіберпросторі, їх природою, а також необхідністю вжиття специфічних заходів реагування.

У своїй роботі «Як вийти з насильства» Ж. Семелін вказує на той факт, що насильство на кшталт зарази. Соціальні групи, охоплені ідеєю насильства, стають некерованими. Насильство в суспільстві розвивається по спіралі: в соціальній, економічній і політичній сферах воно пов’язане з легітимною владою і як наслідок спроможне породжувати відповідне насильство у вигляді тероризму, акцій протесту, екстремізму та сепаратизму. У відповідь на це тоталітарна система відповідає збільшенням рівня насильства, прикриваючись гаслами про необхідність захисту конституційного ладу, прав і свобод громадян тощо. Однак вищим проявом насильства є війна, котра з розвитком науки і техніки в мільйони разів збільшила свою руйнівну силу. Насильство використовує досягнення мистецтва і відкриття науки, щоб протистояти і злу. Насильство (поза понять соціальних систем і встановлених правил суспільних відносин не існує) виступає засобом, водночас  мета полягає у нав’язуванні супротивнику (об’єкту управління) своєї волі. Для повного досягнення цієї мети необхідно роззброїти ворога, позбавити його можливості протистояти.[7, Р.131-220].

Таким чином, розвиток науки і формування окремого простору утворили підґрунтя для виділення кібервійн як окремих видів війн в якості найвищої форми насильства. І якщо звичайні війни супроводжуються зіткненням фізичних сил супротивників, то в рамках кібервійн, які розглядаються елементом гібридних війн, внаслідок дій в кіберпросторі, наслідки можуть наставати  в реальному просторі. Тобто відбувається взаємопроникнення реального і кіберпростору, водночас державно-правовий механізм наразі в Україні є не повністю готовий до адекватного та своєчасного реагування на такі виклики та загрози, які можуть виникати через поєднання та інтеграцію різних дискретних та континуумних просторів.

Кіберпростір є ідеальним містом на нав’язування волі своєму супротивнику, іншій соціальній системі. У ньому позбавлення можливостей протистояти на пряму може залежати лише від однією людини або групи людей. Вірус Петя, яким було заражено переважну більшість комп’ютерних систем в України  наприкінці червня 2017 року яскраво продемонстрував, що незначна група людей здатна повністю дезорганізувати всю національну систему кібербезпеки, яка, відповідно до Стратегії кібербезпеки України, складається з таких органів:

  • Рада національної безпеки і оборони України.
  • Міністерство оборони України, Генеральний штаб Збройних Сил України;
  • Державну службу спеціального зв’язку та захисту інформації України;
  • Службу безпеки України;
  • Національну поліцію України;
  • Національний банк України;
  • розвідувальні органи України.

Реалізація кібернетичної функції держави також полягає у формуванні духовного здоров’я суспільства, яке, своєю чергою є головною запорукою його безпеки. Таким чином в рамках формування гарантій реалізації конституційного та і взагалі природного права життя, доцільно говорити і про реалізацію в його рамках права на кібернетичну безпеку.

Формування кібернетичної функції — об’єктивна необхідність, яка була підготовлена розвитком інформаційного суспільства в Україні, сполученим зі стрімкою інформаційною і кібернетичною глобалізацією.

Швидкість ухвалення рішень у сфері державного управління, а також ефективність реалізації державної політики на пряму залежать не лише від складності безпосередньо соціальних систем, а й від макросистем і засобів управління.

Кібернетична функція викриває явну суперечність між фізичними і психічними можливостями людини і потребами самої техніки, самого кіберпростору.

Сьогодні вже не є необхідним додатково обґрунтовувати необхідність впровадження кібернетичної освіти, у тому числі відкриття спеціальності з кібербезпеки. Зокрема, 9 червня 2017 року Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти погодило новий стандарт вищої освіти для спеціальності «Кібербезпека». У ньому виписано, чому мають навчати та що в результаті вміти випускники за цією спеціальністю після закінчення бакалаврату. Нині, в умовах російської агресії, ми досить гостро відчуваємо потребу в фахівцях із кібербезпеки. Затвердження нового стандарту дозволить готувати спеціалістів високого рівня, готових застосовувати здобуті знання у реальних умовах та реагувати на виклики часу. Для цього також буде розроблено типову освітню програму [8].

