АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КІБЕРСОЦІАЛІЗАЦІЇ НЕПОВНОЛІТНІХ

Топчій Оксана Василівна,

Голова Інституту андрогогіки ГОСЛ

кандидат педагогічних наук

Стаття присвячена вивченню стану адміністративно-правового забезпечення в Україні процесів кіберсоціалізації неповнолітніх. Проведено дослідження ключової термінології, її відтворення у нормативно-правових актах. Здійснений аналіз законів, які мають регламентувати призвичаєння молоді до норм і правил соціально бажаної поведінки в умовах інформаційного суспільства. Виявлено шляхи удосконалення чинного законодавства у досліджуваній сфері.

         Ключові слова: соціалізація, кіберсоціалізація неповнолітніх, десоціалізація, адміністративно-правове забезпечення інформаційних правовідносин.

Загальна постановка проблеми. Перетворення молодих громадян у повноцінних членів суспільства, які усвідомлено приймають норми і правила його життя, було і залишається однією з головних засад діяльності держави. Розвиток інформаційно-комунікативних технологій, активне входження Інтернет у повсякденність кожної людини поставили питання щодо поведінки, у тому числі правової, у віртуальному просторі, співіснування у новій для світової спільноти парадигмі. У зв’язку з цим настав час досліджувати не тільки соціалізацію, а й кіберсоціалізацію особистості та визначати роль державних інституцій у цьому процесі.

Аналіз публікацій.  Питання щодо ролі інтернет-простору і зокрема віртуального середовища на особистість як члена певної спільноти по своїй суті є комплексним, а тому досліджується фахівцями з різних галузей знань. Насамперед, це питання всебічно розглядається філософами (Н. Вінер, І. Девтеров, О. Знамцева, А. Кусжанова, М. Носов, О. Романов), соціологами (С. Бондаренко, Д. Белл, П. Бергер, М. Кастельс, Т. Келер, Й. Масуда, А. Мудрик, Д. Соловйов, Ф. Фукуяма, О. Чистяков, П. Штомпка ), політологами (А. Малькевич, А. Тихонов, М. Мовсисян), психологами (С. Беккер, Є. Горошко, Дж. Картрайт, Дж. Сулер), педагогами (Л. Астахова, О. Воїнова, О. Кузьміна, К. Музиченко, В. Плешаков) та ін. У публікаціях вчених, які займаються даною проблематикою, стверджується, що віртуальний простір міцно й безповоротно зайняв значне місце в суспільстві, нерідко конкуруючи з реальним соціумом у впливі на систему цінностей, переконань особистості. Фактично на сучасному етапі людина проходить два паралельні процеси: соціалізації та кіберсоціалізації. І ці процеси далеко не завжди є узгодженими і взаємоприйнятними.

Виділення не вирішених раніше частин загальної проблеми. Значні масиви наукової інформації, що накопичені з питань кіберсоціалізації особистості, на жаль, недостатньою мірою інтегровані вітчизняною юридичною наукою. Тож виникає потреба у проведенні окремого деталізованого розгляду даного питання.

Отже, мета статті полягає в дослідженні механізму адміністративно-правового забезпечення кіберсоціалізації неповнолітніх у парадигмі вітчизняної юриспруденції.  Досягнення мети уможливлюється за умови виконання наступних завдань: 1. Визначення сутності й характерних ознак кіберсоціалізації, що можна кваліфікувати як юридично значущі. 2. Аналіз правових актів, які відображають механізми адміністративно-правового забезпечення кіберсоціалізації неповнолітніх. 3. Вироблення рекомендацій щодо удосконалення існуючої практики у досліджуваному напрямі.

Виклад основного матеріалу дослідження. Оскільки ключовий термін обраної нами теми — кіберсоціалізація — складний за своєю словотворчою моделлю, є сенс розглянути сутність елементів, що його утворюють. Так, серед великої кількості дефініцій поняття «соціалізація» найбільш вдалим нам здається те, що запропоновано М. Лукашевичем: це «процес становлення особистості як суспільної істоти, під час якого складаються різноманітні зв’язки особистості із суспільством, засвоюються орієнтації, цінності, норми, відбувається розвиток особистісних властивостей, формуються активність та цілісність особистості, набувається соціальний досвід, що нагромаджений людством за весь період розвитку».  [1,  с. 5] У науці усталеною є точка зору, що первинна соціалізація особистості відбувається у сім’ї і школі, коли молода людина призвичаюється до правил і норм існування в певному суспільстві. Вторинна соціалізація у традиційній формі здійснюється державою через діяльність органів влади, засобів масової інформації, різного роду заходи, що мають впливати на формування та розвиток громадянських якостей, законослухняності, правової свідомості.

