Баскаков Володимир Юрійович,
Здобувач Національного університету
біоресурсів і природокористування України
Здійснено аналіз сучасного стану захисту державної таємниці у вітчизняному законодавстві та визначено основні напрями його удосконалення.
Ключові слова: захист державної таємниці, державна таємниця, адміністративно-правовий режим захисту державної таємниці
Проведен анализ современного состояния защиты государственной тайны в отечественном законодательстве и определены основные направления его усовершенствования.
Ключевые слова: защита государственной тайны, государственная тайна, административно-правовой режим защиты государственной тайны
The analysis of the modern state of legislation is carried out in the sphere of state secret in Ukraine.
Keywords: defence of state secret, state secret, legal administrative regime of state secret
Захист державної таємниці має для будь-якої самостійної, незалежної держави надзвичайно вагоме значення, оскільки відомості, що складають її зміст завжди є стратегічно важливими в магістральних сферах життєдіяльності суспільства. Витік, розголошення чи втрата такої інформації загрожує інтересам країни. Тому захист державної таємниці був й залишається складовою частиною системи національної безпеки будь-якої країни.
Державна таємниця існує у всіх країнах світу і є невід’ємною складовою суверенітету і системи управління, однак права, обов’язки і відповідальність кожного суб’єкта інформаційних відносин мають бути визначені як національним законодавством, так і міжнародними правовими нормами, а також розв’язані організаційні питання використання інформаційних ресурсів для потреб безпеки держави [1, с. 51].
Більшість розвинених країн мають відповідні правові акти у цій сфері та впроваджують необхідні заходи для захисту державної таємниці. Важливість захисту державної таємниці підтверджується також тим, що даному питанню приділена відповідна увага і міжнародних інституцій: НАТО, ОБСЄ, ООН, які визначають загальні засади захисту державної таємниці, хоча і зазначають про те, що така діяльність є суто внутрішньою справою кожної держави.
Нині між Україною та багатьма іноземними державами існують ратифіковані угоди щодо спільної діяльності з охорони таємниць [2, с. 4]. Зокрема такі угоди про взаємну охорону секретної інформації протягом 2001-2011 рр. були підписані між Кабінетом Міністрів України та урядами 25 країн.
Хоча у вітчизняному праві наявні відповідні норми, що регулюють суспільні відносини у сфері захисту державної таємниці, а також створені відповідні спеціалізовані інституції, що покликані забезпечувати її захист, говорити про високий рівень її забезпечення неможливо. Даний факт підтверджується статистичними даними, відповідно до яких кількість осіб, щорічно притягнутих до адміністративної відповідальності за вчинення порушення законодавства про державну таємницю, постійно збільшується.
У зв’язку з чим актуалізується обрання саме цієї теми для даної наукової статі. Метою даної статті є дослідження стану та визначення перспектив адміністративно-правового режиму захисту державної таємниці у вітчизняному законодавстві. Виходячи з розуміння загальної проблеми даної наукової роботи, автором поставлені такі завдання: 1) визначити основні нормативно-правові акти, що регулюють суспільні відносини у сфері захисту державної таємниці; 2) охарактеризувати сучасний стан законодавчого закріплення державної таємниці; 3) запропонувати напрями удосконалення адміністративно-правового режиму захисту державної таємниці.
Серед дослідників, які розглядають у своїх роботах окремі аспекти становлення понятійно-категоріального апарату у сфері захисту інформації з обмеженим доступом, слід відмітити таких як Арістова І., Бєляков К., Благодарний А., Гуз А., Кормич Б., Ліпкан В., Логінов О., Марущак А., Олійник О., Чиж І, Цимбалюк В., Шемшученко Ю. та інші.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про державну таємницю» державна таємниця (секретна інформація) визначається як вид таємної інформації, що охоплює відомості у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку, розголошення яких може завдати шкоди національній безпеці України та які визнані у порядку, встановленому цим Законом, державною таємницею і підлягають охороні державою [3].