В рамках реалізації кібернетичної функції держава здійснюватиме цілеспрямовану діяльність тобто таку взаємодію держави і кібернетичного середовища, в процесі якої держава досягатиме усвідомлено поставленої мети: створення умов для реалізації національних інтересів в кіберпросторі.

Кібернетична функція має враховувати необхідність оптимізації державного управління у цій сфері, зважати на об’єктивно виникаючі при цьому логічні зв’язки, які лежать в основі не лише явищ і процесів, а й процесів взаємодії людей один з одним в кіберпросторі, у тому числі з використанням штучного інтелекту.

В рамках кібернетичної функції держави має буде врахований органічний зв’язок не лише між процесами людської діяльності, а й між управлінням і створенням технічних та програмних засобів їх реалізації.

Важливість розроблення кібернетичної функції також є актуальною і з огляду на ту обставину, що кібернетика відволікається від конкретного змістовного аналізу систем, що досліджуються, оскільки це становить предмети окремих наук і наукових напрямів. Натомість кібернетика зосереджує свою увагу на вивчені загальних закономірностей і розробленні шляхів оптимізації їх функціонування і управління ними на основі аналізу інформаційних процесів, що в них протікають.

Таким чином, кібернетична функція спрямована не стільки на забезпечення, наприклад, кібербезпеки, адже для цього в державі реалізується безпекова функція, скільки на оптимізацію системи державного управління, зокрема у кібернетичній сфері, корекцію алгоритмів соціального управління, що в цілому може трактуватися і бути подане як важливий напрям профілактичного і проактивного управління складними динамічними системами.

У чому ж ще вбачається мною значення та роль кібернетичної функції держави?

Передусім зазначу, що важливим внеском у трансформації ефективної державної політики національної безпеки є ідеї і об’єктивні закони про функціонування живих та неживих самоорганізаційних систем.

Це дозволить значно автоматизувати систему державного управління, а в найближчому майбутньому перевести окремі функції державного управління до системної автоматизації. Застосування технології блокчейн наперед позбавить можливостей проведення маніпуляцій з будь-якими державними реєстрами, а формування окремих кіборгів дозволить виконувати ним окремі функції мислення людини, ухвалювати окремі рішення на різних рівнях державного управління, в тому числі окремі правоохоронні та безпекові функції.

Запровадження у практику державного управління кібернетичної функції не лише суттєво розширить можливості держави щодо управління кіберпростором, а й дозволить більш глибоко, всебічно пізнати сутність явищ, що вивчаються і увести об’єктивні характеристики щодо отримуваних результатів.

Кібернетична функція як певний вид діяльності держави виражається наступними параметрами:

1)               становить упорядковану, скоординовану, об’єднану загальними цілями, завданнями та принципами діяльність (державну політику у кібернетичній сфері), що здійснюється компетентними органами державної влади, а також недержавними суб’єктами відповідно до реалізації національних інтересів із урахуванням чинного законодавства;

2)               складається з певних елементів, окремих видів діяльності, які становлять підсистему;

3)               сукупність таких елементів складає цілісну систему, оскільки ціле виконує функцію, яка не може бути зведена до підфункцій окремого її елемента;

4)               елементи кібернетичної функції можуть взаємодіяти не лише в рамках певної системи, а із зовнішнім середовищем, змінюючи свій зміст або внутрішню будову.

Важливим дослідницьким завданням виступає з’ясування змісту середовища реалізації кібернетичної функції, тобто фактично опис змісту кібернетичного простору з позицій правових наук.

Середовищем функціонування або простором реалізації кібернетичної функції виступають зовнішні щодо даної діяльності об’єкти, якими можуть бути предмети, явища, відносини.

Якщо брати загальну класифікацію систем, то одним з критеріїв виступає обумовленість дії, відповідно до якого виділяють:

1)               детерміновані системи — такі системи, у яких складові елементи і зв’язки між ними взаємодіють таким чином, що якщо відомо початковий стан системи і алгоритм переходу її до іншого стану, то завжди можна точно описати, яким буде цей новий стан системи;

2)               стохастичні системи — системи, у яких складові елементи і зв’язки між ними взаємодіють таким чином, що неможна зробити точного, детального передбачення її поведінки, стверджувати про послідовність станів. Така система завжди лишається невизначеною, передбачення, тобто прогнозування напрямів державної політики в ній завжди лишатиметься в параметрах імовірнісних категорій.

