АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ ЗАХИСТУ ПРАВА НЕПОВНОЛІТНЬОГО НА БЕЗПЕЧНЕ ІНФОРМАЦІЙНЕ СЕРЕДОВИЩЕ

Топчій Оксана Василівна,

кандидат педагогічних наук

У статті здійснюється аналіз існуючих в наукових працях підходів до тлумачення ключового поняття «інформаційне середовище», пропонуються авторські дефініції даного поняття, в тому числі із додаванням атрибутиву «безпечне». Автор вводить до наукового обігу класифікацію видів інформаційного середовища і на підставі цього переконливо демонструє, у який спосіб адміністративно-правовими засобами здійснюється захист права неповнолітнього на безпечне інформаційне середовище.

Ключові слова: інформаційне середовище, безпечне інформаційне середовище, класифікація видів інформаційного середовища, захист інформаційних прав неповнолітнього, інформаційна безпека неповнолітнього

Загальна постановка проблеми. Беззаперечним стало визнання, що стрімке зростання інформаційних потоків, наявність в них як корисної для особистості інформації, так і такої, що може зашкодити її психологічному стану, негативно вплинути на систему переконань і правову поведінку, потребує свого правового регулювання. Особливого значення це набуває щодо неповнолітньої особи, яка знаходиться на етапі свого формування як громадянин, член суспільства, майбутній сім‘янин. У цьому сенсі дослідження адміністративно-правових аспектів захисту права неповнолітнього на безпечне інформаційне середовище (ІС) набуває не тільки теоретичної значущості, а й знаходить прямий вихід у практичну площину.

Аналіз публікацій. У зв‘язку з тим, що право на інформацію є одним з основоположних конституційних прав людини, воно доволі активно розроблялося і продовжує розроблятися, в тому числі у контексті інформаційного права, вченими-правниками і філософами права. Особливо слід відзначити у цьому напрямі роль наукових праць О. Гладківської, О. Головка, О. Данильяна, Т. Корнєєвої, М. Козюбри, Г. Котляревської, Н. Кушакової, Л. Лазаренка, О. Нестеренко,  М. Савчина, В. Фурашева, І. Чижа, Т. Чубарук, А. Шевченка та ін.

З іншого боку, у вітчизняній правовій науці накопичене суттєве наукове підґрунтя з питань реалізації права особистості на безпеку, в тому числі інформаційну. Серед тих, хто його створював, значний внесок належить І. Березовській, О. Дзьобаню, В. Васьковській, С. Єсимову, О. Золотар,  І. Ієрусалімовій,  А. Капуловському, М. Коваліву, Б. Кормичу, І. Кушнір, А. Нашинець-Наумовій, Н. Савіновій, Р. Скриньковському,  Р. Сопільнику,  В. Тихому та ін.

Окремий напрям правових розвідок створили наукові праці досліджувачів проблем забезпечення прав і свобод неповнолітніх, зокрема: В. Куницького, О. Лисенко, Н. Ортинської, Т. Перетятко,  І. Припхан, О. Радзієвської, О. Синєгубова, Н. Юськів та ін,

Виділення не вирішених раніше частин загальної проблеми. Не зважаючи на значний масив наукових досліджень з питань реалізації права на інформацію особою, в тому числі неповнолітньою, проблема адміністративно-правового захисту даного права в межах забезпечення безпеки інформаційного середовища залишилася висвітленою фрагментарно. У зв‘язку з цим виникає необхідність деталізованого вивчення зазначеної теми і репрезентації матеріалів із подальшим розвитком існуючої на теперішній час теорії та виробленням певних рекомендацій для втілення у практику, що і складає мету даної статті.

Виклад основного матеріалу дослідження. Гарантоване Конституцією України право особи на інформацію [1] в процесі реалізації цілком логічно породжує необхідність осмислення поняття «інформаційне середовище». На теперішній час відсутнє його законодавче визначення, а при доктринальних підходах простежується неоднозначність і фрагментарність тлумачення даного ключового поняття. Так, Т. В. Попова і В. А. Ліпкан у «Словнику стратегічних комунікацій» наводять дві дефініції: 1. Сукупність інформаційної інфраструктури, інформаційних технологій, інформаційних ресурсів та інформаційних відносин. 2. Реальність, у яку поглинаються люди, які перебувають у постійному контакті із ЗМІ та іншими засобами комунікації. [2, с. 160]