Поява інтернет-середовища, без якого прийдешнє покоління не уявляє свого існування,  породила  принципово новий процес, який отримав назву кіберсоціалізації. Цей термін був уведений до наукового обігу в 2005 році В. Плешаковим, який  тлумачив його як «процес якісних змін структури самосвідомості особистості та мотиваційно-споживчої сфери індивідуума, що відбувається під впливом і в результаті застосування людиною сучасних інформаційно-комунікаційних, цифрових і комп’ютерних технологій у контексті засвоєння й відтворення культури в рамках персональної життєдіяльності». [2, с.4]  Віддаючи шану автору наведеного визначення, фундатору кіберонтологічної концепції розвитку особистості, ми, тим не менш, не можемо погодитися з усіма положеннями запропонованої ним дефініції.  По-перше, було б методологічною похибкою вважати, що даний процес відбувається спонтанно, сам по собі, без участі зовнішніх факторів, зокрема без репрезентації певних ідеологем, визначених критеріїв подачі матеріалу тощо. В умовах віртуального простору доволі складно відстежити усі потоки інформації, що можуть потрапити до поля зору неповнолітнього, проте держава законодавчо врегульованими засобами намагається убезпечити молоду людину від негативного впливу соціально шкідливих відомостей. Само по собі застосування інформаційно-комунікативних технологій не спроможне забезпечити соціалізацію особистості. По-друге, на наш погляд, кіберсоціалізація не обмежується лише рівнем засвоєння й відтворення культури. Вона щільно пов’язана із мисленням, поведінкою, самореалізацією людини в масштабах певного соціуму, суспільства і держави.

Цікавою для наукової дискусії здається нам і позиція К. В. Музиченка, який вважає буцімто «з огляду на те, що кіберсоціалізація особистості відбувається здебільшого у вільний час, можна припустити, що особистість повільно, але впевнено деградує…» [3, c. 97]

Насамперед зазначимо, що процеси соціалізації, в тому числі й кіберсоціалізації, у поняттєвому апараті науки завжди розглядаються у позитивній конотації. Якщо в ході протидії між «добром і злом» виникають негативні тенденції, які ведуть до відчуження особистості від суспільства, протиправної поведінки, то вони позначаються терміном «десоціалізація». По аналогії можна говорити про введення до наукового обігу терміну «кібердесоціалізація» на позначення небажаних для суспільства змін у свідомості й поведінці певного суб’єкта інформаційних правовідносин. Далі. Кіберсоціалізація є процесом перманентним, вона відбувається увесь час, а не тільки у вільний, особливо із врахуванням наявності у здобувачів освіти гаджетів і дівайсів, технічних засобів навчання, інформатизації освітнього процесу. Дійсно, під впливом новітніх технологій виникають зміни (нерідко не найкращі) у мисленнєвих процесах особистості. Зокрема, психологи відзначають так зване «кліпове» (фрагментарне, швидкоплинне) мислення у представників нової ґенерації. Змінюються погляди на засвоєння інформації, бо замість запам’ятовування усе частіше підлітки звертаються у пошуку необхідних даних до мережі Інтернет. Трансформуються і процеси спілкування, з’являються нові його форми. Припинити чи заборонити це неможливо. Необхідно вибудовувати стратегії діяльності з розумінням динаміки змін та характеру процесів. Зокрема, щодо кіберсоціалізації, слід враховувати її бінарний характер. Для особистості вона є своєрідним інструментом когнітивізації з подальшою проекцією на її соціальну, особливо, правову поведінку. Для держави кіберсоціалізація виступає як невід’ємний компонент державної інформаційної політики, специфічний об’єкт правового регулювання. Гармонійне поєднання соціалізації та кіберсоціалізації неповнолітнього є запорукою подальшої розбудови в Україні громадянського суспільства, руху держави в руслі дотримання інформаційних прав людини, цивілізованих взаємовідносин із іншими країнами у віртуальному просторі, вільному від кібершпіонажу й хакерства.