Отже, кібернетична функція реалізується у стохастичній системі, що наперед визначає необхідність обрання адекватної методології формування тих чи інших напрямів державного управління.

Зважаючи на складові інформаційного процесу, який, відповідно до Закону України «Про інформацію», описуються такими діями, як:

1)               створення,

2)               збирання,

3)               одержання,

4)               зберігання,

5)               використання,

6)               поширення,

7)               охорона,

8)               захист інформації, — потрібно виділяти адекватні напрями реалізації кібернетичної функції.

Зміст кібернетичної функції держави складають та описують такі категорії : мета; завдання; функції; суб’єкти; об’єкти; принципи; методи; стратегічні цілі розвитку держави; напрями державної політики і сфері кібербезпеки.

Завдання, функції, суб’єкти та об’єкти, методи стратегічні цілі розвитку та напрями державної політики будуть розглянуті в окремих статтях. Ґрунтуючись на телеологічному підході, визначальним елементом будь-якої діяльності має виступати мета.

 

Отже мета кібернетичної функції полягає у наступному:

  • формування засад для реалізації електронної демократії — таких суспільних відносин, за яких громадяни та організації реально залучаються до державотворення та державного управління, а також до місцевого самоуправління через застосування інформаційно-комунікаційних технологій у кіберпросторі (отримання електронної послуги, управління інформаційними ресурсами країни);
  • формування сприятливих умов для реалізації електронної економіки — форми економічних відносин у сфері виробництва, розподілу, обміну та споживання товарів, робіт і послуг, наданих в електронному вигляді за допомогою інформаційно-комунікаційних технологій в кіберпросторі;
  • формування сприятливих умов для реалізації електронної комерції — форми торгівлі товарами та послугами за допомогою інформаційно-комунікаційних технологій у кіберпросторі, що включає всі фінансові та торгові трансакції, які проводяться за допомогою інформаційно-комунікаційних технологій, та бізнес-процеси, пов’язані з проведенням таких трансакцій у даному просторі;
  • закладення основ для формування кібербезпекової культури — форми культури, яка формується, виникає і розвивається, трансформується у кіберпросторі, а також передбачає стимулювання та мотивування поширення здобутків у сфері культури за допомогою інформаційно-комунікаційних технологій;
  • розвиток кіберосвіти — форма отримання освіти, що здобувається у кібернетичному просторі з використанням виключно інформаційно-комунікаційних технологій;
  • формування сучасних гарантованих механізмів (політики) безпеки інформаційної інфраструктури — сукупність різноманітних інформаційних систем, інформаційних ресурсів, телекомунікаційних мереж і каналів передачі даних, засобів комунікацій і управління інформаційними потоками, а також організаційно-технічних структур, механізмів, що забезпечують їх функціонування у кіберпросторі

Відповідно до синтезу чинних НПА у сфері правового регулювання інформаційних відносин, досягнення цієї мети реалізується через:

—         підвищення національної конкурентоспроможності внаслідок розвитку людського потенціалу, насамперед у високоінтелектуальних сферах;

—         підвищення якості життя шляхом забезпечення економічного зростання, надання якісних інформаційних послуг у сферах інформації, освіти, науки, охорони здоров’я, урядування та широкого використання ІКТ;

—         створення нових робочих місць, розширення можливостей населення щодо працевлаштування на ринку інформаційних робіт і послуг;

—         підвищення рівня соціального захисту вразливих верств населення, зокрема осіб, які потребують соціальної допомоги та реабілітації;

—         створення сучасної захищеної інформаційної інфраструктури та забезпечення створення умов для безпечного функціонування національної критичної інфраструктури;

—         сприяння становленню  цифрової демократії та кіберсуспільства, яке гарантуватиме дотримання конституційних прав і свобод громадян щодо їх безпечної та реальної участі у суспільному житті, прийнятті відповідних рішень органами державної влади та органами місцевого самоврядування.