Перше з наведених визначень здається нам занадто технократичним і в семантиці поняття імпліцитно ставить знак рівності між інформаційним та віртуальним середовищем. Крім того, самі по собі перелічені компоненти без вказівки на їхній взаємозв‘язок не дають повноти розуміння сутності поняття. Друге тлумачення також, на нашу думку, є дещо неточним, оскільки обмежує поняття вузьким колом засобів комунікації, віддаючи перевагу ЗМІ. Подібна концепція панувала наприкінці ХХ ст., а тепер у зв‘язку із розвитком інформаційно-комунікативних технологій та стрімким розростанням кіберпростору втратила свою актуальність. Адже  якщо слідувати такій логіці, то питання щодо захисту прав неповнолітніх на безпечне ІС звужується лише до правового регулювання діяльності ЗМІ і у випадку, коли йдеться про тих, хто не читає газет і журналів, майже не дивиться телебачення і не слухає радіо (а більшість підлітків саме такі, бо віддають перевагу комп‘ютерам і віртуальному інформаційному простору), взагалі не варто говорити про інформаційне середовище. Таке твердження є в корні невірним. Просто потребується зміни у розумінні значення  ключового поняття.

По-своєму тлумачить ІС О. М. Селезньова. Вона вважає, що  інформаційне середовище – це частина інформаційного простору, що характеризується мінімальною територією поширення та обмеженою кількістю суб’єктів інформаційної діяльності, а також обумовлюється своєрідним інформаційним мікрокліматом, що включає сукупність способів, прийомів, заходів та умов безпосереднього здійснення інформаційної діяльності. [3] Погоджуючись з тим, що ІС є частиною інформаційного простору, ми вбачаємо неповноту опису семантичного поля ключового поняття через відсутність будь-яких згадок про вплив цього середовища на учасників інформаційних відносин, про можливості правового регулювання питань його функціонування.

Дещо інакше розглядає це термінологічне сполучення Г. Р. Водяненко.     За його інтерпретацією це є системна сукупність об‘єктів, подій і явищ оточуючого світу, які є інформаційними джерелами для особи і складовими умов для життєдіяльності людини. [4, с. 42] Сильною стороною наведеної дефініції виступає вказівка на системний гуманітарний характер поняття, його роль для особи. Разом з тим, в ній також вбачаємо своєрідний редукціонізм, оскільки по-перше, до тлумачення поняття не внесені суб‘єкти, які формують і трансформують інформаційне середовище, усвідомлено чи ні здійснюють певний інформаційний вплив на споживача відомостей. По-друге, Об‘єкт розгляду представлений у застиглому, аморфному стані, навіть без будь-якого натяку на динаміку процесів, що в ньому відбуваються. По-третє, не допускається думка, що інформаційне середовище може бути як безпечним, так и небезпечним. Четверте. Взагалі не йдеться про роль інформаційно-комунікативних технологій у формуванні та розвитку ІС. Врешті-решт, при подібному тлумаченні  не залишається місця для правового регулювання процесів функціонування даного феномену. Тож і цей варіант нас не може задовольнити.

Знаменно, що проведений нами функціонально-стилістичний аналіз застосування ключового поняття виявив, що здебільшого воно фігурує у наукових працях з технічного захисту інформації і у психолого-педагогічних дослідженнях щодо навчання інформаційно-комунікативним технологіям та створення освітньо-інформаційного середовища. При цьому доволі часто спостерігається відсутність диференціації понять «інформаційний простір» та «інформаційне середовище». Окремі автори застосовують їх як повні синоніми, що дозволяє в результаті ототожнення здійснювати заміну одним одного.

Варто підкреслити, що питання щодо розуміння поняття «інформаційне середовище» і такого його різновиду, як «безпечне інформаційне середовище» не є забавкою вчених, своєрідним словесним жонглюванням. Без його чіткої визначеності воно так і залишиться на рівні юридичного кліше з амбівалентною семантикою, а значить, будуть повністю розмити межі того, що ж належить захищати правовими засобами і у який спосіб це можна робити найбільш ефективно.  У зв‘язку з цим виникає необхідність введення до наукового обігу авторської дефініції ключового поняття. Отже, під інформаційним середовищем ми пропонуємо розуміти динамічний, системний, багатокомпонентний, комбінаторний сегмент інформаційного простору, здатний через інформаційні відносини, інформаційні ресурси і комунікативні технології впливати (як позитивно, так і негативно) на особу, групи людей, суспільство в цілому, слугувати індикатором загроз інформаційній безпеці, через що потребує застосування комплексу правових, організаційно-управлінських, науково-просвітницьких і технологічних засобів регулювання.