Тож держава не може стояти осторонь від цих процесів, а значить, у неї має бути чітко розроблений механізм забезпечення стратегічної спрямованості кіберсоціалізації. Принагідно зауважимо, що сам ключовий термін поки що є неологізмом, який функціонує здебільшого у науковій сфері і до цього часу не легітимізувався. Консерватизм текстів законодавчих актів проявляється в тому, що усталені терміни права та суміжних наук потрапляють до мови закону з великим відставанням. Тож, нерідкі ситуації, коли явище не просто існує, а потребує свого законодавчого закріплення, проте термін на його позначення у текстах не застосовується. За нашими спостереженнями, навіть термін «соціалізація» не став широко вживаним у нормативно-правових актах. Вперше він зафіксований у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи «Про середню освіту» від 19 січня 1999 року [4], а відтоді застосований лише у шести документах. І справа тут не у слововживанні, а в тенденції: по суті, це є свідченням того, що держава покладає процеси соціалізації особистості на суспільні інститути, сім’ю та окрему особу, а сама не акцентує на цьому належної уваги. На актуальність проблеми вказують широкі кола вчених, зокрема Л. Ф. Кривачук зазначає: «В умовах економічного, політичного й духовного відродження України відбуваються зміни в процесах становлення та розвитку молоді, зокрема, неповнолітніх, їх соціалізації, що вимагає пошуку нових підходів до здійснення державної політики в цій галузі» [5, с.10]

Що ж до кіберсоціалізації неповнолітніх, яка взагалі  у такій номінації не фігурує у нормативних актах, то тут має бути вироблена загальнодержавна стратегія та проведена ревізія існуючих підходів. З позицій адміністративно-правового забезпечення подібний механізм, як нам здається, має діяти у двох напрямах: 1. Створення належних умов реалізації права неповнолітнього на релевантну для його віку інформацію, медіаосвіту, використання у процесі навчання інтерактивних технологій. 2. Упередження й протидія інтернет-загрозам, яким не в змозі протистояти особа, що знаходиться на етапі свого становлення.

Право на інформацію є одним з ключових прав особистості, закріплених в ч.2 ст. 34 Конституції України. [6] Воно реалізується через право кожного «вільно збирати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб – на свій вибір». [6] Разом з тим, обмеження доступу до інформації, що може справляти негативний вплив на неповнолітніх, експліцитно в тексті вказаної статті не висловлено. Обмеження прав передбачено лише інтересами національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку.  Можна лише з великою долею вірогідності припускати, що процеси соціалізації та кіберсоціалізації неповнолітніх законодавцем включаються до категорії національної безпеки.

Аналіз текстів законодавчих актів дозволив констатувати, що на теперішній час забезпечувальні функції щодо супроводження процесів кіберсоціалізації неповнолітніх апріорі покладаються, насамперед, на такі Центральні органи виконавчої влади, як Міністерство освіти і науки, Міністерство інформаційної політики, Міністерство охорони здоров’я, Міністерство культури, Міністерство юстиції України. Охоронна функція у цій сфері має забезпечуватися такими суб’єктами, як Міністерство внутрішніх справ і зокрема Національна поліція України, Генеральна Прокуратура України, Державний комітет телебачення і радіомовлення України, Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення.

У період з 2004 по 2015 рік діяла Національна експертна комісія з питань захисту суспільної моралі, яка мала узагальнювати практику застосування законодавства з питань, що належать до її компетенції, розробляти пропозиції щодо його вдосконалення та вносити їх на розгляд Кабінету Міністрів України. [7] Можливо, діяльність даної комісії і була не настільки ефективною, як того потребувала практика, проте на теперішній час із її ліквідацією значною мірою ускладнилися процеси правового регулювання  питань щодо негативного впливу на неповнолітніх соціально шкідливої інформації. Не до кінця відпрацювався й механізм призначення, проведення комплексних експертиз за участю фахівців з вікової психології, педагогів, культурологів з метою визначення ступеню прийнятності певних інформаційних продуктів для молоді та прогнозування можливих наслідків від сприйняття подібних відомостей.

Приходиться також констатувати, що на теперішній час немає чіткого уявлення щодо розподілу повноважень і функцій серед суб’єктів інформаційних правовідносин у сфері суспільно бажаної кіберсоціалізації молодого покоління, чіткого механізму координації діяльності центральних органів виконавчої влади.

У зв’язку із тим, що інформаційне законодавство ще й досі не консолідовано, основні норми, якими регламентуються вказані процеси, є розпорошеними в окремих законах, зокрема: «Про інформацію», «Про національну програму інформатизації», «Про концепцію Національної програми інформатизації», «Про телекомунікації», «Про друковані засоби масової інформації», «Про телебачення і радіомовлення», «Про основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки», «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні», «Про ратифікацію Конвенції про кіберзлочинність», «Про захист суспільної моралі». Слід зазначити, що усі перелічені законодавчі акти ухвалювалися наприкінці 90-х — початку 2000-х років, а потім до них вносилися зміни і доповнення. У проекції на проблеми сьогодення, насамперед щодо кіберсоціалізації неповнолітніх, вони значною мірою втратили свою актуальність. Нове покоління мало дивиться телебачення і практично не читає традиційну пресу. Для нього основним джерелом інформації стає віртуальний простір, в якому набагато складніше відстежити контент, аніж у традиційних ЗМІ.