Навіть поверховий аналіз цієї дефініції викликає ряд запитань. За яким критерієм виділено законодавцем саме ці сфери? Чому лише розголошення може завдати шкоди? Як, наприклад, щодо втрати матеріальних носіїв під час пожежі, на яких розташована інформація, що має характер державної таємниці? Що становить собою шкода національній безпеці? Охоплює вона матеріальний чи моральний аспекти? Шкода завдається національній безпеці чи національним інтересам?
Плюралізм підходів до визначення поняття державної таємниці також не сприяє однозначному його розумінню. Так, на думку М.М. Іванова, державну таємницю становлять “передбачені в спеціальних переліках, особливо охоронювані в даний час і такі, що мають важливе значення для оборонних та інших державних інтересів, конкретні відомості різного характеру, перехід яких у розпорядження іноземної держави може завдати шкоди цим інтересам” [4, с. 101].
Виникає питання, що означає особливо (підкреслено нами.- Баскаков В.Ю.) охоронювані? Чому ці відомості мають важливе значення виключно для оборонних та інших державних (підкреслено нами.- Баскаков В.Ю.) інтересів? Як щодо суспільних? Чому лише перехід (підкреслено нами.- Баскаков В.Ю.) цих відомостей у розпорядження іноземної держави може завдати шкоди? Чи не завдається шкода національним інтересам у разі просто втрати таких відомостей, якщо при цьому цима відомостями не оволоділа іноземна держава? Та наостанок, чи не буде заподіяння шкоди переходом відомостей, що становлять державну таємницю, не до іноземної держави, а до криміналітету.
Аналіз емпіричної бази у цій сфері дозволяє з впевненістю зазначити, що головним порушником законодавства про державну таємницю є насамперед не іноземні держави, а саме «звичайні» особи (хакери) чи то для власного задоволення чи з метою отримання прибутку. Наприклад, даний факт підтверджується таким яскравим прикладом як оприлюднення наприкінці 2010 року офіційних документів Державного департаменту США у мережі «WikiLeaks», засновники якого за попередніми даними заробили близько одного міліарда євро.
Більш обґрунтованим вважається визначення поняття «державна таємниця» I.М. Даньшина, який визначає державну таємницю як відомості військового, економічного та іншого важливого значення, у збереженні яких особливо зацікавлена наша держава, перелік яких затверджується вищими органами держави [5, с. 51].
З однієї сторони, це визначення дещо збігається з нормативно закріпленою дефініцією у Законі України «Про державну таємницю». З іншої сторони – не враховує один важливий момент, зокрема те, що у збереженні відомостей, що становлять державну таємницю зацікавлена не лише держава, але й загалом суспільство. Крім того, перелік відомостей, що становлять державну таємницю, має бути не лише затвердженим вищими органами держави, тобто включення цієї інформації до Зводу відомостей, що становлять державну таємницю, але й з обов’язкове опублікування цього Зводу, змін до нього.
До державної таємниці може бути віднесено значний спектр інформації у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку.
У той же час забороняється відносити до державної таємниці будь-які відомості, якщо цим будуть звужуватися зміст і обсяг конституційних прав та свобод людини і громадянина, завдаватиметься шкода здоров’ю та безпеці населення. У ст. 8 Закону України «Про державну таємницю» законодавцем чітко визначено, що не відноситься до державної таємниці. Але ряд норм цього Закону дещо не відповідають нормам Закону України «Про інформацію», у ст. 21 якого також визначено, які відомості не можуть бути віднесені до інформації з обмеженим доступом. Так, у п. 5 цієї статті вже зазначається про незаконні дії органів державної влади (підкреслено мною – Баскаков В.Ю.), органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб (підкреслено мною – Баскаков В.Ю.), а також у п. 6 вже говориться про інші відомості (підкреслено мною – Баскаков В.Ю.), доступ до яких не може бути обмежено відповідно до законів та міжнародних договорів України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
Таким чином, перелік інформації, що не може бути обмежено, є дещо не уніфікованим, а тому може сприяти зловживанням у цій сфері з боку органів державної влади, посилаючись на колізійні норми.
Серед основних проблем, що негативно впливають на стан адміністративно-правового захисту державної таємниці, слід виділити соціально-економічні, кадрові, організаційні тощо.