Прокоментуємо. Насамперед ми чітко відокремлюємо родо-видові відносини інформаційного простору й інформаційного середовища, вказуючи, що ІС є лише сегментом інформаційного простору. Для конкретизації його характеристик ми вводимо ряд атрибутивних компонентів. Динамічний – вказує на здатність об‘єкта до мінливості й швидких змін в процесі соціально-історичного і технічного розвитку людства. Системний – демонструє усталений взаємний зв‘язок складових ІС, їхній вплив один на одного і набуття нових якостей, можливих лише за функціонального поєднання усіх елементів. Багатокомпонентний – є суттєвою характеристикою при структуруванні об‘єкта. Комбінаторний – вказує, що в кожному окремому випадку відбувається комбінація компонентів, детермінована зовнішніми й внутрішніми чинниками функціонування ІС.

Однією з найважливіших ознак інформаційного середовища виступає сугестивність, тобто здатність впливати на тих, хто в ньому перебуває, формувати своєрідну «картину світу» певної особи. Ми означаємо, що, по-перше,  здійснення такого впливу відбувається шляхом застосування інформаційних відносин, інформаційних ресурсів та комунікативних технологій; по-друге, вплив ІС в залежності від контенту може бути не тільки позитивним, а й негативним. Останнє детермінує появу загроз інформаційній безпеці, а значить, потребує відповідного комплексу засобів регулювання.

Безумовно, ми не претендуємо на істину в останній інстанції і віддаємо собі рахунок, що запропонована дефініція може уточнятися, видозмінюватися, проте, як нам здається, вона найбільш повно відображає сутність ключового поняття.

Конкретизуючи ключове поняття, пропонуємо також авторську дефініцію безпечного інформаційного середовища. У нашому розумінні – це опосередкована учасниками інформаційних відносин частина інформаційного простору, в якій завдяки реалізації комплексу правових, організаційно-управлінських, техніко-технологічних, науково-освітніх засобів ліквідовані або максимально знижені інформаційні ризики й загрози, що сприяє розвитку й самореалізації особистості, збалансованості національних інтересів, безперешкодній діяльності суспільства і держави.

Відштовхуючись від розуміння основного терміну, використовуючи системний підхід, можна створити класифікацію видів інформаційного середовища. За нашою концепцією вона виглядатиме так:

Табл.1

Класифікація видів інформаційного середовища

Критерій класифікації

Види ІС

За видом домінанти комунікації Неопосередковане ІС, електронне (віртуальне) ІС, медіасередовище
За сферою знань Політичне, правове, економічне, техніко-технологічне, природниче (в тому числі фізичне, хімічне, медичне), мовне, соціокультурне, етнічне, релігійне та ін.
За функціональністю Освітнє, розвивальне, просвітницьке, виховне, дозвільне (розважальне, ігрове тощо), побутове тощо
За ступенем комерціалізації ІС на базі прибуткових інформаційних ресурсів, ІС на базі безприбуткових інформаційних ресурсів
За способом відтворення  об‘єктів, подій  і явищ Наукове, подійно-публіцистичне, художнє (в тому числі образотворче, музичне, кінематографічне), фотографічне, дизайнерське
За локалізацією Родинне, ІС закладу освіти, ІС закладів культури (зокрема, бібліотек, музеїв, театрів), ІС довкілля (насамперед, вулиць, будівель, природних об‘єктів),  ІС місць дозвілля, кіберсередовище
За можливістю здійснення зворотного зв‘язку Констатувальне, інтерактивне
За наявністю обмежень у контенті ІС із загальним забороненим контентом (містить інформацію, за розповсюдження якої передбачена юридична відповідальність);

ІС, обмежене через таємний контент (містить державну, лікарську, банківську, податкову, комерційну таємницю);

ІС, що має вікові обмеження (не дозволяється особам, які не досягли повноліття);

Відкрите ІСЗа відповідністю національним інтересам і суспільним ідеаламКонструктивне, деструктивнеЗа ступенем безпекиНадзвичайно небезпечне, небезпечне для окремих категорій осіб, нейтральне, безпечнеЗа характеристиками суб‘єкта інформаційних правовідносинІС неповнолітнього з благополучної / неблагополучної  сім‘ї, ІС неповнолітнього з неповної сім‘ї, ІС неповнолітнього з багатодітної сім‘ї; ІС неповнолітнього, який опинилися у складній життєвій ситуації (сирота або особа, позбавлена батьківського піклування; особа з інвалідністю, тяжко хвора особа); ІС неповнолітнього, який постраждав внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів;  ІС безпритульного неповнолітнього, ІС неповнолітніх, які перебувають у конфлікті із законом (засуджені, притягнуті до адмінвідповідальності тощо); ІС кризової особистості (зокрема, схильної до віктимної або суїцидальної та ін.поведінки);  ІС неповнолітнього-біженця; ІС неповнолітнього, що потребує тимчасового захисту тощо.