Особливо рельєфно звуження правових норм в ракурсі забезпечення кібербезпеки неповнолітніх виявляється у Законі України «Про захист суспільної моралі». [7] Беззаперечно, тут є ст. 7, яка передбачає захист неповнолітніх від негативного впливу продукції сексуального чи еротичного характеру. Проте неможливо зводити суспільну мораль лише до інформації, пов’язаної зі статевими відносинами. Поза увагою укладачів Закону залишилися такі соціально важливі аспекти, як спотворення системи цінностей, етики взаємовідносин, що виключає цькування й образу іншої особи (так званий «буллінг»), припущення ксенофобії, сегрегації окремих верств населення, пропаганда індивідуалізму й егоцентризму, в якій не залишається місця для суспільних цілей, іншими словами, витіснення Я-ідентифікацією поняття МИ-ідентифікація тощо.

Значною подією, що мала докорінно змінити ситуацію у процесах кіберсоціалізації неповнолітніх, стало підписання Президентом України 16.05.2017 Указу [8], відповідно до якого в цілях забезпечення національної безпеки запроваджені обмежувальні заходи (санкції) щодо окремих російських компаній, в тому числі соціальних мереж «Вконтакте» і «Одноклассники». Слід враховувати й той факт, що особливо популярна серед неповнолітніх «Вконтакте» неодноразово включалася управлінням торгівельного представництва США (USTR) у «чорні» списки піратських сайтів через порушення прав інтелектуальної власності, а також можливістю нанесення шкоди здоров’ю та безпеці користувачів, недостатністю гарантій недоторканості приватного життя користувачів. [9]  Судові позови щодо незаконного розповсюдження контенту в зазначеній мережі до міжнародних судів подавали такі всесвітньо відомі компанії, як Sony, Warner, EMI та ін. Усе це є свідченням того, що вказана соціальна мережа кваліфікується як небезпечна не тільки Україною, а й іншими державами світу. Попри це шлях заборон не завжди виступає дієвим інструментом для боротьби з деструктивними явищами. Подальший розвиток подій продемонстрував, що, за даними Liveinternet, 16 травня стало рекордним днем за показниками відвідування «Вконтакте» — кількість користувачів зросла до 18 мільйонів. [10] Тож, враховуючи особливості вікової психології підлітків, можна констатувати, що соціальний ефект був зворотним. Після мітингів проти заборони «Вконтакте», які пройшли майже у всіх мегаполісах України і в яких основними учасниками стали старшокласники і студенти, користувачі винайшли технічні засоби для обходу блокування і, як і раніше, продовжують користуватися сайтом. Тільки тепер компетентні органи не владні блокувати доступ неповнолітніх до інформації, що може спричинити десоціалізацію молодої особи. Одразу виникає комплекс технологічних, адміністративних, соціальних проблем.

З цього витікає, що нерідко шлях заборон лише підігріває інтерес, а іноді й створює ажіотажний попит. Складність завдання полягає у застосуванні таких адміністративних заходів, які б забезпечували через сучасну медіапросвіту своєрідний «імунітет» до сприйняття контенту, що може завдавати шкоду неповнолітньому, розвивали його критичне мислення.

Висновки. Дослідження питання щодо адміністративно-правового забезпечення кіберсоціалізації неповнолітніх дозволило встановити, що попри наявність суттєвого наукового масиву з філософських, соціологічних, психологічних, педагогічних аспектів проблеми, юридичні аспекти залишилися недостатньо розробленими. Констатується й відсутність цілісної дієвої концепції щодо супроводження органами виконавчої влади, іншими суб’єктами інформаційних правовідносин процесів кіберсоціалізації неповнолітніх, і розпорошеність норм права з цих питань у різних законодавчих актах. Виявлено деактуалізацію окремих законів у контексті забезпечення інформаційної безпеки неповнолітніх та здійснення тактовного супроводження процесів соціалізації даної категорії в умовах віртуального простору. Підвищенню ефективності діяльності у зазначеному напрямі сприятиме не тільки консолідація інформаційного законодавства, вироблення чітких механізмів взаємодії між компетентними органами, а й врахування в адміністративно-правовій практиці рекомендацій фахівців в галузі вікової психології та педагогіки.