Витік інтелектуального потенціалу з метою вирішення своїх соціально-економічних проблем, є доволі серйозною загрозою захисту державної таємниці. Як зауважує Ю. Телюга, «саме з емігрантами Україна втрачає більшість власних секретів». Не менш впливовим фактором незадовільного стану забезпечення державної таємниці є плинність кадрів, що працювали в режимно-секретних органах. За деякими статистичними даними протягом останніх 5 років близько 80 % спеціалістів режимно-секретних органів звільнились. Тим більше, розвиток інформаційно-телекомунікаційних технологій вимагає від осіб, що здійснюють діяльність у сфері захисту державної таємниці, не лише мати відповідні знання, вміння та навички у правовій сфері, але й необхідний рівень спеціальних знань, вмінь та навичок у сфері інформаційних технологій, а також обізнаності зі специфікою діяльності правоохоронних органів та змістом завдань, на вирішення яких спрямована діяльність таких органів. Нині спеціалісти, що навчались за фахом “правознавство” не мають достатньої підготовки для роботи з новітніми інформаційними технологіями і навпаки, спеціалісти з ІТ поверхнево знайомі із законодавством.
Результати аналізу судових рішень по справах про адміністративні порушення законодавства про державну таємницю Благодарним А.М. свідчать, що основними причинами вчинення адміністративних порушень законодавства про державну таємницю є:
– недостатнє знання деякими особами, що мають допуск і доступ до державної таємниці, норм чинного законодавства про державну таємницю;
– нехтування деякими особами, що мають допуск і доступ до державної таємниці, нормами чинного законодавства, так, деякі керівники підприємств, установ та організацій, які провадять діяльність, пов’язану з державною таємницею, вважають, що вони не володіють інформацією, розголошення якої може завдати шкоди національній безпеці України [6, с. 51].
А тому дійсно актуальною є пропозиція автора передбачити у Законі України «Про державну таємницю» обов’язкове проведення перевірки знання норм законодавства про державну таємницю та правил секретного діловодства особами, яким надається допуск до державної таємниці [6, с. 51].
З цього приводу додамо, що доречно передбачити проведення перевірки знання норм законодавства про державну таємницю та правил секретного діловодства особами, яким надається не лише допуск до державної таємниці, але й доступ. Також механізм перевірки знань норм законодавства про державну таємницю можна передбачити на рівні певної Інструкції чи Правил, яку б розробила СБ України як основний орган, що здійснює захист державної таємниці, та закріпила на рівні Наказу СБ України.
І нарешті незадовільне фінансування режимно-секретних установ, організацій та підприємств призводить до неналежного обладнання приміщень РСО чи істотної застарілості форм і методів її захисту. Особливо це стосується того факту, що ряд державних таємниць набувають цифрової форми, а тому для фахівців з ІТ, які мають злочинні цілі та необхідні знання чи навички, не викликає значних труднощів доступ до них. Щодо державних інституцій, то у зв’язку з недостатнім фінансуванням, в РСО та інших установах, що мають забезпечувати захист державної таємниці, відсутні будь-які новітні технології чи засоби для її захисту, а також не спостерігається навіть їх розробка.
Більше того, практика провадження в справах про порушення законодавства про державну таємницю свідчить, що іноді на підприємствах, установах, організаціях, що провадять діяльність, пов’язану з державною таємницею, РСО не має ізольованого приміщення; не працюють інженерно-технічні засоби охорони РСО; таємна інформація обробляється на не атестованих ПЕОМ [7].
Не менш перспективним напрямом удосконалення захисту державної таємниці в Україні є покращення адміністративно-деліктного законодавства у цій сфері.
Адміністративна відповідальність за порушення законодавства про державну таємницю була встановлена Законом України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо встановлення відповідальності за порушення законодавства про державну таємницю», який був прийнятий Верховною Радою України 21 вересня 1999 року [8].
За цей час до даної статті було внесено незначні зміни та доповнення Законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 11 травня 2004 року[9] та «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо діяльності Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України» від 19 березня 2009 року[10].