 

Пояснимо свої погляди по окремих позиціях, які потребують коментарю. За нашим стійким переконанням, інформаційне середовище існувало для людини завжди, оскільки в процесі соціалізації особа пізнає світ і зазнає зовнішнього впливу з боку свого найближчого оточення (родини, друзів, вчителів, шкільних і професійних груп тощо),  мікросоціуму і суспільства в цілому.  Тобто тривалий час в історії людства домінувало неопосередковане інформаційне середовище, яке базувалося на основі вербальних і графічно-символьних засобів. Єдиним опосередкованим джерелом з появою книгодрукарства стали книги. Подальша соціальна еволюція розвитку людської спільноти зумовила появу преси, а потім радіо, кіно, що значно доповнило ресурси опосередкованого ІС. І врешті-решт, результатом бурхливого розвитку інформаційно-комунікативних технологій стала поява кіберсередовища і медіасередовища. Характерно, що чимало дослідників соціальних процесів, пов‘язаних з інформаційним середовищем, беруть до уваги лише останній етап. Вважаємо, що це можливо лише за умов специфіки теми дослідження. В цілому ж варто застосовувати системно-історичний підхід і розглядати феномен ІС комплексно, адже не опосередкованого технологіями інформаційного середовища ніхто не скасовував. До речі, з позицій правового регулювання, саме цей вид ІС найменше йому піддається. Порушення у сфері кіберсередовища і медіасередовища завдяки технічним засобам, в тому числі застосовуваним Департаментом кіберполіції, легше зафіксувати й кваліфікувати, оскільки вони мають матеріальне вираження й можуть бути документально підтверджені. В якості аргументу наведемо приклад зі спостережень за таким ганебним явищем, розповсюдженим серед неповнолітніх, як буллінг (цькування особи). У разі застосування тими, хто ображає людину, віртуального середовища, залишаються записи у соціальних мережах, месенджерах. При проведенні дізнання це дозволяє відтворити хронологію подій, встановити коло учасників, ступінь вини кожного з них. Якщо ж буллінг відбувається у неопосередкованому інформаційному середовищі, то єдиним свідченням стають покази самого потерпілого. Аналогічних прикладів можна навести чимало. З цього випливає, що, коли йдеться про адміністративно-правові заходи захисту права неповнолітнього на безпечне інформаційне середовище, то до об‘єкту охорони має включатися не тільки сфера інформаційно-комунікативних технологій, а й безпосередні інформаційні правовідносини, що виникають у звичайному спілкуванні, проте мають протиправний характер. Зрозуміло, що це надзвичайно складний процес, який потребує тактовного втручання в зону особистості, але без таких заходів ефективність захисту неповнолітнього зменшується у рази.

Виділяючи види інформаційного середовища за сферою знань, ми констатуємо, що, з одного боку, воно є широким за розмаїттям тематичного спрямування, з іншого – може слугувати вектором посиленої уваги з позицій інформаційної безпеки.  Ілюстрацією останньої тези може стати недавня історія підготовки до здійснення масового вбивства так званим «керченським стрільцем». За опублікованою в пресі інформацією, слідчі на вилученому комп‘ютері злочинця знайшли в незакритій вкладці браузера запит «Як виготовити самодільний вибуховий пристрій». Також на жорсткому диску було збережено чимало малюнків, схем, інструкцій з виготовлення вибухівки. [5] Принагідно замітимо, що уся ця інформація знаходилася у відкритому доступі. Так само неповнолітні, які потрапили у хімічну залежність, легко можуть знайти інформацію щодо виготовлення токсичних сумішей, застосування тих чи інших реагентів і т. ін. Зазначене є переконливим доказом того, що до адміністративних засобів захисту права неповнолітнього на безпечне інформаційне середовище слід відносити повноваження щодо технічного блокування сайтів із шкідливим контентом.

За темпоральними характеристиками проявів наслідків інформаційного впливу за видами інформаційного середовища доцільно диференціювати такі наслідки на  миттєві і на віддалені у часі. Під останніми ми розуміємо деформацію свідомості особи, в тому числі правової, що відбувається протягом тривалого часу перебування у деструктивному інформаційному середовищі. Подібне можливо при активному зверненні особи до політичної (на це й розраховані інформаційні війни і спеціальні інформаційні операції), соціокультурної або релігійно-культової тематики. У цьому плані достатньо пригадати історію так званого «Білого братства». Здавалось би уся резонансна подія закінчилася на початку 90-х років минулого століття. Усе не так. Функціонує сайт «Програма врятування Землі «ЮСМАЛОС», на якому усякий бажаючий легко може побачити статті, листи Марії ДЕВІ, починаючи від періоду утворення секти, заповіді, молитви, запрошення до участі у спільних обрядах і дійствах.  [6]  Примітимо, що ніяких адміністративних заборон на відвідування сайту, технічного блокування не існує, тож неповнолітній легко може потрапити до цієї релігійної пастки і з часом стати втраченою для родини і суспільства людиною.