 

 

Література

  1. Лукашевич М.П. Соціалізація: Виховні механізми і технології [навч.метод.. посіб.] /М.П.Лукашевич.  — К.: ІЗМН, 1998. — 112 с.
  2. Плешаков В. А. Теория киберсоциализации человека / В. А. Плешаков : моногр. / Под общ. Ред. чл-корр. РАО, доктора пед. наук, проф. А. В. Мудрика. — М.: МПГУ ; Homo Cyberus, 2011. — 400 с.
  3. Музиченко К. В. Феномен кіберсоціалізації підростаючого покоління / К. В. Музиченко // Міжнародний науковий форум: соціологія, психологія, педагогіка, менеджмент. — К., 2013. — Вип. 14. — С. 93—102.
  4. Рекомендація  N R (2) Комітету Міністрів Ради Європи «Про середню освіту» від 19 січня 1999 року // http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/994_738?find=1&text=%F1%EE%F6%B3%E0%EB%B3%E7%E0%F6%B3
  5. Кривачук Л. Ф. Державна молодіжна політика з питань неповнолітніх в Україні (державно-управлінський аспект) / Л. Ф. Кривачук. ; Львів. держ. фінан. акад. —  Львів: ЛДФА, 2009. — 240 с.
  6. Конституція України від 28 червня 1996 р. // http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр
  7. Положення про Національну експертну комісію з питань захисту суспільної моралі, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 17 листопада 2004 р. № 1550. Втратило чинність відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 травня 2015 р. № 333 // http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1550-2004-п
  8. Указ Президента України № 133/2017 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 28 квітня 2017 р. «Про застосування персональних спеціальних та інших обмежувальних заходів (санкцій) //

http://www.president.gov.ua/documents/1332017-21850

  1. 2014 Special 301 Report // Executive office of the President of the United States // https://ustr.gov/about-us/policy-offices/press-office/reports-and-publications/2014/2014-Special-301-Report
  2.  В день блокировки «Вконтакте» стал самым популярным интернет-ресурсом в Украине // https://ru.tsn.ua/ukrayina/v-den-blokirovki-vkontakte-stal-samym-populyarnym-internet-resursom-v-ukraine-predstavitel-vk-861137.html

 

АДМИНИСТРАТИВНО-ПРАВОВОЕ ОБЕСПЕЧЕНИЕ КИБЕРСОЦИАЛИЗАЦИИ НЕСОВЕРШЕННОЛЕТНИХ

 

Статья посвящена изучению состояния административно-правового обеспечения в Украине процессов киберсоциализации несовершеннолетних. Проведено исследование ключевой терминологии, ее отражения в нормативно-правовых актах. Осуществлен анализ законов, которые призваны регламентировать приобщение молодежи к нормам и правилам социально желательного поведения в условиях информационного общество. Выявлены пути совершенствования действующего законодательства в исследуемой сфере.

Ключевые слова: социализация, киберсоциализация несовершеннолетних, десоциализация, административно-правовое обеспечение информационных правоотношений.

        

ADMINISTRATIVE AND LEGAL SUPPORT FOR CYBERSOCIALIZATION OF MINORS

 

The spread of new information technologies has caused the emergence of a fundamentally different social phenomenon – the cyber socialization of the individual. This phenomenon should be studied not only by sociologists, psychologists, educators, but also by lawyers. The author of the article defines the essence and identifies the characteristic signs of cybersocialization, which have significance in jurisprudence. The researcher analyzes the texts of the laws of Ukraine from the point of view of their orientation to the desired cybersocialization for society. Separately, he is studying the issue of administrative and legal support of information security for minors in the process of their cybersocialization. The results of the study clearly demonstrate that most of the laws in this area were adopted ten to fifteen years ago, and then additions and changes were made to them. Many of them are morally outdated and do not meet the requirements of the new time. In Ukraine there is no special law on the regulation of the processes of cyber socialization of minors. This is a reflection of the dominant concept of the state on the priority of civil society in this area. The researcher notes the absence of a coherent and effective concept of support by the executive authorities for the processes of cybersocialization of minors. The author suggests ways to increase the effectiveness of work in the field of public administration, namely: the consolidation of information legislation with the allocation of certain provisions on minors, the modernization of existing laws and by-laws, the introduction of a mechanism for coordinating the activities of authorized executive bodies.

Key words: socialization, juvenile cyber socialization, desocialization, administrative and legal support of information legal relations.