У даному контексті дуже дивним виглядає перелік пріоритетів забезпечення кібербезпеки, поданий в Стратегії кібербезпеки України [9]:

—              розвиток безпечного, стабільного і надійного кіберпростору

—              кіберзахист державних електронних інформаційних ресурсів та інформаційної інфраструктури, призначеної для обробки інформації

—              кіберзахист критичної інфраструктури

—              розвиток потенціалу сектору безпеки і оборони у сфері забезпечення кібербезпеки

—              боротьба з кіберзлочинністю.

Загальносвітовою тенденцією є трансформація інформаційної глобалізації, формування окремого простору функціонування людини, кіберсоціалізація людини в ньому, формування нових засад кіберсуспільства та кіберкоеволюції. Через це, відбувається розширення сфери послуг і нематеріального виробництва у результаті науково-технічного прогресу, який знаходить своє відображення у масштабному, глибинному та динамічному проникнення кібернетичних технологій, кіберкультури в найбільш важливі сфери життєдіяльності особи, суспільства, суб’єктів господарювання та держави.

Конструктивне врахування впливу комплексу зазначених різновекторних чинників, а також особливостей виділення кібернетичної функції в окрему  функцію держави потребує не лише декларативного а й реального формування національної системи кібербезпеки. З цією метою недостатньо лише штампувати чисельні нормативно-правові акти, в яких прагнути перерахувати усі найбільш визначні загрози або напрями діяльності суб’єктів згаданої мною системи. Важливим є визначення критеріїв участі та головне — відповідальності кожного суб’єкта даної системи: як відповідних органів державної влади, так і недержавних суб’єктів, які, виступаючи представниками громадянського суспільства мають не обмежуватись виключно функцією контролю, а брати безпосередню участь у формуванні та реалізації як даної політики, так і відповідальності за її невиконання.

Для України, з урахуванням реалізації чисельних кібератак проти неї, ведення активної гібридної війни, в тому числі кібервійни, розвиток кібернетичної функції і відповідно формування кібернетичного суспільства має виступати одним із пріоритетних на даному етапі історичного розвитку національних інтересів.

Більше того, розвиток кібернетичних технологій і кібернетичного суспільства може виступати необхідним інструментом соціально-економічного прогресу, одним із визначальних чинників інноваційного розвитку економіки, переходу нашої держави зі споживача в виробника і розробника новітніх кібернетичних технологій.

 

Список використаних джерел:

  1. 1.                  Світова гібридна війна: український фронт : монографія / за заг. ред. В. П. Горбуліна. – К. : НІСД, 2017. – 496 с.
  2. 2.                  Аналітична доповідь до Щорічного Послання Президента України до Верховної Ради України «Про внутрішнє та зовнішнє становище України в 2016 році». – К. : НІСД, 2016. – 688 с.
  3. 3.                  Аналітична доповідь до Щорічного Послання Президента України до Верховної Ради України «Про внутрішнє та зовнішнє становище України в 2017 році». К. : НІСД, 2017. – 928 с.
  4. 4.                  Парахонський Б. О., Яворська Г. М. Модернізація та опір: зовнішньополітична доктрина української держави . Стратегічна панорама. – 2015. panorama.niss.gov.ua/content/articles/files/6s-1456309268.pdf.
  5. 5.                  Конах В. К. Національний інформаційний простір України: проблеми формування та державного регулювання : аналіт. доп. – К. : НІСД, 2014. – 76 с.
  6. 6.                  Ліпкан В.А. Стратегічні комунікації : [словник] / Т. В. Попова, В. А. Ліпкан ; за заг. ред. доктора юридичних наук В. А. Ліпкана. — К. : ФОП Ліпкан О.С., 2016. — 416 с.
  7. 7.                  Semelin J. Pour sortir de la violence. – P.: Ed. ouvrieres, 1983. Р.131- 220p.
  8. 8.                  Режим доступу: http://zik.ua/news/2017/06/09/v_ukraini_zatverdyly_novyy_standart_pidgotovky_fahivtsiv_za_spetsialnistyu_1111665.
  9. 9.                  Стратегія кібербезпеки України // Указ Президента України від 15 березня 2016 року №96/2016 Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 27 січня 2016 року “Про Стратегію кібербезпеки України”; Режим доступу: http://www.president.gov.ua/documents/962016-19836