Зрозуміло, що при визначенні ступеню небезпек того чи іншого виду  інформаційного середовища за тематичним спрямуванням не завжди легко встановити наслідки впливу, особливо відтерміновані. Проте навіть на рівні адміністративного законодавства на теперішній час не передбачається залучення експертів і спеціалістів до такої оцінки.

Розподіл видів ІС за функціональністю також кореспондується із адміністративно-правовим захистом права на безпечне інформаційне середовище. Щодо освітнього ІС, то воно може розумітися у вузькому та у широкому значенні. У вузькому значенні сюди потрапляють сучасні інформаційні ресурси, мультимедійні інноваційні технології навчання, відповідні технічні засоби навчання, що застосовуються під час освітнього процесу. [7] У широкому сенсі в педагогічних працях освітнє середовище тлумачиться як «сукупність природних, фізичних та соціальних об’єктів, які впливають на формування учня, сприяють становленню паритетних міжсуб’єктних, об’єктно-суб’єктних взаємодій в освітньому процесі, або перешкоджають цьому, формуючи негативне поле впливів на особистість дитини». [8] Подібне розуміння корелюється із запропонованим нами визначенням інформаційного середовища в частині наявності позитивного або негативного впливу середовища на особистість.

Важливо, що безпечне освітнє середовище, на думку вчених, створюється не тільки за рахунок відстеження навчального контенту, застосування технічних засобів блокування шкідливих програм на комп‘ютерах у закладах освіти. Має значення й інтенсивність інтелектуального навантаження.  Наслідком перевантаження шкільних програм може стати  емоційна депривація навченця, яка негативно впливає на його соматичне здоров‘я. [9] У цьому сенсі адміністративні заходи з стандартизації освіти,  розвиток академічних свобод на рівні самого закладу освіти також можна трактувати як адміністративні засоби забезпечення права неповнолітнього на безпечний інформаційний простір.

З позицій адміністративно-правового регулювання, особливої уваги потребує дозвільне інформаційне середовище. Його небезпеки криються як у змістовому наповненні (наприклад, сайти з демонстрацією актів жорстокого поводження з тваринами, аморальної поведінки, створення утаємничених груп, в том числі так званих «груп смерті» тощо), так і у ризиках виникнення й розвитку адикції (комп‘ютерної залежності), дезадаптації або ще гірше – психічних розладів. Якщо в першому випадку є технічна можливість блокування або обмеження доступу до сайту шляхом верифікації віку користувача системним адміністратором, то друга група здебільшого знаходиться у зоні відповідальності батьків.

Розподіл видів інформаційного середовища в залежності від прибутковості чи безприбутковості інформаційних ресурсів також корелюється з питаннями безпечного ІС. Справа в тому, що в окремих випадках неповнолітній заради покупок в Інтернет (окремих товарів, тих чи інших інформаційних продуктів, зокрема ігор, оплати доступу до певного закритого контенту внаслідок надзвичайної допитливості) або спокуси пропозицій швидко заробити гроші в мережі готовий в обхід дозволу дорослих скористатися їх кредитними картками, стати боржником знайомих тощо. Це означає, що у цілях превенції подібних ситуацій розпорядники інформаційних ресурсів та володільники інформації зобов‘язані здійснювати обмежувальні заходи, пов‘язані із контролем за віком і платоспроможністю користувача послуг.

Свідченням широкого діапазону компонентів інформаційного середовища є виділення його видів за способом відтворення  об‘єктів, подій  і явищ.  Виокремлення даного виду ІС зумовлено тим, що інформаційний вплив може здійснюватися не тільки через вербальну форму, а й через застосування символів і знаків. Про важливість даного аспекту свідчить ухвалення 09.04.2015 Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки». [10]

Окремо слід зазначити, що з 1998 р. на виконання Закону України «Про кінематографію» [11] відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 1315 щодо затвердження положення про державне посвідчення на право розповсюдження і демонстрування фільмів [12] діють норми індексації кінопродукції, які встановлюють обмеження глядацької аудиторії за віком з розподілом на індекси «16» (заборона перегляду особам віком до 16 років) і «18» (заборона перегляду особам віком до 18 років). Пунктом 8-в даної постанови закріплюється, що демонстрація фільмів з індексом «16» можлива у будь-який ефірний час, а з індексом «18» – з 22 до 6 години. Здійснення маркування кінопродукції згідно з п. 9 зазначеної постанови відбувається за висновком експертної комісії, до складу якої входять кінознавці, кінокритики, мистецтвознавці, психологи, а також представники заінтересованих громадських об‘єднань у сфері телебачення та кінематографії, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади (за згодою).

