ДЕТЕРМІНАЦІЯ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО-РЕГУЛЮВАННЯ ДЕРЖАВНОЇ ІНФРАСТРУКТУРНОЇ ПОЛІТИКИ РІВНЕМ ТЕХНОЛОГІЧНОГО УКЛАДУ

 

Зубко Георгій Юрійович,

кандидат юридичних наук,

голова Інституту інфраструктурної політики ГОСЛ

 

Побудова ефективної державної інфраструктурної політики, в тому числі і механізму її адміністративно-правового регулювання потребує нині застосування інноваційних підходів, причому саме в правовій площині.

В Україні досить часто використовують реактивний підхід в праві, йому приписується інструментальна роль регулятора тих суспільних відносин, які вже склалися. В даному аспекті дещо нівелюється роль права саме як нормативного засобу моделювання суспільних відносин. Більшість безпекових документів моделюється і формується виходячи лише з наявних загроз, водночас за лаштунками наукових досліджень лишаються важливі глобальні проблеми та тренди, що чинять відсутній вплив не лише на суспільні відносини, а й взагалі на характер глобалізації, що прямим чином впливає на суспільні відносини всередині окремих держав.

Одним із таких трендів є формування шостого технологічного уклад, який директивно та імперативно зумовлює зміну держави та суспільства, можливо в бік деінституціоналізації взагалі і формування прямої демократії поза делегування повноважень управління обраним органам. У згаданому аспекті роль адміністративного права полягає у тому, щоб створити правові умови ефективної реалізації державної інфраструктурної політики у нових умовах, з урахуванням сучасних трендів, на основі сучасної юридичної техніки і нового праворозуміння.

Зрозуміло, що сам по собі факт розвитку нанотехнологій не гарантує ефективного розвитку України. Саме для цього потрібно сформувати механізми ефективного державно-приватного партнерства, в тому числі й підтримки інноваційної та інвестиційної ділової активності у відповідних напрямах, сформувати відповідний інфраструктурний ландшафт, в тому числі й з-поміж технологічно сполучених виробництв, які синтезують цілісну систему відтворення нового технологічного укладу. І саме в даному процесі роль норм права важко переоцінити, адже вони задають цей контур та горизонти розвитку суспільних відносин, утворюють нові юридичні факти формування та розвитку нових правових відносин.

При формуванні системи адміністративно-правового регулювання державної інфраструктурної політики України доцільно враховувати досвід провідних країн щодо формування дорожньої карти по входженню до країн шостого технологічного укладу:

1)                  чіткий, науково обґрунтований план розвитку національної економіки, конкретна дорожня карта, підготовлена провідними світовими спеціалістами;

2)                 імперативний курс на розвиток не нинішнього або минулого, а наступного технологічного укладу;

3)                 жорстка економічна політика, яка спонукає підприємців не виводити капітали за кордон, інвестувати їх в розвиток національної економіки у своїй країні;

4)                 випереджуючі вкладення в освіту, фундаментальні і прикладні дослідження і наукові розробки;

5)                 формування адекватних патріархальному, традиційно суспільству соціально-технологічних структур, орієнтованих на інноваційний прорив.

Конкретні новітні технології у сфері інфраструктури потребуватимуть новітніх інвестиційних, освітніх, гуманітарних, соціальних, інформаційних та управлінських алгоритмів, зміни життєвого укладу.

Успішна реалізація інфраструктурної стратегії сприятиме збереженню не лише контролю над власним інфраструктурним потенціалом, а й творенню національної ідентичності, яка в епоху конкуренції та суперництва смислів та цінностей, слугуватиме дороговказом майбутнього розвитку. Більше того, вона закладе підвалини для формування централізованої цифрової системи, яка може стати наступною формою організації громадянського суспільства. Адже такі тренди як цифровізація і роботизація на пряму визначають, яким саме буде наше майбутнє Ці тренди здатні радикальним чином вплинути на формування нових, в тому числі й інфраструктурних відносин.

Впровадження шостого технологічного укладу, поєднане із формуванням централізованої цифрової системи  дозволить відмовитися від жорстких механізмів саморегуляції та конкуренції, прагнення до максимізації прибутку, економічного примусу, замінивши їх ефективними цифровими технологіями управління суспільством на гуманістичних засадах.

Врешті-решт, продумана державна інфраструктурна політика може стати локомотивом для : 1) нової індустріалізації країни; 2) формування нового цифрового ринку, зокрема активне впровадження CBDC — криптовалюти Національного банку України — нової форми грошей, що випускаються в цифровому вигляді НБУ, які виступають в якості законного платіжного засобу і забезпечені резервами цінних активів, що депонуються комерційними установами в Національному банку України; 3) форсованого розвитку високих і передусім нанотехнологій і штучного інтелекту; 4) докорінного оновлення усієї техносфери, в тому числі й системи об’єктів життєво важливої інфраструктури на новій інформаційно-комунікаційній, інноваційно-технічній та організаційно-правовій основі.

Своєю чергою, за умови постановки означених мною вище цілей формування ефективного адміністративно-правового регулювання ДІФСП має будуватись винятково з урахуванням означених мною чинників. Тупцювання на місці, інтелектуальне та креативне байдикування, поєднане із ортодоксальним фокусуванням уваги лише на захисті критичної інфраструктури і відповідно до даного підходу будова відповідних цьому баченню напрямів державної політики — це шлях радикального та згубного заперечення змін та існуючих і неминуче реалізуємих трендів, який призведе до не лише втрати незалежності краху держави, а й знищенню українського суспільства.