Беручи до уваги серйозність, важливість правопорушень, передбачених ст. 212–2 КУпАП, необхідно розширити спектр адміністративних стягнень. Так, поряд зі штрафом за доцільне буде передбачення в санкції ст. 212-2 КУпАП і таких стягнень як: громадські роботи, виправні роботи, адміністративний арешт. Не менш конструктивним вбачається необхідність посилення санкції за вчення правопорушення, передбаченого ст. 212-2 КупАП, у військовий час або військовій обстановці.
Необхідним напрямом удосконалення адміністративно-деліктного законодавства у цій сфері є внесення змін до ст. 212-2 КУпАП, зокрема об’єднати п. 1, відповідно до якого передбачено відповідальність за недодержання встановленого законодавством порядку передачі державної таємниці іншій державі чи міжнародній організації та п. 8, згідно з яким передбачено відповідальність за недодержання вимог законодавства щодо забезпечення охорони державної таємниці під час здійснення міжнародного співробітництва, прийому іноземних делегацій, груп, окремих іноземців та осіб без громадянства та проведення роботи з ними. На нашу думку, п. 8 охоплює п. 1. Так, порушення порядку передачі державної таємниці іншій державі чи міжнародній організації і є одним із порушень вимог законодавства щодо забезпечення охорони державної таємниці під час здійснення міжнародного співробітництва, прийому іноземних делегацій, груп, окремих іноземців та осіб без громадянства та проведення роботи з ними. По-друге, дана стаття містить ряд оціночних понять, що потребують законодавчого визначення, серед яких «реальна загроза», «порушення цілісності», «безпідставне засекречування інформації» тощо.
Так, щодо «безпідставного засекречування інформації», то нині в чинному законодавстві відсутній перелік підстав засекречування інформації.
Чи можна вважати підставами засекречування інформації перелік інформації, що може бути віднесена до державної таємниці та перелік інформації, що не відноситься до державної таємниці, що визначено в ст. 8 Закону України «Про державну таємницю»? На нашу думку, ні. Саме тому, слід чітко визначити на законодавчому рівні перелік підстав засекречування інформації, щоб не було можливості уповноваженим особам довільно трактувати дану норму.
Тим більше не зрозуміло чому надання грифа секретності матеріальним носіям конфіденційної або іншої таємної інформації, яка не становить державної таємниці (п. 4 ч.1 ст. 212-2 КУпАП), є окремим складом проступку, хоча у п. 3. ч. 1. ст. 212-2 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за безпідставне засекречування інформації.
Таким чином, урахування авторських пропозицій у сфері удосконалення захисту державної таємниці сприятиме покращенню стану її забезпечення.
Література:
- Мірошник Ю.П. Організаційно-правові засади охорони державної таємниці в Україні / Ю.П. Мірошник // Наук. вісник НАВСУ.- 2004.-вип.. 4 .- с. 51-57.
- Шаров Б. Без грифу таємно / Б. Шаров // Юридичний вісник України. – 2002. – №12. – С. 4.
- Про державну таємницю : Закон України // Відомості Верховної Ради. – 1994. – № 16. – Ст. 93.
- Ответственность за государственные преступления. Часть вторая: Иные государственные преступления / Богатиков Д.И., Бушуев И.А., Иванов Н.М. и др. / Общ. ред. В.И. Курляндского, М.П. Карпушина. – М.: Юрид. лит., 1965. – 292 с.
- Уголовное право УССР. Особенная часть: Учебник / Под ред. М.И. Бажанова, П.С. Матышевского, В.В. Сташиса. – К.: Вища школа. Головное изд–во, 1989. – 503 с.
- Благодарний А.М. Адміністративна відповідальність за порушення законодавства про державну таємницю : дис. … канд… юрид. наук: 12.00.07 / Андрій Миколайович Благодарний. — К., 2006. — 200 с.
- Постанова судді Жовтневого районного суду м. Харкова Савченка І.Б. від 14 листопада 2001 року.
- Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо встановлення відповідальності за порушення законодавства про державну таємницю : Закон України // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 49. – Ст. 429.
- Про внесення змін до деяких законодавчих актів України: Закон України // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 32. – Ст. 394.
- Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо діяльності Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України : Закон України // Відомості Верховної Ради України. – 2009. – № 32-33. – Ст. 485.