До речі, подібна практика обмежень діє у США з 1968 р. Адміністрація класифікації і рейтингів (CARA) Американської кіноасоціації (Motion Picture Association of America) за участі незалежної групи батьків ще тоді затвердила систему рейтингів вікового обмеження на перегляд кінопродукції, яка продовжує використовуватися донині. [13] Для позначення рейтингів  використовуються літерні показники: G – для загальної аудиторії; PG – при перегляді пропонується батьківське супроводження;   PG-13  - батьки категорично попереджені, що діти до 13 років допускаються лише у батьківському супроводі; R – обмеження: підлітки від 13 до 16 років допускаються лише у супроводі одного з батьків чи з опікуном; NC-17 – суворі обмеження: підлітки до 17 років до перегляду не допускаються.

Відомості обновлюються щоденно і виставляються у Твітері. [14] Наші спостереження за статистикою відвідування сайту свідчать, що щодня його відвідують понад 3 тисячі осіб, а загальний контент станом на початок листопада 2018 р. містить 2092 твіти. Окрім маркування за затвердженою шкалою, надаються коментарі-попередження щодо наявності у фільмі ненормативної лексики, сцен насилля, розпивання спиртного, відвертих інтимних сцен, демонстрації оголеного тіла, куріння тощо. Тож, при плануванні сімейних переглядів батькам рекомендується перевірити на сайті, чи не існує для того чи іншого фільму якихось обмежень.

При порівнянні нормативної регламентації маркування кіно- і телепродукції в Україні і США одразу помітними стають такі розбіжності, які доцільно представити у формі таблиці.

         Табл. 2

Порівняльний аналіз вікових обмежувальних рейтингів в Україні і США

Критерій порівняння

Україна

США

Уповноважений суб‘єкт запровадження Кабінет Міністрів України Адміністрація класифікації і рейтингів Американської кіноасоціації
Склад експертної комісії щодо присвоєння рейтингу Кінознавці, кінокритики, мистецтвознавці, психологи, представники громадських об‘єднань Адміністрація кіноасоціації, незалежна група батьків
Дата запровадження 1998 1968
Індикатори вікових категорій 12+, 16, 18 років 13, 16, 17 років
Регламентація часу демонстрації

+

-

Наявність рекомендацій щодо обмежень у  перегляді на постійно оновлюваних сайтах

-

+

Орієнтація на участь батьків при перегляді

-

+

Відповідальність за порушення Демонстратор

Батьки

 

Результати проведеного аналізу свідчать, що порівняно з США Україна не повною мірою використовує потенціал батьківського супроводження і батьківського контролю за впливом образотворчого інформаційного середовища на неповнолітнього.

Виділення у запропонованій нами класифікації такого критерію ІС, як локалізація також є дуже важливим. Безумовно, адміністративними засобами майже неможливо врегулювати родинне інформаційне середовище, проте інші види їм цілком підвладні.  На жаль, в Україні цьому питанню приділяється занадто мало уваги. Для порівняння, в РФ з початку нового тисячоліття розробляються відповідні методики й запроваджується соціальна і психологічна експертиза інформаційного середовища закладів освіти [15] і культури [16].  Навіть є дослідження щодо соціальної експертизи інформаційної безпеки медіасередовища туристських маршрутів для дітей та підлітків [17]. Тож організацію подібних експертиз можна розглядати в контексті адміністрування процесів створення й підтримки безпечного ІС.

Нами запропоновано введення ступенів градації інформаційної безпеки в окремо взятому інформаційному середовищі: від надзвичайно небезпечного, що передбачає вжиття невідкладного реагування уповноважених осіб, небезпечного для окремих категорій осіб (наприклад, для неповнолітніх), нейтрального і повністю безпечного. Критерії розподілу по цих видах і вжиття адміністративних заходів щодо не припущення, нейтралізації або мінімізації шкоди виступають окремою науковою проблемою, до якої ми плануємо повернутися у подальшому.

Врешті решт, ми вважаємо за необхідне увести до запропонованої класифікації видів інформаційного середовища критерій характеристики суб‘єкта інформаційних правовідносин (згідно з обраною нами темою – неповнолітньої особи). В якості аргументу на користь даного критерію наведемо думку авторитетного фахівця в галузі психології інформаційної діяльності В. В. Кириченка: «Початком, відправною точкою інформаційних відносин є суб‘єкт, який має необхідність передати іншому суб‘єкту інформацію у вигляді знань, суб‘єктивних вражень, узагальнень та інших продуктів мислительної діяльності». [18, с. 39] На рівні педагогіки з‘являються роботи щодо безпечного особистісного інформаційного середовища учня. [19]

Міжпредметні підходи створюють підстави для твердження, що інформаційне середовище на рівні окремої особистості є персоніфікованим. Воно складається в залежності від комбінації чинників, що є вирішальними при формуванні та розвитку свідомості особи. Дане положення обов‘язково має враховуватися вченими-правниками. Аналіз ІС неповнолітнього стане у пригоді й працівникам служби у справах дітей, в тому числі підрозділів ювенальної превенції Національної поліції України.

За основу типологізації осіб неповнолітніх, включених нами до класифікації, узяті групи, виділені Законом України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 р. [20]

Подібна диференціація необхідна у зв‘язку з тим, що категорія безпеки інформаційного середовища щодо певних суб‘єктів не є застиглим абсолютом. Вона може видозмінюватися в залежності від соціального статусу, психотипу неповнолітньої особи, життєвих обставин, в які ця особа потрапила. Проте право на безпечне для себе інформаційне середовище мають усі, і держава, інститути громадянського суспільства повинні робити усе належне, аби це право було захищеним.

Висновки. Проведене нами дослідження дозволило встановити, що на рівні законодавства відсутні тлумачення понять «інформаційне середовище», «безпечне інформаційне середовище», а існуючі на теперішній час в науці дефініції не повною мірою задовольняють вимогам. У зв‘язку з цим був запропонований авторський варіант визначення ключового поняття, а на вказаній підставі розроблена класифікація видів ІС. Це дозволило встановити засоби адміністративно-правового забезпечення права неповнолітнього на безпечне інформаційне середовище та виявити шляхи удосконалення адміністративної діяльності у досліджуваному напрямі.

Література

  1. Конституція України від 28 червня 1996 року (в редакції від 30.09.2016) // Відомості Верховної Ради, 2016, № 28, ст. 532.
  2. Попова Т. В., Ліпкан В. А. Стратегічні комунікації: [словник] / Т. В. Попова, В. А. Ліпкан / За заг. ред. В. А. Ліпкана. – К. : ФОП О. С. Ліпкан. – К., 2016. – 416 с.
  3. Селезньова О. М. Теоретико-методологічне трактування окремих засадничих категорій інформаційного права [Електронний ресурс]  / О. М. Селезньова // http://aphd.ua/publication-164/
  4. Водяненко Г. Р. Информационное пространство человека / Г. Р. Водяненко // Интеграция образования. – Саранск. – 2012. – № 3. – С. 42-48.
  5. Как керченский стрелок Росляков мог изготовить бомбу [Електронний ресурс] дата звернення – 20 жовтня // https://24tv.ua/ru/kak_kerchenskij_strelok_rosljakov_mog_izgotovit_bombu_n1050320
  6. ПрогРАмма Спасения Земли «ЮСМАЛОС» [Електронний ресурс] // http://www.usmalos.narod.ru/
  7. Report on the Implementation of the research work “Developing of information and educational learning environment of senior students’ training on the base of e-social networks’ (final) [Електронний ресурс] // http://lib.iitta.gov.ua/709868/
  8. О. Бондар. Моніторинг та самоекспертиза освітнього середовища навчального закладу  [Електронний ресурс] / О. Бондар // http://ru.osvita.ua/school/method/375/
  9. Беседина, М. В. Образовательная среда как фактор эмоциональной депривации, влияющей на соматическое здоровье подростков [Электронный ресурс] : дис. … кандидата психол. наук / Беседина М. В. ; Моск. гор. психолого-пед. ун-т. – М., 2004. – 170 с. – Режим доступа : http://psychlib.ru/inc/ absid.php?absid=76552
  10. Закон України від 09.04.2015 № 317-VІІІ (в редакції від 05.05.2018) «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» // Відомості Верховної Ради, 2018. – № 20. – ст. 189
  11. Закон України «Про кінематографію» від 13 січня 1998 року (редакція від 26.04.2017) № 1977-VІІІ // Відомості Верховної Ради, 2017. – № 20, ст. 240.
  12. Постанова Кабінету Міністрів України від 17 серпня 1998 р. № 1315 (в редакції від 03.10.2018) «Про затвердження Положення про державне посвідчення на право розповсюдження і демонстрування фільмів // Офіційний вісник України від 19.10.2018, № 80, стор. 352, ст. 2684, код акта 91814/2018
  13. Motion Picture Association of America  Informing Parents Since 1968 [Офіційний сайт] // https://www.mpaa.org/film-ratings/
  14.  Film ratings.com  // https://twitter.com/filmratings?lang=en
  15.  Ясвин, В. А. Экспертиза и проектирование образовательных сред / В. А. Ясвин // Образовательная среда: от моделирования к проектированию. – М., 2001. – 365 с.
  16.  Лобузина Е. В. Библиотечные технологии организации знаний в электронной научно-образовательной среде [Електронний ресурс] / Е. В. Лобузина // Образовательные технологии и общество. – 2014 // https://cyberleninka.ru/article/v/bibliotechnye-tehnologii-organizatsii-znaniy-v-elektronnoy-nauchno-obrazovatelnoy-srede
  17. Рубцова О. В., Смирнов Д. В., Кинфу Зенебе Тафессе. Социальная экспертиза информационной безопасности медиасреды туристских маршрутов для детей и подростков [Електронний ресурс] / О. В. Рубцова, Д. В. Смирнов,  Кинфу Зенебе Тафессе // Вестник академии детско-юношеского туризма и краеведения, 2014   https://cyberleninka.ru/article/v/sotsialnaya-ekspertiza-informatsionnoy-bezopasnosti-mediasredy-turistskih-marshrutov-dlya-detey-i-podrostkov
  18. Кириченко В. В. Психологія інформаційної діяльності: Навч. посібник / В. В. Кириченко. – 2-ге вид. , вип. і доп. -  Житомир: Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2015. – 146 с.
  19. Підгорна Т. В. Про безпечне особистісне інформаційне середовище учня / Т. В. Підгорна  //  Науковий часопис Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова. Серія 2 : Комп’ютерно-орієнтовані системи навчання : зб. наук. праць. – Київ : Вид-во НПУ імені М. П. Драгоманова, 2016. – Вип. 18 (25). –   С.21-28.
  20. Закон України «Про охорону дитинства»  від 26 квітня 2001 р. № 2402-ІІІ (в редакції від 22.05.2018). – Відомості Верховної Ради, 2018, № 33, ст. 250.

АДМИНИСТРАТИВНО-ПРАВОВЫЕ АСПЕКТЫ ЗАЩИТЫ ПРАВА НЕСОВЕРШЕННОЛЕТНЕГО НА БЕЗОПАСНУЮ ИНФОРМАЦИОННУЮ СРЕДУ

         В статье осуществляется анализ существующих в научных трудах подходов к толкованию ключевого понятия «информационная среда», предлагаются авторские дефиниции данного понятия, в том числе с добавлением атрибутива «безопасная». Автор вводит в научный оборот классификацию видов информационной среды и на основании этого убедительно демонстрирует, какие образом административно-правовыми способами осуществляется защита права несовершеннолетнего на безопасную информационную среду.

Ключевые слова: информационная среда, безопасная информационная среда, классификация видов информационной среды, защита информационных прав несовершеннолетнего, информационная безопасность несовершеннолетнего.

ADMINISTRATIVE AND LEGAL ASPECTS OF PROTECTION OF THE RIGHT OF THE MINOR TO A SAFE INFORMATION ENVIRONMENT

         One of the key terms of information law “information environment” in the Ukrainian legislation does not have its legal interpretation. The analysis of approaches to the interpretation of this concept in scientific papers is also ambiguous. In this regard, the author of the article offers his own version of the definition. In his understanding, the information environment is a dynamic, systemic, multicomponent, combinatorial segment of the information space, which is capable of influencing (both positively and negatively) personality, groups of people, society as a whole through informational relations, information resources and communication technologies, serve as an information security indicator. This requires the use of a complex of legal, organizational, managerial, scientific, educational and technological methods of regulation. The author of the article also proposes a definition of the term “safe information environment”. In his understanding, this is a part of the information space mediated by participants of information relations, in which, thanks to a complex of legal and technical means, the risks and threats to information security are eliminated or minimized. This creates favorable conditions for the development and self-realization of the individual, the balance of national interests, the full activity of society and the state. The researcher offers the author’s classification of types of information environment. The classification criteria are the type of communicative dominant, the scope of knowledge, functionality, degree of commercialization of information resources, localization and presence of restrictions in the content, the degree of security and others. Through the prism of the proposed criteria, the author considers the administrative and legal ways to protect the right of a minor to a safe information environment and demonstrates ways to improve the activities of state authorities and civil society institutions.

Keywords: information environment, safe information environment, classification of types of information environment, protection of information rights of a minor, information safety of a minor.